Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Ця сцена з церквою, коли його бабуся Естер падає мертвою, — все це досі свіже в Рентовій пам’яті. Як вона прикусила язика своїми вставними щелепами.
Боді Карлайл: Місіс Кейсі, вона у ванній кімнаті, підправляє макіяж перед походом до церкви.
Містер Кейсі ляпає Рента по святкових штанях понижче спини й каже не заходити назад у дім, поки не знайде всіх яєць.
Рент усе ще простягає набряклу руку та квилить про те, що це була «чорна вдова», про те, що він скоро помре. Про те, як сильно болить.
Тато розвертає його за плечі та виштовхує надвір зі словами: «Як тільки принесеш усі яйця, ми надамо тобі допомогу». Замикаючи на засув сітчасті двері, щоб Рент не зайшов, містер Кейсі каже: «Якщо ти не будеш марудитися, можливо, не втратиш руки».
Шериф Бейкон Карлайл: Рент завжди розводився про те, що піде з дому, втече та вибере собі іншу родину, та, на мій погляд, цього б ніколи не сталося. Якщо ти не можеш сприйняти рідню з усіма її найгіршими заскоками, то жоден чужий тобі тим більше не підійде. Усе, чого навчився Рент, — це кидати близьких людей.
Боді Карлайл: Рент, одягнений в білу сорочку й метелик, в лакованих туфлях та паску, на звичному нехитрому великодньому полюванні на яйця — тепер це все перетворилося на Перегони зі Смертю. Його маленькі рученята колотять по квітах, згинаючи їх, ламаючи стебла. Його ноги топчуть петунію. Чавлять вершечки моркви. З кожним ударом серця Рент відчуває, як отрута з його руки підбирається ближче до його мозку. Пекучий біль укусу згасає, поступаючись місцем онімінню — спершу терпне долоня, потім і вся рука.
Його мама виходить надвір і знаходить його: він лежить долілиць на тій купі компосту, що лишилася від її садочка, тяжко дихає, земля прилипла до вологої павутинки сліз, яка розбіглася довкола обох його зелених очей.
Ехо Лоуренс: Отож вони залишили його там. Сіли в машину й поїхали на ранкову Великодню службу.
І це знову той момент, кінець того, що нам хотілося б розтягти на віки.
Боді Карлайл: Рент так і не знайшов жодного яйця, окрім тих трьох. Вони повернулися додому, і це було все, чим він міг похвалитися за цілий день полювання. Три яйця та павучий укус на руці, що вже майже зменшилася знов до дитячих розмірів.
Цей павук, саме ця «чорна вдова» присадила Рента на отруту.
Навіть після того, як місіс Кейсі обнишпорила свій сад, усі ці потовчені та видерті рослини, вона не змогла знайти жодного яйця, яке там сховала. Решту літа її сад простояв у руїнах. За тиждень і газон містера Кейсі став таким самим.
Ехо Лоуренс: Слухай. Мені Рент казав, що він знайшов усі яйця, а тоді поклав їх до коробки, яку сховав у якомусь сараї чи то халупі. Щотижня він витягав два-три яйця й розтикував їх у найгустішій траві, саме перед тим, як батько мав стригти газон. До того часу яйця стали смердючими й чорними, такими зогнилими, що далі нікуди.
Щоразу, як Рентів тато наїжджав на одне з них своєю електричною газонокосаркою, лунав сморідний вибух, який охоплював усе. Лезо газонокосарки, траву, татові черевики та холоші його штанів. Рентові ручні гранати з ручним розписом перетворилися на фугаси. Газон та сад стали зонами стихійного лиха. Рент казав, що за сітчастим парканом починалися джунглі. Чорна смердота обляпала кожен бік будинку. Усе так сильно заросло, що навіть ґанку не було видно. Проїжджаючи машиною повз, ви б вирішили, що в домі ніхто не живе.
Боді Карлайл: Він фарбував яйця насіро, із червоною смугою, — як гранати АВС-М7А2 зі сльозогінним газом.
Світло-зелені з білою верхньою половиною були димовими шашками АHМ8. Місіс Кейсі розлила по пляшках залишки відварів. Слоїки з яскравою червоною та жовтою, блакитною та зеленою рідиною — це було все, що лишилося від її саду. Щоби барва не вицвіла на сонці, місіс Кейсі поставила пляшки у глиб шафки над холодильником.
До кінця року Рент потроху тягав ці барвники. З літа й до самого Різдва він витягав брудні батькові шорти з купи непраної білизни та наносив дрібні крапельки жовтого на матню кожної пари.
Щоразу, посцявши сидячки, містер Кейсі обтрушував свій член, намагаючись позбутися останньої краплі сечі. Промокав шматочком туалетного паперу. Але щотижня — нові й нові крапочки жовтого на його шортах. Коли Рент почав використовувати крапельки червоного барвника, його татко ледь не склеїв ласти.
Ехо Лоуренс: Уже в дорослі роки найулюбленішим Рентовим способом здихатися роботи було закрапати в кожне око по крапельці червоного харчового барвника та сказати шефу, що в нього кон’юктивіт. Ну, знаєте, «червоне око». За тиждень хвороба минала, і він використовував жовту барву — з натяком на гепатит. Справді майстерним прийомом було приїхати на роботу, щоб хтось інший помітив його очі, червоні чи жовті, та змусив шефа силоміць відправити Рента додому.
Тоді Рент приїжджав до мене зі своїми яскраво-жовтими очима, й ми вирушали по маршруту в пошуках команди.
Боді Карлайл: Містер Кейсі викинув купу бабок на лікування інфекції сечового міхура, якої в нього ніколи не було. Він заковтнув стільки антибіотиків, що майже весь той рік срав ріденьким.
Ехо Лоуренс: Перед смертю Рент дав мені біле, зварене накруто яйце. Він сказав, що написав дещо на шкаралупі білим воском, але прочитати напис неможливо — білим воском по білій шкаралупі. Якщо з ним що-небудь станеться, тільки тоді, сказав Рент, я можу пофарбувати яйце й прочитати послання.
Тепер це яйце вже таке давнішнє, що я боюсь його торкатись. Якщо шкаралупа лусне, то через сморід, який усе заповніть, мене просто виселять.
Боді Карлайл: Після того як Рент забрався до міста, після його смерті, ФБР приперлось і витрусило з мене все, що могло. Ви б тільки бачили, як запалали їхні очі, коли я оповів про ті великодні ручні гранати.
Айрін Кейсі (☼ Рентова тати): Тієї зими, після того як Чет покинув стригти газон, усю зиму собачі зграї приходили качатися на спині. Щоб хутро просмерділось. Ті самі собаки, що розірвали бабусю Естер. Не можу зрозуміти, чого собакам кортить такої гидоти. Цей сморід, жахливий, мов кара небесна, пси, схоже, носили з гордістю.
Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Не смійтеся, але одного пам’ятного літа паличка лакриці коштувала вам п’ять доларів золотом. На звичайний водяний пістолетик треба було спустити п’ятдесят баксів.
Весна Зубної Феї геть-чисто перевернула міддлтонські стандарти життя.
Усе почалося з того, що Рент зі своєю скаутською краваткою на шиї прийшов до мого будинку в суботу і сказав моїй мамі, що нам треба цілий день збирати банки з-під фарби, щоб заробити значок за переробку відходів.
До того я і Рент носили тільки скаутські краватки. Якщо твоя рідня не могла купити тобі нічого, окрім жовтої краватки на шию, ти посідав найнижчу сходинку серед молодших скаутів. Інші хлопці, заможніші, мали темно-сині формені сорочки. У багатіїв були однострої з сорочки і штанів. Мілт Томмі козиряв статутним скаутським ножем з піхвами, скаутським паском із бляшаною пряжкою та компасом, який можна було вішати на пасок за гачок. На кожне зібрання він приходив у своїй вщерть заповненій значками наплічній стрічці.
Бренда Джордан (☼ подруга дитинства): Я обіцяла нікому не розповідати, але в ті часи, коли ми зустрічалися, Рент Кейсі розказав мені про незнайомця. Тоді як бабуся Естер лежала помираючи, на дорогу невідь-звідки виїхав незнайомець. Сказав, що він нагляне за Естер, а ще сказав Ренту, де можна знайти золото. Рент казав: просто старий високий чувак.
Той старий сказав Ренту, що він його справжній, правдивий татко, який приїхав з міста навідати його. Той незнайомець сказав, що Честер Кейсі йому ніхто.
Боді Карлайл: Без різниці, як тяжко ти його заробив, скаутський значок з усією цією закрученою вишивкою однаково коштував п’ять доларів. Ми з Рентом не заробляли значків.
Того літа ми штовхали тачку від ферми до ферми, стукаючи в кожні двері. Питаючи: чи нема у вас іржавих бляшанок з-під старої, висохлої фарби, які валяються поруч і які ми могли б забрати? Скаутська акція зі збору металобрухту, каже їм Рент, і народ осміхається — самі раді позбутися старих бляшанок. І так усю суботу, поки ми з Рентом назбираємо собі цілу купу в стодолі у його старих.
Рент за допомогою викрутки знімає металеву кришку з однієї бляшанки, і її стінки виявляються повністю вкритими рожевою фарбою, що лишилася від фарбування спальні, яка вже цілу вічність як іншого кольору. Забуті кольори фермерських кімнат з усіх околиць, кімнат, що давно вже перейшли у спадок нащадкам. Ніяких несподіванок. Просто засохла фарба. Аж врешті Рент підважує кришку однієї бляшанки, і вона виявляється напханою газетами — деякі з них просто зібгані в кульки, а в деякі загорнуто щось тверде. Розгортаючи газети, ми знаходимо там старі пляшки. Темно-синє скло бозна-яких давніх пляшок. Маленькі слоїки з-під крему для обличчя та баночки з-під ліків.
На дотик газети м’які, як оббивка більярдного столу, папір не білий, а жовтий, повний закликів припинити злочини, війни та пошесті, що знаменують кінець світу. Газети кожного наступного року анонсують новий, черговий кінець світу.
Боді Карлайл: Бляшанки з-під фарби всередині набиті монетами. Золотими й срібними монетами, туго запакованими, щоб не бряжчали. На деяких були вибиті орли, що борються зі зміями, а на деяких — симпатичні дівчата або старі чоловіки: дівчата зображені на повен зріст і майже без одягу, а от від стариганів на монетах одні лише зморшкуваті обличчя.
Золоті жуки, каже Рент, люди, що не довіряють ні уряду, ні банкам. Ні сусідам, ні родині. Ні дружинам. Самотні скнари-одинаки, каже Рент, що громадять своє золото й падають із інфарктом, коли таємницю всього їхнього життя викрито.
Рент каже: це не можна назвати грабунком, якщо власник золота давно помер, а істинні та законні спадкоємці не викликали в нього достатньо любові, щоб він повідомив їх про заховані гроші. Піратські скарби. Ці бляшанки з-під фарби, що стоять на полицях у сараях, іржавіють у стодолах та в багажниках закинутих авто.
Виявляється, Рент знав, що навкруги повно грошей — не в кожній бляшанці, але чимало, знав про це дуже давно, але не збирався заморочуватися зі збиранням бляшанок, доки не вигадає, чим пояснити появу в нас таких статків. Два скаути з самими лише краватками, не здатні нашкребти бодай на скаутські значки, перетворюються на отаких-от нас, що сиплють золотими й срібними монетами з датами більше ніж сторічної давнини.
Хартлі Рід: Попит і пропозиція. Адже ніхто не наставляв на дітей пістолета, змушуючи їх витрачати гроші. Це були їхні гроші, на які вони могли купувати що душа забажає. Це ж природно: росте попит — росте ціна. Коли всі дітлахи міста торгуються за розчинну вишневу шипучку, ціна на неї неодмінно зазнає інфляції.
Боді Карлайл: Інфляція — це і був Рентів спосіб відмити нашу піратську здобич. Почавши з наших найближчих друзів-п’ятикласників, ми розпитували: в кого зуб хитається? Кожному малюку, в якого випав зуб, — дзинь! — ми давали срібну чи золоту монету й наказували сказати, що то принесла Зубна Фея. У п’ятому класі більшість малих уже допетрали, що Зубна Фея — це все вигадки, але наші старі ще не казали нам такого.
Кожного вихідного ми збираємо бляшанки з-під фарби, штовхаємо свою тачку дедалі довшими дорогами, щоби дістатися до найвіддаленіших ферм, до відірваних від світу ранчо, де справді забута грошва мала би просто нагромадитися.
І кожного тижня ми даємо все більше золота й срібла дітям, які пояснюють своїм родинам, що це їм Зубна Фея принесла в обмін на молочний зуб.