5. На нерегульованому перехресті із дорожнім знаком "Рух без зупинки заборонений" водій повинен зупинитися перед стоп-лінією.
6. В інших випадках для пропускання транспортних засобів, водії яких вимагають переважне право на рух, забороняється виїжджати за лінію поперечної розмітки, що наноситься із знаком "Поступіться дорогою", в разі її відсутності — на проїжджу частину дороги, що її перетинає.
7. Наближаючись до нерегульованого пішохідного перехрестя, велосипедист зобов'язаний збавити швидкість або зупинитися, щоб пропустити пішоходів, які ступили на перехід. Якщо перед переходом зупинився транспортний засіб, велосипедист може продовжувати рух, переконавшись, що перед ним немає пішоходів.
Про порядок на вулицях турбувалися з давніх-давен, коли не було ні велосипедів, ні авто. Уже в 1784 році існувало дорожнє зведення із 26 правил проїзду на возах і каретах. Візникам видавалися квитки, які служили і як посвідчення, і як своєрідне керівництво до дії, оскільки в них вказувалося, як належить поводитися на вулицях міста. Наприклад, якщо кучер летів "на загнузданих конях малою риссю", карався штрафом. Регулювальників і світлофорів тоді не було, тож до перехрестя належало прибувати стиха і, озирнувшись на всі боки, поганяти далі. "На мостах, через ріки карет не обганяти, а їхати поволі", "на вулицях голосно не кричати і не свистіти" — писалося в тому зведенні для ямщиків.
Чимало утисків зазнав велосипед, перш ніж став повноправним учасником руху. Попервах градоначальники забороняли появлятися на "павукові" на вулицях, бо вбачали в ньому безладдя, адже від "двоколісного дива" тоді шарахалися коні, і пішоходи. Лише згодом велосипедистам почали видавати спеціальні квитки, які підтверджували знання правил і уміння володіти самокатом. Один із таких документів одержав 21 лютого 1896 року Л. М. Толстой як член Московського гуртка велосипедної їзди:
КВИТОК
для їзди на велосипеді по вулицях міста Москви № 2300
Видано без права передачі графу Льву Миколайовичу Толстому.
Це велосипедне посвідчення зберігається у відділі рукописів Державного музею Л. М. Толстого, а велосипед під номером 97011, на якому катався письменник, можна побачити в його робочій кімнаті Музею-садиби в Москві.
Як і де зберігати велосипед! Найкраще велосипед "почувається" у підвішеному положенні та в сухому приміщенні. Якщо він стоїть на підлозі, не забувайте один раз на місяць міняти положення коліс і підкачувати шини. У селі знайти підходяще місце для велосипеда не проблема, а ось виявити його у місті не так просто, бо де б не притулили його в квартирі, однак заважатиме своїми габаритами. Міські велолюбителі радять виставляти веломашину на балкон. Якщо на перезимування, то з обов'язковою консервацією. Деталі з дюралію і нікелю змастіть тонким шаром автомобільного мастила. У спортивного велосипеда послабте гальма, попередньо витягнувши хомутики, щоб "відпочили" протягом зими. Бажано зняти кермо і сідло, щоб не поржавіли, тим паче, що пластмасові рукояття та шкіра на морозі псуються.
Повітря спускається із шин наполовину. Після консервації заверніть велосипед в хлорвінілову плівку: в такому "панцирі" він чудово перезимує до весни.
Руль. При ударах і падіннях досить часто пошкоджується кермова труба. Послабте затискний болт і вийміть кермову трубу. Зігнуте місце випрямте у лещатах. Якщо руль прокручується навколо своєї осі, це означає, що зносилися прокладки або зірвано різьбу затискного болта. Відкрутіть затискний болт, підставте дерев'яну вибивачку, вдарте по ній молотком. Відрегулюйте руль, замініть зіпсовані прокладки, а також затискний болт.
Сідло похитується вперед чи назад. Щоб ліквідувати цю несправність, перевірте замок. Може, стерлися насічки на скобі або зносилися фасонні шайби. Поглибте їх тригранним терпугом Сідло встановлюється на таку висоту, щоб, сидячи на ньому, можна було дістати п'ятою нижню педаль. Руль має бути на тому ж рівні, що й сідло.
Переднє колесо. Чашки його втулки потрібно змащувати автолом чи технічним вазеліном раз на сезон. Кульки щоразу промивайте бензином або гасом, витирайте насухо, заіржавілі чи зіпсовані замінюйте новими. Уважно огляньте осі конусів та затискних гайок. Зіпсовані місця поновлюйте плашками та мітчиками відповідного розміру. Перш ніж збирати втулку, змастіть чашки в’язким мастилом. Потім затягніть на одному кінці осі конус з контргайкою, попередньо помістивши між ними шайбу з вусиками, і вставте вісь у втулку. Тепер на другий кінець осі нагвинтіть конус, шайбу та контргайку. Конус закручується так, щоб вісь оберталася вільно, але не хиталася у втулці.
Центрування колеса. Спиці мають бути завжди натягнуті рівномірно. Якщо помітите бічне та радіальне биття обода, колесо необхідно зцентрувати. Робиться це у такий спосіб. Зніміть з вилки колесо і випустіть повітря з камери. Поклавши його долі, зсуньте боковини покришки на середину обода. Обережно, щоб не пошкодити камеру, зніміть край покришки вузьким ключем або викруткою. Обірвані спиці, якщо такі виявляться, замініть новими і знову вставте у вилку обід.
У домашніх умовах місця биття обода визначають, обертаючи колесо у вилці. Найкраще здійснювати це на рамі велосипеда, поставивши його догори колесами. Притисніть до вилки навпроти обода шматочок крейди і крутніть колесо. Крейдяні позначки на ободі вкажуть точки так званого бокового биття. Усувається оно шляхом послаблення кількох спиць з боку позначок, тобто відгвинчуєте спеціальним ключем ніпелі на 1–2 оберти, і натягненням стількох же спиць з протилежного вигнутого боку.
Значно складніше правити обід, який внаслідок сильного удару об перешкоду набув форми еліпса, що зумовлює вже радіальне биття. У цьому випадку перш за все послаблюються всі спиці, а потім визначають діаметрально протилежні опуклості. У місці биття меншого діаметра послабляються кілька спиць, і повернувши колесо на 180°, відповідно підтягуються спиці у битті більшого діаметра.
Обидва види биття, як правило, трапляються водночас. Тому виправляти належить передусім радіальне биття, а коли обід здобуде правильну округлу форму, приступайте усувати бокове, яке ще називають по простому "вісімкою".
Центрування колеса завершується рівномірним натягненням усіх спиць. Правильність такого натягнення контролюється на слух: постукуючи по спицях металевим предметом, наприклад тим же ключем, домагайтеся однакового тону звучання. Кінці спиць, що стирчатимуть з ніпелів, підпиляйте терпугом, інакше не уникнути проколу камери.
Забортування шини проводиться у зворотному порядку: надіваєте на обід запобіжну тасьму, вправляєте камеру в уголовину обода, бажано попередньо обсипати її талькою, аби зменшити тертя з покришкою. Затим надіваєте однією боковиною покришку, а іншу, починаючи від вентиля, акуратно забортовуєте тупим вузьким предметом.
Заднє колесо. Від переднього воно відрізняється лише гальмівною втулкою. Щоб розібрати його, відгвинтіть накидним ключем круглу гайку, яка закріплює гальмівний важіль. Вісь втулки відгвинчуйте ключем з квадратним отвором, потім зніміть з одного боку ведучий конус, зубчатку, а з другого гальмівний важіль, конус та обойму. Зіпсовані деталі замініть новими, перевірте нарізні з'єднання: аби краще працювали гальма, промийте гасом втулку та гальмівну обойму. Втулку починайте збирати із закріплення конуса та контргайки збоку зубчатки. Решта деталей монтується у зворотному порядку.
Внаслідок їзди на мало надутих або спущених шинах на ободах коліс з'являються вм'ятини. Невеликі ушкодження можна усунути не знімаючи колеса. Виготовте із міцного дерева оправку за формою обода і, ударяючи по ній молотком, спробуйте виправити вм'ятину (при цьому шина має бути добре надутою, а спиці послаблені).
Каретка розбирається тоді, коли вона погано прокручується. Зніміть обидва шатуни: металеві клинки видаліть вибивачкою, попередньо підставивши патрубки. Контргайкове кільце (ліва різь) відкручується накидним ключем. Зняту чашку промийте гасом, протріть і змастіть. Праву чашку відкручувати не треба — вона, як правило, не псується.
Ланцюг. Змащувати зовні його не рекомендується, бо мастило не потраплятиме на внутрішню поверхню роликів. Ланцюг найкраще проварити у суміші: автол — 80 процентів, порошковий графіт та зелене мило — до 10 процентів кожного. Щоб зняти ланцюг, потрібно розняти замок. Якщо його немає, то підставте під будь-яку ланку ланцюга гайку діаметром 4 міліметри і вибийте штифт бородком.
Під час тривалої експлуатації велосипеда із розтягнутим ланцюгом перекошуються пера вилки, в яких кріпиться заднє колесо. Дефект виправляється так. Затисніть каретку рами, попередньо підставивши з обох боків прокладки, щоб не пошкодити різьбу, затим надіньте на зігнуту частину пера трубу і акуратно, притримуючи раму руками, виправте згин.
Камери найчастіше проколюються у дорозі. Якщо таке сталося, вийміть з покришки камеру (колеса можна не знімати) і старанно зачистіть ушкоджене місце та латку наждаковим папером, теркою або лезом, двічі змастіть клеєм, дайте трохи підсохнути і склейте. Можна обійтися і без клею. Перегніть камеру біля проколу і міцно перев'яжіть на згинах. Якщо прокол завеликий — тоді вийміть камеру, а в покришку закладіть траву чи листя і забортуйте (на такій шині можна проїхати до 30 кілометрів). Коли ж прокол незначний, накачайте в камеру трохи води, набравши її в циліндр насоса.
Від падіння часто гнуться шатуни, викривляються педалі, руль та рама. За допомогою важеля — ним може слугувати міцна палиця — зігнуту вилку чи раму вирівнюють легкими ривками, попередньо закріпивши велосипед, скажімо, біля дерева. Можна скористатися товстою палицею чи дошкою, прив'язавши їх мотузкою до зігнутої деталі, і закручувати воротком. Якщо погнуто обидва пера, палицю прив'яжіть спершу до головки рами, а потім виправляйте вигнуту частину.
Колесо, що зігнулося від сильного удару так, що не прокручується у вилці, положіть на асфальт і, наступаючи ногами або притискаючи коліном, поступово випрямляйте обід. Зігнуту шестірню можна вирівняти палицею, вставивши загострений кінець у її фігурні отвори.
Якщо у вас умілі руки… Це той випадок, коли ви сам собі майстер і можете пристосувати будь-який велосипед винятково до своїх смаків. Познайомтеся з деякими пристосуваннями, придуманими велолюбителями.
Як найраціональніше розмістити на велосипеді туристичне спорядження? Питання далеко не просте. Перевозити його в рюкзаку за плечима — це наражати себе на прикрі муки, бо вже через годину-другу відчуєте, як врізаються в ключиці лямки, а заспинний тягар тиснутиме так, що всидіти на вузенькому жорсткому сідлі буде дуже важко. Примостите на багажнику — теж комфорту не відчуєте, бо велосипед позбудеться стійкості, кермо повертатиметься важко, а на вибоїнах він норовитиме стати дибки. Розподілите вантаж на два багажники — дещо полегшите собі подорож, але центр ваги однак перебуватиме вище тієї точки, яка гарантує максимум зручності. Усе стане на свої місця, коли обладнаєте велосипед підрамним вузьким "чемоданчиком", виготовленим з легкої фанери, цупкого брезенту чи пластмаси. Він не заважатиме крутити педалі, а стійкість навіть дещо зросте, якщо розмістите в ньому найважчі речі.
Легші, себто одяг, можна прилаштувати на багажниках. Давно полюбилися веломандрівникам перекидні та підвісні сумки, до яких додумалися ще перші ентузіасти велоподорожей. До речі, ними можуть стати старі портфелі чи ранці. Ще один варіант — колісний причіп. Його теж нескладно змайструвати самотужки.
Основу причепа становить легкий візок із надувними коліщатами. Якщо приладнаєте до нього промисловий рюкзак "Ермак", то вантажопідйомність зросте до 90 кілограмів. Отже, такий причіп можна не тільки буксирувати, а й переносити на плечах на випадок бездоріжжя.
Конструкція дорожнього та туристського велосипедів цілком придатна для перевезення малюків. Родинне катання у дворі чи прогулянкові поїздки за місто, до річки чи лісу будуть безпечними, якщо обладнаєте велосипед додатковим дитячим сидінням. Його можна кріпити спереду до керма та рами або позаду.
У першому випадку основа сидіння пригвинчується до металевого кронштейна, привареного до кермового стержня.
Висота спинки-тримача може регулюватися. Якщо центр ваги дитини проходитиме умовно через стержень, кермо легко повертатиметься під час руху.
Юний пасажир пристібається страхувальним ременем, що пригвинчується до спинки. Це дитяче сидіння розраховане на підлітка віком до 10 років.
Заднє дитяче сидіння, як запевняє київський велоконструктор і невтомний прихильник сімейного велотуризму Сергій Ковеза, бажано робити розкладним аби найменший пасажир міг не лише сидіти, але й напівлежати. Сам він пропонує монтувати його з металевої рами, підлокітників та високої м'якої спинки, укріпленої шарнірно. Підлокітники створюватимуть певний комфорт для сну. Спереду сидіння кріпиться до трубки багажника крюками-захватами, його задня планка має отвір, що відповідає нарізному з'єднанню фаркопа. Страхувальний пояс шиється з цупкого матеріалу. Він стягується, подовжується, а також змінює нахил за допомогою карабіна і трьох металевих кілець. Щоб ніжки дитини не попали в спиці, ставляться щитки-підніжки, приєднані до стояків багажника.
У поході чи далеких поїздках не обійтися, звичайно, без води. Возити велику посудину в рюкзаку незручно, до того ж вона займає чимало місця.
Набагато вигідніше придбати мисливську флягу і укріпити її на рамі.
Тримач фляжки: І — напрямне кільце; 2 — хомут; 3, 4 — опорна і напрямна скоби; 5 — заклепка.
Юному умільцеві цілком під силу поліпшити ходові якості свого велосипеда. Приводить веломашину в рух ведуча зірочка. В усіх марках велосипедів вона має форму круга. Але чи так необхідно бути центральній зірочці круглоподібною?
Над цим задумалися науковці, з'ясовуючи сумісність людини і педального механізму. Вони звернули увагу, що круглоподібна зірочка не зовсім відповідає рівномірній витраті м'язової сили людини. Той, хто їздить на велосипеді, не заперечить: не так уже й легко (навіть досвідченим гонщикам) утримувати стале зусилля під час повного обертання педалей. Воно наростає в першому півколі, а в другому, навпаки, спадає. Крутіння педалей буде плавнішим і значно ефективнішим, якщо звичайну зірочку замінити на еліпсоподібну. При цьому її слід розмістити щодо площини педалей так, щоб у момент максимального натискування ланцюг натягався меншим плечем (на короткій напівосі) еліпса, а коли зусилля мінімальне — довшою напіввіссю.
Експеримент, проведений болгарськими спеціалістами на велосипеді із зірочкою-еліпсом, дав позитивні результати.
Щоб зробити свій велосипед плавнохіднішим, досить мати найпростіші слюсарні інструменти: дриль, зубило, молоток, ножівку і терпуг.