З того єсть така наука: не суди чоловіка по єго поверхности, но по єго поступках, по єго ділах.
Паслися телята в городі на упоні, а баба грядки полола. Вовк зайшов туди і мав око на телята; та й сперся на пліт, хотячи перескочити в город. Аж баба, уздрівши го, гукнула: «Гутю-га! Гутю!»
А вовк, буцім він на телята і гадки не мав, каже, щоби помовку з себе збути: «Пек тобі! Через бабині телята не мож ся в город подивити».
Дика коза збудувала собі в лісі хатку і навела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони нікому не одчиняли дверей.
Пішла коза по лісу, напаслась досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:
Діточки мої, козеняточка,
Одмикайтесь, одчиняйтесь,
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята, почувши материн голосок, миттю кинулись до дверей і одчинились. Коза увійшла, нагодувала діток молоком і знов побігла — пастись.
Вовк підслухав, як вона співала, тільки гаразд не второпав, як коза причитувала. Трохи згодом вовк підійшов до козинячої хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:
Козеняточка, мої хлоп’яточка,
Одсувайтесь, одчиняйтесь,
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята пізнали, що не материн голос, і кажуть йому:
— Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матусі тоненький голосок!
Вовк одійшов од козинячої хатки, сів за кущами, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:
Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь,
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята було сикнулись до дверей одчинять, далі схаменулись, розшолопали, що він не так причитує і голос нерівний, трохи товщий. Тоді вони одмовили йому так:
— Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, і вона не так співа.
Вовк з досадою пішов од хатки. Одійшов геть за кущі неподалеко од козенят і сів там піджидать, поки прийде коза, щоб підслухать, як вона буде співать, і щоб собі перейнять її голос і причот.
Незабаром прийшла коза і заспівала:
Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь,
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!
Козенята пізнали свою матінку, одчинили їй і похвалились, що до них хтось приходив і хотів обмануть їх. Коза нагодувала діток і наказала їм, щоб вони нікому не одчиняли, а щоб вони не помилились, розказала їм, як вона буде причитувать надалі. Коза переночувала дома, а на ранок чуть зоря подалась пастись.
Вовк, дождавшись ранку, став думать, як би ж його умудриться, щоб голос свій підвести під козинячий, а далі почав пробувать свій голос. Завив раз — дуже товсто; завив другий раз — теж не підходе під козинячий голос. Він затяг третій раз самим тоншим голосом, а все ж таки під козинячий не підходив.
Бігла мимо лисиця. Почула вовче завивання і спинилась. Підійшла до його поближче і пита:
— Чого ти, вовче, виєш, чи ти дуже зголодав?
— Та се я, сестричко, пробую свій голос; надибав козинячу хатку та ніяк не доберусь до них, не одчиняють, кляті, дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. Так я хочу підібрать ноту, щоб заспівать по-козинячи.
— Ні, вовче, так діло твоє не вигоре; коли хочеш посмакувать козинятинки, так попрохай мене, я тебе научу.
— Научи, спасибі тобі, я тобі оддячу.
— А що ж ти мені даси?
— Та як доберусь до козенят, так і тобі одного дам.
— Ні, так я не згодна: коли там діло буде, а я зараз їсти хочу; ти принеси мені гуску, тоді научу, як голос поправить.
Вовк погодився, побіг добувать гуску. Довгенько вовк никав понад річкою в очереті, все підкрадавсь до гусей і вже надвечір піймав одну гуску. Миттю примчав до лисиці, оддав їй подарунок і каже:
— Ну, тепер, сестричко, научи, як поправить голос.
— А от що, вовче: іди ти до коваля і попрохай його, щоб він тобі насталив голос. Тоді ти будеш уміть співать по-козинячи.
— А де ж я буду того коваля шукать?