Й вже коли засинали — здригнувся пагорб, ніби й справді відчинились могутні двері, але може воно лише здалося.
Й снилася парубку якась чортівня — чи то човен, чи то труна, чи повінь, чи то війна, голод страшенний, чорти мерзенні, з жаринами на чолі, що забирали останнє збіжжя, й проблиск надії, і зброя, що сама себе заряджає, лише стрічку з набоями їй подавай, й страшні залізні птахи, що з неба смерть сіють, а врожай такий, що і не збереш, й втеча снилася, й життя у якійсь ямі з колючим дротом навколо, й ще одна втеча, й знову війна, й нидіння у приймах на чужині, й чи то отрута в обличчя, чи то бомба на столику.
Та й дівчині щось недоладне наснилося — прийшли білі чорти, хліб забрали, прийшли багряні — й коней погнали, та ще зелені якісь — й чоловіка хотіли вкрасти, й діти мерли, й батьки мерли, і паслися всі, як корови у лободі, й забрали таки чоловіка, а потім й дітей забрали, а саму посадили у дерев'яну клітку на залізних колесах й повезли кудись далеко-далеко, у такі краї, де у людей обличчя широкі, а очі вузькі, й сніг навіть влітку лежить. Там і закопали.
Дурня снилася, одним словом. Не буває такого, й бути не може. Не на могилах спати треба, а в ліжку, ну ще, може, на печі — то й не снитиметься.
А сватів чоловік заслав, й гарбуза не отримав, й жили вони довго, а от із щастям якось воно не склалося.