Приходить їжак до зайця на той кінець ниви та й каже до нього:
— Ну, я вже готовий!
— То біжімо!
От став заєць в одну борозну, їжак у другу:
— Раз, два, три!
Побігли.
Заєць помчав на той кінець ниви, а їжак пробіг два кроки та й спинився.
Прибігає заєць в кінець ниви, а там їжачиха:
— Я вже тут!
— Ей, — каже заєць, — а то що таке? Ану біжімо ще раз!
Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукає:
— Ого-го! А я вже давно тут чекаю!
— Ти дивися! Ану біжім ще раз!
Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то ж була, ви знаєте, їжачиха!). Побіг ще раз — а там їжак:
— А я вже тут!
Знов кинувся заєць бігти.
Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви — підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.
— Ніколи не треба сміятися з слабішого, — сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.
Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у бабусі — курочка.
Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові й каже вона:
— У тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко.
Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився дід і прогнав його.
Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:
— Куди ти йдеш?
Відповідає йому півник:
— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися.
— Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! — мовить ведмідь.
— Ставай за мною! — каже впевнено півень.
Ідуть двоє. Попереду півень, за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.
— Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?
— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися! — відповідає півень.
— Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! — каже вовк.
— Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім!
Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.
— Куди ти, півнику, з вуйком ведмедем і братиком вовком ідеш? — питає лисиця.
— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися.
— Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! — скаржиться лисиця.
— Ставай четвертою! — мовить півник. — Будеш у нашій компанії!
Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.
Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:
— Кукуріку, я тут, світлий царю!
Почув цар й каже своєму слузі:
- Іди, запитай, що хоче півень.
Півник каже: