— Дякую, але мені не потрібна модна стереосистема.
— Я збираюся замінити її не заради тебе.
Я зітхнула.
— Ти не дуже раділа своїм подарункам минулого року, — невдоволено сказав він. Раптом він почав обмахуватися аркушем паперу. Я не відповіла — мій голос би затремтів від страшних споминів. Мій жахливий вісімнадцятий день народження з усіма його далекосяжними наслідками не належав до тих спогадів, які я ніжно плекаю в пам’яті, і було дивно, що він намагався його викликати. Йому ж бо він завдавав ще більше болю, ніж мені.
— Ти розумієш, що його термін дії скоро закінчиться? — запитав він, простягаючи мені папірець. То був іще один подарунок — ваучер на авіаквитки, який Есме та Карлайл вручили мені, щоб я відвідала Рене у Флориді. Я глибоко вдихнула і відповіла рівним голосом:
— Я зовсім про них забула.
Вираз його обличчя став радісним і безтурботним, а коли він повів далі, то не лишилося й сліду від глибоких переживань:
— У нас іще є трохи часу. Тебе звільнено… А оскільки ти відмовляєшся йти зі мною на учнівський бал, то ці вихідні у нас вільні, — він лукаво усміхнувся. — Чому б не відсвяткувати твою свободу в такий спосіб?
Я роззявила рота від здивування.
— Полетівши у Флориду?
— Ти наче щось говорила про дозвіл на континентальну частину США?
Я поглянула на нього підозріливо, намагаючись розгадати, куди він хилить.
— Ну, то як? — наполягав він. — Ми збираємося в гості до Рене чи ні?
— Чарлі нізащо не дозволить.
— Чарлі не може заборонити тобі бачитися з матір’ю. Вона досі має першочергове право на опікунство.
— Ніхто не повинен мене опікати. Я повнолітня.
На його обличчі спалахнула осяйна посмішка.
— Саме так.
Я обмірковувала деякий час його фразу, вирішивши зрештою, що вона не варта зворотного удару. Чарлі просто знавісніє — не тому, що я збираюся побачити Рене, а тому, що Едвард поїде зі мною. Батько зі мною не розмовлятиме декілька місяців, а потім, вочевидь, знову посадить під домашній арешт. Понад усякий сумнів, розумніше було б відмовитися від ідеї в зародку. Може, згодом, за декілька тижнів, як подарунок на випускний тощо…
Але спокусі поїхати до мами зараз, а не за декілька тижнів, було важко опиратися. Я бачила Рене так давно! А ще давніше — за сприятливих обставин. Останнього разу, коли ми були разом у Феніксі, я майже не вставала з лікарняного ліжка. А потім, коли вона приїздила сюди, я була сама не своя. Їй лишилися не найкращі спогади.
Але тепер, можливо, коли вона побачить, яка я щаслива з Едвардом, то звелить Чарлі заспокоїтися.
Едвард не відводив від мене очей, поки я міркувала.
Я зітхнула.
— Не на цих вихідних.
— Чому ні?
— Не хочу сваритися з Чарлі. Не так швидко після його прощення.
Він насупився.
— А мені здається, що ці вихідні пасують ідеально, — промовив він.
Я похитала головою:
— Іншим разом.
— Ти не єдина, хто замкнений у цьому будинку, ти ж знаєш, — кинув він мені похмурий погляд.
Підозріле відчуття повернулося. Така поведінка була йому непритаманна. Едвард завжди був надміру безкорисливим — і це мене розбещувало, я знала.
— Тебе ніхто не тримає, — підкреслила я.
— Без тебе навколишній світ мені не цікавий.
Я закотила очі.
— Я серйозно, — сказав він.
— Нумо пізнавати навколишній світ без поспіху. Наприклад, можна почати з кіно в Порт-Анджелесі…
Він застогнав.
— Не зважай. Ми поговоримо про це пізніше.
— Немає про що говорити.
Він знизав плечима у відповідь:
— Гаразд, тоді розпочнімо нову тему.
Я майже забула про пережите за обідом — то ось чого він прагнув?
— Що побачила Аліса сьогодні за обідом?
Я ні на мить не відводила від нього очей, щоб оцінити його реакцію.
Жоден м’яз на його обличчі не поворухнувся, лише погляд топазових очей напружився.
— Вона бачила Джаспера у дивному місці, десь на південному заході країни, як їй здалося, біля своєї колишньої… родини. Але він не збирається повертатися, — він зітхнув. — Це її схвилювало.
— О-о, — це було зовсім не те, що я очікувала почути. Але, звісно, було цілком природно, що Аліса побачила майбутнє Джаспера. Він був її рідною душею, справжньою другою половинкою, хоча їхні стосунки і не були такими пристрасними, як у Розалії та Еммета. — Чому ти не сказав мені раніше?
— Я не гадав, що ти помітила, — відповів він. — Зрештою, там, мабуть, нічого важливого.
У мене, певно, розігралася хвороблива уява. Все було нормально, аж треба було мені все так перекрутити, що вийшло, наче Едвард від мене щось приховує. Мені слід лікуватися.
Ми спустилися вниз, щоб попрацювати над домашнім завданням — про всяк випадок, якщо Чарлі повернеться раніше. Едвард упорався за лічені хвилини, а я старанно і клопітливо робила обчислення, аж поки не вирішила, що пора готувати для Чарлі вечерю. Едвард допомагав, але щоразу морщився від сирих продуктів — людська їжа викликала в нього відразу. Я приготувала бефстроганов за рецептом бабусі Свон, бо хотіла потішили Чарлі. Я не дуже полюбляю цю страву, але Чарлі буде в захваті.
Чарлі повернувся додому вже у гарному гуморі. Він навіть не докладав надмірних зусиль, щоб образити Едварда.
Як завжди, Едвард відмовився повечеряти з нами. З вітальні долітав звук вечірніх новин, але я сумнівалася, що він їх насправді дивиться.
Ум’явши три порції поспіль, Чарлі закинув ноги на вільний стілець і задоволено склав руки на животі.
— Це було неперевершено, Білко.
— Рада, що тобі сподобалось. Як минув робочий день?
Він наминав вечерю так зосереджено, що я не могла завести розмову раніше.
— Повільно. До смерті повільно. Ми з Марком майже півдня грали в карти, — зазначив він з усмішкою. — Я виграв дев’ятнадцять проти сімох. А потім трохи повисів із Біллі на телефоні.
Я постаралася не виказати хвилювання.
— Як він?
— Та нічого, нічого. Суглоби трохи непокоять.
— О-о, дуже прикро.
— Ага. Він запросив нас у гості на вихідні. Він також гадає запросити Клірвотерів та Юлі. Щось на взірець вечірки плей-офф…
— Он як, — усе, на що я спромоглася у відповідь. Але що мені було казати?
Я знала, що мені не дозволять піти на вовкулачі посиденьки, навіть під батьківським наглядом. Цікаво, чи буде для Едварда проблемою, що Чарлі частенько навідується в Ла-Пуш? Чи вважає він, що оскільки Чарлі проводить більшість часу з Біллі, простою людиною, моєму батькові не загрожує небезпека?
Я встала і зібрала посуд, не дивлячись на Чарлі. Поклавши його в раковину, відкрутила кран. Мовчки з’явився Едвард і схопив рушник. Чарлі зітхнув і полишив розмову, але я передбачала, що він до неї повернеться, коли ми зостанемось на самоті. Із зусиллям ставши на ноги, він почимчикував до телевізора, як і щовечора.
— Чарлі, — почав Едвард невимушеним тоном.
Чарлі зупинився посеред кухні.
— Що?
— Белла вам говорила, що мої батьки подарували їй на день народження авіаквиток, аби вона відвідала Рене?
Я впустила тарілку, яку в той час мила. Вона ковзнула по краю раковини і з брязкотом впала на підлогу. Тарілка не розбилася, але забризкала кімнату і нас трьох мильною водою. Чарлі, здавалося, навіть не помітив.
— Белло? — звернувся він до мене спантеличеним голосом. Я не відривала очей від тарілки, піднімаючи її з підлоги.
— Так, подарували.
Чарлі гучно ковтнув, його очі звузилися.
— Ні, вона ніколи про це не згадувала.
— Гм, — пробурмотів Едвард.
— А чому ти запитуєш? — суворо поцікавився Чарлі.
Едвард знизав плечима.
— У них скоро спливає термін дії. Я подумав, що Есме образиться, якщо Белла не скористається її подарунком. Сама вона про це нічого не говорила.
Я вражено дивилася на Едварда.
Чарлі міркував.
— Белло, це для тебе гарна нагода побачитися з мамою. Вона буде рада. Але я здивований, що ти мені нічого не сказала.
— Я забула, — була моя відповідь.
Він насупився.
— Забула, що хтось подарував тобі квиток на літак?
— М-м-м, — пробурмотіла я нерозбірливо і відвернулася до раковини.
— Едварде, ти тут сказав, що «у них скоро спливає термін дії»? — вів далі Чарлі. — Скільки ж квитків твої батьки їй подарували?
— Один для неї… і один для мене.
Тарілка, яку я впустила цього разу, приземлилася в раковину і не здійняла великого шуму. Я чітко почула, як батько гучно пирхнув. Кров, розігріта роздратуванням і досадою, прилила мені до обличчя. Навіщо Едвард це робить? Охоплена панікою, я втупилася в бульбашки у раковині.
— Не може бути й мови! — несподівано Чарлі розлютився і перейшов на крик.
— Чому? — запитав Едвард голосом, забарвленим у невинне здивування. — Ви ж самі щойно сказали, що для неї це гарна нагода побачити матір.
Чарлі на нього не зважав.
— З ним ти нікуди не поїдеш, юна леді! — заволав він. Я розвернулася — його палець показував на мене.
Несподівано мене охопив гнів — інстинктивна реакція на його тон.
— Я не дитина, тату. І я більше не під арештом, забув?
— Ні, під арештом. З цієї хвилини.
— За що?!
— Тому що я так сказав.
— Чи мені тобі нагадувати, Чарлі, що за законом я повнолітня?
— Це мій дім, і ти виконуватимеш мої правила!
Мій погляд став твердим мов лід.
— Он як! Мені виїздити звідси просто зараз — чи даси кілька днів, щоб зібрати речі?
Обличчя Чарлі стало яскраво-червоним. Мені одразу зробилося страшно, що я розіграла цю карту з виїздом. Я глибоко вдихнула і постаралася сказати якомога спокійніше:
— Я б сумирно відбула своє покарання, якби зробила щось погане, тату, але я не збираюся миритися з твоїми забобонами.
Він щось пробурмотав, але не спромігся ні на що доладне.
— Тепер я знаю, що ти знаєш, що у мене є всі права побачити маму на вихідних. Якби я поїхала з Алісою чи з Анжелою, ти б точно не заперечував.
— Вони дівчата, — пробурчав він і кивнув.
— Ти б хвилювався, якби я взяла з собою Джейкоба?
Я згадала це ім’я лише тому, що знала про татову прихильність до Джейкоба, але швидко про це пожалкувала; Едвардові зуби виразно клацнули.
Батько збирався на силі, щоб відповісти.
— Так, — мовив він непереконливим голосом. — Це б мене хвилювало.
— Ти не вмієш брехати, тату.
— Белло…
— Я ж не збираюся до Лас-Вегаса, щоб виступати в шоу чи деінде. Я хочу побачити маму, — нагадала я йому. — Вона має такі ж батьківські права на мене, як і ти.
Він кинув на мене спопеляючий погляд.
— Ти щось маєш проти маминої здатності мене доглядати?
Чарлі відступив перед загрозою, що ховалася в моєму запитанні.
— Для тебе було б краще, якби я не згадувала це при ній, — мовила я.
— Краще не згадуй, — сказав він. — Те, що відбувається, мене не радує, Белло.
— Тобі немає чого засмучуватися.
Він закотив очі, але я бачила — буря минула.
Я обернулася, щоб витягти корок із раковини.
— Отже, домашнє завдання я зробила, вечерю приготувала, посуд помила, і я не під арештом. Я йду гуляти. До пів на одинадцяту повернуся.
— Куди ти йдеш? — батькове обличчя, яке майже повернуло собі нормальний колір, знову злегка почервоніло.
— Точно не знаю, — відповіла я. — Але буду в радіусі десятьох миль. Гаразд?
Він пробурчав щось не дуже схоже на схвалення і вийшов із кухні. Як і можна було очікувати, після перемоги в сутичці я почувалася винною.
— Ми йдемо гуляти? — запитав Едвард тихим, але радісним голосом.
Я обернулась і сердито поглянула на нього.
— Так. Я хочу поговорити з тобою віч-на-віч.
Але він майже ніяк на це не відреагував.
Я дочекалася моменту, коли ми сіли в машину і нам ніхто не заважав.
— Що то було? — запитала я з натиском.
— Я знаю, що ти хочеш побачити матір, Белло, — ти говорила про неї уві сні. Точніше, непокоїлася.
— Справді?
Він кивнув.
— Але ти так боялася сказати про це Чарлі, що я вирішив тебе підштовхнути.
— Підштовхнути? Та ти кинув мене акулам на поталу!
Він закотив очі під лоба.
— Сумніваюся, що тобі бодай трохи загрожувала небезпека.
— Але ж я казала, що не хочу воювати з Чарлі.
— А хто казав, що ти повинна?
Я набурмосилася:
— Але я не можу стриматися, коли він починає мною розпоряджатися — мої підліткові інстинкти беруть гору.
Едвард хихикнув.
— Ну, це вже не моя вина.
Я поглянула на нього, міркуючи. Здавалося, він не помічав. Його обличчя безтурботно вдивлялося в лобову шибку. Щось тут не так, але я не могла взяти до тями, що саме. А може, то моя уява знову розігралася, як сьогодні за обідом?
— Чи не тому ти так несподівано спонукаєш мене побачити Флориду, що Біллі влаштовує вечірку?
Було видно, як його підборіддя напружилося.
— Зовсім ні. Нема різниці, будеш ти на тому кінці світу або на цьому, на вечірку ти не підеш.
Це було схоже на попередню сцену з Чарлі — зі мною поводилися, як із неслухняною дитиною. Я стиснула зуби, щоб не заверещати. Мені не хотілося воювати і з Едвардом також.
Едвард зітхнув, а потім запитав знову теплим оксамитовим голосом:
— То які у нас плани на вечір?
— Давай поїдемо до тебе. Я не бачила Есме цілу вічність.
Він усміхнувся.
— Вона зрадіє. Особливо коли почує, куди ми збираємося на вихідні.
Я застогнала, зазнавши поразки.
Ми повернулися раніше, ніж я обіцяла. Було не дивно, що світло досі горіло у вікнах мого будинку, коли ми приїхали, — я знала, що Чарлі чекатиме на мене, аби ще трохи покричати.
— Краще не заходь, — сказала я. — Не нагнітатимемо ситуації.
— Його думки відносно спокійні, — піддражнив мене Едвард. Вираз його обличчя змусив мене замислитися, чи не проґавила я черговий жарт. Куточки Едвардових вуст тремтіли, переборюючи усмішку.
— Бувай, — пробурмотіла я похмуро. Він засміявся та поцілував мене в маківку.
— Я прийду, коли Чарлі хропітиме.
Телевізор горлав на всю котушку. Я одразу ж спробувала прошмигнути повз.
— Підійди-но сюди, Белло, — покликав Чарлі, зводячи нанівець мій план.
Дуже неохоче я подолала п’ять кроків, які нас розділяли.
— В чому річ, тату?
— Гарно провела час? — запитав він. Здавалося, що йому ніяково. Перш ніж відповісти, я постаралася відшукати в його словах підтекст.
— Так, — мовила я нерішуче.
— Що ви робили?
Я знизала плечима:
— Ми були з Алісою та Джаспером. Едвард обіграв Алісу в шахи, а потім грали ми з Джаспером. Він мене розгромив.
Я усміхнулася. Було так кумедно спостерігати, як Едвард з Алісою грають у шахи. Вони сиділи майже нерухомо, дивлячись на шахову дошку: Аліса передбачала його ходи, а Едвард зчитував із думок її. Майже вся партія була проведена подумки; не встигли вони і по два пішаки походити, як Аліса поклала свого короля і здалася. Це все тривало щонайбільше три хвилини.
Чарлі вимкнув звук — незвичний хід.
— Послухай, я маю з тобою поговорити.
Він насупився і мав дуже зніяковілий вигляд.
Я мовчки сиділа в очікуванні. На мить він зустрівся зі мною поглядом, а потім потупив очі в підлогу. А тоді замовк.
— Про що, тату?
Він глибоко вдихнула.
— Я не дуже знаюся на таких речах. Не уявляю, з чого почати. Я чекала.
— Ну, гаразд, Белло. Так от, — він підвівся з крісла і почав крокувати туди-сюди кімнатою, дивлячись собі під ноги. — Здається, у вас із Едвардом серйозні стосунки, і є деякі речі, з якими треба бути обережними. Я знаю, Белло, що ти вже доросла, але ти досі дуже молода, і є багато важливих речей, які треба знати, коли ти… ну, коли ти розпочинаєш фізичні стосунки з…
— О ні, будь ласка, тільки не це! — скочивши на ноги, почала я благати. — Будь ласка, Чарлі, скажи, що ти не збираєшся говорити зі мною про секс.
Він утупився в підлогу.
— Я твій батько. У мене є обов’язки. Не забувай, що мені так само незручно, як і тобі.