46. див. стор. 59, пом. 1. [тобто примітка 29. МТ]
47. Посадником звався на давній Русі княжий намісник. У Новгороді посадники добилися зчасом такої влади, що без них князь не мав права ні судити, пі вести війни. Уряд цей був виборний (вибірали без реченця). Посадник скликав віче, вів переговори з сусідами, одне слово, як перевелися князі, він був начальником республики.
48. Автор заступає ту думку, що Новгородці ближчі до Українців, аніж до Москалів, див. стор. 18 [тобто ст. 7. МТ].
49. н. пр., пропущений цілий уступ про походження Великоросів, стор. 52 — 55 [од слів «Початок цієї народности .. .» стор 52 [тобто ст. 20. МТ] до слів: «В XII. ст. Володимир .. стор. 55 [тобто ст 21. МТ]] цей уступ переклав проф. Д. Дорошенко. Таксамо дальшний уступ на стор. 55 [тобто ст 21. МТ] від слів: «Ми добачаємо тут прямування ...» перекладений теж проф. Дорошенком; у Кониського він виглядав гак: «На якому ж корінню росла ота величезна держава, якою став Володимир під впливом випадків, що наступили згодя, надаючи його ростові відповідний спосіб? Злучення частин в одно, пильнування під знаменем релігії й божого благословення позабірати чужі землі, опора на масу, покірливу силі, коли сила простягає до неї руки, щоб обороняти її, доки та маса їй потрібна, накінець — віддання народнього права в руки своїх прихильників, оце все коріння, на якому розрісся Володимир, і яке тоді вибивалося ще молодими парістками. Татарське завоювання помогло ростові. Без його підпомоги східна руська натура, під впливом старих засновин особистої волі, що мали верх на других руських землях, витворила б щось инше. Завоювателі надали руським землям нову мету: злучення розділених руських країв.»
Чи ці слова були в первісному тексті Костомарова, чи вони належать Кониському, нам тепер сказати це годі, не маючи нід руками тексту «Основи».
50. пор., н. пр., в ориґіналі: «Литовское владычество сплотило разрозненные части Ю. Р.» (у нас стор. 43 [тобто ст. 16. МТ]) — в Кониського: «Лад було пристарів, руйнувався, але його відновило володіння Литви,, таксамо, як колись Литовська Русь, прибувши на Дніпрові береги, піддержала й відновила підтоптані сили, поруйновані угнітом чужинців» (в вид. О. Барв. ст. 16) і т. д.
51. Н. И. Костомаровь,: Собраніе сочиненій, Т. І, С.-Петербургь, 1903 (изд. Литер. фонда).
52. На стор. 84. [тобто там де примітка 42. МТ] після уступа, що кінчається словами : . . «вимагає показувати любов до природи», йшли такі слова:
«Свою запозичену любов до природи Великорус звертає на такі річі, що видаються з сфери звичайних, оточуючих образів, і втішає свої очі штучно випещеними камеліями, магноліями, рододендронами, а про те йому й байдуже, що правдиве почуття, спосібне зловити й оглядати поезію природи, тут якраз не знайде природи. Таке чуття швидче відвернеться від оздоблених калік і повернеться до кленів, дубів, лип і беріз наших гаїв тай оглядатиме нештукований, хоч убогий, та не попсований, не покалічений світ божих сотворінь.»
Таксамо на стор. 91. [тобто там де примітка 43. МТ] після кінцевих слів: ... «його духовий склад», ішов оцей великий уступ:
«Українська народня поезія реліґійна й супротивна аналізі. В душі Українця живе віра в красу, а аналіза нівечить віру, дробить суцільність тої постати, яку душа любить і оглядає. Та й те сказати: істота краси не дасться аналізувати через те, що ми не тямимо корінних причин узагалі. Можна аналізувати хиба той матеріял, у котрому визначається краса. Можна музичний струмент розібрати на частини й вислідити частини найдо-кладніщс: можна вислідити закони авуків, стежку передавання їх через повітря нашому чуттю, але не можна схопити й подати під дрібний розгляд причини вражініїіі, що робить на нас сполука звуків. Бралися матеріялісти стежкою розгляду з’явищ дійти до істоти вражіния, котре впливає в нашу душу від краси. Отже нічого не добули з того. Французи, як сказано вже, народ глибоко непоетичний, ще в минулому століттю оповістили теорію краси, збудовану на основах його істоти у простому приподоб-ленню природі. Ся думка прийшлася до душі Великорусам: її й за нашого часу говорили, й говорили щиро ті люде, в яких стало щирости говорити те, що вони справді почувають. Хто мае в собі живу струну поезії, того нічим не можна запевнити, що у творах штуки нема духової творчої сили; не можна через те, що він сам почуває ту силу. Таксамо жадним доказом матеріалізму не можна запевнити, що не існують духові основи того, хто почуває їх у собі й за тим не потребує жадних доказів, як, усе-одно, не потребуймо ми доказів на те, чи холод чи тепло довкола нас, бо про це говорить нам наше тіло.
З життям поезії в душі, з почуттям краси, із вдачею розуміти її, міцно звязана свідомість моральности й добра. Матеріяліст розуміє в добрі користь. Коли він ізроду вже добрий, він свою добрість визначає тільки тим, що готовий робити другим те, що вважає за корисне. Найвище визначається його добрість тоді, коли він не змагається вчинити другому те, чого сам не визнає за корисне, але що другому здаятьсп за таке. Переважно добродійство його виходить із такого снльоїізму: коли я робитиму добро другим, то п мені його робитимуть. Цілком що инше в чоловіка, наділеного даром і звичкою почувати в собі живу душу, бачити її духовим поглядом у зверхніх постатях: він не аналізує добра, а оглядає його в спільности, і вся його духова натура переймається добром. Добро, ставши фактом у матеріальному побиті, може визначитися тим, що ми звемо користю; але той, хто діє добро, не думає нро користь, а бачить перед очима добро саме в його моральній доскональности. Хто діє Яовро ради користи, той неминуче спитає себе: чи буде яка користь із того, що я замірився зробити. Хто ж любіть добро, не вважаючи на користь, той не міркує, а робять добро; бо так йому каже почуття й розумне оглядшня краси добра.»
53. крім, звичайно, оцеї застарілої вже замітки, що була на стор. 94, [тобто там де примітка 45. МТ] замітки про становище російських лібералів і російського уряду щодо розділу сім’ї: «На превелику дивовижу, великоруські ліберали й російський уряд, чи не тямлячи цього, чи що, дбають тепер про видання закона, котрий би забороняв скрізь по Росії розділ сімїв, щоб сини виходили на одшиб. Одні кажуть, що це піднесе економічний добробут народа, а другі кажуть, що цей закон, крім того, матиме вагу задля обрусіння України; а ми скажемо, що цей закон внесе в українську сім’ю, доволі вже здеморалізовану обрусінням, конечну деморалізацію! Він зробить вкраїнській сімї настояще пекло, він гірш чуми і холери знівечить український народ.»