Прибіг він переляканий до збуїв:
— Йой, яке там страшне є! Більше туди не піду. Лише я простягнув руку за сірником, а мене щось ножами, ножами по руці. Я почав тікати, а він таки за мною і ще кавалок литки відрізав, надворі мене здогонив і патиками в плечі, в плечі, а там якийсь ще кричав: «Лапай його, лапай, давай сюда!» Я ледве звідти живий втік.
Не хотів старший збуй вірити цьому, але до хатини побоявся йти.
На другу ніч старший збуй сам пішов до хатини, думав, що вже нікого немає. Але ледве ноги притягнув. Більше збуї не приходили до тої хатини, боялися.
Так кінь, пес, півень і кітка прогнали збуїв з хатини і залишилися жити в лісі в цій хатині. Вона і понині стоїть там в лісі, де живуть кінь, пес, півень і кітка мирно, дружно і без сварок.
Був у діда та у баби кіт. І такий, що все на шкоді так і жив. Раз баба дала йому за це доброї прочуханки, він і втік од них в ліс. Наловив собі там пташок, наївся і забрався на ніч в зайчикову норку. Приходе заєць. Кіт з нори як замурчить та як присне! Заєць злякався і подався до лисиці. «Лисичко-сестричко! Ходім виженемо щось із моєї хатки». Лисиця прийшла та каже: «Хто, хто в зайчиній хатці?» А кіт з нори оп’ять як присне та: «Яву! Яву!» А лисиця та заєць думали, що він каже: «Я вас! Я вас!» Та й полякались.
Позвали вовка, потім ведмедя, а далі кабана. Ніхто не вигнав. От вони і стали радиться, що робити. «Вже ніщо, — каже лисиця. — Молебень треба правити».
Стали каждий по-своєму співати. А лисиця хвостом ковиля, бач-ся, будьто кадилом маха, а, порівнявшись з норою, поклониться. Тут кіт: «Мяу! Мяу!» А їм вчувається: «Мало! Мало!» Вони ще більший крик підняли.
Кричали, кричали, поки із мочі вибились. «Що ж йому ще?» — думають вони. «А ось що», — каже ведмідь і кинувся додому, приніс щільник меду та й суне потихеньку до нори.
Кіт: «Тс! Тс!» Приснув, а ті і замовкли, думали, що це він каже: «Тише! Тише!»
Ждали, ждали — не вилазить кіт. Вони взяли й поховалися. Вовк та лисиця притаїлись за кущем, ведмідь поліз на дуба, а кабан зарився в листя.
Кіт виглянув із нори — не видно нікого; і виліз. Кабан якось і зашарудів хвостом об листя.
Кіт як кинеться туда, думав, що миша, а кабан з ляку; «Хро! Хро!» — і схватився. Кіт тоді, що робити? Та плиг на дуба, де сидів ведмідь, а той геп додолу!..
Так і розбіглись всі з переполоху, а кіт тоді хаміль, хаміль додому.
Жили собі разом кіт та кріт, та курочка. Кіт та кріт ходили на заробітки, а курочка залишалася дома. Вони як ідуть на заробітки та й наказують:
— Не виглядай, курочко, в віконце, а то тебе лисичка украде.
Пішли раз кіт та кріт на заробітки, а лисичка прибігла під віконце та й каже:
— Курочко, курочко,
Масляна головочко,
Одсунь віконечко
Та глянь на сонечко:
Он бояри йдуть -
В красному, в зеленому,
голубому
Та й на конику вороному.
Курочка одсунула віконце та й виглянула, а лисичка хап її за голівку та й понесла у свою хатку. А курочка дорогою і співає:
— Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й у свою хатинку!
Кіт та кріт почули, прибігли та й одняли курочку:
— Ми ж тобі казали, щоб ти не виглядала, а ти не послухала нас! Так дивись, не виглядай же! Ми тепер підем далеко і не почуєм, як ти нас кликатимеш.
На другий день кіт та кріт пішли, а лисичка знов прибігла, сіла під віконце та й:
— Курочко, курочко,
Масляна головочко,
Одсунь віконечко
Та глянь на сонечко:
Он бояри йдуть -
В красному, в зеленому,
голубому
Та й на конику вороному.
А курочка притаїлася та й мовчить. Тоді лисичка каже: