Схвильований і захоплений, принц підійшов до дівчини, став на коліна і, не втримавшись, ніжно поцілував її.
А слід сказати, що саме в цю мить настав час закінчитися чарам.
Принцеса прокинулась, ласкаво глянула на принца й промовила:
— Це ви, мій любий принце? Ну й довго ж довелося на вас чекати!
Юнак, уражений цими словами, а ще дужче тим, як принцеса їх сказала, не знав, як висловити свою радість та вдячність, і запевняв, що кохає її дужче, ніж самого себе, і що він — найщасливіший у світі, бо саме йому випало звільнити принцесу від химерного сну. [14]
Вони ще довго розмовляли, але не розповіли одне одному й половини того, що хотіли сказати.
Тим часом увесь замок також прокинувся, і кожен узявся до своєї справи.
Але не слід забувати, що відтоді, як усі в замку обідали востаннє, минуло аж сто років.
Отож головна фрейліна, як і всі інші, з'явилася в опочивальні принцеси й урочисто оголосила:
— Столи накриті!
Принц допоміг принцесі підвестись.
Вона була розкішно вбрана. Правда, таку сукню з високим стоячим комірцем принц бачив колись ще на своїй бабусі, але вдав, що не помітив старомодного фасону, і не сказав про це ні слова. Адже від того, що на принцесі було старовинне плаття, врода її не притьмяніла.
Принц і принцеса пішли в дзеркальну залу й сіли вечеряти, а слуги подавали їм страви.
Скрипалі та флейтисти грали давні, але дуже гарні мелодії, яких ніхто не чув уже сто років.
А після вечері, не гаючи часу, принц і принцеса справили весілля.
Наступного ранку принц ніжно попрощався зі своєю молодою дружиною і поспішив додому, де на нього з нетерпінням чекав король.
Принц не наважився признатися батькові, що одружився без його згоди, і сказав, що заблукав у лісі й мусив шукати притулку в хатині дроворуба, який почастував його куснем чорного хліба з сиром. [15]
Король повірив синові, але королеві ця розповідь здалася підозрілою.
їй не сподобалось, що молодий принц мало не щодня їздив на полювання і подовгу не вертався додому, а коли вона говорила синові про це, той щоразу посилався на якусь пригоду.
Так минуло два чи три роки.
У принца з принцесою знайшлося двійко дітей — дочка, яку назвали Ранковою Зорею, і син, якого нарекли Яснооким Днем, бо він був ще гарніший за свою сестру.
Стара королева чимраз настирливіше допитувалась у сина про його справи, але він не наважувався розкрити їй таємницю, бо хоч і любив свою матір, проте дуже її боявся: вона була дочкою людожера, і король одружився з нею тільки заради багатого посагу.
Серед її почту ходили чутки, що королева й сама не від того, аби поласувати людським м'ясцем.
Тож до пори до часу молодий принц волів за краще мовчати про те, що в нього є дружина й діти.
Але коли старий король помер і принц став володарем у королівстві, він привселюдно оголосив про своє одруження і влаштував урочисту зустріч красуні–королеві в своєму замку, де всі радо вітали її та дітей.
Невдовзі молодий король вирушив у збройний похід.
Він доручив матері владарювати в королівстві й попросив, щоб вона щиро дбала про його дружину та малих діточок. [16]
Але тільки–но королівське військо зникло за мурами міста, стара королева наказала одвезти невістку з дітьми в корчму, що стояла серед густого лісу: саме там вона вирішила здійснити свій жорстокий замір.
За кілька днів людожерка з'явилася перед хазяїном корчми і сказала:
— Я хочу з'їсти завтра за обідом маленьку Ранкову Зорю.
— О королево! — вигукнув корчмар. — Невже це правда?!
— Авжеж! — владно відповіла королева.
Нещасний чолов'яга, знаючи, як небезпечно сперечатися з людожерами, взяв ножа і пішов до кімнати Ранкової Зорі.
Дівчинка сміючись кинулась до хазяїна і стала просити цукерок.
Серце в корчмаря стислося, і він заплакав. Ніж випав у нього з рук.
Він вийшов на подвір'я, спіймав там ягня, зарізав його й приготував чудову смаженю.
Поласувавши цією стравою, стара королева призналась, що нічого смачнішого ніколи не їла в своєму житті.
А корчмар тим часом одвів Ранкову Зорю до своєї сердобольної дружини і попросив її сховати дівчинку в маленькій комірчині на задвірках.
Через тиждень зла королева сказала хазяїнові:
— Я хочу з'їсти на вечерю Ясноокого Дня. Корчмар не промовив ані слова, але вирішив обманути людожерку й на цей раз.
Він пішов до хлопчика. Ясноокий День, побачивши корчмаря, наче справжній солдат, [17] виструнчився й привітав його іграшковою рапірою. Хазяїн одвів хлопчика до дружини, і та сховала його в комірчині.
А хазяїн подав до столу молоденьке засмажене козеня, і людожерка сказала, що ця страва їй смакує ще більше.
Досі все минало щасливо.
Аж якось увечері зла королева мовила: