Неподалік від ракети стирчав держак з повислим полотнищем прапора.
Заревів реактивний двигун під космічним снарядом. Снаряд здригнувся, знизу шугнули клуби чорного диму, крізь який просвічувало червонувате полум’я. Рев посилився, віддався в кільцевих скелях оглушливими розкотами.
Вогненний стовп почав мовби виповзати з каменів, піднімаючи на собі сріблястий снаряд. Рух усе прискорювався, снаряд підскочив у повітря, полум’яний меч відокремився від поверхні землі. Ракета мчала в небо.
Вона нагадувала маленьку комету з коротким вогненним хвостом. Скоро вона розчинилася в синьому небі. Залишився лише витягнутий білий шалик, немов тут пролетів реактивний літак. Цей шалик ще довго тримався над Арізонською пустелею, де примха природи створила подобу місячного пейзажу, не раз використаного американцями для кінозйомок, а зараз для наукових цілей.
Декілька людей, стоячи на майданчику скелястої гори, спостерігали за відлетілою ракетою в сильні біноклі, що в них кілька хвилин тому вони розглядали внизу на рівнині горилу в уборі астронавта.
— Автоматика працювала бездоганно, містере Тріпп, — відзначив сенатор Мен.
— Радий це чути, — схилив голову вродливий сивий чоловік, виймаючи з рота люльку. — А що скаже преса? — обернувся він до тендітної жінки, що тримала в руці портативну кінокамеру з сильним телеоб’єктивом.
— Колумб був чарівний, — сказала міс Елен Кенні. — Шкода, що вітер не розвіває американського прапора.
— На Місяці прапор ніколи не майорітиме, — відказав професор Тріпп. — Там немає вітру, ба більше — там немає повітря.
— І ви певні, професоре, що Колумб щасливо повернеться на Землю?
— Точнісінько так, як і в тому, що він зараз опуститься на космодромі в Арізонській пустелі. Я буду щасливий, якщо ви повідомите читачів, що ми вважаємо вишкіл горили Колумба найбільшим досягненням американської науки разом зі створенням експериментальної ракети «Колумб». Хай перші кроки на Місяці зроблять дресировані тварини. Наука має бути гуманною, якщо служить людству.
— А я гадала — фірмі «Амерікен-моторс», — їдко відзначила міс Кенні.
Професор Тріпп докірливо подивився на журналістку:
— Фірма фінансує наші дослідження, розраховуючи виявити на Місяці невідомі мінерали, можливо, зауранові елементи, які так потрібні техніці…
— Для надбомб, — швидко вставила Елен.
— Учений має бути осторонь від політики. Це справа газет.
— Політика, — пробурчав сенатор Мен. — Мавпа встромлює в каміння палицю… І ви гадаєте, що це дасть нам право претендувати на всю цінну сировину на Місяці?
— Я не думав про це, містере сенатор. Мені здавалося, що це справа Всесвітнього космічного комітету, в який ви входите.
— До біса комітет! — підвищив голос сенатор. — Кожному ясно, що Місяць належить тому, хто став на нього ногами… а не лапами. А вам, професоре, належить дати свої пояснення не в космічному комітеті, а в комісії сенату, яку я очолюю.
— У «комісії престижу»?
— Так, у «комісії престижу нації», сер, якщо вам так завгодно називати мою комісію.
Професор Гарольд Тріпп був учнем самого фон Брауна, того фон Брауна, німецького інженера, який під час другої світової війни створював страшні ракети «Фау», що несли через море лондонцям смерть і руйнування. Після розгрому гітлерівської Німеччини фон Браун як «живий трофей» дістався американцям. Він знову взявся за роботу над створенням все більш потужних ракет уже в Америці. Атомні заряди, якими можна було б начинити його ракети, загрожували на Землі великими нещастями.
«Юпітери», «Авангарди», «Тори», «Атласи» й інші реактивні колоси йшли на озброєння військ НАТО, поповнюючи склади атомно-реактивних баз на території конституційно гордих, але підневільних Америці європейських та азійських країн…
Професор Гарольд Тріпп, чоловік тихий і мрійливий, добре вихований, чемний і безумовно мирний, відрікся від фон Брауна. Надто пізно, мабуть, але з гідністю відмовився він від подальшої участі в розробці військових ракет. Він готовий був віддати свою енергію і знання, всього себе лише справі завоювання Космосу.
Деякі американські керівники вважали перемоги в Космосі «температурою» сучасного озброєння. Вони з тривогою оцінювали з цієї точки зору запуски радянських супутників і космічних ракет. Америка, на їхню думку, трагічно відставала. І тому фірма «Амерікен-моторс» надала Гарольду Тріппу найширші можливості для створення американських космічних ракет. Деякі успіхи фірми й професора Тріппа разом із загальним планом американського вторгнення в Космос зумовили позицію американської сторони у Всесвітньому космічному комітеті. Будівництво міжнародної космічної ракети, задуманої в час розрядки міжнародної напруженості, було «законсервоване»… На земній кулі знову настало «похолодання». Намічалися нові гонки і тепер… уже в Космосі.
Професор Тріпп під натиском фірми квапливо готував установлення американського прапора на Місяці (уставлення на противагу закиданню).
Він був хорошим сім’янином, мав котедж у місті й віллу у Флориді, два автомобілі, помірні борги й загальну пошану. По неділях слухав проповіді євангелістів і якось сам виступив із проповіддю з питання про гуманність.
На засіданні комісії престижу професор Тріпп пережив декілька гірких хвилин. Він уже прочитав в «Уорлд кур’єр» статтю журналістки Елен Кенні «Нога чи лапа?», що досить недвозначно протиставила описові горили-астронавта повідомлення про російський корабель «Шукач», на якому полетить на Місяць професор Громов із помічником.
Сенатори засідали в одній з кімнат Капітолію, утопаючи в м’яких шкіряних кріслах. Викликаному в комісію «для дачі пояснень» професорові Тріппу був наданий твердий стілець.
— Я б жалкував, джентльмени, — сказав Тріпп, витираючи лице хусткою, — що росіяни знову випередили нас, якби це не служило загальнолюдському прогресові.
— Тут говорять про престиж нації, — сухо нагадав Тріппу сенатор Мен.
— Так, сер! — поспішно й шанобливо погодився Тріпп. — Я лише хочу висловити співчуття, що турбота про безпеку заважає об’єднанню міжнародних зусиль для досягнення Місяця.
— Дайте спокій Вавилонській вежі. Почитайте про неї в Біблії. А нам краще скажіть, що ви думаєте про змагання з росіянами?
— На жаль, джентльмени, — сказав Тріпп, сердито засовуючи в рот люльку, — наша горила навряд чи зможе успішно змагатися з професором Громовим, дуже визначним ученим.
— Чи не здається професорові, — перервав Тріппа сенатор із Джорджії, — що його жарт недоречний? У ньому слушно лише те, що йде змагання з російськими вченими. Давно пора відкинути хибну концепцію про дві незалежні галузі змагання — миролюбну допитливість у Космосі й нарощування священної сили в рятівній обороні. Змагання і можливе відставання хоч би де єдині. І річ тут не лише у престижі.
— Цілком розумію шановного сенатора, — сказав Мен. — Небезпечно відстати від росіян у будь-чому А тому американець має ступити на Місяць разом з росіянами.
— Американець? — перепитав Тріпп. — Ви усвідомлюєте, що ми маємо у своєму розпорядженні лише одномісну ракету?
— Так, — відгукнувся сенатор із Джорджії, — в цьому ми відстаємо, але в космічних перегонах зобов’язані витримати. І у нас в Америці знайдеться достатньо хлопців, які не злякаються космічної самотності, щоб скласти на Місяці компанію росіянам. Можна надати нашому першому астронавтові принадне право поставити дві-три заявки на місячні копальні.
— Я готовий був сприяти польоту міжнародної ракети з великим екіпажем, але відряджати в Космос одну людину!.. — намагався заперечити Тріпп.
— А вас і не питають, до чого ви готові, професоре, — перервав його сенатор з Міннесоти, генерал у відставці, відомий своїми статтями про гуманність миттєвої атомної війни. — Важливо, до чого ми готові. Йдіть у свою наукову крамничку й готуйте хорошого американського хлопця для польоту на Місяць…
Професор Тріпп був зовсім не такий простий, як про нього могли подумати, у горили Колумба вже давно був «дублер», космічний пілот Том Годвін. Професор Тріпп розумів «єдність» усіх частин у змаганні двох начал…
Після повернення до Арізони професор Тріпп оголосив Тому Годвіну, що той не пізніше від росіян полетить на Місяць.
«У таємничий світ Космосу, в безмежну просторінь мільйонів світлових років, до виблискуючих центрів атомного кипіння матерії, до зірок, що живуть і народжуються, гігантських чи карликових, подвійних, білих, жовтих, блакитних, сліпучих або чорних, у світ феєричних комет і задумливих місяців, планет квітучих чи закрижанілих, у бездонний Космос, світ світів, лине тепер уже не лише поглядом людина…
Сили тяжіння зібрали мільйони мільйонів зірок у правильні об’ємні, сплюснуті в одній площині геометричні фігури, що нагадують колосальні диски галактичних дискоболів. Дивлячись ясної ночі на Чумацький Шлях, ми бачимо зсередини обід такого зоряного диска нашої Галактики через усю його товщу. Спостерігаючи в сильний телескоп далеку спіральну туманність у сузір’ї Волосся Вероніки, ми розглядаємо ззовні обід, але тільки іншого, що стоїть до нас ребром, диска, чужого, безмежно далекого зоряного світу. Безліч таких галактичних дисків помітно в небі під найрізноманітнішими кутами, в тому числі і збоку. Тоді виразно вимальовується вогненне колесо зі спіральними спицями, вражаючи строгою єдиноманітністю зоряних світів…