— Сумління загризло...
— Сумління! — витріщився Ракша.— Кому ти брешеш? Якщо сумління загризло, то я зараз піду і скажу, хто ти такий.
— Не буду! Не буду! — скрикнув Пуголовиця. — Я сам не знаю, що зі мною тоді сталося. Мабуть, у голові замакітрилось.
— Ох і стерво ж ти! — похитав головою Ракша.— Замакітрилось! Коли ж саме тобі замакітрилось? Я тобі нагадаю все... Пам'ятаєш, як ми вдвох,— я і ти, відвезли машину мануфактури «наліво»? Тоді тобі ще не замакітрилось? Мовчиш? Ти одержав сто тисяч карбованців і сказав, що віддаси мені мою частину, коли повернемось на базу. Пам'ятаєш?
— Пам'ятаю...
«Мерзотник! — ледь не скрикнув я,— Ось кого пригріли ми з професором! Ну, стривай же!»
— На базі ти вийшов з кабіни і сказав, що зараз повернешся. І отут тобі, мабуть, і замакітрилось?.. Бо ти не повернувся... Пригадуєш?
— Не знущайся з мене, товаришу Ракша, так негарно...
— Негарно! Заговорив, падлюка, про чесність! — вигукнув Ракша.— А мені було гарно, коли наступного дня мене заарештували? І завбази заарештували, і бухгалтера, і комірника, і того директора магазину, що ми йому «здали продукцію». А чому нас заарештували? Мовчиш? То я нагадаю тобі. Ти написав до карного розшуку листа, що не можеш жити з таким злочином на душі і вирішив накласти на себе руки — втопитися, а своїх спільників запроторити в тюрму... Тут тобі, мабуть, і замакітрилось, бо здати гроші в карний розшук ти забув... — Ракша зареготав і чекав, що скаже Пуголовиця.
— У мене гроші вкрали,— видавив з себе Пуголовиця.— Украли всі гроші, я боявся, що ви мені не повірите, вб’єте мене...
— Вкрали! — похитав головою Ракша.— У тебе вкрадуть...
— Та хіба ж я працював би прибиральником, коли б мав ті гроші?
Мені здалось, що в словах мерзотника є логіка. Справді, навіщо йому працювати на такій чорній роботі, коли він мав аж сто тисяч карбованців? Але Ракша не поступався.
— Ти гадав, що нас за таку велику крадіжку розстріляють, а ти тоді спокійно житимеш без свідків свого злочину? Вгадав? Не вийшло! Усіх не розстріляли. Але десять років відсидів! І своєї частини грошей не одержав, і десять років відсидів! А ти? Ти не сидів і дня, але одержав усі грошенята! Тож як тепер? Відсидиш удвоє більше?
— Прости мене... — прошепотів Пуголовиця і скривився, щоб заплакати,— Я за свій гріх усе зроблю для тебе... — І захлипав.
— Тільки не скигли! — гидливо махнув рукою Ракша.— Поки що платитимеш мені рибою. Сьогодні вночі я під'їду сюди машиною та наберу з десяток центнерів коропчуків.
Я думав, що Пуголовиця злякається, але його обличчя засяяло:
— Оце діло! Ти знаєш, тут можна великі гроші взяти! Тільки як же ти набереш? Ставки вночі охороняють.
— То пусте! Зараз тут така гаряча пора, що всі: і робітники, і службовці, і вартові — на розвантажуванні ставка. Напрацюються за день, а вночі на варті спатимуть.
— А чим же я допомагатиму тобі? Я ж хочу, щоб і мені з риби якийсь процент ішов.
«Ех ти, процент! — зло засміявся я.— Почекай, одержиш усі сто процентів за свої злочини.»
— Процент?! — раптом визвірився Ракша. — Тобі процент? Загарбав мої сто тисяч карбованців та ще й процент просиш?!
— Тихше, ради бога, тихше! Які сто тисяч? У мене ж тоді відняли всі гроші! Чи я б посмів узяти твою частину? — А то й не посмів? — удавши здивування, глузливо спитав Ракша.
— От люди! — скорботно промовив Пуголовиця. — Тому й про процент просю тебе, що за душею не маю й копійки. Не віриш? Як вийшов я ото з кабіни тоді, на мене накинулося двоє, руки скрутили, в рот рукавицю заткнули, я й ойкнути не встиг. Забрали гроші й ходу... Мабуть, хтось із нашої компанії... Коли б не той директор магазину.
— Ну, чорт з тобою, платитиму тобі двадцять процентів, хоч міг би й нічого не платити. Та я не такий, як ти... — глянув недобрим оком Ракша.— Він, бач, совість згадує.
— Та годі тобі про це! Про діло давай! — вже добродушно відмахнувся Пуголовиця. — Ти кажи, що мені робити?
— Я вже подумав про це. Ти станеш на нічну варту. Скажи: хочу всі свої сили віддати на благо батьківщини, хочу працювати і вдень і вночі! — Ракша зареготав.— Зарекомендуй себе передовиком!
— О! Оце ти правильно порадив! — погодився Пуголовиця, але ж зразу злякано додав: — А як дізнаються, що взято рибу?
— Напишеш на мене донос, а сам утопишся,— хмикнув Ракша і додав: — Хто дізнається? Хіба відомо, скільки риби перезимувало! На краснуху спишуть.
Але обличчя Пуголовиці лишалося заклопотаним.
— Я ж не сам вартуватиму. Вони ж ще когось пошлють.
Ракша засміявся:
— Їй-бо, не пізнаю тебе, Хомо...
«Хомо? Отже, він і ім'я змінив! А професор зве його Сидір Петрович!»
— Невже тєбе треба вчити, як знешкодити варту?
— Придушити? — таким тоном, наче йшлося не про людину, а про блошицю, запитав Пуголовиця.
— Дурень!
— Зрозумів! Щось придумаю,— запобігливо промовив Хома.— Я вже придумав!
Вони домовились, що машина прийде увечері, а грабувати ставок почнуть десь о третій годині ночі, коли люди найміцніше сплять.
— Та гляди, щоб бува, не вирішив виявити пильність, — недобре засміявся Ракша,— бо одне моє слово, і ти знову станеш Пуголовицею.
— Та хіба я такий дурний! — полегшено відповів Пуголовиця, який уже, мабуть, лічив у думці гроші, виручені за вкрадену рибу.
Вони розійшлися, а я з метою конспірації ще трохи посидів у бур'яні і потім повагом пішов до рибалок, милуючись краєвидами, обмірковуючи свій план та радіючи, що вночі спіймаю Петренка.
Насамперед я вирішив добре виспатись, щоб не хотілося спати вночі. Умостившись проти сонечка, я примружив очі, водночас стежачи за Пуголовицею. Він був похмурий і задумливий, а коли хтось обзивався до нього, то злякано здригався. Видно, наступна нічна операція добре-таки його мучила. Може, це й негарно, але я зловтішався, бачачи, як він здригається, а передчуття результатів операції, коли цього мерзотника спіймають на гарячому і викриють його ганебне минуле, наповнювало мене солодким почуттям помсти.
Рибалки відпочивали навколо вогнища, над яким висіла велика цеберка із знаменитою рибальською юшкою. Наш професор, директор Кость, його дружина та довготелеса лаборантка оглянули добрий десяток коропів, виміряли їх уздовж і впоперек і визнали, що недовершеність фігури у цих коропів позбавляє їх права мати потомство і що вони гідні лише для юшки.