«Міжнародне співробітництво в галузі гуманітарної допомоги. Від надання надзвичайної допомоги до розвитку» — так називається офіційний документ Організації Об’єднаних Націй. Ось лише короткий витяг із нього, який стосується природних катастроф від літа 2004–го до літа 2005–го, поки ми в Україні лягали кістьми за інтереси наших недогодованих Кучмою олігархів, а відтак швидко допетрали, що вони нас обдурили і використали, як підножний морозний корм. А тим часом із людством відбувалося таке:
• у результаті природних стихій не у глобальних, а у національних масштабах загинуло 243 тисячі людей;
• цунамі в Індійському океані забрало 226 тисяч життів;
• 58 мільйонів чоловік самі отримали травми або зазнали втрати майна від стихій;
• 132 мільйони постраждали від практично тотальних по периметру планети повеней;
• у Європі реальною, смертоносною проблемою стало різке потепління. Від спеки у Парижі загинуло 14 800 чоловік. Проживання у столицях провідних країн Євросоюзу стає ризикованим у зв’язку із природними умовами.
На останній фінішній прямій:
• грудень 2004–го. Землетрус на острові Суматра. Сотні тисяч жертв у 12 країнах субрегіону;
• травень 2008 року. Землетрус у китайському Сичуані. Близько сотні тисяч жертв.
Останній японський апокаліпсис супроводжувався просто вбивчою інформацією геофізиків про зміщення осі Землі, хоча жах наводили зримі картини Фукусіми, бо вперше не біблійний, а нинішній потоп зруйнував таке диво науково–технічного прогресу, як атомна станція.
З переляку світове товариство згадало про Чорнобиль із його саркофагом, який може рвонути будь–якої миті, і злетілося у Київ, як те вороння, несучи у дзьобі по соломинці — по кільканадцять мільйонів.
У той же день, коли все прогресивне людство збирало по нитці на ймовірний Чорнобиль–2, і так і не назбирало, у центрі Лондона громадянин України купив собі квартиру вартістю, що переважає вартість саркофага, на який 7–мільярдне світове громадянство так і не назбирало необхідну скромну суму. А якщо у момент, коли знову рвоне під саркофагом, він не встигне дременути на Туманний Альбіон, цей наш багатомільярдний мішок–олігарх?
Але повернемося туди, де відбуваються процеси, від яких усі наші АЕС можуть літати, як пилинки у космічній куряві, здійнятій бурчанням у планетарному кишківнику. Якщо рух ядра в напрямі земної кори буде продовжуватися, то центр маси планети може зміститися настільки, що Земля брикнеться набік, щоб набути нової точки опори. Що цієї миті станеться з отими мільярдами космічних комах, які колупаються у її корі, в тому числі 7 мільярдів двоногих «гризунів», тупо впевнених у своїй незнищенності, як і лісовий мурашник, що такий велет, як шукаючий грибник, може перетворити на прах одним ударом свого туристичного капця?
Російський вчений М. Коров’яков здобув у сучасній науці світове ім’я, провівши моделювання того, що там твориться у нутрощах, і прийшов до висновку: настане момент, коли центр ваги може зсунутися настільки, що викличе «ефект дзвону», коли зіткнення внутрішнього ядра і твердих порід мантії викличе зміщення полюсів Землі та зникнення магнітного поля.
Чи є історичні записи, що відбувалося потім? А скільки завгодно. Таке враження, що не тільки цивілізації, нації і народи, а племена вважали за потрібне у своєму інтелектуальному самовираженні передати те, як, змодельоване Коров’яковим, виглядало не змодельованим, а відбувалося у режимі он–лайн.
Ось лише кілька цитат на сон грядущий.
Розпочнемо із уже близьких нам єгиптян. До речі, великого Сфінкса вони називають «Батьком жаху і страху», і «коли Сфінкс розсміється, світ здригнеться, бо Земля зійде зі своєї осі».
Платон по праву за нинішніми параметрами наукової активності був би серед лідерів, бо якось прийнято цитувати його до місця і не зовсім. Мудрого грека можна номінувати на звання першого професора в історії світової науки. Є у нього і цитата щодо конкретного предмета — земної осі, рух якої в момент катаклізму Платон описує так: «Уперед і назад, і знову праворуч і ліворуч, уверх і вниз, блукаючи у всіх шести напрямах. Земна вісь один раз перевернулась, потім нахилилась і знову повернулася у попереднє положення. Коли сталося це спустошення, справи у людей склалися так: навколо була неосяжна страшна пустеля, усі тварини загинули».
Плутарх мало відомий, як астрофізик, але у його творах також знайдете опис зміщення осі обертання планети: «Щільне повітря сховало з очей небо, і зірки збилися з дороги від хаотичних спалахів вогню і диму та скаженого вітру. Сонце уже не дотримувалося незмінного і постійного маршруту так, щоб відрізняти схід і захід, і не обертало у звичному порядку пори року… Полюс набув повороту або нахилу».
Скандинави якось не фігурували у шифрограмах минулих тисячоліть, але їхня північна периферія не оминає те, що має місце у міфології усього земного Вавилону: «Гори почали нахилятися. Земля стала втрачати свій вигляд. Зірки стали відпливати з неба. Всесвіт перетворився на велетенську піч. Полум’я виривалося із тріщин у скалах, повсюдно люто шипіла пара. Уся живність, усе рослинництво було знищено. Залишилася тільки гола випалена земля».
З протилежного боку земної суші аборигени Вогненної Землі передають крізь десятки поколінь легенду, як «Сонце впало у море, і води піднялися над найвищими горбами. Уся земля була затоплена, за винятком однієї найвищої вершини, на якій вижило кілька чоловік».
Було б недоречно не навести свідчення чи не головних наших героїв — центральноамериканських аборигенів: «Одного разу люди почули підземний гул і глухі звуки безперевного грому. Сонце і місяць почали набувати то червоного, то синього, то жовтого кольору, дикі звірі почали без страху підходити до людей. Відтак знову вдарили громи, густа пітьма піднялася від землі до неба, і посипалася гроза. Люди забули, як виглядає денне світло. Одні люди опинилися невідомо де, інші вмерли невідомо як, бо всюди царював суцільний хаос. Вода піднялася так високо, що вся земля опинилася під нею».
У «Біблії» майя — епічному священному тексті «Пополь–Вух», що перекладається як «Книга народів», прямо вказується: Всесвітній потоп бу створений «Серцем світу» — ядром Землі та зміщенням її полюсів.
Атлас, складений вченими нинішнього світу, «Палеографія Європи за останні сто тисяч років», практично підтверджує усю цю глобальну міфологію. На жаль, «казки народів світу», зі всіма жахіттями, на відміну від неуків, світова наука схильна сприймати як доконану фактологію.
Любителям відпочивати чи у нашому українському Криму, чи на близьких нам середземноморських узбережжях наведу лише один промовистий опис із згаданого Атласа. Так десь тисяч 4–5 років тому Азовського моря не було, а Чорне море було і не було, бо було воно не морем, а прісним озером. Саме Потоп з’єднав його із Середземним морем через пролив Дарданелли. Звідки, до речі, назва? А від слова Дардан, що означає — потоп.
І перетворенням озера на море, на березі якого нині розташована красуня Одеса, і появою Азовського моря маємо «завдячувати» все тому ж зміщенню земної осі, у результаті якого у районі наших південних кордонів утворився гігантський розлом у земній корі.
А нині моделювання Коров’якова синхронізуються навіть із проблемами, які виникли у предвічних перелітних птахів. Вони, як відомо, долають континенти за невидимими маршрутами, прокладенними магнітними полями, але останнім часом так само катастрофічно збиваються з путі і не долітають до місця призначення. Збивають їх з пантелику ті самі поля, які все сильніше розхитуються невблаганною руйнівною рукою.
Про це мені з тривогою розповідали на острові Хайнань, що на півдні Китаю, неподалік від Гон–Конга і Тайваню. Саме сюди, як кажуть самі тутешні острівні аборигени, звично століттями прилітали у вічне літо наші лелеки.
Спеціальні тривожні дослідження про бунт полюсів обнародували і японські вчені. За їхнім закликом було проведено цілу низку міжнародних симпозіумів, результати яких довели до відома сильних світу цього, а для нас, посполитих, суворо засекретили.
Від чого залежить це повзання всередині земного черева? Тут така політика, що аж ніяк не внутрішні фактори відіграють головну роль, а виключно зовнішні, перш за все, такий всеосяжний фактор, який виглядає он з–за вікна, і, не дай Боже, народитися у таку пору,
КОЛИ СОНЦЕ У ГНІВІ.
Яке таке ключове слово для нас, землян, коли ми силкуємося задуматися, що то за штуковина така — життя? І невблаганно та із пієтетом піднімаємо голову ввись. Сонце — ось те, що найближче до нашого людського сенсу Творця. Якщо тобі не вистачає сірої речовини і філософ у тобі цього разу так і не народився, то найелементарніше уявити зримого Бога, коли він випливає вдосвіта з–за горизонту.
Великий містик і мислитель нашого часу, за призначенням Наступник Апостола Петра, Папа Римський Іван Павло Другий, більшість днів свої земних зустрічав, милуючись, як сходить Сонце. Якщо воно, джерело світла і тепла, знову приходить зі сходу, то і цього дня життя продовжується. Все нормально.
Don’t worry! Be happy! Не журись, людство! Будь щасливим! Сьогодні, як і вчора, бо знову Сонце зійшло. У порівнянні із цим щастям для всіх нас геть решти всі біди — такі нікчемні і мініатюрні, як наші кроки до центру Галактики.
Майя Світові Епохи за останній цикл — 26x1000 — іменували, як не важко здогадатися, — за Сонцем. Вміли «зрити» у корінь. Перша світова епоха тривала 4008 років і називалася Сонце–Вода, наступна — Сонце–Землетрус, третя — Сонце–Ураган, перед нами — Сонце–Пожежа, а наша — Сонце–Рух. Усі попередні з отим уточненням через дефіс звучать якось страшно і насторожливо. Не буду приховувати: уточнення — це спосіб знищення людства у кожній із епох.
Хто цей безпощадний кат, який не тільки виносить нам вирок, а й особисто виконує його? Язик не повертається, бо воно, Сонце, у свідомості всіх, котрі жили, живуть і житимуть, — як мати. Святиня. Ікона. Первородна і пречиста любов у нашому серці.
Але облишмо емоції. Є сувора правда життя, яке Сонце має звичку як дарувати, так час від часу — припиняти, висмикуючи ці доленосні полюси, на шпицях якого тримається колесо нашого земного буття.
Напевне, найавторитетніша інституція з предмету, про який ведемо мову, американське агентство NASA надрукувало доповідь «Загрози космічної погоди: соціальні та економічні наслідки», висновки якої керівник вченої ради і професор Університету Колорадо Даніель Бейкер прокоментував так: «Наслідки сонячного штурму, який ми очікуємо восени 2012 року, можна порівняти за масштабами із наслідками ядерної війни або падінням на Землю гігантського метеорита».
Спалахи на Сонці відбуваються регулярно, їх кількість зростає циклічно кожних 11–12 років. І пік припадає на все той же 2012–й.
Голландський астрофізик Пірс ван дер Майєр, який є провідним експертом нашої континентальної NASA — Європейського космічного агентства (ESA) — консультує уряди країн ЄС дуже вже песимістично. Він вважає, що Сонце перебуває на тій стадії, що може попросту зірватися.
Там є теж певні температурні нормативи, приміром, середня погода на Сонці — 27 мільйонів градусів за Фарингейтом. А останнім часом — у 49 мільйонів градусів розжарилося світило. Це так, якби середня температура літом у Києві була, як завше, 27 градусів, а тут раптом припекло — 49 градусів. Дубай із Ріядом відпочивають.
Про нештатну ситуацію на Сонці свідчать і знімки гігантських протуберанців, які зафіксувала сонячна і геліосферична обсерваторії NASA SOHO. Джерело за авторитетністю — номер один у науці і практиці. Якщо температура на Сонці буде зростати так і надалі, то всі чотири полюси, на яких напнуто вітрила життя на Землі, розплавляться. Не знаю, мої слова треба сприймати як фігуральний чи як геофізичний вираз.
У руслі катастрофічно–чорнобильського мислення грядущу подію на Сонці, про яку на всі голоси здіймають лемент американські фізики, можна назвати сонячним чорнобилем із корональним викидом, оскільки мова йде про те, що у космос полетить фрагмент сонячної корони.
Як завше у таких випадках, бували вже генеральні репетиції. Перша з них отримала назву Каррінгтонського явища, оскільки його помітив англійський астроном Річард Каррінгтон. Трапилося це у 1859 році. Він першим помітив за кілька годин до катаклізму, як на Сонці з’явилися незвично великі плями. Невдовзі їх уже міг розгледіти кожен, хто підніс голову вгору. Неозброєним оком було видно, як на Сонці дві найбільші осліплюючі плями просто вибухнули, розірвалися і, відірвавшись від самого Сонця, у вигляді яскравіших від самого Сонця відірваних шарів канули у Лету.
За кілька годин відлуння від побаченого дійшло до Землі. Небо просто рвалося на шматки, і ніч перетворилася на день. І є зафіксовані свідчення на різних частинах планети.
Відголосок трапився 9 листопада 1965 року о 17–й годині 27 хвилин, але не повсюдно, а у Канаді. Народ саме повертався додому після завершення робочого дня. І раптом впала ніч. В одну миттєвість. Так, як вимикається світло.
Трапилося так, неначе хтось десь, на всьому північному сході Американського континенту, вимикнув рубильник. Зникла електрика. Поїзди метро зупинилися посеред тунелів, і народ, переляканий до півсмерті, пробивався у пітьмі під землею. Так само тисячі застряли у ліфтах хмарочосів. Оскільки водночас погасли всі світлофори, можна собі уявити, що творилося із автопотоками на вулицях.
Тоді у масовій свідомості американців була ключова установка небезпеки — адже ще свіжою у пам’яті була Карибська криза. Люди подумали, що несамовитий варвар–антихрист Хрущов, який розмахував на Кубі перед носом американців і за сотні кілометрів від їхніх домівок ядерною довбнею, розпочав світову війну. Звершилося — СРСР напав на США.
Електрики не було 14 годин. Коли запрацювали телерадіокомунікації, люди довідалися: то була магнітна катастрофа.
Правда, локальна, неподалік від Північного магнітного полюсу, який прореагував на черговий вибрик нашого улюбленого Сонечка. Коли воно раптом вивергає зі свого єства мільярди тонн плазми, то відгукується магнітне поле Землі. Воно виводиться із стабільності, у результаті чого різко зростає сила електричного струму, від якого в одну секунду закипають повсюдно всі трансформатори.
По–перше, тоді то був лише мініатюрний плювок з боку Сонця, і магнітна нестабільність поширилася на площу 200 тисяч квадратних кілометрів, на яких проживало 30 мільйонів чоловік.
Якби то було у таких масштабах, як за Каррінгтона… Бо тоді, коли Івану Яковичу Франку було три роки і він у кузні спостерігав хіба що вогні, що сипалися від батькової наковальні, тоді, в середині ХІХ століття, планета була практично не електрифікована, а тому й наслідків на виробництві та у побуті не помітили. А тепер поміркуйте про темпи тої самої електрифікації від 1856 року і до 2012–го? Що буде, коли над усією нинішньою цивілізацією опуститься рубильник і людство повернеться у доелектричну епоху?
Важко уявити? Нехай вам допоможе один із директорів NASA, головний експерт з питань магнітосфери американського уряду Джеймс Грін:
«Якщо відбудеться подія, подібна до тієї, що сталася восени 1859 року, то ми, на жаль, її можемо не пережити».
Звичайно, ми нині озброєні начебто, і месидж зі супутника NASA — із супутника, що тримає під контролем Сонце, надійде заздалегідь, але не раніше, ніж за кілька хвилин, коли захитається полюс.
Сила струму зашкалюватиме, мільйони трансформаторів згорять по всій планеті в одну мить. Вийдуть із ладу всі енергосистеми. В одних лише США надпотужних трансформаторних станцій, на яких тримається уся соціально–економічна інфраструктура, — дві тисячі. А світова економіка здатна виготовити їх протягом року 70–100 штук. У тих же Штатах є лише п’ять заводів, що продукують таку електротехнічну машинерію. Треба два роки, аби замінити те, що згорить.
Одномоментно зупиняються мільйони одиниць усіх видів транспорту по усій планеті. Завмирає світова економіка. Мільйони людей потрапляють у технічний полон у метро і ліфтах. Нинішні хмарочоси — то трохи не те, що у роки дитинства великого Каменяра.