— Беатріче, схаменись!
Вона розмахувала руками, вона метнулась до дверей, і раптом сорочка її зачепилася за щось, і поношене полотно розірвалося і сповзло з неї, і блиснуло її тіло, наче стилет.
— А-а-а! — закричала в розпачі.
…………….а він розкритими від подиву очима впивав її тіло — молоде помаранчеве тіло, ще ніким не надкушене, таке гладеньке, мов алебастр, таке солодке і таке палюче.
— Це не я! Не я! — кричала вона від жаху. — Я стара і мерзенна! Це не моє тіло! Хто мене підмінив?
А він:
— О ні, це ти, це ти — я знаю! Такою тебе я бачив у снах! Ти така, як я хотів!
— Не дивись на мене! Ради всього святого не дивись! Це не я! Це жарти диявола! Моє тіло заповзло салом, воно побіліло і обвисло! Це все диявол!
Але він уже стояв на колінах, і обмацував її руками, і шепотів молитву чи вірші свої, вона вже не чула, раптом голова пішла обертом, і повалилась вона додолу, все ще не розуміючи, як її старе і плюгаве тіло раптом омолодилося.
………ні-ні, я не хочу починати все спочатку
……молоде тіло…. молодий Дж…….
…. молодий чоловік….. знову ці вірші……
Іди геть дияволе Я……………….
Іди геть дияволе НЕ ХОЧУ……
Іди геть дияволе ОМОЛОДЖУВАТИСЬ…
Іди геть дияволе
І ДО ТОГО Ж Я РОЗУМІЮ: ВСЕ ЦЕ ДИЯВОЛ!
Іди геть, дияволе, твої жарти надто жорстокі……………
Дощ повертався назад і, коли пролітав над її дахом, подумав: мабуть, впаду я тут…
А сад відповів: падай-падай,
сюди вже нема дороги для спогадів…