— Ви чуєте мову цієї бездушної кристалічної кулі? — не втримався Сергій Вікторович Чуєв. — Мені ніпабаріяни нове серце подарували, життя повернули. В моїх грудях вдячність до скону житиме, а для ірвітназа нове життя — просто енергія, й годі!
— Я не знаю, що таке серце, а коли пізнаю, то мене більше не буде. Буде трансформація.
— Яку ж цивілізацію ви знайшли у Всесвіті в напрямі зірки ЗС-273? — торкнувся рукою твердої кулі “ЛЯЛ-20” Добробас. — Це головне!
Куля ірвітназа стала прозорішою, лише в глибині її тихо перемішувався якийсь райдужний клубок енергії чи кристалічної матерії, а ближче до верхнього “полюса” блідо-зеленим вогнем загорілися зіниці золотих очей.
— Ми знайшли там розумних істот, як земляни або сергусіяни, тільки живуть вони у воді, на дні глибоких океанів. Без води вони гинуть. Тому майже не виходять у далекі зоряні подорожі. Космічні кораблі ніфледів, як вони себе називають, наповнюються водою під великим тиском і від попадання мікрометеоритів вибухають як бомби. Окрім того, в космосі дуже важко налагоджувати регенерацію води; виходити ж ніфледам-космонавтам у відкритий космос індивідуально можна лише у дуже масивних скафандрах із запасом води…
— Що за нісенітниця? — втрутився в оповідь “ЛЯЛ-20” голос капітана Чуєва. — Ви бачите?
Всі повернулися до екрану. Там, мов на любительській кінострічці, швидко змінювалися кадри змагання боксерів. Один з них був Герман, другий — Федір Москаленко.
— Та він спить, наш “медіум” — засміявся професор Петровський, вимикаючи установку. Тоном затійника він повідомив: — Сеанс закінчено, шановні глядачі. Другу серію фільму побачимо, як виспиться його постановник.
Герман прокинувся, зняв шолом, вийшов з кабіни установки в освітлений зал.
— Трохи болить голова. Зате цікаво. Правда, мамо?
— Так. Але як ти себе почуваєш?
— Добре. Он тільки швидкість одержуваної інформації, вірніше швидкість згадування втомлює. Кілька разів хотів на чомусь довше зупинитися і не вийшло. Отак і перескакував з одного “спогаду” на інший.
— Це від незвички, — відгукнувся Курганов. — Та й ірвітназова пам’ять поки що не зовсім твоєю стала.
— Але ж пам’ять, що передалася мені від батька, міцна, а тут…
— Моя пам’ять живе в тобі з народження і щодень проявлятиметься повніше. А тут вона ще довгенько стороннім тілом буде, доки не зживешся з нею, сину, — резюмував Сергій Вікторович.
Коли всі вийшли з залу, Сергій Вікторович Чуєв підійшов до “ЛЯЛ-20”.
— Про ту планету, де живуть представники кристалічного життя — ірвітнази, я вже маю деяке уявлення, однак не можу зрозуміти одного: чому саме ви подорожуєте на Ні Пабарі?
— Кілька мільйонів років тому ірвітнази розіслали своїх посланців у різні боки Безмежжя. Ми шукаємо нової енергії. Мені однаково, з ким подорожувати. Тисяча років — дрібниця. Зате ірвітнази матимуть нову інформацію про джерела енергії. І я подорожував на метеориті, звідки мене зняли сергусіяни і доставили на Землю. На Ні Пабарі розумні істоти давали мені зовсім мало енергії, я не міг залишити цей астероїд, щоб вийти у самостійний політ. Весь час мене тримали без Сонця в печері.
— Ми подаруємо “ЛЯЛ-20” енергію термоядерного синтезу, якщо вона йому потрібна!
— Я залишаюся на вашому кораблі доти, доки я буду вас цікавити, — пролунав з кулі механічний голос, і вона знову стала непрозорою, мовчазною.
Сергій Вікторович мимохіть торкнувся долонею гладенької і холодної поверхні “ЛЯЛ-20” і замислився: чи не внесе це рішення ірвітназа неприємностей у стосунки з ніпабаріянами? Треба порадитися з Туорудом. Сергій Вікторович ще раз оглянувся на “ЛЯЛ-20”, і в його пам’яті спалахнула згадка: так, ірвітназ дуже нагадує сергусіянську кулю мудрості, яку він бачив на Сергусі-3. Однак ірвітназ — синтез багатьох куль мудрості. Синтез особливий, загадковий: жива кристалічна матерія! Хто, коли, у яких світах розгадає цю таємницю Всесвіту?
По обіді астронавти знову збиралися йти до печери Вищої Думки, де мала продовжитися розмова зі вченими Ні Пабара про минуле і сучасне Землі. Кожен з членів екіпажу плазмольота підготував свої запитання. У всіх був піднесений настрій. І раптом у відсік перед головним люком увірвався різкий сигнал: “Всі до мене!”, що линув з Центрального пульта управління плазмольота. Астронавти стояли якусь мить у тривожному заціпенінні, капітан Новиков першим зірвався з місця і кинувся до ліфта:
— Якась аварія! Хто залишився вахтовим?
— Геофізик Коваленко! — вже біг за капітаном командир інженерної служби Синицин. — Він так жалкував, що треба залишатися на вахті!
Вистрибнувши з кабіни ліфта, капітан Новиков кинувся до Головного пульта, але, вражений сумирною картиною, важко зупинився. Перед великим екраном відеофону у зручному кріслі сидів геофізик Коваленко і клацав кнопками, очевидячки посилаючи зображення.
— Що за жарти? — гнівно запитав Новиков.
— А ось зараз узнаємо, — напружено відповів Коваленко. — Щойно по відеофону сергусіянської ракети на зв’язок виходив Жрець Неба Оськвал і наказав передати всім космонавтам, щоб не виходили з корабля! Сказав, що за кілька хвилин усе пояснить капітану плазмольота.
Здивовані й стривожені астронавти мовчки займали місця в кріслах. Ніхто не вимовив жодного слова, доки екран знову ожив і на ньому з’явилося аскетичне обличчя Оськвала.
— Капітан вашого корабля є? — без звичайного привітання безцеремонно огледів він зал Центрального пульту. — Так! Я передаю вам волю Вищої Думки! Цієї ночі за бажанням вірних слуг Михфедчета наш повелитель виведений зі стану анабіозу. Він довідався, що ніпабаріянцями виявлена непомірна гостинність до вас, невідомих, які ще не довели своєї відданості повелителю. Вищий вчений Туоруд, сергусіянин Кремг Зей і багато інших їх однодумців насмілилися відмовитися скоритися Михфедчетові. І тому ніпабаріянці розділилися. Сорок вісім вірних слуг повелителя залишаються на Ні Пабарі, — вони володіють головними установками. А інші — відступники — хай переходять на ваш плазмоліт. Так вирішив повелитель! За правом господаря Ні Пабара він вимагає також, щоб ви залишили нас!
— Ну, що ж, — замислено мовив каштан Новиков, — можливо, так справді буде краще. Особливо тепер, за таких обставин. З часом все стане на свої місця. Ми на плазмольоті дістанемося Землі років на дванадцять раніше Ні Пабара. І нам, і вам буде час подумати над тим, якою буде зустріч. А як же ви думаєте переселити на плазмоліт “відступників”?
— Це вже ваші турботи. У нас лише п’ять сергусіянських космічних костюмів. Самі розумієте, що жодного з них ми не можемо віддати.
— Гаразд. Хай всі, хто бажає перейти на плазмоліт, зберуться у найбільшій печері Ні Пабара. Ми підіймемо корабель над склепінням печери, зробимо “райдугою” шахту, заберемо наших людей у плазмоліт. Все?
Очевидно, Оськвалу не треба було чогось додавати. Екран відеофону згас. Вражені почутим, астронавти сиділи в задумі.
— Сергусіянин Кремг Зей просить капітана корабля вислухати його! — залунав з настольного відеофону голос чергового на плазмольоті. — Яка буде відповідь?
— Просити Кремга Зея у головний зал корабля!
За хвилину на порозі головного залу плазмольота стала людина у космічному скафандрі давно забутої конструкції. Гермошолом кулястої форми увінчували радіоантени, на закутих у метал грудях вгадувалися акумулятори, на спині — балони з киснем. Костюм-скафандр Кремга Зея нагадував астронавтам щось давно-давно бачене. Може — перших космонавтів?..
— Привіт дітям Сонця! — зняв гермошолом Кремг Зей, і, важко крокуючи, — на плазмольоті утримувалося тяжіння, яке дорівнювало земному, — попрямував до крісла. — Дозвольте відпочити і сказати вам слово.
Земляни посадили гостя у зручне крісло, подали бокал сергусіянського напою, взятого у дорогу Лан.
— О! — сьорбнувши напою, аж звівся на ноги Кремг Зей. — Цей чудовий цілющий напій — сік плодів Сергуса! Це привіт рідної планети!
— Як сергусіянка, — зробила крок до Кремга Зея схвильована Лан, — вітаю свого земляка на плазмольоті землян!
Кремг Зей мовчки дивився на чарівну жінку. Видно, що був він розчулений такою зустріччю, але не хотів, щоб помітили інші. Допивши бокал, гість обережно поставив його на стіл, вдячно поглянув на Лан.
— Ви розумієте, — повільно, хвилюючись, заговорив Кремг Зей, — скільки почуттів І думок заполонило зараз моє серце і розум. Я знаю, для чого мене послали до вас ті, хто вирішив залишитися на Ні Пабарі. І я прийшов, щоб відразу сказати вам про головне. Я вирішив залишитися поки що там. Заради Вищої справедливості розумних істот Всесвіту, заради того, щоб спробувати врятувати для науки наш сергусіянський витвір — Ні Пабар!
— Ми схиляємося перед мужністю представника давньої сергусіянської цивілізації, — підвівся капітан Новиков. — Хай не скоро, але про ваш вчинок дізнається народ Сергуса!
— Я мрію дожити до того щасливого дня, коли мої ноги стануть на рідну планету!