— Хіба не глибока думка? — запитала Сесілія.
Бабуся кивнула, по щоках у неї бігли сльози.
— Ти плачеш? — спитала дівчинка.
— Так, я плачу, дитинко.
— Тому, що це так гарно чи так сумно?
— І гарно, й сумно водночас.
— Це ще не все.
— Кажи далі…
— «Коли б мені треба було щось намалювати і я знала, що малюнок мій оживе, то ніколи б не зважилася малювати будь-що. Я б ніколи не наважилася дати життя тому, що не змогло б дати опір агресивним кольоровим олівцям…»
У спальні стало зовсім тихо. Тиша панувала в усьому будинку.
— Ну як? — поцікавилася Сесілія.
— Гарно…
— Можеш ще трохи пописати?
Бабуся знову заплакала. А тоді витерла сльози і взялася записувати Сесілині слова:
— «Створений Богом світ людей та небеса є настільки великою загадкою, що ані людям на землі, ані ангелам у небі не збагнути їх. Та щось не так на небесах. Щось неправильне відбувається з отим великим творінням Бога».
Вона глянула на бабусю:
— Залишилася ще тільки одна річ.
Бабуся кивнула, а Сесілія додиктувала:
— «Усі зорі рано чи пізно падають. Одна зірка є лише маленькою іскоркою великого небесного багаття».
Одного післяобіддя Сесілію розбудив дрізд. Біля її ліжка сиділа мама.
— Чому відчинене вікно? — запитала дівчинка.
— Надворі так гарно й тепло, майже по-весняному тепло.
— Увесь сніг зійшов?
— Та ні.
— А крига на річці?
— Крига також не скресла, але стала дуже тонкою.
Сесілія подумала про Аріеля. Востаннє, як він був тут, ангел говорив дуже піднесено й урочисто. Може, через те, що оголив усі до решти небесні таємниці?
Тепер завжди хтось сидів біля неї. Одного вечора вона попросила, щоби вночі її залишили саму. Біля ліжка саме були тато й мама.
— Один з нас сидітиме тут увесь час, — запевнив тато.
— Навіщо?
Ніхто не відповів.
— Якщо виникне потреба, я задзвоню у дзвоник.
Тато погладив її по волоссі:
— Ти навіть можеш не здужати підняти дзвоник.
— Тоді пошлю до вас ангела.
Тато з мамою переглянулися.
— Боїтеся, що я втечу?
Тато похитав головою, а мама сказала:
— Ми сидимо біля тебе так само, як тоді, коли ти була ще маленькою.
— Бо раптом злякалися, що пташка покине гніздо?
Під страхом своїх погроз вона-таки змусила батьків покинути кімнату. Трохи згодом Сесілія збудилася і побачила на підвіконні Аріеля.
— Ти така гарна, коли спиш, — сказав він.
— Не хочу говорити. Хочу надвір!
— А здужаєш?