– У тих, хто понаїхали, більше клепок, ніж у тебе й мене колись буде!
* * *
Отже, ми визначили напрямок – нерухомість. Жити всім десь треба. Далі потрібно було задіяти голову. Вільного часу досить, щоб усе гарно обдумати і вивчити. Окреслили бізнес-план. Оренда й купівля квартири нас принципово не влаштовували через високі витрати на утримання.
Спершу жодна ідея в голову не йшла. Ми збирали інформацію, знайомилися з інвесторами, приміряли різні плани. Одного прекрасного дня все прояснилось. Якщо не можемо взяти кредит і готовий будинок надто дорогий, то чому б не купити окремо ділянку землі й не побудуватись на ній?
Підрахувавши всі витрати на землю і будівництво, виявили, що готовий будинок на ринку можна продати майже вдвічі дорожче! Щодня обговорювалися нові й нові варіанти, висловлювалися найабсурдніші ідеї, які тільки приходили в голову. Уві сні реалізовували плани… Одного разу до рук потрапила газетка про модульні будинки. Їх виготовляють у горах Вірджинії і привозять на ділянку, за день встановлюють і підключають до комунікацій. Це нас дуже влаштовувало! Одразу ж виник букет ідей: можна приторочити до готового будинку нові прибудови, зробити дизайн ізсередини, прикрасити архітектурними елементами зовні, впорядкувати й окультурити ділянку. Від усього цього вартість нерухомості драматично зростала.
Саме так ми пройшли шлях від мрії до ідеї, яка переросла у бізнес-план. Настала пора дій.
Тоді вперше відчулася величезна різниця між планом і реальним його втіленням. Як учора, пам’ятаю «ломки» перед першим кроком: а що, як помилився в розрахунках? А коли не вийде? А якщо збанкрутую? Сумніви, страх перед майбутнім, відповідальність гнітили і тиснули каменем на плечі. Пропав апетит і сон. А підсвідомість переконувала – без першого кроку так нічого і не зрушиш! Мрія залишиться мрією!.. І одного ранку все почалось. З віри в себе і свої можливості. А обмеження можливостей існує тільки у власній уяві. З того часу я завжди повторюю собі стару козацьку приказку: «Не той козак, що пропав, а той, що викрутився».
Уже через рік ми виходили від лойера-нотаріуса з чеком від проданого нами першого модульного будинку. Не все вийшло так, як планувалося. Але збагатились досвідом реального, не віртуального бізнесу. Виявилось, що тактика і плани змінюються по ходу дій. Як у бою! Тепер я не просто знав свої сили в бізнесі, а вірив у них.
Ідеї – з них виникає прибуток…
Попри всі помилки першого проекту, я виніс з нього найголовніше (і це були не гроші) – моя ідея спрацювала, формула була переможною! Хоч прибуток і був мінімальний, ледь вистачало на прожиття на півроку, але уроків засвоїв силу-силенну. По-перше, ніколи не зв’язуватися з партнерством, бо це найкоротший шлях втратити друзів і зменшити прибуток…
По-друге, зважай на район для будинку (шукав же найдешевший…) – краще купувати найгірший будинок у найкращому районі, ніж навпаки! І по-третє, не достатньо орієнтувався у нюансах справи, багато переплачував. На Брукліні б сказали: «За освіту треба платити!»
Хотілося виправити минулорічні помилки… Протягом першого року власного бізнесу ми з дружиною продовжували маркетинг моїх творчих робіт. Організовували виставки, працювали з галереями. Почав експериментувати в живописі. Але після першого успішного проекту в бізнесі твердо вирішив – буду сам собі спонсором! Не хочу залежати від продажу мистецьких робіт і улещувати замовника. Відтоді правила самоспонсорування так і дотримуюсь.
Як поєднати своє покликання з життєвою необхідністю
Усвідомлення помилок стало тепер для нас частиною будь-якого наступного плану. Дорога вела до портового міста неподалік Вашингтона – Балтимора. Однією з причин чергового переїзду було небажання перетворитись на звичайну будівельну компанію. Мене зовсім не влаштовувала перспектива провести життя в гонитві тільки за прибутком. Знаючи, чого хочу, я не дуже розумів, як цього досягти.
Але можливість завжди з’являється, коли її шукаєш і тримаєш очі відкритими. Одної неділі товариш переконав нас відвідати портове місто. Як не хотілося їхати! Хотілося відіспатися, потім ліпити й малювати у свій єдиний вихідний. Але саме ця поїздка змінила усе моє подальше життя. Ми потрапили на Фелз Поінт, один із найстаріших районів міста Балтимора, та й усієї Америки. Тут осідали переселенці з Європи ще в колоніальні часи. Вони й забудували набережну таунхаузами, невеличкими, ніби іграшковими цегляними будиночками. З тих будиночків утворилися цілі вулиці і блоки, які білі роботящі молоді американці відвойовували тепер у чорного гетто.
Мене одразу ж вразив дух давнини на вуличках Фелз Поінту. Безліч антикварних крамниць, де продавалось усе, що можна собі уявити: морські якорі і шматки щогл, уніформи, стародруки, старі гравюри й сучасні побутові дрібнички. Такого міксу в Америці я ще не бачив. У доках похитувались на хвилях яхти, трохи далі – вантажні кораблі з назвами усіма мовами світу, а небом пролітали голубі герони, схожі на наших журавлів. Ми з Лесею, дружиною, переглянулись і через годину вже обдивлялись нерухомість Фелз Поінту.
Ще не раз повертаючись у портове місто, нарешті розробили новий план. Відреставрувати будинок, якому було двісті років, здавалося простіше й цікавіше, ніж будувати новий на неосвоєній ділянці землі. Простіше фінансово, фізично і бюрократично.
Фелз Поінт в останні роки почав вставати з руїн, утворюючи своєрідний білий острівець у чорному морі одного з найбільших американських гетто. Поза межами нашого острівця годі було й думати про нерухомість. Злочинність, наркотики, арешти і стрілянина виплескувались часом і на тихі вулички Фелз Поінту.
Наш перший історичний будиночок мав сто вісімдесят років, у ньому збереглись старі балки, плінтуси, сходи, вікна й камін. Там ледве вміщалося двоє людей, а в садочку за ним – ледве двоє котів. До нашого бізнес-плану входило тут жити, відреставрувати крихітку і розбудуватись. Ніколи не забуду, як уперше з шампанським і полуницями повернули ключ свого балтиморського будинку. Відчуття свободи залишилось зі мною назавжди. В Америці ж приватна власність – на рівні національної святині, а ті, хто орендували житло, мене зрозуміють.
Засмиканість життям на чужині потроху почала зникати в тому першому балтиморському будинку, спокій потроху повертався, а з ним і впевненість у завтрашньому дні. Але найголовнішим виявилось інше – можливість поєднати бізнес і творчість.
Будинок – це скульптура, у якій живеш
Усе своє свідоме життя займаюся скульптурою. Правду сказати, ніколи не уявляв себе без мистецтва. Але в новій країні моє мистецтво з українським корінням було малопрактичним, інше суспільство диктувало свої умови. Я мав вибір: або бідувати, або зрозуміти цю реальність і здобути свободу.
В Україні я часто їздив на археологічні розкопки, проводив місяці, розчищаючи стародавні житла, тоді реконструював їхній вигляд на папері. Це мені завжди подобалось. Здавалося, що так вибудовується місток між далеким минулим і сьогоденням, озвучується минуле. Мріяв колись створити ціле поселення старовинних жител, аби сучасна людина могла пожити бодай кілька днів у гармонії з природою й історією, аби мала можливість скинути з себе технологічний глянцевий панцир, відчути і зрозуміти голос своєї землі, почала мислити інакше, тоді могла б створити і мистецтво, пропущене через власні справжні відчуття. І ось тепер у новій країні з’явилась можливість реалізувати стару ідею, а на додачу ще й розвинути з неї бізнес!
Робота приносила винагороду щодня. За майже двісті років мешканці будинку позакривали тиньками комини й вручну витесані дерев’яні балки, покрили дубові підлоги лінолеумом, а вітражі позамуровували разом з вікнами. Усе це я відкривав і реставрував, будинок був такий малий, що все з легкістю робив сам і вважав його скульптурою. Робив, як у скульптурі, прокладку і розрахунки. Визначав пропорції і роботу об’єму. Ідея роботи над скульптурою ніби зсередини мене захопила. Естетичні ідеї попередників керують моїми рішеннями й сьогодні.
Дух часу відроджувався в цьому проекті, але з усіма вимогами цивілізації двадцять першого століття. Модерні кухня й ванна, центральне опалення й охолодження, оглядовий балкон-дек на даху з панорамним видом на затоку і хмарочоси нижнього міста. Коли ж проект було закінчено, то перший же покупець, який увійшов у будинок, став його новим власником.
Легенда кожного проекту
Ми познайомилися з покупцем і здружились. Бетсі, молода юристка однієї перспективної фірми, пізніше зізналась, що її одразу полонив не так сам будинок, як його історія. У неї виникало безліч запитань: про Фелз Поінт, про будинок, про порт, про країну мого походження і про будівництво. З тих розмов вималювалась історія її будинку.
У кінці дев’ятнадцятого століття в Америці скасували рабство, і до Балтимора тікали чорношкірі з південних штатів у пошуках роботи і кращої, ніж на бавовняних плантаціях, долі. З Європи припливали кораблі з емігрантами, був час, коли сюди прибувало кораблів більше, ніж у порт Нью-Йорка. Німці, ірландці, поляки, італійці осідали в місті, багато хто подався на Дикий Захід. Тоді Балтимор був величезним торгівельним морським містом, звідси до штату Огайо було прокладено першу в США залізницю.
Район Фелз Поінт розвивався, бо знаходився неподалік порту. Хитрим підприємцям треба було втулити якнайбільше будиночків біля порту, і таунхаузи зростали, як гриби після дощу. У них заселялись новоприбулі чорношкірі й емігранти, для багатих білих людей будувались великі маєтки на великих вулицях. У будинку, який тепер придбала Бетсі, виросло три покоління польських іммігрантів. Особливо вона раділа тому що ми зберегли старовинне газове освітлення (нарівні із сучасною електрикою) – тоненькі трубки зі світильниками викликали захват у її колег-юристів і створювали настрій для романтичних вечорів із бойфрендом.
Зрозумівши через Бетсі, що покупці в Америці купують не тільки будинок, а й його історію, я взяв собі це на озброєння. У наступних проектах набагато детальніше підходив до розкриття таємниць будинків та їхніх стін.
Одна ідея прийшла із власних знань про Печерську лавру. Згадалися розкладки на стінах, винайдені реставраторами: цегла, тоді прошарок тиньку з фресками – від перших до останніх. Я почав робити невеличкі вітрини для кожного будинку, де показував усі матеріали, використані в будівництві. Тут були і конопляні мотузки, і вручну наколота дранка, і тиньк із глини з кінським волосом, і ковані цвяхи…
Поступово випрацювався стиль, про який заговорили. Тепер у моєму розпорядженні було те, до чого прагне будь-який бізнес: мати і контролювати те, чого не має конкурент. Це запорука успіху і візитна картка! Часом здавалось, чому інші будівельники не створюють історії своїх будинків? Невже мені просто щастить? Але потім зрозумів – мало хто бачить те, що бачить художник. Дуже мало людей розвивають власну уяву! Реставруючи будинок, спершу викидають купи сміття. Мені ж пощастило, бо, перенісшись на крилах уяви, одразу побачив той будинок, який міг би бути серед цих розвалених стін і сміття.
Спершу я торопів від браку уяви в американців, пробував собі пояснити цей феномен. Потім звик. Навіщо пояснювати те, що змінити неможливо? Зрештою, вони мені платили за те, чим я від них і відрізнявся – за нестандартну уяву їхньої історії! Хотілось би, щоб мої діти завжди розвивали в собі дар, який зветься уявою. Уява стоїть біля реальності, на межі з матеріалізацією думки. Кожна людина народжується творчою. Усі діти співають, малюють, грають ролі у виставах, мріють. Куди зникають ті діти, коли дорослішають? Ми самі себе заганяємо в рамки, закопуємо свою творчість і уяву, а зверху ставимо камінну брилу, щоб раптом не ожила… Але творчість не упир, в неї не треба вбивати осиковий кілок! Використовуючи творчість, розвиваючи уяву, можна запобігти обмеженості. Можна зрости і фінансово, і духовно. Можна наблизитись до сакральної мети свого життя – стати тим найкращим творінням, яким можеш стати…
Можливості завжди є…
Хотілося б поділитись деякими відкриттями, які допомагають фінансовому успіху. Найперше, якщо спромогтись побудувати міцний фундамент свого фінансового життя, з’явиться хороший шанс паралельно збудувати фундамент і життя особистого. Фінанси, гроші, достаток ідуть поруч із сім’єю, внутрішнім спокоєм і рівновагою, дають можливість розвинутись духовно. Дехто заперечить… Як на мене, це ті, хто намагається втекти від реальності.
Світогляду людини, яка хоче стати фінансово незалежною, мене не навчили ні батьки, ні школа, ні Академія мистецтв. Навчила імміграція і капіталізм Штатів. Фінансова й особиста свобода не приходять у наше життя просто, як везіння. Ті, кому пощастило раз, за другим разом усе втрачають, бо не знають, як утримати капітал, або функціонують поза законом і рано чи пізно ідуть у тюрму. Мене не цікавлять фінансово вільні люди такого типу, вони все одно врешті захлинаються своїм нечесно нажитим багатством. Багатою я вважаю людину з відповідним мисленням, світоглядом. Ту, яка розуміє закони, за якими працюють фінанси. Бо гроші – це, зрештою, лише ілюзія! Гроші – це рух, вони існують, коли рухаються. Як будь-що інше у світі існує, доки рухається.
От ще деякі уроки, які свого часу просто перевернули моє мислення. Хочу ними поділитися.
Розширювати свою реальність. Людина, яка мислить зарплатнею, ніколи не здобуде свободи. Якщо не віриш у свої сили, то нічого й не досягнеш. Пропоную постійно тренуватися. І не тільки в думках, а й у реальності намагатися розширити свою віру в себе, у свої сили й можливості.
Розраховувати свої сили. Складаючи сценарій чи бізнес-план, ніби здійснюєш у своїй уяві те, що плануєш. Найбільші помилки у фінансових справах стаються від браку підготовки, від недостатньої домашньої роботи. Завжди цифри навіть найскладніших комбінацій зводяться до простого уроку математики. Якщо чогось не розумієш, то краще не починай, доки не стане все кришталево ясно. Продумувати ходи наперед, як у шахах. І завжди залишати запасний вихід!
Знати всього потроху. Цей закон протилежний тому, чого мене все життя вчили… Звичайно, свою справу треба знати досконало. Але навколо десятки інших справ, так чи інакше пов’язаних із твоєю! Скажімо, економіка країни, політична ситуація, психологія людини. Професіоналом у всьому бути неможливо, але орієнтуватися необхідно. Вузька спеціалізація робить людину рабом.
Ніколи не зупинятись на досягнутому. Завжди можна знайти шляхи для вдосконалення. Не все вирішують гроші, є потужніші ресурси. Готівка – останній козир в арсеналі. Є думка, талант і уява.
Не забувати про інфляцію. Гроші можна вкладати лише так, щоб їх не з їла інфляція. Банківські рахунки для цього не підходять, навіть у Швейцарії. На мою думку, нерухомість завжди і всюди буде гарною інвестицією.
Використовувати помилки з метою створення нових можливостей для успіху. Будь-яку невдачу можна повернути так, щоб створити можливість для майбутнього успіху. Завжди в будь-якій економіці існують можливості для вигідної справи. Треба лише навчитися їх бачити. Привчити себе їх постійно шукати, а коли знайшов – бути готовим їх використати. Не упускати шансу! Бо ж кожній людині даються шанси. Часто ми їх просто не помічаємо. Лінь, байдужість, неготовність, заздрість стоять на нашому шляху.
Життя дане для насолоди
Ми всі знаємо приказку: щастя не в грошах, а у їх кількості. Дехто погоджується лише з першою частиною, дехто з цілою фразою. Але мова йдеться про щастя. Ми народилися, щоб бути щасливими, завжди цього прагнемо. Хочемо, щоб наші діти мали щасливе життя. Щоб наша країна, взагалі уся планета були щасливими. Але в кожного своє розуміння щастя… Це залежить від ніші, хто яку собі знаходить, так мені здається. Аскети можуть бути щасливими зі своєрідно вирішеними фінансовими проблемами.
Кожна людина, незалежно від бажання, в житті стикається з проблемою вирішення свого власного фінансового питання. Фінанси й виживання – як два боки медалі. Я не наважусь сказати, що щастя в грошах, бачив десятки прикладів, що це не так. Але скажу, що гроші, матеріальна свобода – важлива складова пошуку щастя. Як на мене, щастя – це шлях до досягнення свого життєвого покликання.