Серце калатало від чудового збудження у передчутті Полювання. Десь неподалік Фрелейн почув постріли: два коротких, майже одночасно, і потім третій, останній.
«Комусь пощастило на цьому Полюванні, — подумав Фрелейн. — Почуття, коли всаджуєш кулю в Жертву, ні з чим не зрівняти. І йому знову випав шанс його пережити!»
Прийшовши додому, він насамперед набрав номер Еда Мороу, свого детектива. У перервах між замовленнями той працював у гаражі.
— Алло, Еде? Це Фрелейн.
— Радий вас чути, містере Фрелейн. — Стентон уявив собі, як розпливається в посмішці вузьке обличчя Мороу з тонкими губами, забруднене мастилом.
— Збираюся на Полювання, Еде.
— Я зрозумів, містере Фрелейн. Отже, незабаром я буду вам потрібен?
— І досить скоро. Гадаю, за тиждень, максимум два я впораюся, а протягом трьох місяців після вбивства, як завжди, одержу повідомлення про мій статус Жертви.
— Я буду готовий. Вдалого вам Полювання, містере Фрелейн.
— Дякую. Побачимося. — Він поклав слухавку. Заручитися послугами першокласного детектива — необхідний запобіжний захід. Адже незабаром Стентону доведеться стати Жертвою, і тоді, вже вкотре, уся надія буде лише на Еда Мороу.
Ед — блискучий детектив! Неосвічений і, відверто кажучи, трохи тупуватий. Але чуття в нього від Бога: з першого погляду визначає приїжджого і диявольськи винахідливо влаштовує засідки. Незамінний помічник!
Пригадавши деякі «фірмові» трюки Еда, спрямовані проти Мисливців, Фрелейн посміхнувся і розпечатав конверт. Посмішка застигла на його обличчі, коли він побачив ім'я Жертви.
Джанет-Марі Патциг.
Його Жертвою мала стати жінка!
Фрелейн підвівся і пройшовся по кімнаті. Потім ще раз уважно перечитав повідомлення. Джанет-Марі Патциг. Ніякої помилки. Дівчина. У конверт були вкладені три фотографії, листок з адресою та звичайні описові дані.
Стентон насупився. Досі йому не доводилося убивати жінок.
Якусь мить він вагався, потім набрав номер УЕК.
— Управління емоційного катарсису, відділ інформації, — відповів чоловічий голос.
— Не могли б ви перевірити, — попросив Фрелейн. — Я щойно отримав повідомлення, і в ньому зазначено, що моя Жертва — дівчина? Як це розуміти? — Він назвав клерку ім'я.
— Усе гаразд, сер, — запевнив клерк, звірившись із картотекою. — Дівчина зареєструвалася добровільно. За законом вона має ті самі права, що й чоловіки.
— Не могли б ви сказати, скільки убивств у неї на рахунку?
— Вибачте, сер. Уся інформація, яку ви маєте право одержати, у вас уже є; юридичний статус Жертви, її адреса і фотографії.
— Гаразд. — Фрелейн зробив паузу. — Чи можу я обрати іншу Жертву?
— Певна річ, ви можете відмовитися від цього Полювання. Це ваше право. Але перш ніж ви отримаєте дозвіл на наступне вбивство, вам доведеться виступити в ролі Жертви. Оформити відмову?
— Ні, ні, — поспішно відповів Фрелейн. — Я просто поцікавився, дякую.
Він поклав слухавку, сів у найбільше крісло й розстебнув ремінь на штанях. Ситуацію треба було докладно обміркувати.
— Кляті баби, — пробурчав він, — завжди пхають носа у чоловічі справи. Чого їм вдома не сидиться?
Але ж вони вільні громадяни, нагадав він собі. Однак це не жіноча справа.
З історії він знав, що Управління емоційного катарсису було засноване спеціально для чоловіків, і лише для
них. Його сформували наприкінці Четвертої (або Шостої, як гадали деякі історики) світової війни.
На той час назріла необхідність у тривалому й міцному мирі.
Причина була суто практичною, як, власне, й люди, котрі розпочали цю кампанію.
Просто до взаємного знищення лишався буквально один крок.
Справа в тому, що під час світових воєн ефективність і руйнівна сила зброї, що була у розпорядженні багатьох країн, різко зросли.
Солдати звикли до неї і дедалі більше були схильні до її застосування.
Становище досягло критичної межі. Ще одна війна поклала б край усім війнам узагалі — просто не залишилося б нікого, хто зміг би розв'язати нову.
Таким чином, потрібен був мир на всі часи, але люди, які працювали над цією проблемою, були тверезі й прагматичні. Вони усвідомлювали, що тертя й непорозуміння нікуди не зникли й несуть у собі зародки нових збройних конфліктів.
Тому вони поставили запитання: «Чому мир не вдавалося зберегти в минулому? »
«Тому що чоловіки не можуть без двобою,» — такою була їхня відповідь.
«О, ні,» — запротестували ідеалісти.
Але люди, які займалися проблемою миру, були змушені, зрештою, постулювати, що значна частина людства потребує насильства.
Адже люди, не ангели (хоча й не дияволи), вони — звичайні смертні, яким значною мірою притаманна агресивність.
Звісно, використовуючи останні досягнення науки та маніпулюючи політичною владою, можна було б викорінити цю властивість людської природи, і багато хто схилявся до думки, що варто було б піти саме таким шляхом.
Але практики вирішили інакше. Визнаючи, що прагнення до конкуренції, боротьби, мужність у протистоянні переважаючим силам ворога — вирішальні якості для людського роду, гарантія безперервності його існування, перешкода на шляху до його деградації, ці люди оголосили, що жага насильства нерозривно пов'язана з винахідливістю, умінням адаптуватися до будь-яким обставин, наполегливістю в досягненні мети.