— Я не розумію, що ви кажете, — дещо зніяковіло промовила юна панночка.
— Це ви просто з делікатності, — заперечив Андреас. — Просто з делікатності, але я здатен її оцінити. Я вже давно винен вам двісті франків, і ніяк не зберуся їх вам повернути, свята панночко!
— Ви не винні мені жодних грошей, але в мене в торбинці є трішки, ось, візьміть і йдіть. Бо скоро прийдуть мої батьки.
І промовивши це, вона витягла зі своєї торбинки купюру в сто франків і простягла її Андреасові.
Усе це бачив у дзеркалі Войтех. Похитуючись, він підвівся зі свого крісла, замовив два перно і хотів потягти нашого Андреаса до шинквасу, щоби той з ним випив. Але щойно зробивши один крок у бік шинквасу, Андреас падає, як підкошений. Усі люди в бістро лякаються, Войтех теж. А найбільше лякається дівчинка на ім’я Тереза. А що поблизу нема ні лікаря, ні аптеки, то Андреаса несуть до каплиці, точніше в захристя, адже священики таки трохи розуміються на конанні та смерті — невіруючі офіціанти в це все-таки вірять. А панночка на ім’я Тереза, не може залишатися осторонь і йде разом з ними.
Отже, приносять нашого бідного Андреаса у захристя, на жаль, він не може вже нічого сказати, лише робить рух рукою, ніби показує на ліву внутрішню кишеню жакета, де лежать гроші, які він винен своїй маленькій позичальниці. Він промовляє: «Панно Терезо!», робить свій останній подих і помирає.
Дай, Боже, усім нам, питущим, такої гарної і легкої смерті!
Йозеф Рот, Париж 1939