Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої дочки, посила четверту:
— Піди поклич їх. Що вони там роблять?
Та вийшла та й каже:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— А будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка чекала-чекала та й каже:
— Що це вони там забарились? Піду сама покличу.
Вийшла:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— А ти будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
Ввійшли у хатку, взяли курочку, принесли додому і тепер разом поживають та добро наживають.
Жили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в’язочку — і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом шляється та краде, що попало.
Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають:
— А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш, на трьох ніжках скачеш?
— Як мені не плакати? — відповідає кіт Мурлика. — Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!
— А за яку ж то провину?
— Що я сам себе не познав та й бабину сметану злизав!
І знову заплакав кіт Мурлика.
— Чого ж ти далі плачеш?
— А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба, — каже, — цапа і барана заріжу!»
Заревіли, зарепетували цап і баран:
— Ех, ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!
Та котик вину свою признавав і прощення прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: що робити, що чинити?
— Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика. — Ану попробуй у ворота вдарити!