— Газета візьме на себе всі витрати, — місіс Хент відкинулася на високу й вузьку спинку крісла.
— Сенсація принесе добрий прибуток, — борючись із хвилюванням, діловито відзначила Елен.
— Не турбуйтеся, дитинко, ви отримаєте свою частку. Але ваш бізнес буде значно більшим. Ви зможете вийти заміж за короля чи банкіра, поріднитися з Рокфеллером, можливо… Ціла епоха носитиме ваше ім’я.
— Але я не вмію керувати космічним кораблем. В Америці є лише одномісна ракета «Колумб». «Вавилонська вежа», куди можна було б намагатися потрапити репортером, не будується…
Місіс Хент урочисто підвелася, широкими кроками діви з Армії порятунку пройшлася кабінетом, зупинилася перед маленьким столиком і взяла до рук Біблію, відтак поклала її на те саме місце.
— В будь-якій справі потрібне щось незвичайне, що запам’ятовується, — повчально сказала вона. — Не старанність службіста, а зухвалість ініціативи, ось що приверне симпатії й цікавість. Ви потрапите на космічний корабель у балоні з-під кисню. Це правильно, адже жінка, подібно до кисню, — джерело життя. Дихати будете крізь апарат скафандра, як на Місяці. Лише вам доведеться обстригти волосся, у вас його надто багато, щоб воно вмістилося в шоломі. Вам не вдалося б його розчісувати. Втім, коротка зачіска вважається модною. Ви згодні, дитинко?
— А як ви думаєте?
— Я думаю, як переправити вас на ракету. Ви, здається, працювали секретарем у бізнесмена?
— Він виявився гангстером.
— Отож ви знаєте, люба, з ким вам доведеться мати справу. Та аби лише мета була святою, дочко моя. Кожен, хто допомагатиме нам, зробить бажану богові справу. Це зарахується йому. Зважуйтеся, люба. Мені здається що ви з тих жінок, які можуть розлучитися з волоссям.
І ось «волосся Вероніки» лежить біля ніг Елен, а вона сидить, уже не плачучи, і довгим поглядом розглядає себе у дзеркалі. Вона бачить перед собою ту, яка з власної волі, всупереч усім ступить на Місяць, повний таємниць, магічної чарівливості й гіпнотичної сили, ступить на Місяць із його дорогами лави, рівнинами без ґрунту й золотими жилами на поверхні… Із дзеркала на неї тривожно дивилася та, хто зухвало першою увійде в таємничий світ світів, світ незліченних зірок і ще більш незліченних і невідомих планет, ступить на першу з них… Такого випадку не було за всю історію людства. І не буде більше ніколи. Першими бувають лише один раз. Чи можна це проминути?..
— Як вас звуть, дитинко? — запитав Малятко Біл.
— Вероніка Лоуелл, — сказала Елен, розглядаючи знаменитого гангстера, якого знала зі світлин у журналах, але сама ще ніколи не фотографувала його.
Не так давно він потрапив до в’язниці за… несплату податку з дуже значних прибутків. У в’язниці він давав інтерв’ю й вийшов з неї, супроводжуваний адвокатами й шанувальниками, як тріумфатор.
Малятко Біл зовсім не був бандитом, що зіскочив з обкладинки коміксу. Він не носив м’який капелюх на потилиці, не курив сигар і не говорив на жахливому нью-йоркському жаргоні — сленгу. Малятко Біл називався Антоніо Скіапареллі й дуже пишався своїм прізвищем. Адже італійський астроном Скіапареллі першим відкрив марсіанські канали! Кажуть, в італійському кварталі в нього жила сім’я: ревнива дружина і троє дітей. Малятко Біл був низенького зросту, благовидий, нагадував власника магазину, був увічливий, жорстокий, рано полисів, але не втратив рухливості. Звісно, він не був бандитом у звичайному сенсі слова. Але його бізнес, яким він займався з великим розмахом, не вкладався, м’яко кажучи, у звичайні, допустимі рамки. Добре оплачувані юристи майже завжди могли довести, що його дії по суті були законними. Направду, що незаконного можна угледіти, наприклад, у тому, що Малятко Біл допомагав вирушити у подорож «без квитка» якійсь Вероніці Лоуелл. Якщо ви підсаджуєте безквиткового пасажира у вагон приватної залізниці, то закон цього не карає, він надає адміністрації залізниці можливість стягнути з безквитковика штраф.
— Мені потрібно зняти з вас розміри, міс Вероніко, — сказав Малятко Біл тоном кравця, що приймає замовлення.
— Я важу сто три фунти, — сказала Елен.
— Що значать сто фунтиків там, де вони налічуються десятками тисяч!..
Малятко Біл не любив порожніх розмов. Із замовницею, з Великою Мадам, як її звуть, у нього особливих розмов про зайві фунти не було. Коли про це зайшла мова, то вона сказала, що все буде так, як завгодно богові, важливо, щоб читачі хвилювалися, вони стануть більше купувати газет. Значить, основна турбота зробити для дівчинки скафандр і помістити її в балон, з вигляду такий самий, як ті, які вантажитимуться в ракету. Підмінити один з них буде не так уже важко. Хто помітить, що у нього відгвинчується зсередини кришка. Вероніка Лоуелл! Це ім’я, далебі, справді стане знаменитим…
Малятко Біл у своєму бізнесі вважав себе цілком добросовісним. Балон переробляли хороші інженери. У ньому було влаштовано сидіння не набагато гірше, ніж крісло пілота. Пружинні амортизатори, що пом’якшували поштовх зльоту, та інші премудрості були передбачені. Балон «із вмістом» вийшов, звісно, важчим від інших, але на руках його ніхто тягати не буде, а машини зайвого вантажу й не відчують…
Розрахунок Малятка Біла був абсолютно точний. Фірма, що поставляла балони з киснем, отримала один з них у готовому вигляді. Він був завантажений разом зі всіма у вантажівку. Вірніше, він уже стояв у кузові вантажівки, коли та в’їхала у двір заводу. Запрошений з цирку ілюзіоніст дуже майстерно приховав його від поглядів дзеркалом, яке зникало за помахом руки шофера. Воно й зникло, коли балони почали вантажити. Балони перелічили, й виявилося, їх було вже досить, даремно хотіли вантажити ще один.
Вантажівка щасливо виїхала з двору і доставила балони просто в космопорт, де вантажні крани негайно помістили їх у ракету «Колумб», що готувалася до польоту.
У одному з балонів сиділа Елен. Вона дуже страждала, але не від задухи чи жароти. Чудовий космічний костюм, у який вона була вдягнена, автоматично підтримував нормальну температуру, дихальний апарат працював бездоганно. Елен могла б уже відчувати себе в Космосі. Страждала вона від іншого: від темряви, від непроглядної пітьми, що її оточувала… Це був недогляд Малятка Біла, але її не забезпечили електричним ліхтариком. Елен не побоялася вирушити в Космос, але темряви вона боялася… Темряви й тиші… Їй бувало краще, коли зовні доносилися звуки, гуркіт машин, крики людей. Але перед стартом ракети все стихло, і це були найстрашніші хвилини. Майбутнього зльоту Елен чекала, як порятунку, вона знала, що перевантаження при зльоті не перевищує перевантаження організму при пікіруванні літака, а вона сама водила спортивні літаки і проробляла на них небезпечні фігури пілотажу… Крім того, у неї була пілюля — снодійний засіб, який мав за інструкцією зажити й пілот. Зліт пройде легко, але темрява й тиша…
І Елен зажила пігулку раніше, ніж це було потрібно для зльоту. Свідомість затуманилася. Вона чомусь подумала про Громова. Побачила себе в спортивній залі Космічного інституту. Люди з пружинної сітки підстрибували високо під стелю. Так буде на Місяці… Там буде легко, зовсім легко. І вона провалилася в порожнечу…
Свідомість поверталася поступово. Чомусь вона спочатку побачила маму. Мама була жива. У неї було ласкаве стурбоване обличчя, і вона весь час поправляла такі знайомі Елен з дитинства окуляри. Відтак окуляри зникли, і милі короткозорі очі стали ще ласкавішими.
— Мамо! — крикнула Елен і прокинулася.
Холодний жах пойняв її… Їй здалося, що вона перестала існувати. Вона не відчувала себе. Вона нічого не бачила, нічого не чула, вона… нічого не важила. Навколо були стінки труни… Вона торкнулася їх руками. І це було першим відчуттям, що повернуло, нарешті, її до дійсності.
Її тіло нічого не важить! Вона — в Космосі! Але, можливо, вона загинула при зльоті? Ні! Все так, як слід! Вона перша американка в міжпланетному просторі, вона буде першою жінкою на Місяці. Належить лише відкрити кришку балона і… подружитися з пілотом Томом Годвіном. Для справжньої жінки, якою себе Елен вважала, це буде не так уже важко.
Елен легко відгвинтила кришку балона і висунула голову. У складському відсіку «Колумба», де зберігалися балони, було темно.
Елен обережно вибралася. Вірніше, тримаючись за край балона, вона легко випливла з нього і вдарилася об стелю відсіку. Відчуття невагомості сп’янило її.
Елен добре вивчила план приміщення «Колумба», широко розрекламований у пресі. Їй удалося відшукати люк до кабіни пілота й відчинити його. На щастя, він не був щільно задраєний…
Щойно відсунула вона кришку люка, як у вантажний відсік увірвався промінь світла.
І всі страхи Елен відразу зникли. Мета її досягнута. Вона летить в американській ракеті серед зірок, у вічному Космосі!.. Вона невагома, значить, двигуни ракети навіть не відчули її ваги або вона була передбачливо скомпенсована Антоніо Скіапареллі…
Пілот Том Годвін спав. Дія снодійного ще не закінчилася. Очевидно, він зажив його пізніше. Він лежав величезний у кріслі, що виглядало ще більшим. Перед ним жили, рухалися стрілки приладів, спалахували й гасли лампочки, що відображали роботу автоматів.
Але Елен не звернула на них уваги. Вона була заворожена вікном попереду. В ньому виднілося страшне спрутоподібне яскраве сонце, поряд з яким на неправдоподібно чорній сажі неба пильно сяяли незмигні зірки.
А праворуч був Місяць… Він закривав пів-вікна, схожий на величезну навчальну карту, об’ємну, з різкими тінями, помітними більше, ніж нерівності планети.
Елен посміхнулася Місяцеві. Це був «її Місяць»… Відтак спробувала збагнути, що вона у ста тисячах кілометрів від Землі. Усвідомити це все одно було неможливо, і вона, мов у остуді, пересмикнула плечима.
Том Годвін ворухнувся. Елен сховалася за його спиною, чекаючи, коли він прокинеться.
І він прокинувся… Щось стривожило його. Він почав говорити з Землею… про пальне. Нарешті, він побачив Елен… Можливо, злякався, але радше був прикро вражений… Треба сказати, він не дуже зважав на те, як має розмовляти джентльмен. Можливо, йому бракувало виховання. В усякому разі вона намагалася встановити з ним хороші стосунки й зізналася йому, хто вона і як потрапила на космічний корабель.
Елен сиділа на краю пульта й похитувала ногою. Скафандр, далебі, був навіть елегантний. Принаймні, вона виглядала в ньому ефектно, відкинувши шолом за спину…
— Послухайте, мем, — сказав Том Годвін, виймаючи з якогось приладу перфоровану картку. — Чи розумієте ви, що ваш Малятко Біл разом з місіс Хент не подбали про те, щоб вага ракети не перевищувала розрахункової? Чи розумієте ви тепер, що ваші сто фунтів тут зайві? — Том Годвін подивився Елен просто в обличчя й мимоволі подумав, що на Землі вона здалася б йому цікавою. Він похопився й значливо додав: — При зльоті автомати робили свою справу, набирали потрібну швидкість і перевитрачали на вашу зайву вагу пальне, і тепер…
— Що тепер? — спокійно поцікавилася Елен, з цікавістю роздивляючись обстановку кабіни.
Том Годвін поглянув на перфоровану картку.
— Ви можете знаходитися на борту ще 27 хвилин.