— Зовсім ні. Оскільки йшлося про суїцід або про гостре захворювання, я почала розтин з торокса.
— Чому?
— Бачите, покійник був людина літня. І оскільки він помер нагло, відразу спадає на думку, що причиною була серцева недостатність або інфаркт.
— А чого ви припускаєте, що він помер нагло?
— Ваш службовець натякнув мені на це.
— Як саме?
— Дуже ясно, наскільки я пам'ятаю.
— Що він сказав?
— Що сказав? Мовляв, той старий або наклав на себе руки, або помер від паралічу серця. Десь так.
Знов кричуща помилка. В паперах немає жодних даних, які б свідчили проти того, що Сверд, поки помер, довго пролежав паралізований чи непритомний.
— Ну гаразд, ви зробили розтин грудної клітки.
— Так. І майже відразу знайшла відповідь на запитання. Не залишалось ніякого сумніву, яка причина смерті.
— Самогубство?
— Звичайно.
— Як воно сталося?
— Той старий стріляв собі в серце. Куля застрягла в грудях.
— Він улучив у саме серце?
— Майже влучив. Найбільше пошкоджено аорту. Дівчина замовкла, тоді спитала, явно бажаючи його вколоти:
— Чи я висловлююсь досить ясно?
— Так.
Наступне питання Мартін Бек сформулював точніше:
— У вас великий досвід з вогнепальними ранами?
— Гадаю, що достатній. А крім того, цей випадок виявився не таким уже й складним.
Скільки за своє життя їй довелося розтинати вбитих вогнепальною зброєю? Трьох чи двох? А може, тільки одного?
Лікарка, мабуть, відчула його мовчазний сумнів, тому пояснила:
— Я працювала в Йорданії під час громадянської війни два роки тому. Там вистачало вогнепальних ран.
— Але самогубств, напевне, було мало?
— Так, справді.
— То знайте ж: рідко котрий самогубець цілиться і серце, — пояснив Мартін Бек. — Вони більше стріляють собі в рот, а декотрі в скроню.
— Так, це правда. Але він далеко не перший. У курс: психології я вчила, що самогубцям властивий інстинкт цілитись у серце, а особливо тим, які романтизують самогубство. А таких чимало.
— Як ви гадаєте, скільки Сверд міг прожити з такою раною?
— Недовго. Хвилину, може, дві або три. Внутрішній крововилив був дуже широкий. Я б сказала — хвилину, і якщо й помиляюся, то не набагато. Це має якесь значення?
— Може, й не має. Але мене цікавить ще одне. Ви робили розтин двадцятого червня.
— Так, двадцятого.
— Скільки, на вашу думку, часу він уже лежав убитий?
— Гм…
— У протоколі цей пункт висвітлений нечітко.
— Не так легко відповісти на ваше питання. Може, якийсь досвідченіший патологоанатом відповів би точніше.
— А все-таки, як вам здається?
— Щонайменше два місяці, але…
— Що але?
— Все залежить від приміщення. Тепло й волога мають велике значення. Наприклад, могло бути й менше, як два місяці, коли тіло лежало в теплі. З другого боку, як я вже сказала, процес розкладу зайшов так далеко…
— А що ви скажете про вхідний канал?
— З тієї самої причини на це запитання також важко відповісти.