Бром запихкав своєю люлькою, споглядаючи кільця диму, що попливли над заростями ожини. Ерагон не звернув на них уваги, аж раптом помітив, що ті змінюють колір та ще й пританцьовують у повітрі! Старий лукаво підморгнув парубкові.
Зрештою, Ерагон був упевнений, що Сапфіру ніхто не бачив. Але як же ж тоді про неї дізнався Галбаторікс? Коли він сказав про це Бромові, той відповів:
— Навряд чи донощиком був хтось із Карвахола. Краще розкажи, де ти взяв яйце і як тобі пощастило виростити дракона. Може, це наблизить нас до розгадки таємниці.
Трохи повагавшись, Ерагон таки зважився розповісти про все, що сталося, починаючи з тієї миті, коли він знайшов на Хребті яйце. Нарешті він міг хоч комусь довіритись. Бром уважно вислухав, лише кілька разів перепитуючи парубка. Коли той закінчив свою розповідь, сонце вже сідало. Усі мовчки дивилися, як хмари на небі набирають ніжно-рожевого кольору.
— Цікаво, — озвався Ерагон, — звідки взялося те яйце. Сапфіра, звісно, не може цього знати…
— Хтозна… — похитав головою Бром. — Але ти пролив світло на деякі речі. Ясна річ, що, окрім нас, Сапфіру ніхто не бачив. Можливо, разаки дізналися про неї від когось нетутешнього, і, скорше за все, цієї людини вже немає в живих… Тобі було важко, хлопче, але ти подолав усі труднощі. Скажу чесно, я вражений.
— А що це з вашою головою? — неуважно дивлячись кудись у далечінь, спитав Ерагон. — Схоже на те, що вас ударили каменюкою.
— Не зовсім так, але ти майже вгадав, — затягнувся димом старий. — Коли споночіло, я прокрався в табір разаків. Я намагався хоча б щось з’ясувати, аж раптом вони на мене напали. Ті потвори влаштували мені засідку, але недооцінили мою силу, тож я зумів відбити напад. Проте, на згадку про власну дурість, я тепер маю цей гостинець. Тоді я впав на землю без пам’яті, а отямився аж наступного дня. На той час разаки вже прямували на ферму. І хоч спинити їх було неможливо, я все одно подався слідом. Саме тоді ми з тобою й стрілися.
«Хто ж він такий, якщо збирався сам-самісінький упоратися з разаками? І навіть коли ті напали, зумів відбутися лише подряпиною?» — міркував собі Ерагон, а вголос наважився спитати:
— Коли ви побачили ту мітку на моїй долоні, то чому не розповіли мені про разаків? Я не став би тоді шукати Сапфіру, а відразу попередив би Герроу, і ми б урятувались.
— Я не знав, що маю робити, — скрушно зітхнув Бром. — Я гадав, що мені пощастить уберегти тебе від разаків, а коли вони підуть, розпитати про Сапфіру. Та вони виявилися хитрішими. Це була помилка, про яку я дуже шкодую, бо вона надто дорого тобі коштувала.
— Хто ж ви насправді такий? — не витримав Ерагон. — Звідки в казкаря меч вершника? Звідки ви знаєте про разаків?
— Здається, я вже тобі казав, що нічого не пояснюватиму, — озвався старий.
— Але ж мій дядько втратив через це життя! Він помер! — вигукнув Ерагон, рубонувши рукою повітря. — До цього часу я довіряв вам, бо вас признала Сапфіра, але годі! Ви не той чоловік із Карвахола, якого я знав усі ці роки! Негайно все розказуйте!
Бром довго розглядав дим, що кільцями звивався між ними. Його чоло вкрилося зморшками.
— Звісно, ти не можеш цього знати, — нарешті озвався старий, — але більша частина мого життя пройшла далеко від Паланкарської долини. А казкарем я став лише в Карвахолі. Зрештою, у своєму житті я зіграв чимало різних ролей і маю за плечима важке минуле. Саме через бажання забути про нього я й прийшов сюди. Тож я й справді не той, за кого ти мене маєш.
— Ще б пак! — пирхнув Ерагон. — Але хто ж ви?
— Я той, хто прийшов тобі на допомогу, — м’яко посміхнувся Бром. — І не смійся з мене зараз, коли я щирий як ніколи. Та все ж таки дозволь мені не відповідати. Тобі ще рано знати мою історію, бо поки що ти не заслужив цього права. Так, я знаю такі речі, які казкареві Брому навіть не снилися, але я — не тільки він. Тож звикай до того, що я не маю моди звітувати перед першим-ліпшим стрічним.
— Тоді я лягаю спати, — насупившись, сказав Ерагон і пішов геть від багаття.
Брома аж ніяк не здивувала реакція парубка, але в його очах з’явився смуток. Старий розстелив свою ковдру біля вогню, Ерагон примостився поруч із Сапфірою, і над табором запанувала тиша.
Виготовлення сідла
На ранок, розплющивши очі, Ерагон з болем згадав про смерть Герроу. Невимовний сум охопив його душу, змусивши вкритися з головою й здригатися в нечутному плачі. Було б добре так і залишатися в цій теплій схованці, забувши про весь світ. Але ж ні. Зітхнувши, хлопець подумки вилаяв Брома, витер мокрі від сліз щоки й підвівся.
Бром саме готував сніданок.
— Доброго ранку, — привітався він.
Ерагон лише гмукнув щось у відповідь і присів біля вогнища, щоб зігрітися. Він зрушив з місця лише тоді, коли сніданок був готовий. Усі швидко попоїли, не даючи страві охолонути. Поснідавши, Ерагон витер миску снігом і розстелив вкрадені шкури на землі.
— Що ти хотів з ними робити? — спитав Бром. — Ми ж не будемо тягати їх із собою?
— Я хочу зробити сідло для Сапфіри.
— Он як, — уважніше глянув старий. — Сідла для драконів були двох видів. Одні жорсткі, схожі на кінські — для цих сідел використовували металеві деталі. Щоб зробити таке сідло, потрібен час та інструменти, а в нас немає ані одного, ані другого. Інші були гнучкі, з легкою підкладкою. Вони майже не відчувалися між вершником та драконом. Їх обирали тоді, коли хотіли досягти швидкості й гарного маневрування, хоч їх і важко порівняти з жорсткими.
— Ви знаєте, як воно виглядало? — спитав Ерагон.
— Звісно, я навіть міг би його зробити.
— Тоді зробіть, коли ваша ласка, — парубок відійшов убік.
— Гаразд, але ти уважно спостерігай за мною, — погодився старий. — Можливо, колись тобі доведеться робити це самотужки.
Спитавшись дозволу, Бром виміряв Сапфірину шию та огруддя. Потім порізав шкури на п’ять широких смуг, а на залишках накреслив кількадесят фігур. Викроївши їх, він порізав решту матеріалу на довгі смужки.
Смужки були призначені для зшивання деталей сідла. Для кожного шва в шкурі були потрібні дві дірочки, їх робив Ерагон. Замість пряжок ремені скріпили хитрими вузлами, подбавши про запас довжини, аби сідло не стало малим для Сапфіри вже за кілька місяців.
Основну частину сідла зшили з трьох великих шматків, між якими поклали підбивку. Довга петля мала кріпитися попереду на одному з шипів на драконовій шиї, а широкі смуги, пришиті з обох боків, охоплювати тулуб. Невеличкі петлі на них мали слугувати Ерагонові за стремена. Ще один роздвоєний ремінець тягнувся між передніми лапами Сапфіри, поєднуючись із сідлом на спині.
Доки Бром працював, Ерагон привів до ладу свою торбу й розібрав припаси. Коли вони нарешті впоралися зі своїми справами, день уже добігав кінця. Утомлений, Бром завдав сідло Сапфірі на спину, перевіривши, чи добре припасоване кріплення. Задоволений роботою, старий за якийсь час зняв його.
— Гарно зроблене, — знехотя визнав Ерагон.
— Робив, як для себе, — схилив голову старий. — Воно довго послужить тобі, бо шкіра досить міцна.
— Не хочеш випробувати? — втрутилась Сапфіра.
— Мабуть, завтра, — відповів Ерагон, кладучи сідло поруч із ковдрами. — А тепер уже надто пізно.
Правду кажучи, Ерагонові взагалі не дуже кортіло літати — після всього того жахіття, яке йому довелось пережити під час попередньої спроби.
Нашвидкуруч приготована вечеря була простенькою, але смакувала як ніколи. Вони ще їли, коли Бром, глянувши на парубка поверх багаття, спитав:
— Ну то як, вирушаємо завтра?
— Не бачу більше жодних причин тут затримуватись, — відповів той.
— Мабуть, ти маєш рацію, — згодився старий. — Я хотів би вибачитись перед тобою, Ерагоне. Звісно, моя вина в тому, що сталося, є, але ж я не хотів… Твоя рідня не заслуговувала на таке горе. Якщо я зможу, то зроблю все, щоб допомогти тобі. Це жахливо для нас усіх.
Ерагон мовчки жував, уникаючи Бромового погляду.
— До речі, нам будуть потрібні коні, — додав старий.
— Можливо, вам, — промимрив юнак. — А я маю Сапфіру.
— Ще не народився той кінь, — похитав головою Бром, — який зміг би обігнати дракона, але для двох Сапфіра занадто молода. До того ж, бути разом безпечніше, а верхи ми просуватимемось куди швидше.
— Але як же ми наздоженемо разаків? — заперечив Ерагон. — Верхи на Сапфірі я знайшов би їх за пару днів. Тим часом на конях це триватиме довго, якщо ми взагалі їх коли-небудь наздоженемо.
— Якщо ти хочеш, щоб ми були разом, мусиш на це піти, — мовив Бром.
— Ну гаразд, — трохи повагавшись, вирішив юнак. — Нехай уже будуть коні. Але купувати їх доведеться вам. Я не маю грошей, а красти більше не хочу. Це неправильно.
— З якого боку глянути, — посміхнувся Бром. — Адже, вирушаючи в похід, ти мусиш усвідомити, що твої вороги разаки — це слуги короля. Значить, їм нічого не загрожує й де б вони не були, закон їх оберігатиме. До того ж, вони мають достатньо грошей і їх скрізь підтримують. Зрозумій, для Галбаторікса важливо схилити тебе на свій бік. Ну, а якщо це не вийде, тоді він уб’є тебе, хоча, гадаю, зараз він іще навіть не підозрює про твоє існування. Чим довше разаки тебе шукатимуть, тим невпевненіше він почуватиметься, знаючи, що з кожним днем ти набираєш сили й можеш пристати до його ворогів. Тож слід бути дуже обачним, аби не обернутися з мисливця на здобич.
Ерагон був неабияк стурбований словами старого. Заглибившись у невеселі думки, він крутив у руках суху гілочку.
— Але годі вже балачок, — нарешті сказав Бром. — Уже пізно, і в мене болять усі кісточки.
Юнак кивнув на знак згоди й присипав вогнище землею.
Терінсфорд
Світанок видався сірим: небо вкривали хмари, дув пронизливий вітер. Але в лісі було тихо. Після легкого сніданку Бром з Ерагоном загасили вогнище та спорядили свої торби, готуючись вирушити в дорогу. Вони не забули й про лук із сагайдаком, які Ерагон тримав напоготові. На Сапфіру вдягли сідло, але доки мандрівники не знайшли собі коней, вона залишалася вільною. Парубок дбайливо прив’язав їй до спини свого меча, не бажаючи обтяжувати себе зайвою ношею. Адже користі від меча зараз було не більше, ніж від звичайної ґирлиґи.
Скрадаючись у хащах, Ерагон почувався в безпеці, але коли вони виходили з лісу, його рухи стали більш обережними й виваженими. Сапфіра знялася в повітря й кружляла над мандрівниками. Невдовзі ліс скінчився, й вони повернули до ферми.
«Гадаю, я ще коли-небудь побачу ці місця, — заспокоював себе Ерагон, оглядаючи зруйновані будівлі. — Не блукатиму ж я вічно по світу. Коли мине небезпека, я повернусь». Розправивши плечі, хлопець зітхнув і рушив назустріч пригодам, що чекали на нього в незнайомих, варварських краях, які лежали далеко на південь.
Просуваючись за мандрівниками, Сапфіра раптом змінила напрямок свого лету й повернула на захід, до гір. Незабаром вона вже зникла за обрієм, і Ерагон засумував. Навіть зараз, коли навколо не було жодної живої душі, вони не могли бути разом. Дракон мусив так само ховатися, щоб не потрапити на очі чужинцям.
Сліди разаків на снігу були ледь помітні, та Ерагон цим не переймався. Навряд чи ті будуть звертати з найкоротшого шляху до свого краю. Утім, невдовзі шлях розбігався в різні боки. Який із них обрали разаки, встановити було майже несила.
Мандрівники рухалися мовчки, намагаючись не втрачати темпу. Ерагонові ноги кровоточили. бо на ранах, які щойно почали загоюватись, полускалися рубці. Аби якось відволікти свою увагу від болю, хлопець спитав:
— А що ще вміють робити дракони? Ви казали, що знаєте про них абсолютно все.
— На жаль, я знаю не так уже й багато, — відмахнувся Бром, і каблучка на його руці зблиснула сапфіровим сяйвом. — Чимало людей протягом багатьох століть хотіло дізнатися про це. Отож усе, про що я тобі розповім, не вичерпує таємниці драконів. Вони завжди були загадковими істотами, хоча й не прагли цього. У будь-якому разі ти знаєш про них бодай основне. Ми з тобою неодмінно заплутаємось, якщо почнемо одразу з середини їхньої історії. Тому спочатку я розкажу тобі про життєвий цикл драконів, і якщо це тебе не обтяжить, тоді перейдемо до інших тем.
Після цього Бром пояснив, як дракони паруються і за яких умов із яєць вилуплюються дитинчата.
— Розумієш, — вів, далі старий, — коли дракон відкладає яйце, малятко всередині вже готове вийти на світ. Але воно може чекати довгі роки на сприятливі умови. Найперше тут важить те, чи достатньо навколо їжі. Коли ж було укладено угоду з ельфами, дракони почали віддавати певну кількість яєць вершникам. Як правило, не більше одного або двох на рік. При цьому малята не вилуплювались аж до того часу, поки не з’являлася та людина, що мала стати їхнім вершником. А от як вони відчували це, того не знає ніхто. Бувало й таке, що люди ставали в чергу, аби перевірити своє право бути обраним.
— То, може, Сапфіра народилася й не для мене? — захвилювався Ерагон.
— Це можна було б припустити тільки в тому разі, якби ти їй не сподобався, — заспокоїв його Бром.
Слід сказати, що в глибині душі юнак був дуже здивований тим, що з багатьох людей в Алагезії дракон обрав саме його. Справді цікаво, скільки йому довелося чекати в яйці? Парубкові ставало моторошно від однієї тільки думки про те, що дракон міг провести в непроглядній темряві цілі десятиліття…
Тим часом Бром продовжував свою розповідь. Він докладно пояснив, коли й що саме дракони їдять. За його словами, доросла істота, яка тривалий час проводить спокійне життя, може обходитись без їжі довгі місяці, але в період спарювання має харчуватися щотижня. Одні рослини зцілюють їхні болячки, а від деяких інших дракони нездужають. Існують також різні способи чищення шкури та догляду за пазурами.
Далі старий розповів, яку тактику слід використовувати, коли атакуєш з повітря, а ще коли б’єшся з іншим драконом — пішим, верхи на коні чи на драконі. Животи цих істот захищено панциром, а вразливими місцями в них є тільки пахви. Ерагон увесь час перепитував Брома, і той був дуже задоволений такою цікавістю парубка. За цією розмовою вони навіть не помітили, як почало сутеніти.
Надвечір мандрівники були вже неподалік Терінсфорда. Там вони вирішили й заночувати.
— А хто був той Вершник, якому належав Зарок? — не вгавав Ерагон.
— Могутній воїн, — відповів Бром, — який свого часу наробив тут шарварку, маючи неабияку владу.
— Як його звали? — поцікавився юнак.
— Ось цього я тобі не скажу, — відрубав старий. І хоч як Ерагон не наполягав, Бром стояв на своєму.
— Я зовсім не маю наміру щось від тебе приховувати, — пояснив він. — Але зараз деякі знання можуть тобі зашкодити. Тож дозволь мені тримати їх при собі, доки ти не будеш готовий їх сприйняти. Це для твоєї ж власної безпеки, бо дехто схоче скористатися цими знаннями для злої справи.
— Може, воно й так, — сердито зиркнув на нього Ерагон, — але мені здається, що вам просто дуже подобається говорити загадками! А я не хочу витрачати свій час на такі дурниці, тож коли маєте сказати щось путнє, то кажіть, а ні, то не варто мене дратувати!
— Заспокойся. Свого часу ти про все дізнаєшся, — м’яко мовив Бром. Та парубок тільки зневажливо гмукнув.
Нарешті вони знайшли собі зручне місце для ночівлі. Коли мандрівники розпалили вогнище и почали готувати вечерю, до них приєдналася й Сапфіра.
— У тебе був час щось уполювати на вечерю? — спитав Ерагон.
— О, якби ви йшли трохи повільніше, — зіронізував дракон, — то я встиг би злітати до моря й повернутися назад.
— Не треба нам дорікати, — кинув Ерагон. — Коли в нас будуть коні, ми станемо рухатись куди швидше.
— Нехай і так, але чи цього буде досить, щоб наздогнати разаків? — не вгавала Сапфіра. — Вони випереджають нас на кілька днів і багато льє. Боюсь, що вони знають про наше переслідування. Інакше навіщо б вони залишали сліди, руйнували ферму й убивали людей? Хіба не задля того, щоб ти почав їх переслідувати?