З куди меншим ентузіязмом «Форвертс» займається іншими хатніми і закордонними справами. Він картає Мусоліні* і його систему перевиборів. Він при цьому трошки компліментує Феррі у таємній сподіванці знову привернути Феррі до «соціялізму». Він вітає студентські маніфестації і заколоти в Еспанії проти Прімо-де-Рівери* і — о диво! — зовсім не гнівається на еспанських студентів за вуличні демонстрації. У Китаї він стоїть за Куо-мін-дан.* Він грозиться, що в Англіі лейбуристи* знову матимуть більшість у парламенті і знову буде їхній уряд. Він радіє з перемоги лібералів в одній окрузі, де раніше завжди мали більшість консерватори. Він дискретно і делікатно мовчить про американські діла. Поважно і глибокодумно він обмірковує той факт, що Дженерал Моторс купили найбільшу на континенті автомобільну фірму німця Адама Опеля. і, обміркувавши цей факт, він знаходить, що, з одного боку, є в цьому дещо невигідне для робітничої справи, і що — з другого боку — в цьому факті є дещо вигідне для робітничої справи.
З приводу президентури Гувера* він одзначає, що американські історики одшукали Гуверів родовід. Виявляється, на радість «Форвертсові», що прадід президента Гувера був німець і що звали цього прадіда Андреас Губер.
«Форверст» дуже радий, що в Німеччині такий прекрасний, справедливий, позаклясовий суд. Він уболіває серцем своїм тільки тоді, коли члена союзу червоних фронтовиків, замість на чотири роки, засадовили лише на чотири місяці: — «За недоведеністю обвинувачення в крадіжці». Союз червоних фронтовиків у нього взагалі на одній дошці з комуністами, і йому дуже болить від цього на серці. Він, «Форвертс». також дуже поважає робітництво. От, приміром, замітка.
«Почесний доктор Віселл.
Синові народу.
До 60-го року народження делегація Кільського університету передала міністрові праці Віселлові призначення його на доктора honoris causa юридичного і державних справ факультету. Це вшанування надасться, як сказано в грамоті: (жирно) «синові народу, що в упертім змаганні піднявся до керівничих вершин, чиє думання і ділання спрямовані на те, щоб органічною відбудовою господарства здійснити ідею єднання всіх, що творять і працюють (“aller schattenden” — надзвичайне німецьке слово для «працювати», що понімає в собі чисто всяку діяльність, хоча б і жандармську), який скупе дозвілля свого життя, повного роботи і відповідальности, віддавав науці і збагатив німецьке народознавство твором «Право і звичай старого ремесництва».
Це визнання серйозної роботи робітника (підкреслює «Форвертс») досі було дуже рідким ділом. Тим більше тут його треба привітати, що Віселл сам в Кілі протягом довгих років працював, як металіст і як спілковий вождь».
Отже, «Форвертс» хоче нас запевнити, що Віселл тому тепер доктор honoris causa, що він робітник з походження, а не тому, що вій тепер міністер праці. Його дуже радує такий збіг обставин, що Віселл «сам в Кілі» працював як робітник-металіст. І справді, який щасливий збіг фактів! Яка знаменна випадковість! Як узагалі все гарно в Німеччині!
У хатнім житті «некапіталістичної» Німеччини «Форвертс» підносить важливість третейських судів між робітництвом і підприємцями. Коли підприємці відмовляються скоритись постанові такого суду (хоча їх представники увіходять туди паритетом), «Форвертс» похитує головою і делікатно свариться пальцем. Він пояснює підприємцям, що так не гаразд робити. Він застерігає, що робітники будуть незадоволені. Він освітлює неморальність і антисоціяльність таких учинків. Він уважає, що виховання капіталістів ще геть незавершено. Але все це ввічливо і навіть не іронічно. Він щиро сповіряє на те, що капіталісти колинебудь зрозуміють.
Більший класовий ентузіазм «Форвертс» проявляє в такому випадкові. Якийсь домовласник, вивісивши на дверях ліфту табличку з написом: “Nur für Herrschaften” («Тільки для панства»), заборонив няньці вивозити на ліфті докторового сина і запропонував цій няньці ходити пішака на чорний хід. І доктор і «Форвертс» були дуже розгнівані. Доктор привів комісію, і комісія переконалася, що нянька, бувши слаба на здоров'я, не може носити докторового сина по темних східцях чорного ходу. Справа розбирається далі, а «Форвертс» ударив у громову статтю на тему: «Де ж рівність і братерство?» У цій статті домовласника не раз сміливо названо словом «буржуазний» і вжито до нього всякої іронії.
«Форвертс» агітує за соціяль-демократію. З тріюмфом сповідає він, що піп святої церкви такої то вступив до соціяль-демократичної партії. Наводиться коротка попова біографія і висловлюється певність, що його священство будуть ревно боротися за марксизм. Не сказано тільки, чи шановний новий товариш покине служити меси, чи й надалі буде розмахувати тепер уже соціяль-демократизованим кадилом.
«Форвертс» дбає також про селянство, головним чином, звичайно, про скривджене селянство радянського краю. Але він не покидає без поради і без серйозного слова і своє «некапіталістичне й небуржуазне» селянство.
«Де хороша картопля?»
Так запитує він заголовком і в підзаголовку написано: «Серйозне слово до сільського господаря». Виявляється, що на ринку, на жаль, торгують гнилою картоплею. Тимчасом німецький сільський господар уславився добрячею картоплею. Де ж вона, тая картопля, я питаю?
До «Форвертса» є кілька додатків. Є додаток для жінок, бо, очевидно, не з жіночим розумом читати саму газету. Є додаток «Знання і розвага», де вміщаються відомості про дуже старих людей, про те, як одна жінка народила двічі по семеро дитинчат одразу, друга тричі по шестеро і т. д.
Поруч із тим — розвага. У кожному нумері кариктура на комуністів і дотепний до неї текст. От, скажімо, ідуть двоє по вулиці. Весна, грязюка. Один каже: «До чого ж глибокий мул на тротуарах», а другий відповідає дотепно і дуже смішно: «Не глибший, ніж у комуністичній партії Німеччини».
Або така анекдота: двоє кололи дрова і ніяк не могли розколоти дубову колоду. Тоді один із них десь побіг, щось узяв, повернувся, і колода легко розкололася. «Як це сталося?» — зі здивованням питає другий. — «Дуже просто», одповів той, «я взяв у свого кузена партійний квиток комуністичної партії Німеччини».
Як бачить читач, тут дуже тонко і страшенно смішно натякається на те, що комуністична партія Німеччини намагається розколоти профспілки.
Подекуди цей тонкий гумор проявляє «Форвертс» і не в відділі гумористики. От, приміром, повідомлення про подорож Буденного* по Сибіру. «Форвертс» «дізнався», що офіційні вражіння про цю подорож невірно освітлюють факти. «Форвертс» пронюхав, що в Сибіру селяни «незадоволені» з радянської влади, що було ясно з однієї записки, яку подали Буденному. Словом, зовсім як у сатириконській анекдоті про німецьку газетну інформацію підчас війни.
«Казань об'явила себе Самарою і вимагає приходу німецького війська».
«Форвертс» картає також мілітаризм... у лавах комуністів, що заводять військову дисципліну, а також у французькому окупаційному війську з приводу того, що двісті салдатів умерло від поганих умов життя за останній місяць. Французькі генерали ганяли салдатів у двадцятип'ятиградусний мороз на марш у тридцять кілометрів, багато захворіло. Факт сам по собі, очевидно, сумний, але для «Форвертса» це «мілітаризм»! От коли б з салдатами поводитися культурно, це, очевидно, не буде мілітаризм. Дуже дотепно і дуже смішно бореться «Форвертс» з бюрократизмом у відділі сатири та гумору. Один художник, проходячи повз ліс підчас «сибірських» морозів (чим натякається, що Радянський Союз окрім іншого лиха породив також і морози), підібрав напівзамерзлого зайця. Він приніс його додому і пробував оживити, та заєць помер, і його поховано в землі.
Другого дня милосердний художник дістав листа від лісничого, де той вимагав повернути незаконно забраного зайця лісництву. Довелося художникові викопувати зайця, загортати в папір, перев'язувати шворкою і нести в лісництво. Про бюрократизм у міністерствах «Форвертс» не розповідає нічого. Очевидно його там немає, бо там же сидять свої соціяль-демократи.
Сторінки об'яв «Форвертса» читають все ж таки переважно робітники. І от є така колонка, з-під якої визирають симпатичні фізіономії спекулянтів на бідноті. Один продає залізні пічки. Другий ліжка, нові й уживані. Третій, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, восьмий і так до побідного кінця. Продають... одежу.
«Мало ношені фраки, смокінги, піджачні костюми...».
«Малоношені костюми кавалерів (!). Костюми мільйонерів, лікарів, адвокатів. Неімовірні дешеві ціни. Рекомендую пальто, фраки, смокінги, піджачні пари, штани, спортивні костюми; купую, принагідно, не ношену одежу. Варто прийти, хоч би ви жили дуже далеко!»
«Малоношені костюми з кавалерського плеча, смокінги, фраки, піджачні пари. Спеціальність — до смішного дешево костюми для людей з товстим животом. Бальні костюми даються позичково».
От воно побутове обличчя «Форвертсове»! Рептильний, продажний, льокайський, провокаційний, клеветницький, він все таки товчеться коло робітничих мас. Він пропонує їм задхлі ідеї «з кавалерського плеча», він позичає їм філософські фраки і смокінги з плеча «мільйонерів, лікарів, адвокатів». За цей старомодний буржуазний костюм він хоче купити їх для буржуазії. В такому філософському фракові незручно демонструвати на вулиці, незручно здіймати повстання, незручно носити рушницю, незручно керувати кулеметом. За поношений фрак, за потерті адвокатові штани, за роздовбаний панський автомобіль, за потовчену панську двоспальну кровать хоче «Форвертс» купити німецький пролетаріят.
Та німецький пролетаріят уже виріс з поношеної буржуазної одежі, вона тріщить і репається по всіх швах. Для «Форвертса» і тільки для нього зостається «до смішного дешевий костюм з товстим животом».
Сатиричний нарис Майка Йогансена «Vorwärts», про однойменну німецьку соціал-демократичну газету, був надрукований у харківському журналі «Нова ґенерація», у № 2 за 1930 рік. «Vorwärts» («Форвертс») в перекладі з німецької означає «Вперед».
Редакція «Нової ґенерації» тоді «експериментувала» з набором журналу. То тексти набиралися таким чином, що з літер утворювались якісь фігури, то якісь тексти українською мовою набиралися замість кирилиці латиницею, то набиралися кирилицею, але лише малими літерами, тобто і початок речення, і назва, і ім’я чи прізвище починалися з рядкових літер, а не з прописних... Тобто журналісти-футуристи з революційним ентузіазмом намагалися ламати традиції. От і цей нарис Йогансена був набраний там лише малими літерами. Тут задля зручності читача нарис відтворений у «звичайному» вигляді – із прописними буквами. Але збережений правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного.
Нарис про німецьку газету «Vorwärts» є не єдиним текстом такого напрямку у творчій спадщині Йогансена. Так у харківському ж часописі «УЖ» (тобто в «Універсальному журналі») у 1928-1929 роках були надруковані його сатиричні нариси про західні газети: англійську «Таймс», французьку «Тан», американські «Дейлі Ньюс» і «Вошинґтон Пост». Ці нариси склали цикл «Обличчя буржуазної преси». (Він відцифрований та викладений в Інтернеті, тож бажаючі зможуть легко його знайти та ознайомитися). Отже надрукований 1930 року у «Новій ґенерацїї» «Vorwärts» Йогансена є як би продовженням того його циклу, який друкувався в «УЖ» (що той «УЖ» у 1929 році припинили видавати). Можливо, цей нарис Йогансен писав теж саме для публікації в «УЖ», але через закриття останнього віддав у «Нову ґенерацію».
Примітки додані до даної Інтернет-публікації 2017 року.
“Der abend” — «Вечір» (нім.)
Едуард Бернштайн (нім. Eduard Bernstein, 1850-1932) — німецький соціал-демократичний теоретик і політик. Вважається засновником теоретичного ревізіонізму в Соціал-демократичній партії Німеччини.
... цитуючи Кавтського... — Карл Йоганн Каутський (нім. Karl Johann Kautsky, 1854-1938) — провідний теоретик соціал-демократії. Займає видатне місце в історії марксизму, був редактором четвертого видання «Капіталу» Карла Маркса.
Черчіл — Сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль (англ. Winston Leonard Spencer-Churchill, 1874-1965) — державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року «за неперевершеність історичного й біографічного опису, за блискуче ораторське мистецтво, з допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності». На час написання Йогансеном даного нарису Черчилль був членом Британського парламенту, до того міністром фінансів, а раніше військовим міністром.
... сидів із Ллойд-Джорджем... — Девід Ллойд Джордж (англ. David Lloyd George, 1863-1945) — державний і політичний діяч Великої Британії, лідер ліберальної партії, прем'єр-міністр (7 грудня 1916 — 22 жовтня 1922), граф (з 1944 року).
... мрії Ліги Націй і ідеалізм пакту Келоґового... — Ліга Націй — перша міжнародна міждержавна організація, створена з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами. На практиці основними завданнями були дотримання прав національних меншин і вирішення територіальних конфліктів у світі після Першої світової війни. Була заснована на Паризькій мирній конференції в 1919-1920 рр. Ініціатором її створення виступив 28-й президент США Вудро Вільсон. Проіснувала до 1946, коли її функції були перейняті Організацією Об'єднаних Націй (утв. восени 1945). Пакт Бріана-Келлоґа (англ. Kellogg-Briand Pact), відомий також як Паризький пакт — міжнародний договір про відмову від війни, як знаряддя національної політики, підписаний 27 серпня 1928. Договір отримав назву за іменами ініціаторів — міністра закордонних справ Французької республіки Арістида Бріана і держсекретаря США Френка Келлоґа. Угоду було підписано поза рамками Ліги Націй. Її ратифікували в багатьох країнах, зокрема в США, Французькій республіці, Сполученому Королівстві, Німеччині, Королівстві Італія, Японській імперії, Радянському Союзі. Але вона все одно не вберегла світ від війни.
... кронпринцеса Вікторія. — Вікторія Саксен-Кобург-Готська (англ. Victoria, Princess Royal, 1840-1901) — британська принцеса, друга німецька імператриця (1888). Представниця німецької Саксен-Кобург-Готської династії, що правила Великою Британією. Старша донька британської королеви Вікторії та Альберта Саксен-Кобург-Готського. Дружина німецького імператора Фрідріха III (з 1858). Матір останнього німецького імператора Вільгельма ІІ.
... не знає Вайлдовської формули... — Тобто не знає думки Вайлда. Оскар Фінґал О'Флагерті Вілс Вайлд (або Уайльд, англ. Oscar Fingal O'Flahertie Wills Wilde, 1854-1900) — видатний ірландський англомовний поет, драматург, письменник, есеїст.
... проти Бісмарка... — Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк-Шенгаузен, з 1865 року граф, з 1871 — князь фон Бісмарк, з 1890 — герцог Лауенбурзький (нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen, 1815-1898) — німецький державний і політичний діяч. Прем'єр-міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший райхсканцлер Німецької імперії (1871-1890). За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер». Його вважають національним героєм Німеччини.
Він картає Мусоліні... — Беніто Муссоліні (італ. Benito Amilcare Andrea Mussolini, 1883-1945) — італійський політичний діяч, фашистський диктатор Італії з 1922 по 1943 роки. Сконцентрував усю владу в своїх руках як провідник (il duce) Фашистської партії, та спробував створити Італійську імперію, яка була б у військовому союзі з гітлерівською Німеччиною. Поразка Італії у Другій Світовій війні привела також до втрати влади Муссоліні.
... проти Прімо-де-Рівери... — Мігель Прімо де Рівера-і-Орбанеха (ісп. Miguel Primo de Rivera у Orbaneja) маркіз де Естелья (1870-1930) — іспанський державний діяч, генерал. Здійснивши державний переворот 13 вересня 1923 року, очолив уряд і став фактичним диктатором Іспанії. Його дії отримали підтримку як короля Альфонса XIII, так і громадської думки, незадоволеної парламентом, який був не в змозі забезпечити стабільне правління, вирішити соціальні проблеми країни і завершити війну в Марокко. Прімо де Рівера заявив про свій намір вирішити наболілі соціальні та політичні проблеми, а потім піти у відставку і повернути країну до нормальних конституційних форм правління. Було призупинено дію конституції, розпущено уряд і парламент, введена цензура. За згодою короля створена «військова директорія» на чолі з Прімо де Ріверою. В 1925 встановив у країні військово-монархічну диктатуру. Тим не менш, глобальні проблеми, що стояли перед країною, вирішені не були. На тлі суспільного невдоволення та у зв'язку з економічною кризою й піднесенням революційного руху М. Прімо де Рівера 28 січня 1930 змушений був подати у відставку і виїхати до Парижу, де вмер через 6 тижнів.
У Китаї він стоїть за Куо-мін-дан. — Коу-мін-дан (зазвичай «Гоміньдан», китайською 国民党, буквально: «Націоналістична партія») — перша правляча політична партія в історії Республіканського Китаю, існує з 1912 року. Партія вела збройну боротьбу з генералами Бейянського угруповання (1912-1928), та пізніше з Комуністичною партією Китаю, намагаючись отримати керівництво всією країною. Боротьба з останньою прийняла форму громадянської війни. Гоміньдан зазнала поразки (1949) та була змушена до перенесення на Тайвань. Разом із Першою народною партією сформувала «синю коаліцію», що хоче об'єднання Китаю, в той час як «зелена коаліція» на чолі з Демократичною прогресивною партією стоїть на позиціях проголошення Тайваню як незалежної держави під назвою «Республіка Китай».