Наступного дня під час вечері, якщо кілька жалюгідних шматків черствого хліба та напівпротухлого м'яса заслуговують на таку назву, у дверях палати з'явилися троє сліпців із протилежного крила, Скількох жінок ви тут маєте, запитав один із них, Шестеро, відповіла дружина лікаря з добрим наміром залишити поза грою сліпу, яка не спить уночі, але погаслий голос поправив ЇЇ, Семеро. Сліпці зареготали. Оце чортівня, сказав один, тоді вам доведеться добре попрацювати в цю ніч, а інший додав, Можливо, ліпше буде взяти підкріплення із сусідньої палати, Не варто, відповів третій сліпий, який знав арифметику, практично буде по троє чоловіків на кожну жінку, вони витримають. Усі знову засміялися, і той, хто запитував, скільки тут жінок, оголосив наказ, Коли закінчите вечеряти, приходьте до нас і додав, Якщо хочете, щоб і завтра ви могли поїсти й дати цицьку своїм чоловікам. Вони повторювали цей жарт у кожній палаті, але щоразу реготали, як і тоді, коли його винайшли. Вони корчилися від реготу, тупотіли ногами, стукали своїми грубими киями по підлозі, один із них несподівано попередив, Але якщо в котроїсь тече кров між ногами, то нам це не до вподоби, нехай залишається до наступного разу, У жодної з нас кров не тече, спокійно відповіла дружина лікаря, Тоді готуйтеся й не затримуйтеся, ми вас чекаємо. Вони обернулися спинами до палати й пішли собі. У палаті запанувала мовчанка. Через хвилину дружина першого сліпого сказала, Мені більше нічого в горло не йде, вона тримала всю свою вечерю в руці і їсти справді більше не могла. Мені теж, промовила та, що не спала вночі, І мені, сказала та, про яку ніхто нічого не знав, Я вже закінчила, сказала покоївка готелю, І я, сказала реєстраторка консультації, Я виблюю в обличчя першому, хто доторкнеться до мене, сказала дівчина в чорних окулярах. Вони всі підвелися на ноги, тремтячі й сповнені рішучості. Тоді дружина лікаря сказала, Я піду першою. Перший сліпий накрив голову ковдрою, так ніби це йому щось давало, адже він і так нічого бачити не міг, лікар пригорнув дружину й, нічого не кажучи, поцілував її в щоку, а що він іще міг удіяти, хоч і був у зовсім іншому становищі, аніж ті чоловіки, що не мали ані подружніх прав, ані обов'язків стосовно жодної з жінок, які йшли, й тому ніхто не міг їм сказати, Ти рогач і подвійний рогач, тобто рогач, який погоджується бути рогачем. Дівчина в чорних окулярах рушила відразу за дружиною лікаря, за нею — покоївка готелю, далі реєстраторка консультації, дружина першого сліпого, та, про яку ніхто не знав, хто вона така, й нарешті сліпа, що не могла заснути вночі, гротескна низка жінок, які погано пахли, одягнених у брудне лахміття, невже й справді тваринна сила статевого потягу була такою могутньою, що навіть приглушувала нюх, найделікатніше з відчуттів, деякі теологи стверджують, хоч і висловлюються іншими словами, що найтяжче випробування, яке чекає на грішників у пеклі, це сморід, який там панує. Повільно, слідом за дружиною лікаря, й поклавши кожна руку на плече попередньої, жінки рушили вперед. Вони всі були босі, бо не хотіли загубити черевики посеред болю та знущань, які на них чекали. Коли увійшли до вестибюля, дружина лікаря підійшла до дверей, вона хотіла з'ясувати, чи досі існує світ. Відчувши на своєму обличчі свіже повітря, покоївка готелю зі страхом мовила, Ми не можемо вийти назовні, там солдати, а сліпа, яка не могла заснути вночі, сказала, Так би й ліпше було, смерть настала б уже через хвилину, й нам не довелося б помирати так довго, Нам, запитала реєстраторка консультації, Повільно помираємо не тільки ми, а й усі, хто тут перебуває, бо хіба це життя. Ця жінка ніколи не промовляла стільки слів, відтоді як сюди потрапила. Дружина лікаря сказала, Ходімо, помре лише той, кому судилося померти, смерть не повідомляє, кого вона обере. Вони пройшли у двері, які виходили в ліве крило й заглибилися в довгі коридори, жінки з двох перших палат могли б розповісти їм, що їх чекає, якби захотіли, але вони поскулювалися на своїх ліжках, наче побиті тварини, чоловіки з їхніх палат не наважувалися доторкнутися до них чи навіть підійти, бо вони відразу починали кричати.
У глибині коридору дружина лікаря побачила сліпого, що стояв на варті, як і завжди. Він, певно, почув кроки, що наближалися, й попередив своїх, Прийшли. Усередині палати почулися крики, іржання, регіт. Четверо сліпих швидко відставили ліжко, яке загороджувало прохід у дверях. Швиденько, дівчата, заходьте швиденько, заходьте, заходьте всі, ми тут, як жеребці застояні, чекаємо на вас, сказав один із них. Сліпі оточили жінок, намагалися їх облапати, але відразу відступили, спотикаючись, коли ватаг, той, хто володів пістолетом, вигукнув, Я перший обираю, забули, так я нагадаю. Усі ці чоловіки шукали жінок невидющими очима, деякі простягували жадібні руки, і якщо доторкалися до якоїсь, то вже знали, куди дивитися. Жінки стояли між ліжками, як солдати на параді, що чекали, коли їм зроблять огляд. Ватаг сліпих бандитів із пістолетом у руці наблизився так спритно й швидко, ніби його очі бачили. Поклав свою вільну руку на сліпу, яка не могла заснути вночі, вона була крайньою, обмацав її спереду й ззаду, розім'яв груди, помацав між ногами. Сліпа стала кричати, й він її відштовхнув, Ти нічого не варта, хвойдо. Перейшов до наступної, до жінки, про яку ніхто не знав, хто вона така, тепер він облапував її двома руками, засунувши пістолет до кишені штанів, Ось ця, знаєте, непогана, а тоді став обмацувати дружину першого сліпого, потім реєстраторку консультації, потім покоївку готелю, після якої вигукнув, Хлопці, ці дівки цілком добрі. Сліпі бандюки заіржали, затупотіли ногами, Ну ж бо, не муч, давай їх нам, заволали декотрі. Спокійно, сказав ватаг, чекайте, поки я перегляну інших. Він облапав дівчину в чорних окулярах і присвиснув, Пощастило нам, хлопці, такої телиці в нас іще не було. Збуджений, ще не переставши обмацувати дівчину, він перекинув одну руку на дружину лікаря і знову присвиснув, Ця вже зріла, але також баба розкішна. Він потяг до себе обох жінок і майже пустив слину, коли сказав, Я займуся цими двома, а коли їх оброблю, то віддам вам. Він потяг їх у глибину палати, де громадилися ящики з їжею, коробки, пакети, бляшанки, ціла комора харчів, якими можна було нагодувати полк. Усі жінки вже кричали, чулися удари, ляпаси, Заспокойте своїх повій, ці дівки всі однакові, не можуть не горланити, Застроми їй поглибше, щоб замовкла, Віддай її мені й побачиш, що незабаром вона ще попросить, Кінчай із цією, я вже не годен витримати й хвилину. Сліпа, яка не могла заснути вночі, завивала від розпачу під гладким сліпцем, четверо інших були оточені чоловіками зі спущеними штаньми, що відпихали один одного, як гієни біля обгризеного кістяка. Дружина лікаря стояла там, куди її штовхнули, конвульсивно вчепившись руками у спинку ліжка, й дивилася, як сліпий із пістолетом розірвав спідницю на дівчині в чорних окулярах, як він спустив штани й, допомагаючи собі пальцями, спрямував член у піхву дівчини і став штовхати його з хрипінням та непристойною лайкою, дівчина в чорних окулярах мовчала, потім відкрила рота й почала блювати, схиливши голову набік і втупивши погляд у дружину лікаря, він навіть не помітив того, що відбувалося з дівчиною, запах блювоти можна відчути лише тоді, коли повітря та все інше не пахнуть так само, нарешті чоловік засмикався в конвульсіях, зробив два або три потужні поштовхи, так ніби забивав палю, і хрюкнувши, наче кабан, обм'як. Дівчина в чорних окулярах мовчки плакала. Бандит із пістолетом витяг із неї член, із якого досі капала сперма, і сказав голосом, що тремтів від перенапруги, простягти руку до дружини лікаря, Не ревнуй, зараз я займуся тобою, а потім уже гучніше промовив, Хлопці, ви можете забрати цю дівку, але будьте лагідними з нею, вона ще може мені знадобитися. З півдесятка сліпих, штовхаючись, вибігли в прохід між ліжками, схопили дівчину в чорних окулярах і потягли її майже волоком. Я перший, я перший, вигукували всі. Сліпий із пістолетом сів на ліжко, його обм'яклий прутень звисав із матраца, штани були спущені до п'ят. Стань навколішки між моїми ногами, наказав він. Дружина лікаря опустилася навколішки. Смокчи прутня, Ні, сказала вона, Або ти його відсмокчеш, або я тебе поб'ю і не дам їсти, сказав він, А ти не боїшся, що я тобі його відкушу, запитала вона, А ти спробуй, я тримаю руки в тебе на шиї й задушу тебе, перш ніж ти пустиш мені кров, відповів він. Потім сказав, Я впізнав твій голос, А я твоє обличчя, Ти сліпа й не можеш бачити мого обличчя, Ні, бачити тебе я не можу, Тоді чому ти мені сказала, що впізнала моє обличчя, Бо цей голос може мати тільки таке обличчя, Смокчи прутень і перестань базікати дурниці, Ні, я не стану його смоктати, Або ти його смоктатимеш, або у твою палату не принесуть жодної крихти хліба, і тоді ти їм розповіси, що вони голодують, бо ти не захотіла посмоктати мій член, а тоді повернешся до мене й розкажеш, що з тобою було. Дружина лікаря нахилилася вперед, двома пальцями правої руки підняла липучого члена, лівою рукою сперлася на підлогу, доторкнулася до штанів, помацала там і відчула твердий і холодний метал пістолета, Я можу його вбити, подумала вона. Ні, вбити його вона не змогла б. Штани гармошкою спускалися до п'ят, і залізти до кишені, в яку він запхав пістолет, було неможливо. Убити його тепер я не зможу, подумала вона. Нахилила голову, відкрила рот, схопила прутень губами, заплющила очі, щоб нічого не бачити й почала смоктати.
Відпустили їх лише вранці. Сліпу, яка не могла заснути вночі, довелося вести попід руки, хоч усі інші ледве волочили ноги. Протягом годин вони переходили від чоловіка до чоловіка, від приниження до приниження, від образи до образи, витерпівши все те, що можна зробити з жінкою, залишивши її живою. Ви вже знаєте, оплата буде продуктами, скажіть чоловічкам, яких ви там маєте, нехай приходять, ми їм наллємо супчику, глузливо сказав їм на прощання бандит із пістолетом і додав знущальним тоном, До скорого побачення, дівчатка, готуйтеся до наступної сесії. Інші сліпі повторили за ним, майже хором, До побачення, одні сказали, дівчата, інші сказали, шльондри, але деяка пересиченість у їхніх голосах свідчила, що їхня статева снага дійшла майже до повного виснаження. Сліпі, а тепер ще й оглухлі та онімілі, жінки, спотикаючись, брели по коридору, в них ледве вистачало сили, щоб триматися за руку тієї, що йшла попереду, за руку, а не за плече, як тоді, коли йшли сюди, й, безперечно, жодна з них не змогла б відповісти, якби її запитали, Чому ви тримаєтеся за руку, так і спіткнутися можна, люди іноді роблять такі рухи, які нелегко, а то й зовсім неможливо пояснити. Коли переходили через вестибюль, дружина лікаря виглянула назовні, там були солдати й стояла також вантажівка, яка, певно, розвозила продукти по карантинах. У цю саму мить та, яка не могла заснути вночі, впала, наче підкошена, в неї зупинилося серце, нарешті всі зрозуміли, чому ця сліпа не могла спати вночі, тепер вона спатиме, й ніхто не стане її будити. Вона мертва, сказала дружина лікаря, і її голос не мав ніякого виразу, голос так само мертвий, як і те слово, яке він промовив, хоч воно і вилетіло із живого рота. Вона підняла на руки тіло, в якого ніби звихнулися всі суглоби, ноги були закривавлені, живіт у синцях, відкриті груди люто покусані, глибокий укус на плечі. Це картина й мого тіла, подумала вона, картина всіх нас, котрі там були, терпіли приниження та образи, між нашими ранами та болями й ранами та болями цього тіла є тільки одна різниця, ми поки що живі, Куди ми її понесемо, запитала дівчина в чорних окулярах, Зараз віднесемо до палати, а потім поховаємо, сказала дружина лікаря.
Чоловіки чекали їх у дверях, не було там тільки першого сліпого, який знову заховав голову під ковдру, коли побачив, що жінки повертаються, та зизоокого хлопчика, який спав. Без будь-якого вагання, не рахуючи ліжок, дружина лікаря віднесла сліпу, яка не спала вночі, на її ліжко. Вона не думала про можливий подив інших, зрештою, всі знали, що вона орієнтується тут найкраще. Померла, повторила вона, Як померла, запитав лікар, але дружина йому не відповіла, адже його запитання могло означати не тільки, Як саме вона померла, а й також, Що ви там робили, жодна з них не змогла б відповісти ні на перше, ні на друге запитання, вона померла і яке має значення, чому вона померла, запитувати, чому помер той або той, безглуздо, з часом причина забувається й залишається тільки одне слово, Померла, і ми вже не ті жінки, які звідси пішли, ті слова, які говорили вони, ми вже вимовити неспроможні, а щодо інших слів, то існує те, що не має назви і ніякими словами його вимовити не можна. Ідіть забирайте їжу, сказала дружина лікаря. Випадок, доля, фатум або судьба, чи як там іще називається те, що має стільки імен, либонь, схильні до глибокої іронії, бо як інакше можна зрозуміти, чому саме чоловіків цих двох жінок мешканці обрали представниками палати й доручили їм одержувати їжу на всіх тоді, коли ще ніхто й уявити собі не міг, яку ціну доведеться за неї платити. Цю роботу могли б виконувати й інші чоловіки, неодружені, вільні від обов'язку захищати подружню честь, але вона випала цим двом, і хіба вони захочуть ганьбити себе й простягувати руку, просячи милостиню в пройдисвітів і бандитів, які зґвалтували їхніх дружин. Тому перший сліпий заявив тоном твердої рішучості, Нехай іде, хто хоче, а я не піду, А я піду, сказав лікар, Я піду з вами, сказав старий із чорною повязкою на оці, їжі має бути не так багато, але для вас вона може виявитися важкою, Для того, щоб нести хліб, я знайду в собі сили, Але нести хліб для інших, а не для себе, буває важко, Мені нема чого нарікати на те, що я нестиму хліб для інших, бо інші заплатили й за мій хліб, і заплатили тяжкою ціною.
Уявімо собі не цей діалог, бо він уже залишився позаду, уявімо собі двох людей, які між собою так розмовляли, вони стояли навпроти, ніби могли бачити один одного, що в цьому випадку не можна вважати неможливим, якщо тільки пам'ять кожного з них виявиться спроможною вихопити зі сліпучої білизни світу рот, який промовляє слова, а потім ніби в променях, що розходяться від центру, й решту облич, одне обличчя старого чоловіка й друге, ще не такого старого, не можна назвати цілком сліпим того, хто ще спроможний бачити в такий спосіб. Коли вони пішли, щоб одержати плату за ганьбу, як слушно висловився перший сліпий у своїй обуреній риторичній промові, дружина лікаря сказала іншим жінкам, Залишайтеся тут, я скоро повернуся. Вона знала, що їй треба, не знала тільки, чи зможе його знайти, їй потрібне було відро або якась подібна до нього ємкість, щоб наповнити його водою, нехай навіть смердючою, нехай гнилою, вона хотіла обмити сліпу, яка не могла заснути вночі, обмити її від власної крові та від чужих виділень, віддати тіло землі очищеним, якщо досі існує сенс говорити про чистоту тіла тих, котрі живуть у цій божевільні, ну а щодо чистоти душевної, то з тими, хто її тут має, не зрівняється ніхто.
На довгих столах у їдальні лежали сліпі. З погано закрученого крану над купою покидьків текла цівка води. Дружина лікаря розглянулася навколо в пошуках відра, якоїсь посудини, але не побачила нічого, що годилося б для її мети. Один зі сліпих відчув чужу присутність і запитав, Хто тут, вона не відповіла, бо знала, що добре її не приймуть, ніхто їй не скаже, Тобі потрібна вода, тож бери її, а якщо вона тобі потрібна для того, щоб обмити покійницю, то бери її стільки, скільки тобі треба. На підлозі лежали розкидані пластикові мішки з-під їжі, деякі були досить великими. Вона подумала, що вони, певно, порвані, потім подумала, що якщо вкласти мішок у мішок, а цей у третій мішок, то вся вода з них не виллється. Вона діяла швидко, сліпі вже злазили зі столів, запитували, Хто тут, ще більш стривожені, коли почули, як дзюркоче вода, що витікала з крана, вони рушили на цей звук, дружина лікаря мусила відійти трохи вбік і перегородити їм дорогу столом, щоб вони не могли підійти близько, потім повернулася до мішка, вода текла дуже повільно, вона в розпачі крутнула кран з усієї сили, й тоді, наче вирвавшись із в'язниці, вода бризнула тугим струменем і намочила її з ніг до голови. Сліпі злякалися й відступили, подумали, що прорвало якусь трубу, і їхня думка тільки укріпилася, коли вода залила підлогу й намочила їм ноги, вони не знали, що це стороння жінка відкрутила кран, жінка, яка раптом зрозуміла, що їй буде тяжко підняти таку вагу. Вона закрутила горло мішка, закинула його за спину й ледь тягнучи його на собі, вибігла звідти.
Коли лікар і старий із чорною пов'язкою на оці увійшли до палати з їжею, вони не побачили, вони не могли побачити семеро голих жінок, сліпа, яка не могла заснути вночі, лежала, випростана на ліжку, чиста, якою вона ніколи не була у своєму житті, тоді як інша жінка обмивала одну за одною своїх товаришок, а потім і себе саму.
На четвертий день сліпі бандюки прийшли знову. Вони йшли вимагати плату за їжу до жінок другої палати, але на мить затрималися біля дверей першої палати, щоб запитати, чи тутешні жінки вже оговталися від еротичного знущання, яке їм довелося витерпіти кілька ночей тому, То була чудова ніч, атож чудова, сказав один, облизуючись, а другий підтвердив, Ці семеро були варті чотирнадцятьох, щоправда одна з них нічого особливого не показала, але в тому стовпотворінні це було не дуже й помітно, отже, цінуйте, хлопці, своїх дівчат, якщо тільки зможете, вам пощастило з ними, Ліпше буде, якщо вони не зможуть, тоді дівчата більш охоче віддаватимуться нам. З глибини палати дружина лікаря сказала, Нас уже не семеро, Одна втекла, запитав один із бандюків, засміявшись, Не втекла, померла, О чорт, тоді вам доведеться працювати більше наступного разу. Ви небагато втратили, вона ж бо нічого особливого не показала, озвалася дружина лікаря. Розгублені посланці не знали, як їй відповісти, те, що вони почули, здалося їм непристойним, один із них навіть подумав, що всі жінки, в кінцевому підсумку, шльондри й на повагу не заслуговують, хіба можна так говорити про свою ж таки подругу тільки тому, що в неї цицьки не зовсім на місці, а гепа надто вузька. Дружина лікаря дивилася, як вони стояли у дверях, мовби вагаючись, рухаючи тілами, як механічні ляльки. Вона впізнала їх, усі троє ґвалтували її. Нарешті один із них стукнув палицею по підлозі, Ходімо, сказав він. Знову стукіт палиць і застереження, Розступіться, розступіться, це ми, звук їхніх голосів помалу затихав у глибині коридору, потім тиша, потім приглушені голоси, жінки другої палати одержали наказ прийти після вечері. Знову стукіт палиць по підлозі, Розступіться, розступіться, постаті трьох сліпців промайнули повз двері палати і зникли.