— А як ви гадаєте, підполковнику Барбат? Зможете удержати свої позиції, коли ворог піде в наступ по всьому фронту?
— Пане генерал, я вважаю, що гітлерівці зараз на це не зважаться. А проте, коли вони й спробують, то ми однаково відіб'ємо їхню атаку, хоч фронт у цьому місці дуже витягнутий. Наша артилерія вже показала себе в застосуванні загороджувального вогню.
— А коли гітлерівці підкинуть свіжі сили? Що вам про це відомо? Ваші офіцери розвідувальної служби байдикують. Ворог уже одержує підкріплення, а їм нічого не відомо. Невже на вашій ділянці цього не помітно?
— Наші спостережні пости не виявили ніякого переміщення гітлерівських частин. Важко допустити, щоб гітлерівці почали підтягувати війська і ми цього не знали.
— І все-таки німці дістають поповнення, — перебив його генерал Войнеску. — Майор Мельников, радянський офіцер зв'язку, сповіщає, що їхня авіація виявила великі скупчення гітлерівських частин недалеко від фронту.
— Пробачте, пане генерал, — знову заговорив підполковник Барбат Георге. — Ви ще скажете, що це помічено проти нашого сектора, — мовив він скептичним тоном. — Щось воно дивно!..
— А чого ж тут дивуватись, підполковнику? — якось загадково посміхнувся генерал Войнеску. — Ці війська й справді скупчуються проти ваших позицій.
— Ви дозволите мені висловитися?
— Так, так, прошу, підполковнику!
Барбат Георге встав і підійшов до великої карти, що займала мало не всю стіну. Численними прапорцями на ній була позначена лінія фронту по території Угорщини.
— Погляньте, де зараз проходить фронт. Ліворуч від нас, а також за розташуванням румунської кавалерії на правому фланзі радянські війська вклинилися в оборону ворога. Обидві румунські дивізії залишились на зайнятих раніше рубежах. Отже, на нашому секторі позиції гітлерівців наче висунуті вперед. І тому не нас зараз бояться німці, їм більше загрожують оці ось клини. Становище фашистів покращало б, якби їм пощастило знищити обидва клини або хоча б північний, найбільш небезпечний. Коли радянські війська пройдуть далі на північний захід, то ворог опиниться у стальних лещатах, з яких йому вже не вирватися. Ось чому гітлерівцям не вигідно розпочинати серйозні операції проти нашої чи кавалерійської дивізії і скупчувати тут свої військові сили. Концентрація ворожих частин у нашому секторі стала б доцільною лише тоді, якби фашисти готували генеральний наступ по всьому фронту. Лише в такому випадку для них було б важливо зберегти своє заглиблення. Але можна сказати напевне, що ворогу зараз не під силу такий генеральний наступ. Отже, німці не зважаться скупчувати війська в цьому секторі, поки ці два клини острогами впиваються в лінію їхньої оборони. І найкращий для них вихід — відступити на нашому секторі, щоб вирівняти лінію фронту.
— Все це добре. От одного ви тільки не врахували в своїх міркуваннях. У всякій війні потрібна ще й хитрість. Саме це я й хочу вам сказати. Наше командування пішло на обман, пустивши фальшиву чутку, нібито ми розпочинаємо великий наступ в районі, зайнятому вашою дивізією і дивізією Мереуце. Фашисти мають відомості, нібито сьогодні вночі дві румунські дивізії, які діють трохи південніше, будуть замінені радянськими військами і почнуть пересуватися нам на підмогу. На вас покладається завдання влаштувати справжню видимість підготовки наступу. І от що ви мусите зробити…
Саме в цю мить задзвонив телефон. Войнеску Паул взяв трубку.
— Алло! Пан генерал? — почув він владний голос.
— Так, це я!
— Маю честь вас привітати. Біля апарата полковник Павлопол. Пане генерал, щойно прибув спеціальний кур'єр з надзвичайним повідомленням.
— Заходьте через півгодини. Я саме розмовляю з генералом Попинкаріу і підполковником Барбатом.
— Пробачте за настирливість, але це повідомлення дуже важливе і стосується воно саме генерала Попинкаріу. Насмілюсь просити, щоб ви прийняли мене зараз.
— Підполковник Барбат теж може бути присутнім?
— Так, звичайно!
— Тоді приходьте, ми чекаємо на вас!
Повісивши трубку, генерал Войнеску промовив:
— Панове, мені щойно подзвонив полковник Павлопол. Він одержав дуже важливе для вас і вашої дивізії повідомлення. Я запросив його сюди. А нашу розмову ми закінчимо пізніше.
Генерал Попинкаріу стурбувався.
«Що це за повідомлення і чому воно стосується саме моєї дивізії?»
В цю мить до кабінету увійшов полковник Павлопол Траян, начальник другого відділу при штабі «Орла».
— Що там у вас таке, Павлопол?
— Як я мав честь сказати вам по телефону, щойно прибув спеціальний кур'єр з важливим повідомленням. Нас попереджають, що в штаб дивізії «Молдова» пробрався під чужим іменем агент абверу. Він має розкрити принцип дії нашої шифрувальної машини. Генеральний штаб зобов'язує командира дивізії до одержання якихось спеціальних вказівок забезпечити посилену охорону шифрувального матеріалу. Другому відділу слід взяти під особливий нагляд усіх осіб, що безпосередньо працюють на шифрувальній машині, а також тих, хто має хоч яке-небудь відношення до цієї служби. Ось що я хотів вам повідомити.
— Ви взяли з собою цей наказ? — запитав генерал Войнеску.
— Так, ось він, — відповів полковник Павлопол і, вийнявши з теки папірець, видрукуваний на машинці, простяг генералові. Войнеску уважно прочитав його і передав генералові Попинкаріу. Той, насупившись, перебіг очима текст наказу і поклав перед підполковником Барбатом.
— Так, становище зараз справді серйозне, — промимрив він.
Генерал Войнеску ствердно хитнув головою і, нічого не відказавши, запалив сигару, глибоко затягся. Потім випустив пасмо диму, що відразу закучерявилось над головою кільцями, і запитав:
— А чи не могли б ви, Павлопол, пояснити нам, як працює ця шифрувальна машина? Мене дуже цікавить…
— Прошу, пане генерал, з великою охотою. Ця чудова машина винайдена німцями. Працює вона на тому ж принципі, що й звичайна друкарська машинка, зовні навіть схожа на неї. Мушу відразу відзначити цілковиту перевагу цього способу шифрування перед іншими системами. Щоб ви мене зрозуміли, спробую пояснити це наочно. Скажімо, нам треба зашифрувати слово «атака». В шифрувальній системі, заснованій на певному кодові, це слово позначається, приміром, цифрами 15735. Коли воно повторюється в тексті кілька разів, то число 15735 теж буде повторюватися. У звичайних шифрувальних кодах, навіть дуже зручних, немає цифрового відповідника для кожного слова, бо такий код досягав би незвичайних розмірів, а крім того, на зашифрування чи розшифрування десяти-п'ятнадцяти рядків тексту ми витрачали б чимало часу. І тому цифрами чи літерами в них позначається кілька слів або навіть цілі речення. Так, наприклад, фрази: «Маю честь повідомити» або «Ворог безладно відступає» у звичайних шифрувальних системах мають певний цифровий відповідник. Отож і в випадкові, коли йдеться про одне слово, і тоді, коли ми маємо справу з кількома реченнями, в зашифрованому тексті повторюється лише ця цифра. І хоч яким складним не виявився б ключ шифру, тобто спосіб переписування радіограм на бланк, будь-який текст, кінець кінцем, може бути розшифрований навіть тоді, коли його ключ нам невідомий. Зовсім інше маємо ми в шифрувальній машині. Тут кожна літера шифрується окремо. Якщо в тексті, що його потрібно зашифрувати, буква «к» трапляється, приміром, двадцять разів, то першому «к» відповідає, скажімо, «в», друге «к» позначається вже не «в», а «х» або «з» чи якоюсь іншою літерою. Інакше кажучи, нам байдуже, скільки разів повторюється якась буква в звичайному тексті, бо в шифрованому вона завжди буде подана іншою. Дозвольте запитати, чи все це вам зрозуміло?
— Так, так, говоріть далі.
— Отже, той, хто одержує шифровану на машині радіограму, мусить мати ключ, яким вона зашифрована. На відміну від шифрувальних систем, заснованих на кодах, де ключ завжди показується групою цифр чи літер у тексті радіограми, наші шифрувальники одержують його зовсім іншим шляхом. Той, хто має розшифрувати який-небудь текст, повинен, знаючи попередній ключ, який безперервно змінюється, поставити механізм, що знаходиться всередині машини, на ключ даного дня. І тоді, вистукуючи на машині незрозумілий шифрований текст, він і прочитає всю радіограму. Після капітуляції армії в Молдові і арешту Антонеску наше командування відмовилось од цієї системи шифрування, бо вона була відома німцям. Однак спеціалісти генерального штабу винайшли удосконалення, яке дозволило нам і далі користуватись цими шифрувальними машинами у великих військових з'єднаннях. Вони замінили весь механізм настройки на ключ невеличким барабанчиком. Ось я коротко й розповів вам найголовніше. Коли є ще питання, то, будь ласка…
— Нам усе це зрозуміло, — відказав генерал Войнеску. — Проте мені хотілося б запитати вас про інше. В чому, на вашу думку, полягає завдання агента абверу?
— Він мусить сфотографувати барабанчик, про який я вам говорив, і записати кілька позначених на ньому десяткових градацій. Ця операція, як ви добре розумієте, сама по собі дуже проста. Тут треба лише пробратися до шифрувальної машини, не викликавши ніякої підозри. В цьому випадку…
Проте командуючий Войнеску перебив Павлопола.
— Хто у вас зараз начальник шифрувального відділу, генерале? — звернувся він до командира дивізії «Молдова».
— Капітан Смеу Єуджен.
— Смеу Єуджен? Щось я не чув… А ви на нього покладаєтесь?
— Так, це чудовий офіцер, пане генерал. І цілком надійний.
— А що скажете ви, Павлопол?