— Індик теж думав, та й в борщ попав!
— Хм, — посміхнувся Стас. — Ти дотепна, але така кумедна та старомодна.
— Знаєш що? Йди туди, звідки прийшов. А мені час відпочивати.
— Така молода, гарна та вродлива, а буде спати сама?
— Нехай це тебе не обходить.
— Ходімо тоді до нас, повеселимося, вгатимо по п’ять крапель, погуляємо. Я запрошую.
— О ні! Це вже без мене! Нікуди я з тобою не піду! — категорично заявила Софійка.
— Не пошкодуєш? — запитав хлопець, примруживши очі.
— Сім літ мак не родив і голоду не робив. Бувай!
Соня кивнула рукою та пішла до хати.
— Зачекай! — в голосі Стаса був наказ.
— Що тобі потрібно від мене?! — Софійка швидко підійшла до хвіртки. Обличчя Стаса було зовсім поруч. — Чому ти причепився до мене як реп’ях?
— Скажу відверто: ти мені подобаєшся. Я хочу, щоб ти була моєю.
— У мене є хлопець. Це тобі зрозуміло? То пошукай собі іншу!
— Його зараз немає тут. Агов! Де ти, Сашко? Чому мовчиш? — Стас награно покрутив навсібіч головою.
— Звідки ти знаєш його ім’я? — стривожено запитала дівчина.
— Я все про тебе знаю.
— Ну то й на краще. Забирайся звідси геть та забудь сюди дорогу раз і назавжди.
— Не піду. Без тебе не піду, — вперто мовив Стас. — Хоч ріж — я нікуди без тебе не піду.
— Доведеться, — відказала Соня та пішла до хати, гучно грюкнувши дверима.
— А це ще ми побачимо, — процідив крізь зуби Стас і з люттю вдарив ногою стареньку хвіртку. Трухлява дошка тріснула та заколихалася ніби гойдалка на одному цвяху.
Коли Стас повернувся до друзів сам, ті почали з нього глузувати.
— Ну що? Відшила тебе селянка?
— Це ще та штучка!
— Дохлий номер!
Стас сів біля палаючого багаття, нервово запалив цигарку.
— Все одно вона буде моєю, — сказав він, спостерігаючи, як язики полум’я жадібно поглинають сухе поліно. — Не було ще жодної дівки, щоб мені відмовила. Ця селянка ще не знає, що у мене тріщить від «зелені» гаманець.
— Гадаєш, вона бачила в очі хоча б один долар? — обережно, щоб не доводити Стаса до сказу, запитав Льошка.
— Побачить — сама під мене ляже.
— А мені здалося, що ця Соня — міцний горішок, — продовжив Льоха.
— Розкушу, — впевнено сказав Стас.
— А зуби не зламаєш? — зауважив хтось з компанії.
— Ні в якому разі! — Стас задоволено випустив хмаринку диму, уявляючи дівчину зовсім близько біля себе.
— Навіщо вона тобі? — вставив Льошка. — У тебе є Ірка. Крім неї, ти завжди можеш «зняти» яку завгодно дівку.
— Ірка? — відмахнувся Стас. — Нікуди вона не дінеться від мене. А я хочу мати цю руду. І не просто мати, а змусити її саму прийти до мене.
— Не вийде, — сказав Льошка. — Облиш її. Забудь.
— Не можу. Гра вже почалася. Мишоловка заряджена. Залишилося дочекатися дурнувату мишку.
— Тобі ж сказали, що ця Соня зовсім не дурнувата. До того ж, по вуха закохана в свого капітана, чи хто там він.
В очах Стаса блиснули іскри — чи то був відсвіток багаття, чи то гнів. Він до болі стиснув зуби.
— Це ще нічого не значить. Все одно вона буде моєю, — твердо сказав він.
— Закладаюся, що ні, — Денис сів поруч зі Стасом.
— Що?! — витріщився на нього Стас. — Ти думаєш, що ця дівка не продажна?! Та вона за тиждень буде повзати біля моїх ніг!
— Ну ти й загнув! — посміхнувся Денис.
— Так ось, — Стас гарячково підхопився з місця. — При всіх заявляю, що за місяць вона буде моєю!