Це ваш винахід. Якого немає у жодній країні світу, навіть на території колишнього СРСР, де новоутворені держави мучаться у конвульсіях посткомунізму.
І чи коли–небудь ви, дніпропетровські комсомольці–хрестоломи, задумувалися, що ви робите? Адже продаючи депутатські мандати, ви продаєте виборців, як стада німих і тупих баранів. Ви торгуєте людьми, як торгували рабами на східному базарі Стамбула у часи Роксолани.
Я відверто скажу, що не до кінця вірив у цю вашу работоргівлю, про яку ходять легенди по Києву вже більше десятиріччя. Не хотілося вірити, поки сам днями з нею, із цією торгівлею, не зіштовхнувся, коли політичний плантатор запропонував мені відкритим текстом дати йому сім мільйонів доларів за любов українського народу на виборах.
Пристрасть наживи так залила очі пастору, що він наважився здерти навіть із мене, письменника і вченого. Я вже не кажу про те, що нині він на тій стадії політичної кар’єри, коли за ним тюрма плаче і він уже однією ногою за ґратами. Але виучка безкарно красти на виборах стала сильнішим інстинктом, ніж інстинкт самозбереження.
Загалом осмислюючи ваш феномен у політиці, Юліє Володимирівно, я завше думав, як так стається, що поруч з вами так багато нечисті. Гомосексуалісти, педофіли, садисти, що по лісах полюють на людей, як на тварин. Ну просто якісь Содом і Гоморра, і ви там за мера. Чому їх, цих потвор, так тягне до вас, а вам так комфортно серед них? А відповідь проста — ви живете на світі так, що поняття совісті і моралі вам не відомі, а у суспільстві ви культивуєте якнайвищий прояв політики без моралі. І не просто політики, а середовище навколо вас — це завше територія без моралі.
Ви не задумувалися над такою загадкою? От ви у в’язниці, мучениця за демократію, а рейтинг ваш не росте. Та коли перед очима така Жанна д’Арк на кострищі, той рейтинг мав би зашкалювати за 90 відсотків. А тут навіть до тої цифри, яка була за вас на президентських виборах, як до неба. Так собі: близько 20 відсотків. Кожен п’ятий співчуває, а четверо із п’яти навіть не співчувають. Відвертаються. Не вірять.
Звичайно, те, що з вами сталося тепер, можна списувати на земних виконавців вищої волі. І я це роблю, дорікаючи нинішньому режиму за те, що запроторив вас, хвору, немічну жінку, за ґрати. Але, коли ти страждаєш, може, варто задуматися над тим, чому?Як ти взагалі живеш на світі і за що на тебе зіслано такі покарання?
Очевидно, такі сумніви не навідують ані вас, ані вашого корупційного касира. Адже мільйони, за якими він гониться і на цих виборах, йому знову заніс на Турівську черговий мисливець на людей чи черговий педофіл із дитячого табору, і все знову йде по колу. Злочинному колу морального звиродніння.
І найстрашніше те, що зараз ці моральні покручі, понадівавши маски благочестивих, знову йдуть до людей із простягнутою рукою і проголошують себе визволителями від антинародного режиму. Майдан як безпрецедентна містифікація і абсолютний світовий рекорд обману багатомільйонного народу нічого не навчив! Вони, ваші лжепастори–антихристи, знову із тими ж брудними щупальцями йдуть у корупційних сутінках на нічні виборчі лови людських душ.
І знову здіймають над понівеченою ними Україною свій сатанинський танець!
Не так давно, Юліє Володимирівно, я, будучи сповненим співчуття до вас, як до жінки у в’язниці, вперше висловив думку, що режим дограється до того, що вам дадуть Нобелівську премію, як борцеві за демократію. Я був першим, хто це сказав. А потім ідею підхопили різного роду спекулянти від політики, в тому числі і ваші посіпаки.
Як християнин, на відміну від вас, я здатен на покаяння. Каюся, що бовкнув таку дурницю.
Дивлячись, як ви мордуєтесь за гріхи свої і ваших турчинових та лозинських, ім’я яким — легіон, глибоко співчуваю вам. Бо при усій вашій респектабельності ви глибоко нещасна жінка.
Тому я буду скрізь говорити і писати, буду переконувати усіх, від кого це залежить, щоб ви повернулися із тюрми живою і здоровою.
Щоб ви повернулися із в’язниці.
Але із такою ж переконливістю я буду все робити для того, щоб ви не повернулися у ту політику, яку ви сповідували дотепер.
Із щирим співчуттям
та побажанням якнайшвидшого одужання,
фізичного і духовного,
Надзвичайний і Повноважний посол України,
професор Міжнародного університету «Україна»,
член Національної Спілки письменників України».
ДНО
Для мене у всій цій історії із сімома мільйонами, які я мав би зібрати з бізнесменів і вручити головному «апостолу», найприкрішим справді є оцей феномен. Ну що таке ув’язнення Юлії Володимирівни за лексичними канонами? Навіть за ритуалами майя це жертвоприношення. Вона ж, зрештою, могла уникнути цієї чаші. Вона свідомо пішла на нари, розраховуючи, що це найкоротший шлях на політичний олімп. Але при неодмінній умові — її жертва пробудить народ, який винесе її туди, нагору.
А він не пробудився. Спить собі, небога, до суду Божого, страшного.
Чому?
Щоб суспільство було здатним виживати і прогресувати, воно має бути, як мінімум, здоровим. Морально.
Про моральну скарбницю кожна нація, яка себе шанує і береже, дбає востократ сильніше, ніж про внутрішній валовий продукт чи золотовалютний запас.
Хоча б з причини прагматичної — дуже легко моральний запас марнується і неймовірно важко відновлюється. Принаймні, покоління, яке його знищило, часу не має відновити — це мусять робити покоління наступні, якщо взагалі виявляться спроможними на це.
Тому як би не вправлялися різного роду політологи–проктологи у брехливих сентенціях про несумісність моралі і політики, реально насправді — навпаки: політика немислима без моралі.
Бо якщо рядовий громадянин здійснює моральні домагання до колеги по роботі жіночої статі, це проблеми не більше аніж його дружини, але якщо він — президент, скажімо, Ізраїлю, то миттєво йде у відставку, хоча ВВП у державі росте.
Білл Клінтон з точки зору управління геополітикою і економікою був просто ідеальний президент США, не було у світі політичного візаві, якому він міг би програти.
Його спалила у прах Моніка Лівінскі. Стажерка. Могутній президент стояв твердо на ногах, як атлант, але морально злегка похитнувся. І враз перед ним постав спеціальний прокурор Кларк. Інквізиція в особі слідчої комісії сенату. Верховний суд. Процедура імпічменту.
До політиків моральні вимоги удесятеро вищі, ніж до їхніх виборців. Тому як тільки починає гнити риба з голови, прийнято негайно відсікати цю голову. В інтересах морального здоров’я нації. І коли аморальну інфекцію розносять ті, хто на самому верху, їх, як ВІЛ–інфікованих, опускають на дно.
Коли згадуєш бодай останні прецеденти із зарубіжного життя усунення не лише із найвищої посади, а й усунення з політики, а то й кримінального покарання з моральних мотивів, а відтак повертаєшся на рідні пенати, то висновок однозначний: там — лише отруйні квіточки в порівнянні із нашого поля ягодами.
Якщо із сексуальними бридотами ще є факти у світовій політиці, то аналогів із звироднінням української демократії ніде у світі не знайдете. Уявіть собі, що сенатор чи конгресмен США приїхав у рідний штат Арканзас чи Техас і, гасаючи на джіперах преріями, влаштував полювання на не зайців чи лисиць, а на людей. Такого не було навіть до Лінкольна, коли мільйони цих людей були рабами.
Мисливець на людей Лозинський, який нагадав людству, яким воно було у печерний вік, купив собі мандат члена парламенту України на вулиці Турівській у баптистського пастора і нинішнього клієнта слідчих СБУ, який із цієї торгівлі зробив успішний бізнес. У того самого «работорговця», який вимагав від мене сім мільйонів за мандат.
Наступний інфарктний стан, у який ввергла Україну прогресивна «опозиція», — педофілія. Знову — психічна інфекція за межами не лише моралі, а елементарної безпеки суспільної. Адже цей новий підвид маніяків із депутатськими мандатами може зробити жертвою будь–кого із мільйонів дітей, які граються у дворі.
А ще один любитель оргій із дошкільнятами, «видатний фінансист», донині повчає всіх, як гроші рахувати. Соратник–міністр прикрив тоді зграю педофілів, але те, що стало відомо, не залишає жодних сумнівів, що це страшна, гірка і бридка правда. Кримінальну справу можна прикрити союзом двох помаранчевих банкротів, але не можна прикрити суспільну свідомість, рубці на якій від завданих моральних травм не затягнуться ніколи.
Як збагнути цю аномалію, що до берега української політики припливає усе те, що, за народною мудрістю, спливає у каламутній воді на поверхню?
За проявами аморально–політичних рецидивів Україна перетворилася на енциклопедію тваринного звиродніння. З тою хіба поправкою, що на таке тварина не здатна, на що здатні гидкі потвори навколо хуторянських князьків.
І думаєш: чому так? А тому, що вони просто люблять жити у багнюці. О, ці клієнти казково дорогих бутиків дбають про свій гардероб і макіяж. А от як політики — ходять у брудній спідній білизні і від цього кайфують.
На жаль, процес відтворення роду людського не без дефектів. Народжуються одиниці з відхиленням від норми. На межі або й за межею людської подоби. Зрештою, для того й існує безпека суспільства з боку держави, щоб оберігати від цих виродків усіх інших, нормальних, яких, слава Богу, абсолютна більшість.
Але чому цих дефектних заносить під купол парламенту?
«Я звільняю вас від такої химери, як совість» — це німці мали такого «визволителя» Гітлера. Українців їхні очільники звільняють від такої «химери», як мораль.
Відомо два міста, які знищив Бог. За що? За гріхи, які культивуються в українській деморалізованій демократії. За содомію.
Якби Содом і Гоморра уціліли, депутати з України виграли б у цих гидотних поселеннях місцеві вибори. А абсолютна більшість могла б претендувати на мера Содома чи Гоморри.
От чому не росте рейтинг, коли його поливають ритуалами фальшивих жертвоприношень. Народ, хоч і не Станіславський, але волає: «Не вірю!»
«На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил». В останній із могил я для себе поховав останню опору — віру в тих, хто б’є себе в груди і клянеться у своїй демократичній «цноті», водночас просовуючи під столом руку за мільйонами політичних хабарів.
НЕСІТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТИХ,
КОТРИХ ПРИРУЧИЛИ
Джордж Орвелл у знаменитому творі «Ферма тварин» зауважив, що на тій фермі «усі тварини рівні, але деякі рівніші від інших».
Хотів би навести цю знамениту фразу з приводу того, що кардинальна помилка лідерів західного світу, особливо США і ЄС, на мій погляд, полягає у тому, що вони вважають: є певні сегменти української політики, відмінні за своєю природою від усього політичного класу.
Дорікаючи, дуже часто справедливо, за манери поведінки правлячої партії, політики із країн розвинутої демократії якось автоматично вважають, що опозиція зроблена з іншого тіста. Спрацьовує дуже спрощена схема: режим — поганий, опозиція — гарна, режим — недемократичний, опозиція — демократична, режим треба очорнювати, опозицію треба ідеалізувати.
Таке схематичне бачення процесів в Україні не тільки помилкове, але й шкідливе.
Річ у тому, що ракова пухлина українського політикуму — політична корупція — зародилася й активно культивується саме у середовищі, яке монополізувало собі право іменуватися демократичним.
Розпочинається ця корупційна, злоякісна хвороба із метастаз, нечуваних і незбагненних як для західних політиків, так і громадян, — із купівлі–продажу депутатських мандатів. А значить, із купівлі–продажу виборців, — як рабів у часи Середньовіччя.
Люди, які живуть у західному світі у ХХІ столітті, не вповні розуміють, що це таке — парламентська корупція в Україні, тому спробую розтлумачити цивілізованим сучасникам, як діє ця злоякісна пухлина.
В умовах печерного капіталізму, з якого донині не вийшов весь пострадянський світ, заробити великі капітали можна було у буремні 90–ті і дотепер здебільшого незаконним шляхом. Щоб спати спокійно, такий, з дозволу сказати, бізнесмен мусить придбати собі імунітет від закону, який він потоптав.
А де діє такий імунітет обраних понад законом і поза законом? Правильно, в єдиному місці — у парламенті. Його члени в Україні користуються так званою тотальною недоторканністю з боку закону. А як туди потрапити, під купол парламенту, людині, яка не має нічого спільного із політикою і законотворчістю, а навчилася єдиного у житті — красти?
Існуючі правила ринку і демократії диктують: треба купити собі місце у тій єдиній державній залі, де гарантовано захищають тебе від законів та відповідальності, тобто у Верховній Раді. А де купити? У політичної партії. У її виборчому списку.
Коли бізнесмен купує мандат, він не може у бюджет своєї фірми записати рядок прямим текстом: витрати на купівлю недоторканності. Ці мільйони, які він віднесе партійному босу і таким, як він, політично–корупційним касирам, він мусить вивести із публічного обігу, тобто ці кошти мають виключно незаконне, мафіозне походження.
«Чорний нал». Недаремно в Україні національною ідеєю вважають «кеш, налічку, готівку».
А у самій партії її фінанси — за сімома замками. Партійна таємниця. Які фінансові кошти має партія, звідки вона їх взяла, на що вона їх витратила? Про це не знають ні члени партії, ні виборці, ні держава.
Ставши депутатом, такий бізнесмен просто змушений надалі займатися незаконною діяльністю, щоб повернути собі ці кошти, а також, користуючись недоторканністю від законодавства, заробити нові, злочинні прибутки.
Є особлива каста уже не мільйонерів, а мільярдерів, які дозволяють собі не опускатися до становища парламентського «кнопкодава». Їх в Україні називають олігархами, і вони входять до списку журналу «Форбс» найкрутіших світових багатіїв.
Вони купують для своїх пахолків кілька мандатів, причому в різних парламентських партіях, щоб через них мати вплив на політику і головне — мати захист свого капіталу. В народній мудрості є такий вираз: розкладати яйця у різні кошики. Тому в експертному середовищі при оцінці подій і вчинків у парламенті побутує дуже влучний вираз: «Чий холоп?» Себто олігарху належить той чи інший член парламенту?
Видатний «демократ» античного світу Калігула записав, як відомо, у сенатори свого коня. А українські калігули записують у Верховну Раду своїх секретарок, куховарок, коханок, водіїв, охоронців, а особливо «інтелігентні» із олігархів — своїх дружин, дітей, племінників чи кумів. У нас подарувати синкові на день народження мандат депутата — звична річ.
Як наживку для рибки, якою є виборець, конгресменами роблять футболістів, боксерів, артистів, клоунів та іншу різнорідну попсу. Приміром, володар «Золотого м’яча» і тренер збірної України з футболу Олег Блохін був депутатом у кількох фракціях: від соціал–демократів до комуністів. А ще один володар «Золотого м’яча», легендарний голеодор «Мілану» Андрій Шевченко переходить із футболу писати закони під орудою такої собі скоро спорядженої гламурної вихованки партії «Батьківщина».
В Україні у цей ринок купівлі–продажу депутатських мандатів включені усі без винятку політичні партії, але джокером по праву вважається саме та політична партія, яка пропонувала мені недоторканність за сім мільйонів доларів. Партія опозиційна, яку так ідеалізують апаратники європейської Народної партії і якій до західних стандартів демократії — як сомалійським піратам до нью–йоркських біржових трейдерів.
Із цієї загальної тканини так званого парламентаризму по–українськи випливає ще одне явище із специфічним трунком. Загальнопоширена практика, коли депутат іде на вибори від однієї партії, і у зв’язку із приналежністю до неї голосує за нього виборець, а відтак, опинившись у парламенті, переходить в іншу, протилежну, партію.