І відразу думка запрацювала далі. Чи не можна знайти інші способи заглянути в далеке минуле? Займався я, як ти знаєш, палеомагнетизмом давно, й там теж усе з вогнем пов'язано! Так поступово і додумався до цієї цікавої ідейки. Звичайно, вирішено її поки досить недосконало. Це перша спроба. Але наслідки вже є, і непогані. І знову допоміг вогонь-охоронець!
— Чекай, чекай! Отже, тобі вдалося знайти спосіб відроджувати залишкову намагніченість, що виникла під дією світла?..
— І знову перетворювати її в зорові образи, — ти вгадав. Здається, твої розумові здібності ще можуть удосконалюватися. Суть справи досить проста, щоб бути зрозумілою навіть тобі. Метод, звичайно, далеко не досконалий: ти бачив, які нечіткі й розпливчасті виходять зображення. Тільки спеціаліст може в них як слід розібратися. Та й відповідні зразки доводиться вибирати один з тисячі. Але основне знайдено: вдалося розробити апаратуру, здатну вловлювати таку слабку намагніченість і перетворювати її в зорові образи. Скажу без удаваної скромності: створення її свідчить про мою безперечну геніальність, але малювати тобі схеми і графіки, які підтверджували б це, даремно — все одно не второпаєш.
Він говорив ще щось в тому ж дусі, як завжди, та я перебив його:
— Отже, ти можеш відродити картини будь-якої епохи?
— Звичайно, якщо тільки вони відбились на хорошому матеріалі саме в той час, коли він сильно нагрівався. Годяться черепки із стародавніх гончарних печей, цегла зі стін спалених будинків, шматки вулканічної лави з більш віддалених епох, коли ще людини на Землі не було, чи, на гірший кінець, просто обпалене ударом блискавки каміння, — та, звичайно, далеко не все. На щастя, твої стародавні греки дуже любили — є нагода, нема — запалювати жертовні вогні. Та й попелищ у них збереглось чимало. От тільки ти, кротоподібний Плюшкіне, тремтів над кожним черепком і цеглинкою. Тепер ти розумієш, як заважав мені?
— Але чому ж ти зразу не сказав, для чого вони тобі потрібні? Для чого потрібен був весь цей дурний жарт про космічного прихідця й запис, нібито зроблений на дроті?
І знаєте, що він мав нахабство мені відповісти?
— А я хотів перевірити міцність і стійкість твоїх поглядів. Ти тоді дуже гарно й переконливо доводив неможливість прильоту до нас у минулому гостей із космосу. По суті, правильно, оскільки ніяких точних доказів таких візитів наука не має. Ось чому такого роду гіпотези просто курям на сміх. Але я вирішив тебе спробувати спокусити. І ти не встояв, впіймався на гачок, забув про мудре правило: «Мати переконання — отже, бути пильним»… Нестійкий, брате, в тебе світогляд — і все тому, що замкнувся, як кріт, у свою археологію, не стежиш за успіхами інших наук. От і віриш усіляким байкам, якщо тільки їм надати про людське око науковості. Описав жрець якесь «небесне знамення», а ти вже запалився: «Дуже схоже на приземлення космічного корабля!..» Може, ти так і в реальність гримучої колісниці Іллі-пророка повіриш?
Варто все ж нам'яти йому боки за таку каверзу! Та я вже захопився перспективами, які відкривав перед археологією його винахід. Заглянути в глибину віків і на власні очі побачити, яким був світ за часів стародавніх греків, єгипетських фараонів, заглянути в печери, де грілися біля вогнищ наші первісні предки, — хто з археологів не мріяв про таке! Можливо, побачити світ навіть таким, яким він був на самому світанку, ще задовго до появи на Землі людини! Чом не «машина часу»?
— Але хто ж тоді був оцей Син Неба? — вигукнув я, одриваючись від своїх мрій.
Мишко знизав плечима.
— Це вже доведеться з'ясовувати тобі за допомогою твого хваленого дедуктивного методу. У всякому разі, до неба він не має ніякого відношення. Та все одно постать досить цікава: створив оригінальну мову, мріяв об'єднати греків з варварами, намагався побудувати якусь літальну машину на зразок орнітоптера. Можливо, він був геніальним винахідником, і поряд з іменами Піфагора, Евкліда, Архімеда й Герона слід поставити і його ім'я… А ми навіть не знаємо точно, як його звали: не вносити ж його в історію техніки під псевдонімом «Син Неба», який йому дали твої греки? Це було б кумедно.
Так, Михайло правий: людина, яка прозивалася Сином Неба, була, безперечно, великим ученим. І боротьба, яку він вів з хитрим жерцем, — зовсім не суперництво за владу та почесті. Крізь віки ми стали свідками ще однієї драматичної сутички у великій давній битві між світлом і темрявою, релігійними забобонами й наукою. І як жаль, що ми так мало дізналися про цю чудову людину!..
— Слухай, — враз стукнуло мені. — А ми ж можемо його побачити, якщо ти знову не розіграв мене й не вигадав усю цю історію із своїм відкриттям.
— Ну, вже такого вибрику…
— Добре, добре, не сварися! Я ж тобі казав, що розкопав в'язницю, в якій мучився Уранід і, мабуть, загинув тієї ночі, коли місто спалили вороги-скіфи. Ми знайшли там два завалені скелети.
— Все ясно! — закричав Мишко. — Де вона, ця обгоріла цегла?
І ось ми побачили…
…Тісне, вогке підземелля, похмуро освітлене чадним смолоскипом. Полум'я хитається, тремтить, і по кам'яних стінах бігають тривожні тіні.
Людина, прикута ланцюгом до стіни, насторожено дивиться на тих, хто зайшов до нього у в'язницю з смолоскипом. Так, це звичайна людина, і в ній нема нічого небесного: вона в брудному лахмітті, в неї втомлене, виснажене обличчя, очі, глибоко запалі під великим лобом, здаються бездонними. Обличчя не грецьке — швидше це виходець з Малої Азії чи звідкись з Північного Кавказу.
Та добре роздивитись його ніколи. Заступаючи на мить світло смолоскипа, який тримає хтось нам невидимий, наперед виступає жрець. Він, очевидно, щось уривчасто каже полоненому. (Якби ми навчились і чути крізь даль віків!) Уранід киває головою. Тоді жрець замахується на нього коротким мечем…
І в ту саму хвилину все зникає в пітьмі під палаючою покрівлею, яка обвалюється…
— Ну й гад цей жрець! Навіть у такий час намагався знищити суперника, — похмуро коментує Мишко. — І потрапив у пастку, туди йому й дорога! А Ураніда шкода…
Потім ми довго мовчимо, приголомшені цією короткочасною сценою трагедії, що розігралась двадцять століть тому й тепер завдяки чудесній владі науки раптом знову воскресла перед нами.
Ми мовчимо й думаємо про одне… Як дізнатися побільше про долю земного Сина Неба? Які нові сцени вдасться нам відтворити за допомогою чудового Михайлового винаходу? І скільки ще нових дивних відкриттів чекає на нас у загадковій глибині віків!..
Мені здається, якщо вже заповнювати анкету, то треба це робити за всіма правилами: чоловіча, росіянин, ні, не був, не маю, англійською слабо, неодружений. (Примітка М. Званцева).
Дрібна старогрецька монета.
Спадковий верховний вождь ацтеків, голова спілки індіанських племен на території Мексіки. Середина XV — поч. XVI ст.
Давньогрецька назва янтарю — викопної смоли хвойних дерев.
Спосіб дослідження, коли із загальних положень логічно виводять часткові.
Стівен-Батлер Лікок — канадський письменник (1869–1944).
В даному випадку герої книги користувалися спеціальними термінами з кібернетики й вищої математики.
Можливо, деякі слова й вислови здадуться занадто сучасними — зарані за це вибачаюсь: переклад був дуже поспішним і ще потребує великої доробки. (Примітка О. Скорчинського. Далі буде позначатися просто: О. С.).
Вірш з «Одіссеї», IV. 230. Поєднувати текст з віршованими цитатами різних поетів — досить поширений звичай античності. Добір цих цитат свідчить як про поетичні смаки, так і про велику начитаність жерця. — О. С.
Так тоді називали нинішню Кубань і Північний Кавказ. — О. С.
Назва гори, очевидно, таврська і не піддається розшифруванню. — О. С.
Катарактами називались спеціальні залізні грати, якими закривались зовні фортечні ворота. — О. С.
Солени — великі плескаті й широкі шматки черепиці. — О. С.
Згадка про землетрус дає можливість точно встановити дату події: він стався, як відомо з інших джерел, навесні 63 року до нашої ери. — О. С.
Назва гори знову не піддається розшифруванню. — О. С.
Так називали легко озброєних воїнів, які мали невеликі щити — пельти. — О. С.
«Одіссея», 4, 166.— О. С.
Так називали стародавні греки відомий їм населений світ. — О. С.