Тато купує шоколадні батончики, він каже, що це і дешево, і не карамелька. Думаю, якби не
фінансова криза, він купував би їх більше і частіше. А також вафлі, мені подобаються вафлі,
вони кращі за вівсяне печиво, хоча тато думає, що вівсяне печиво смачніше. Чи може Бог
сказати татові, щоб він більше не годував мене вівсяною кашею, бо це дуже несмачно. Нехай
краще годує консервами, мені дуже подобаються сардини в олії. Я могла би їсти їх на
сніданок, обід і вечерю. Але здається, це також неможливо через татову фінансову кризу. Чи
може Бог зробити так, щоб більше не глушили радіо, бо тато тоді дуже нервово бігає по
кухні й Бабуня обіцяє його побити. Якщо Бабуня його поб'є, він не зможе ходити на роботу.
Сьогодні я не можу заснути, чую як за стіною постогнує Бабуня, на кухні тато намагається
ловити радіо свободу. Я думаю, що, мабуть, у Бога немає велосипеда, якби був, він уже
давно мені його подарував би. Хоча це негарно вимагати собі подарунків незаслужено,
принаймні Бабуня завжди так говорить. Я не знаю, чим можу заслужити у Бога велосипед,
мабуть, не роботою, тато он скільки ходить на роботу, а досі не заслужив ні велосипеда, ні
чогось кращого, він завжди каже, що з цієї роботи йому добра ніякого, тільки волосся сивіє.
Я не хочу, щоб у мене сивіло волосся, хоча якщо воно буде такого кольору, як молоко або як
сніг, мені це, може, й сподобається. Можливо, Бог також хотів би отримати від мене якийсь
подарунок, тільки я не дуже знаю, що йому можна подарувати, я не знаю, що в нього є, а
чого немає. Ну, я можу шнурки виплести — жовті, або червоні, або зелені, інших кольорів
ниток у мене тепер немає, чорні вже закінчилися, бо я виплела шнурки для татових
черевиків, але я можу попросити у Бабуні, тільки мені треба знати напевно, який колір Богові
подобається і якого кольору в нього черевики. Хоча черевиків у нього повинно бути багато, у
цьому я навіть не сумніваюся. Тому, мабуть, підійдуть шнурки будь-якого кольору. Це
тільки в нас із татом одні черевики, навіть у Бабуні їх дві пари. Ще я могла би намалювати
йому малюнок. Бог міг би повісити його у себе на стіні в кімнаті й часом на нього дивитися.
Я малюю гуашшю білі квіти на чорному картоні. Тато каже, що в мене добре виходить,
Бабуні також подобається, вона часом стоїть у мене за спиною і дивиться, як я малюю,
журно зітхає, каже: «Малюй, дитино, малюй». «Вам подобається, Бабуню? «Гарно, дитино
моя», — відповідає вона ще сумніше, і я не розумію, чому вона сумує, якщо їй подобається.
Або часом дивиться мої малюнки і плаче. Я там усього понамальовувала: і квіти у горщиках,
такі, як у нас на балконі, і кота крилатого, щоб він міг літати з даху до нас на балкон, бо то
такий кіт, що на даху живе, і нас із Бабунею і з татом. Я питаю, чого вона плаче, може, не
треба було котові крил малювати? Бабуня тоді усміхається, каже, хай будуть у кота крила,
гладить мене по голові, йде на кухню, і спідниця у неї шелестить, як висохла трава.
Тато дуже добре варить каву, а ось супу він зовсім не вміє добре зварити. Часто забуває його
посолити, і тоді Бабуня каже, що суп знову недосолений, а тато каже, що кожен може сам
собі посолити в мисці, головне, щоб було що досолювати. Мені здається, що тато дуже
серйозно ставиться до варіння супу, тому в нього нічого й не виходить. Хоча іноді він
постарається, і в нього все вийде, і він посолить суп якраз у міру, і додасть червоного й
чорного перцю, і вкине лавровий листок. І тоді стукає в батарею — це у нас такий сигнал;
замість того, щоб іти по мене в кімнату, тато стукає в кухні в батерею, декілька разів — це
означає: іди швидко-швидко, бо дуже треба, ось уже негайно треба, приходь. Я заходжу, і
тато каже: «Уже можна їсти суп», — обличчя в нього аж світиться, тому я знаю, що суп йому
вдався. І потім ми їмо суп, я їм із маленької піалки із синіми квітами, вона мені дуже
подобається, і запитую тата, чому цвітна капуста називається цвітною, тато каже, що те, що