Коли Мишко пішов, Кешка поставив до вікна стілець і дивився на чижиків, аж поки вони не вгамувалися і не поснули, сховавши носи в пір’я. Пташки лягають спати значно раніше, ніж люди… Зате і встають вони… Але про це далі.
Кешка крізь дрімоту бачив, як прийшла з роботи мама, як лягла спати. Потім йому стало душно; він прокинувся, підвівся з постелі, хотів відчинити кватирку і згадав про чижів. Мама спала, ледь відкривши рота; щоки її зарум’яніли — мабуть, їй теж було душно. Але ж кватирку відчиняти не можна, — чижі розлетяться. Кешка подумав-подумав, що йому робити, і сів біля вікна, — вирішив стерегти кватирку до ранку. Хтозна, засне він, а мама встане й відчинить. Що тоді Мишко скаже? Кешка довго дивився на поснулих птахів, на сіре небо, на яскраву зеленкувату зірку Вегу. Потім усе це закружляло і вмить щезло, немов на вікно накинули темну штору. А над ранок Кешка побачив сон. Ніби йде він з Мишком у школу випускати чижів. Чижі співають пісні, Мишко теж співає, і він, Кешка, підспівує. Навколо весело так, і раптом мамин голос; «Неподобство!»
Кешка розплющив очі, В кімнаті видно, і стоїть такий гамір, що хоч вуха затикай. Чижі горланили в чотири глотки, і навіть дивно, — пташки маленькі, а галасують, наче цілий пташиний базар.
Вони били крильми, лущили крупу і довбали носами шибки.
Над будинками пропливали рожеві хмари; сонце, певно, ще тільки почало підніматися над землею.
Мама затулила вуха подушкою і просила, не розплющуючи очей:
— Кешко, прожени птахів з вікна… Чого це вони біля нашого вікна розкричалися?..
Кешка розгубився.
— Ма, їх не можна прогнати, — нарешті пробурмотів він, — сьогодні День птахів.
Мама сіла на ліжку і побачила, що постіль Кешки пуста.
— Знову твої фокуси?.. Треба мені відпочити чи ні?..
— Треба, — погодився Кешка.
— Тоді прожени пташок… Негайно!
— Але… не можна, — розгублено запротестував Кешка.
— Тоді я сама прожену!
— Мамо, — закричав Кешка, — вони чужі!..
Але мама потягнула до себе першу раму і одразу ж відскочила од вікна. Чижі, мов скажені, шугнули в кімнату. Вони сідали на абажур, на картини, стрибали по столу, пищали і співали.
— Жени їх! — кричала мама.
— Лови! — кричав Кешка.
Мама ганяла чижів рушником, як мух… Раптом в передпокої тихенько дзвякнув дзвоник. Мама запитливо глянула на Кешку і пішла відчиняти.
— Кого там ще несе так рано? — сердилася вона.
За дверима стояв Мишко.
— Доброго ранку, тітко Лізо… Я за чижами. — Мишко втупився в підлогу і додав пошепки, ледве чутно: — Проспав я трішки…
Мама мовчки одступила, пропустила Мишка в кімнату.
Чижі дещо вговталися; вони стрибали по шафі, по карнизу. А один розгойдувався на занавісці й тривожно чивікав.
— Проспав трішки, — ще раз пробурмотів Мишко. — Їх треба було сонними хапати.
— Ну, ну, хапай! — сказала мама.
Знову почали ловити чижів. Тільки тепер мама сиділа на ліжку і втомлено дивилася, як Мишко й Кешка підкрадаються до чижів.
Ті підпускають їх зовсім близько і раптом — пурх!..
— Чижі, чижі… чиженьки, — шепотів Мишко, хижо поглядаючи на птиць. — Куди ж ви одлітаєте?.. — Він кидався на якого-небудь чижа, перекидаючи при цьому стільці. Забивав собі коліна або лікті й погрожував нерозумним птахам:
— Дурила безтямні!.. Для чого ж я вас ловлю? Щоб випускати. Чижо, чижо… чиженько…
У Кешки була інша тактика. Він стояв на валику отоманки, кричав, розмахував руками, а коли переляканий птах пролітав мимо, кидався на нього, як воротар. Чижі шастали по кімнаті, немов божевільні, з розгону стукалися об шибки, падали, злітали знову і знову натикалися на невидиму перепону… В кімнаті стояла курява і кружляли легкі пір’їнки.
На дверях з’явилися заспані тітка Люся та шофер Василь Михайлович.
— Що трапилося? — злякано спитала сусідка.
— Птахи, — тямовито зауважив сусід. — Літають… Ти, Кешко, їх простирадлом лови.
Нарешті мама не витримала. Встала, відчинила другу раму. В кімнату одразу ж ударив струмінь свіжого весняного повітря. Чиж, який був найближче до вікна, стрибнув на підвіконня і випурхнув на вулицю.
— Держи! — заволав Мишко.
— Годі птахів мучити, — сказала мама. — Хай решта теж летять.
Зовсім зажурений, Мишко опустився на стілець.
— Тітко Лізо, що ви наробили!.. Мені ж сьогодні треба їх у школі випускати… Адже День птахів.
— От і хай летять.
— Еге, вони ж самі вилітають, а треба організовано…
Чижі, відчувши свіже вуличне повітря, шугнули до вікна.
Два вилетіли знизу, а один ударився об занавіску і заплутався у ній. Тут Мишко його й схопив.