Шльома плаче, його ридання гнітюче діють на сидячих в вагоні, вони зловісно мовчать.
Омелян Косопизд(жорстоко): Нічого, нехай поплаче, потім піде собі обрізаніє зробить, мацою зажере і буде банкувать.
Альфред Юхимович: А шо, може, візьмем жидка?
Харитон Уйобищенко: Та якщо не буде багато пиздіть, то нехай лізе. Мені шо?
Косопизд: Пайка зменшиться.
Назар Сівуха: Жиди такі хитросракі, заждіть, вони не тіки шо макарони, вони й сайри дістануть.
Альфред Юхимович: Сайра хай вас не їбе, пан Сівуха, вам її все одно не їсти. (До Шльоми). Давай, жидок, розкручуй дрота і хуярь сюди, ми тобі посвященіє в митці зробимо.
Шльома відкручує дрота і залазить до вагона, де його відразу ж починають пиздити любителі цієї справи Магарич, Омелян Косопизд і Харитон Уйобищенко.
Гаврюша Обізянов: Нада двері якось закрутить, це ж не богадєльня, шо вони все лізуть і лізуть.
Альфред Юхимович: Нехай Люда обід принесе та закрутить.
Входить Роже Гароді, французький буржуазний націоналіст. Він у шикарному фланелевому костюмі з гарним капелюхом на голові.
Роже Гароді(стука по вагону): Вилазь, хлопці! Свобода прийшла!
У вагоні мовчать.
Роже Гароді: Харош хнюпитись, хлопці, на волі харашо — пташки, жито, квіточки, дівчата, шо хочеш, те й малюй, всіх, куди хочеш, туди і посилай.
Степан Срака(пошепки): Явна провокація, хлопці. Ми виліземо, а він хвись, і сам залізе, та й буде макарони один за всіх наябувать.
Альфред Юхимович(до Роже Гароді): А бацилу даватимуть?
Роже Гароді: Ні, бацила тільки в бога і в начальства.
Магарич: Ну, то йди к хуям звідси.
Омелян Косопизд: Нас агітірувать, нахуй! Ми самі кого хочеш загітіруєм.
З вагона вилітає каменюка і збиває з Роже Гароді капелюх. Роже Гароді полохливо тікає. Входить якийсь дідуган з довгими пейсами, одягнутий в лапсердак. Поверх лапсердака у дідугана яскрава кацавейка залізничних робітників. В руках у дідугана кувалда і лом.
Голос Магарича: Діду, закрутіть дрота нахуй, бо сквозить дуже.
Дід мовчки закручує вагона на дріт і починає кувалдою методично вибивать утюги, завдяки котрим вагон стоїть на місці.
Голос Харитона Уйобищенка: Дєдушка пацаватий, і ото єму нада отак їбошить!
Магарич: Амбальний дідусь, мабуть, і хуй ще стоїть. Стоїть хуй, діду?
Дід(продовжує роботу): Стоїть, стоїть, синку. Дай боже, щоб і у тебе так стояв.
Омелян Косопизд: Ото, ніхуя сєбє, дєдушка барзєєт. А як звать тебе?
Дід(продовжує роботу): Як звать? А Самуїлом.
Харитон Уйобищенко: Тоже жид, значить. Жидів розвелось, я їбу.
Самуїл(продовжує роботу, холодно): Да, багато жидів.
Омелян Косопизд: У нас тут тоже єсть.
Назар Сівуха: Ги! Самуїл! Може, ти пророк Самуїл?
Самуїл(просто): Да, я пророк Самуїл.
Альфред Юхимович: Ото, нехуйово. Ну прореки, шо з нами буде?
Пророк Самуїл: А шо буде? Нічого не буде, піздєц буде.
З цими словами Самуїл вибиває останній утюг, вагон зривається з місця і швидко зникає з очей. Входить Люда, в руках у неї полумиски з макаронами і кампотом.
Люда(завмирає на місці): А де ж вагон, де хлопці?
Пророк Самуїл: Гдє-гдє — в піздє. Смотрєть нада.
У цю ж мить з того боку, куди їхав вагон, роздається страшний вибух. Люда роняє полумиски.
Пророк Самуїл: Какая ви нєрвная, я їбу!
ЗАВІСА.
На абсолютно темній сцені посередині стирчать двері, убого підсвічені рампою. В жахливій пітьмі, як вогники надії, блищать дві цигарки. Чути якесь гупання, стогін заліза та приглушені матюки, ніби п’яні вантажники намагаються дати раду важкому роялю.
З того боку, де блищать цигарки, чути приємний чоловічий голос.
Приємний голос: Тємніци, нахуй, рухнуть, і свобода нас встрєтіт радостно у входа…
Роздається звук, ніби ногою дуже сильно впиздили по дверях. Двері падають, і вся сцена заливається життєрадісним сонячним світлом, так що стає видно рояль, стоячий на краю прірви, і двух мудил, палящих цигарки. Повагавшись хвильку, рояль рішуче хуярить униз, слідом за дверима. Десь знизу чути його здивований металевий зойк.