Сір Хамфрі зрушив з місця повільно, поступово набираючи хід, а от його противник одразу пришпорив свого рудого жеребця, ринувшись вперед. Ноги Егга знову напружились. «Вбий його!» раптом закричав він. «Вбий його! Вбий його, вбий його, вбий його, вбий його!» Данк не був певним, кому саме з лицарів кричав це хлопець.
Спис принца Ейріона із золотим кінчиком, пофарбований в смуги червоного, помаранчевого та жовтого навис над бар’єром. Низько, занадто низько, подумав Данк, одразу як побачив це. Він не потрапить у вершника, він потрапить в коня, йому треба підняти спис вище. А потім, з раптовим жахом, він почав підозрювати, що Ейріон ніколи й не збирався поцілити у вершника. Цього не може бути…
В останню мить жеребець сіра Хамфрі з дикими від страху очима смикнувся в бік від вістря, що наближалось з шаленою швидкістю, проте було запізно. Спис Ейріона пройшов чітко над панцирем, що захищав груди коня і вийшов з іншого кінця шиї фонтаном яскравої крові. Дико заіржавши, кінь похитнувся, розтрощив бар’єр та впав на землю. Сір Хамфрі намагався вискочити із сідла, але стопа зачепилась за стремено, і всі почули його моторошний крик, коли нога була розтрощена між зруйнованим бар’єром та тілом коня.
Над полем Ешфорд піднявся дикий шум. Люди вибігли на поле, щоб витягнути сіра Хамфрі, але помираючий жеребець в своїй агонії брикався і не підпускав їх. Ейріон безтурботно проскакав повз цю бійню до кінця поля, розвернув коня і помчав галопом назад. Він теж щось кричав, хоча Данк не міг розрізнити слова через людський гам і крики вмираючого коня. Зістрибнувши з сідла, Ейріон витяг меч і рушив до свого повергнутого противника. Його власні сквайри та слуга сіра Хамфрі ледве відтягнули принца назад. Егг закрутися на плечах Данка. «Опусти мене не землю,» попросив хлопець. «Бідолашний кінь… спусти мене.»
Данк і сам відчував нудоту. А щоб робив я, коли б така доля спіткала Грома? Солдати з сокирами нарешті справились із жеребцем сіра Хамфрі, припинивши жахливі крики. Данк розвернувся і почав проштовхуватись через натовп. Коли він добрався до вільного від людей місця, то зняв Егга зі своїх плечей. Капюшон хлопця зсунувся, а його очі були червоні. «Жахливе видовище,» погодився Данк, «проте сквайр має бути сильним. Боюсь, на інших турнірах тобі доведеться побачити і гірші нещасні випадки.»
«Це не був нещасний випадок,» сказав Егг тремтячим ротом. «Ейріон зробив це навмисно. Ти сам бачив.»
Данк нахмурився. Йому теж так здавалось, але він не міг повірити що лицар може повести себе настільки підло, особливо той, в чиїх жилах тече кров дракона. «Все що я бачив, це те, що лицар зелений як літо втратив контроль над своїм списом,» відповів він вперто, «і я більше не хочу чути про це. Думаю, турнір на сьогодні закінчено. Ходімо, хлопче.»
Він виявився правим стосовно завершення турніру. На час коли сліди безпорядку прибрали, сонце було вже низько на заході, і лорд Ешфорд скомандував перерву в турнірі.
Вечірні тіні поступово лягали на турнірне поле, і сотні факелів спалахнули в торговому ряді. Данк купив ріг елю собі і половину рогу для хлопця, щоб трохи розрадити його. Вони трохи побродили, прислухаючись до звуків труб та барабанів і спостерігаючи за ляльковою виставою про Німерію, королеву воїнів з десятьма тисячами кораблів. У лялькарів було всього два кораблики, але, тим не менше, їм вдалось зобразити захоплюючу морську битву. Данку хотілось запитати в Тансіль, чи вона вже закінчила розмальовувати його щит, але він бачив, що дівчина зараз зайнята. Зачекаю, поки вона закінчить, вирішив він. Можливо, цього разу у неї буде спрага.
«Сір Данкен,» прозвучав голос позаду нього. А потім знову «Сір Данкен!» Раптом Данк зрозумів, що це кличуть його. «Я бачив вас серед простого народу сьогодні, з хлопчиком у вас на плечах,» до нього підійшов посміхаючись Рейман Фоссовей. «Вас двох було складно не помітити.»
«Хлопець — це мій сквайр. Егг — це Рейман Фоссовей.» Данку довелось мало не витягнути хлопця наперед, і все одно той навіть не підняв голови, втупившись в чоботи Реймана та пробурмотавши якесь привітання.
«Радий знайомству, хлопче,» привітно сказав Рейман. «Сір Данкен, чому ви не дивились за турніром з галереї? Всім лицарям там раді.»
Данк краще почував себе серед простого народу та слуг; одна тільки думка вимагати собі місце серед лордів, леді та земельних лицарів видавалась йому некоректною. «Я б не хотів побачити останню сутичку з ближчого місця.»
Рейман скривився. «Я теж. Лорд Ешфорд оголосив сіра Хамфрі переможцем і нагородив його корсером Ейріона, але все-одно він не зможе продовжувати. Його нога зламана в двох місцях. Принц Бейлор послав до нього свого власного мейстра.
«Хтось займе місце сіра Хамфрі?»
«Лорд Ешфорд думав над тим, щоб запропонувати місце лорду Керону або, можливо, іншому сіру Хамфрі, тому, хто так блискуче виступив проти Хардінга, але принц Бейлор сказав, що за даних обставин буде недоречно переміщувати шатро сіра Хамфрі. Скоріш за все вони продовжать з чотирма захисниками замість п’яти.
Четверо, подумав Данк. Лео Тірелл, Ліонель Баратеон, Тіболт Ланністер і принц Валарр. Він побачив достатньо в перший день, щоб зрозуміти, які малі шанси у нього проти перших трьох. Що залишало лише…
Межовий лицар не може викликати принца. Валарр другий у лінії наслідування на Залізний Трон. Він син Бейлора Зламаного Списа, він однієї крові з Ейгоном Завойовником, Молодим Драконом та принцом Еймоном Лицарем-Драконом, а я всього лише хлопець, котрого старий знайшов позаду якогось магазину горшків в Блошиному кварталі.
В нього починала боліти голова тільки від самої думки про таку можливість. «Кого має намір викликати твій кузен?» спитав він Реймана.
«Сіра Тіболта, якщо нічого не зміниться. Вони приблизно рівні один одному. Але мій кузен дуже уважно спостерігає за кожним поєдинком. Якщо хтось завтра отримає травму або продемонструє ознаки втоми чи слабкості, Стеффон одразу постукає в його щит, можете не сумніватись. Ще ніхто ніколи не звинуватив його в надлишку благордства.» Він розсміявся, щоб його слова не звучали надто жорстко. «Сір Данкен, не вип’єте зі мною вина?»
«У мене є справи,» відповів Данк. Йому було незручно приймати запрошення, яке він не зможе потім повернути.
«Я б міг почекати тут і забрати щит, коли лялькова вистава закінчиться, сір,» запропонував Егг. «Вони збираються ставити Сімеона Зореокого і бій з драконом теж.»
«От бачите, ваші справи вирішено, і вино чекає на нас,» посміхнувся Рейман. «З самого Арбора, до того ж. Хіба ви зможете після цього відмовити?»
За браком інших відмовок Данк змушений був прийняти пропозицію, залишивши Егга на ляльковій виставі. Яблуко Дому Фоссовеїв тріпотіло над шатром золотого кольору, в якому Рейман жив як стюарт свого кузена. Поруч з наметом двоє слуг на невеликому вогні поливали козу медом та обробляли її травами. «В нас і поїсти зможете, якщо ви голодні,» мимохідь повідомив Рейман, піднімаючи вхідну завісу в шатро. Переносна піч на вугіллі освітлювала інтер’єр та приємно нагрівала повітря. Рейман наповнив дві чаші вином. «Кажуть Ейріон лютий до нестями через рішення лорда Ешфорда віддати коня принца сіру Хамфрі,» розповідав він, наливаючи, «але я більш ніж впевнений, що це рішення порадив лорду дядько принца.» Він передав Данку чашу.
«Принц Бейлор — людина честі.»
«Пряма протилежність нашому вогняному принцу, га?» розсміявся Рейман. «Не дивіться на мене так підозріло, сір Данкен, тут немає нікого крім нас. Не секрет, що Ейріон погана людина. Дякувати богам, він досить далеко по лінії наслідування.»
«Ви справді вірите, що він цілив в коня?»
«А що, в цьому є якісь сумніви? Якби принц Мейкар був тут присутній, все було б по-іншому, запевняю вас. Ейріон — саме втілення лицарства і посмішки поки його батько поруч, якщо вірити чуткам. Але коли батька немає…»
«Так, я бачив, що крісло принца Мейкара було порожнім.»
«Він поїхав з Ешфорда на пошуки своїх синів, разом із Роландом Крейкхоллом з Королівської гвардії.» Ходять байки про банду лицарів-грабіжників в окрузі, але я готовий побитись об заклад, що принц просто знову десь напився.»
Вино було відмінне з чудовим смаком, найкраще з того, що він колись пробував. Данк потримав його в роті, ковтнув і запитав: «А що це за принц?»
«Нащадок Мейкара, Дейроном його звати, в честь нашого короля. Поза вухами батька його називають Дейрон П’яничка. Наймолодший син також був з ним. Вони виїхали з Літньої Обителі, але до Ешфорда так і не доїхали.» Рейман осушив свою чашу і поставив її на стіл. «Бідний Мейкар.»
«Бідний?» не зрозумів Данк. «Син короля?»
«Четвертий син короля,» уточнив Рейман, «не такий сміливий як принц Бейлор, не такий розумний як принц Ейріс, не такий добрий як принц Рейгель. А тепер він повинен страждати, дивлячись як його сини залишаються в тіні дітей його брата. Дейрон п’яниця, Ейріон тщеславний і жорстокий, третій син був настільки малообіцяючий, що його взагалі віддали в Цитадель, ну а четвертий…»
«Сір! Сір Данкен!» ввірвався в шатро Егг, задихаючись. Його капюшон знову звалився і світло з пічки відбивалось в великих очах хлопця. «Ви повинні допомогти, він кривдить її!»
Данк розгублено піднявся на ноги. «Кривдить?» «Хто?»
«Ейріон!» закричав хлопець. «Він кривдить її. Дівчину з ляльками! Поспішіть.» Розвернувшись, він вибіг назад в ніч.
Данк хотів було прослідувати за ним, але Рейман вхопив його за руку. «Сір Данкен. Хлопець сказав Ейріон. Принц королівської крові. Будьте обачні.»
Добра порада, і Данк знав це. Старий сказав би йому те саме. Але він не міг прислухатись до цих слів. Данк вивільнив руку і вискочив з намету. Зі сторони торгового ряду доносились крики. Егга вже майже не було видно. Данк кинувся за ним. У нього були довгі ноги, а в хлопця — короткі, тож Данк швидко наздогнав його.
Стіна роззяв уже зібралась навколо лялькарів. Данк протиснувся через них, не звертаючи увагу на лайку в свою адресу. Солдат в королівській лівреї ступив вперед, щоб зупинити його. Данк підняв свою велику руку і так штовхнув того в груди, що чоловік полетів на землю.
Намет лялькарів був перекошений. Товста дорнійка ридала на землі. Один солдат тримав за нитки ляльок Флоріана та Джонквіль, поки інший підпалював їх смолоскипом. Ще троє відчиняли скрині, діставали звідти ляльок, кидали їх на землю і топтали. Лялька дракона лежала між ними зі зломаним крилом, відірваною головою та порваним на три частини хвостом. А серед цього всього стояв принц Ейріон в сліпучому червоному камзолі з довгими висячими рукавами і викручував руку Тансіль. Вона була на колінах і благала перестати. Ейріон не звертав на це жодної уваги. Він силою розкрив її долоню і міцно вхопив один із пальців. Данк просто стояв поруч, не вірячи своїм очам. Потім він почув тріск, а Тансіль закричала.
Один із людей Ейріона намагався схопити його, але сам полетів на землю. Три довгі кроки і Данк схопив принца за плече та розвернув його. Він забув про свій меч та кинджал, а заодно і про все, що вчив його старий. Данк збив принца з ніг, і вдарив носком чобота його в живіт. Коли Ейріон потягнувся за ножем, Данк наступив тому на зап’ястя, а потім вдарив того ще раз, цього разу в щелепу. Він би забив того до смерті прямо на місці, але люди принца вже повисли ньому. Його руки схопили двоє, поки третій бив його по спині. Не встиг він вирватись, як ще двоє стрибнули на нього.
Нарешті вони збили його на землю і притисли ноги та руки. Ейріон вже був на ногах. Рот принца був весь в крові. Він просунув в середину палець. «Ти розхитав мені один зуб,» пожалівся він, «так що почнемо з того, що виб’ємо твої.» Він прибрав волосся з свого обличчя. «А я тебе вже десь бачив.»
«Ти переплутав мене з конюхом.»