Він намагався не дивитись на металевий наконечник чорного списа Ейріона, який наближався з кожною миттю. Дракон, дивись, на дракона. Велична звірюка з червоними крилами і подихом з вогню була зображена на щиті принца. Не так, дивись в ту точку, в яку плануєш вдарити, згадав він раптом, але його спис вже почав з’їжджати з лінії прицілу. Данк спробував це виправити, проте було запізно. Він побачив, як кінчик його списа вдарився в щит Ейріона, потрапивши між двома головами, відшкрябнувши трохи фарбованого полум’я. Під час приглушеного тріску він відчув як Грім здригнувся під ним від сили зіткнення, а ще через якусь миттєвість щось вдарило в його бік із жахливою силою. Коні брутально зіткнулись один із одним, заскрипіла та застогнала броня. Грім похитнувся, а спис Данка випав у нього з рук. А потім вони минули свого супротивника. Данк відчайдушно вчепився в сідло, намагаючись не впасти. Грім хитнувся в сторону на слизькій землі і Данк відчув, як послизнулись задні ноги коня. Ковзаючи Грім вдарився задньою частиною об землю. «Вставай!» заревів Данк, пришпорюючи коня. «Вставай, Грім!» І якимось чином старий військовий кінь знову був на ногах.
Данк відчував різку біль під ребрами, а його ліву руку немов щось тягнуло вниз. Спис Ейріона пробив дуб, вовну та сталь. Три фути розтрощеного ясену та гострої сталі застрягли в його боці. Данк дотягнувся до списа правою рукою, міцно схопив і, стиснувши зуби, висмикнув його одним нелюдським зусиллям. Линула кров, просочуючись через кільця кольчуги та розходячись червоним по сюрко. Все навколо закрутилось і він майже впав. Невиразно, через біль він чув голоси, що вигукували його ім’я. Його красивий щит виглядав повністю непридатним до бою. Він відкинув його — в’яз, падаючу зірку, залишки поломаного списа і витягнув свій меч. Хоча біль була настільки сильною, що він був не впевнений, чи зможе нанести хоча б один удар.
Розвернувши Грома, він спробував зрозуміти, що відбувається на полі. Сір Хамфрі Хардінг прихилився до шиї свого коня, явно поранений. Інший сір Хамфрі нерухомо лежав в калюжі крові перемішаної з брудом, уламок зламаного списа виступав з його паху. Він побачив як поруч промчав принц Бейлор, зі все ще цілим списом. Через мить принц вибив із сідла когось із Королівських гвардійців. Ще одного білого лицаря теж вже вибили із сідла, як і Мейкара. Третій гвардієць відбивав удари сіра Робіна Ріслінга.
Ейріон, де Ейріон? Гудіння копит позаду нього, змусило його різко розвернути голову. Грім позадкував, марно брикаючись, в той час як сірий жеребець Ейріона на повному ходу вдарився об нього.
Цього разу можна було і не мріяти, щоб якось повернути рівновагу. Його півторачний меч вилетів з рук, а земля раптом піднялась, рухаючись йому на зустріч. Він гепнувся на землю, відчувши силу удару аж до самих кісток. Біль пройняла його наскрізь, настільки гостра, що на очах виступили сльози. Якусь мить він не міг навіть поворухнутись. Смак крові заповнив його рот. Данк дурна голова, думав, що може бути лицарем. Він знав — він або встане, або помре. Стогнучи, Данк піднявся на коліна. Не можу дихати, не можу бачити. Зорові отвори шолома забиті землею. Нічого не бачачи, Данк таки піднявся, хитаючись, на ноги. Рукою він спробував прочистити собі вид. Ось, ще трохи…
Через свої пальці він встиг лише побачити дракона, що летів на нього та моргенштерн з шипами, який розкручувався на ланцюгу. А потім здалось, що його голова розлітається на частини.
Відкривши очі знову, він побачив, що лежить горілиць на землі. Землі на його шоломі вже не було, зате одне око встигло заплисти кров’ю. Вверху було лише одне сіре небо. Обличчя пульсувало від болі, і все що він міг відчувати, це холодний метал, притиснутий до його щік та висків. Він зламав мені голову, і я помираю. А що значно гірше, інші теж помруть із ним — Рейман, принц Бейлор та решта. Я підвів їх. Який з мене боєць. Я навіть не межовий лицар. Я ніщо. Він згадав як принц Дейрон хвалився своїм неперевершеним вмінням лежати непритомним в багнюці. То він ще Данка ніколи не бачив. Ганьба була гіршою за біль.
Дракон замаячив над ним.
З трьома головами — червоною, жовтою і помаранчевою та з яскравими як полум’я крилами. Він сміявся. «Ти ще не вмер, межовий лицар?» поцікавився він. «Моли про пощаду та визнай свою вину, і, можливо, тобі лише відрубають ногу та руку. А, і зуби виб’ють звичайно, але що таке кілька зубів? Такий як ти може роками жити на гороховій каші.» Дракон ще раз засміявся. «Ні? Ну тоді скуштуй цього.» Куля з шипами закрутилась і полетіла в його голову, немов падаюча зірка.
Данк вивернувся.
Звідки знайшлись для цього сили, він не знав, але вони знайшлись. Він підкотився Ейріону під ноги, схопив рукою в сталевій рукавиці того за стегно, під звуки прокльонів принца повалив його на землю і навалився зверху. Хай тепер спробує помахати тим клятим моргенштерном. Принц спробував збити Данка краєм свого щита, але пом’ятий шолом межового лицаря прийняв на себе майже всю силу удару. Ейріон був досить сильним, проте Данк був сильнішим. А також більшим та важчим. Він схопив щит принца обома руками і викручував його доти, поки не тріснули кріплення. А потім він вдарив щитом по шолому принца. Знову і знову, знову і знову бив він щитом, розбиваючи емальований вогонь на шоломі. Щит був товстішим, за Данковий — з міцного дуба та залізних обручів. Один язик полум’я відлетів. Потім інший. У принца язики полум’я закінчились раніше, аніж у Данка закінчились удари.
Ейріон нарешті відпустив непотрібний моргенштерн та схопився за короткий кинджал на поясі. Йому вдалося витягти його з піхов, проте Данк вдарив по руці щитом і зброя полетіла в болото.
Він міг перемогти сіра Данкена Високого, але не Данка з Блошиного кварталу. Старий навчив його, як битись на мечах та списах, але такий тип бійки він вивчив значно раніше в темних вузьких вуличках та провулках міських нетрів. Данк відкинув в сторону пом’ятий щит і смикнув вверх забрало шолома Ейріона.
Забрало — це слабке місце, згадав він слова Сталевого Пейта. Принц припинив боротьбу. Його пурпурові очі були повні жаху. Данк відчув раптове бажання вхопити пальцями якесь з цих очей і роздавити його наче виноградину. Але це б не було по-лицарськи.
«ЗДАВАЙСЯ!» закричав він.
«Здаюсь…» прошепотів дракон, ледве ворушачи блідими губами. Данк моргнув. На мить він не міг повірити своїм вухам. Невже все закінчено? Він закрутив головою з боку в бік, намагаючись побачити поле. Його зорові отвори були частково погнуті від удару, який прийшовся в ліву частину обличчя. Він помітив принца Мейкара, який із булавою в руках намагався пробитись до свого сина. Бейлор Зламаний Спис стримував його.
Хитаючись, Данк підвівся на ноги, тягнучи за собою Ейріона. Схопившись за кріплення свого шолома, він зірвав його з голови і відкинув в бік. Одразу море звуків та образів затопило його. Хрипіння і прокльони, крики натовпу, іржання одного жеребця, в той час як інший мчав кудись через поле без вершника. Всюди дзвеніла сталь. Рейман та його кузен обмінювались ударами прямо перед трибуною, обоє піші. Їхні щити були практично зруйновані, зелене та червоне яблуко розбиті на тріски. Один із лицарів Королівської гвардії відтягував свого пораненого побратима з поля. Вони були схожі як дві краплі води в білій броні та білих плащах. Третій з білих лицарів лежав на землі, а Усміхнений Шторм приєднався до принца Бейлора у битві проти принца Мейкара. Булава, бойова сокира та півторачний меч піднімались та опускались. Дзвеніли шоломи та щити. Мейкар відповідав одним ударом на три, і Данк бачив, що там скоро все скінчиться. Я повинен припинити це, до того як ще хтось загине.
Принц Ейріон раптом смикнувся намагаючись схопити свій моргенштерн. Данк ногою відкинув зброю, потім вдарив принца об землю, обличчям донизу. Після чого схопив його за ногу та потягнув полем. Коли вони добрались до місця де сидів лорд Ешфорд, принц був в болоті з голови до ніг. Данк поставив його на ноги та смикнув, струсивши частину болота на лорда Ешфорда та прекрасну діву.
«Кажи йому!»
Ейріон Яскраве Полум’я виплюнув з рота траву та глину.
«Я знімаю свої звинувачення.»
Пізніше Данк вже не міг згадати, чи він покинув поле на своїх ногах, чи йому допомогли. Його боліло всюди, деякі місця гірше за інші. Тепер я справді лицар? крутилось у нього в голові. Я переможець?
Егг допоміг йому зняти поножі і латний комір, Рейман теж. І навіть Сталевий Пейт. У нього настільки крутилось в голові, що він не міг зрозуміти хто є хто. Він розрізняв лише пальці та голоси. Той, хто скаржився явно був Пейтом. «Гляньте, що він зробив з моєю бронею,» бурчав він. Вся пом’ята, побита та поцарапана. Але чого я взагалі хвилююсь? Все одно, виглядає на те, що броню з нього доведеться зрізати.
«Рейман,» прохрипів Данк, схопивши за руки свого друга. «Інші. Що з ними?» він мав це знати. «Хтось загинув?»
«Бізбері,» відповів Рейман. «Вбитий сіром Доннелом з Сутінкового Долу при зіткненні. Сір Хамфрі серйозно поранений. Решта в синяках та крові, але не більше. Не рахуючи вас.»
«А вони? Скаржники?»
Сіра Віллема Вайлда з Королівської гвардії винесли з поля непритомним, і я думаю, що зламав кілька ребер своєму кузену. Принаймні, я сподіваюсь на це.»
«А принц Дейрон?» простогнав Данк. «Він вижив?»
«Після того, як сір Робін вибив його з сідла, принц залишився лежати там, де впав. У нього може бути зламана нога. Його власний кінь наступив на нього, поки бігав по полю.»
Напівпритомний, з думками, що плутались в голові, Данк відчув величезне полегшення. «Значить, він помилився зі своїм сном. Мертвий дракон. Хіба що Ейріон. Але він не загинув, так?»
«Так,» відповів Егг. «Ти помилував його. Хіба не пам’ятаєш?»
«Пам’ятаю, напевно.» Його спогади про бій починали гаснути та плутатись. «Я то відчуваю себе п’яним, то мене все болить так, наче я помираю.»
Вони змусили його лягти і про щось розмовляли над ним, поки він дивився в скаламучене сіре небо. Данку здавалось, що досі ранок. Цікаво, скільки тривав бій?
«Боги милосердні, наконечник списа забив йому глибоко всередину кільця кольчуги,» почув він голос Реймана. Рана почне гнити, якщо не…
«Напоїть його і вилийте на рану киплячу олію,» хтось запропонував. «Так роблять мейстри.»
«Вина.» Продзвенів металом новий голос. «Не олію, вона вб’є його, киплячого вина. Я пошлю за мейстром Йормвеллом щоб він подивився на нього, після того як той закінчить з моїм братом.»
Високий лицар стояв над ним в чорній броні, пом’ятій та поцарапаній від багатьох ударів. Принц Бейлор. Багряний дракон на його шоломі втратив голову, крила та більшу частину свого хвоста. «Ваша Високість,» сказав Данк, «Я ваша людина. Ваша людина.»
«Моя людина.» Чорний лицар сперся на плече Реймана. «Мені потрібні хороші люди, сір Данкен. Королівство…» Його голос звучав якось невиразно. Можливо принц вкусив собі язика.
Данк відчував себе дуже втомленим. Важко було залишатись при свідомості. «Ваша людина,» ще раз прошепотів він.
Принц покрутив головою. «Сір Рейман… мій шолом, зніміть його, якщо вам нескладно. Забрало… забрало тріснуло, а мої пальці… вони неначе дерево.»
«Вже знімаю, Ваша Високість.» Рейман взявся двома руками за шолом і потягнув. «Пейт, допоможи мені.»
Сталевий Пейт приніс стілець для сідлання коней. «Шолом погнуто ззаду, Ваша Високість, з лівого боку. Він прогнувся аж за латний комір. Хороша сталь, якщо зупинила такий удар.»
«Булава мого брата, скоріш за все, прохрипів Бейлор. «Він сильний.» Принц поморщився. «Це… дивні відчуття… Я…»
«Ось він і пішов.» Пейт підняв розтрощений шолом. «Боги милосердні. О боги, боги… допоможіть…»