Вона кинула погляд на шараду, поміркувала, збагнула її зміст, і знову прочитала, аби бути абсолютно певною, що правильно зрозуміла кожен рядок. Потім вона передала шараду подрузі. Поки Гаррієт — у безладному сум'ятті надії і нетямущості — ламала собі над нею голову, Емма сиділа, вдоволено посміхаючись, і подумки промовляла: «Чудово, містере Елтон, просто прекрасно. Мені доводилося читати й гірші шаради. Зачарування — натяк багатообіцяючий. Віддаю вам належне. Це — ваш перший обережний крок. Ви ясно даєте зрозуміти: „Благаю, міс Сміт, дозвольте мені зізнатись у своїх почуттях і залицятися до вас. Сподіваюся прочитати у ваших очах доброзичливе ставлення як до моєї шаради, так і до моїх намірів“».
Це точно про Гаррієт. «Томливі» — дуже точно підмічено. Саме такі в неї очі. Це — найкращий з можливих епітетів.
Гм, Гаррієт — і кмітливий розум? Що ж, тим краще. Мабуть, він і справді сильно закохався, якщо угледів у ній таку рису. Ах, містере Найтлі, шкода, що ви цього не бачите, інакше ви переконалися б у моїй правоті. Уперше в житті вам довелося б визнати власну помилку. Яка прекрасна шарада! І яка доречна! Тепер сумнівів немає: розв'язка — не за горами.
Від цих приємних міркувань, котрі в противному разі могли тривати дуже довго саме з причини своєї приємності, Емму відволікли нетерплячі запитання спантеличеної Гаррієт.
— Що це може бути, міс Вудхаус, що? Я не можу збагнути — зовсім нічого не спадає на думку. Що ж це таке? Нумо, міс Вудхаус, спробуйте відгадати. Допоможіть мені, будь ласка! Ніколи не зустрічала такої важкої загадки. І до чого тут ворожка? Що воно таке? Це не похорон? Цікаво, хто його приятель — і ця дама! А гарна, по-вашому, шарада? Може, це пряжа?
Або вінок…
Чи — церква? Чи що? Це якась дуже хитромудра шарада, інакше він її не приніс би. Міс Вудхаус, дорогенька, невже ми ніколи її не відгадаємо?!
— Церкви, пряжа, похорон… Яка дурниця! Моя люба Гаррієт, про що ти там думаєш? Навіщо містеру Елтону було приносити шараду, написану його приятелем про церкви, похорон та пряжу? Дай-но її сюди і слухай:
— «До міс…» — слід читати: «До міс Сміт».
Це — за.
Це — чарування, ясніше не скажеш. А тепер — головне і найцікавіше:
— бачиш, виходить зачарування —
Дуже вдалий комплімент! Потім розкривається його призначення, яке, моя люба Гаррієт, тобі, я сподіваюся, зрозуміти буде зовсім неважко. Можеш бути певною — це написано про тебе і для тебе.
Гаррієт не могла довго опиратися таким багатообіцяючим і приємним умовлянням. Прочитала заключні рядки, і радісне хвилювання переповнило її. Вона не могла вимовити ані слова. Та їй і не треба було говорити. Їй достатньо було відчувати. А говорила за неї Емма.
— Цей комплімент має такий чітко окреслений і конкретний зміст, — сказала вона, — що я не маю ані найменших сумнівів щодо намірів містера Елтона. Об'єкт його пристрасті — ти, і незабаром отримаєш якнайповніший цьому доказ. Я знала, що так і станеться. Я знала, що не можу помилитись, і тепер це підтверджується з усією ясністю. Стан його душі зрозумілий мені виразно і недвозначно. Такими ж виразними і недвозначними були мої побажання відносно ваших стосунків відтоді, як я з тобою познайомилася. Так, Гаррієт, саме стільки я чекала, доки трапиться те, що, зрештою, трапилось. Я ніяк не могла визначитися: симпатія між вами — це річ просто вкрай бажана чи така, що неминуче прийде сама собою? І дійсно — її бажаність і її природність були рівнозначними! Я надзвичайно рада. Моя люба Гаррієт, від усієї душі поздоровляю тебе. Будь-яка жінка може пишатися тим, що викликала до себе таке почуття. Від такої партії можна очікувати лише добра. Одруження з такою людиною дасть тобі все, що ти бажаєш: пошану, незалежність, пристойну домівку; воно утвердить тебе в колі справжніх друзів, неподалік від Гартфілда і від мене, і благословить нашу дружбу довіку. От такий шлюб, Гаррієт, ніколи не змусить червоніти ні тебе, ні мене!
— Люба міс Вудхаус… люба міс Вудхаус, — тільки й могла спочатку вимовити Гаррієт у проміжках між палкими обіймами; а коли між ними нарешті почалося щось більш-менш схоже на розмову, то Емма достатньо добре зрозуміла: думки, почуття, враження і сподівання її подруги були саме такими, як і передбачалося. Безсумнівна перевага містера Елтона знайшла переконливе підтвердження.
— Все, що ви кажете, — завжди справджується, — схлипувала Гаррієт, — і тому я розраховую, сподіваюся і вірю, що саме так воно і буде; інакше я б і уявити собі не могла. Я на це зовсім не заслуговую. Подумати тільки: містер Елтон, за котрого будь-яка з радістю вийде заміж! Стосовно нього ніяк не може бути двох різних думок — він бездоганний у всіх відношеннях. Взяти хоча б оті милі вірші: «До міс…» Господи, як винахідливо! — Невже він і справді адресував їх мені?
— Я не збираюся ні ставити подібних запитань, ні вислуховувати їх. Це — факт, що не підлягає сумніву. Можеш покластися на мою думку. Це — як пролог до п'єси, епіграф до розділу, на зміну якому незабаром прийде проза реальних подій.
— Ніхто на таке не чекав. Та я сама ще місяць тому про це і гадки не мала! Часом дійсно трапляються речі дуже дивні та несподівані!
— Так — коли знайомляться такі люди, як ти і містер Елтон, то це і справді дивно та несподівано. Далеко не завжди трапляється, коли те, що є бажаним, буквально до фізичної відчутності можливим і суголосним із намірами інших людей, стає реальністю так швидко. Сама ситуація звела вас із містером Елтоном воєдино; ви належите одне одному за всіма обставинами свого життя. Ваше одруження буде рівнозначним шлюбові у Рендоллзі. У самій атмосфері Гартфілда є щось таке, що скеровує любов у правильному напрямку і змушує її рухатися саме в тій колії, в якій їй належить.
у гартфілдському виданні Шекспіра цей рядок супроводжувався б довжелезними коментарями.
— Щоб містер Елтон — і справді закохався в мене, хоча я — як і багато інших — до Михайлового дня його не знала і з ним не розмовляла! А він — красень із красенів, усі його поважають; зовсім як містер Найтлі! Його товариство є настільки бажаним, що — як усі гадають — йому зовсім не потрібно харчуватися вдома на самоті (хіба що тільки тоді, коли сам цього забажає), бо він отримує більше запрошень, ніж є днів у тижні. І в церкві виступає просто чудово! Міс Неш записує всі його проповіді з того часу, як він приїхав до Гайбері. Боже правий! Пригадую, як уперше його побачила! Я тоді ще майже нічого не тямила! Сестри Еббот і я, коли почули, що він проходитиме мимо, побігли до фасадної кімнати і позирали на нього в щілину між шторами; потім прийшла міс Неш і прогнала нас, а сама залишилася, щоб теж подивитися; однак трохи згодом вона покликала мене назад і дозволила й мені спостерігати, що з її боку було дуже люб'язно. А яким красивим він нам видався! Він ішов пліч-о-пліч із містером Коулом.
— Цей шлюб неодмінно буде до вподоби твоїм друзям — незалежно від того, хто вони і яке становище займають, — аби тільки у них вистачало здорового глузду; пристосовувати ж свою поведінку до бевзів ми не збираємось. Якщо їх турбуватиме, аби ти вийшла заміж щасливо, то ось вам чоловік, чий приязний характер є цьому безперечною гарантією; якщо вони бажають, аби ти, вийшовши заміж, лишилася в тій самій місцевості і в тому самому колі знайомих, то збудеться і це; коли ж єдиною їхньою метою є, аби ти вийшла заміж вдало в загальноприйнятому розумінні, то ось вам і чималенький статок, і міцне та респектабельне становище в суспільстві — таке підвищення твого соціального статусу їх неодмінно задовольнить.
— Так, істинна правда. Ви так гарно говорите; слухати вас — одна насолода. Ви розумієте геть усе. І ви, і містер Елтон такі розумні. А ця шарада! Навіть коли б я цілий рік готувалася, все одно не змогла б написати нічого такого.
— Гадаю, що по тому, як він учора відмагався, можна було здогадатися, що він збирається випробувати свої здібності.
— А мені здається, що ця шарада є безперечно найкращою з усіх тих, котрі я читала.
— Я теж ніколи не читала шаради доречнішої, це точно.
— До того ж ми ще не записували таких довгих загадок, як ця.
— Я не вважаю довжину чимось таким, що підвищує її цінність. Прийнято вважати, що такі речі тим кращі, чим вони коротші.
Гаррієт же буквально зациклилася на рядках шаради. В її голові народжувалися щонайсприятливіші порівняння.
Її щоки вкрив яскравий рум'янець, і незабаром вона заявила:
— Одна справа — мати добрий розум у звичайному розумінні, як усі; і коли є що сказати — то сісти і написати листа, коротко висловивши в ньому те, що маєш висловити; інша ж справа — складати от такі вірші та шаради.
Еммі гріх було бажати більш натхненного заперечення прози містера Мартіна.
— Такі милі й ніжні рядки! — вела своє Гаррієт. — Особливо два останні! Але як же я зможу повернути йому цей аркуш або сказати, що я розгадала шараду? Міс Вудхаус, скажіть, будь ласка, як нам тут вчинити?
— Залиш це мені. Ти ж не роби нічого. Смію гадати, що сьогодні ввечері він буде тут. Я поверну йому загадку, ми поговоримо про те і се, не згадуючи про тебе. Ти сама вибереш час, коли твої лагідні очі засяють радістю. Довірся мені та роби так, як я раджу.
— Ах, міс Вудхаус, як жаль, що мені не можна записати цю прекрасну шараду до свого альбома! Вона була б найкращою, я точно знаю.
— Ти можеш вилучити останні два рядки і сміливо переписати решту, ніхто тобі й слова не скаже.
— Ой! Та ці ж два рядки…
– Є найкращими з усіх. Безперечно, але — чисто для приватної насолоди; от і насолоджуйся ними наодинці. Від того, що ти їх пропустиш, нічого з ними не станеться. Двовірш залишиться двовіршем, зміст його також не зміниться. Але коли його вилучити, то спрямованість на конкретну особу зникне повністю, і залишиться гарненька галантна шарада, придатна для будь-якої збірки. Повір мені, йому не сподобається, коли проігнорують його палкі почуття, а ще більше — його шараду. Поета, що кохає, слід заохочувати або в обох сферах відразу, або в жодній. Дай-но мені альбом, і я запишу її так, що вона не буде асоціюватися з тобою.
Гаррієт мовчки погодилася, хоча її розум ніяк не міг розділити ці дві частини, і вона не почувалася певною — чи не занотовує її подруга зізнання в коханні. Шарада видавалася надбанням занадто цінним, аби навіть незначною мірою бути виставленою напоказ.
— Ця книга ніколи не покине моїх рук, — мовила вона.
– І прекрасно, — відповіла Емма, — бажання цілком природне; і чим довше воно триватиме, тим більшою втіхою це буде для мене. Та ось іде мій тато: ти не проти, щоб я прочитала шараду йому? Це зробить йому таку приємність! Йому подобаються такі речі, а особливо ті, в яких робиться комплімент жінці. До всіх нас він ставиться з почуттям щонайніжнішої галантності! Ти просто мусиш дозволити зачитати йому цю шараду.
На обличчі Гаррієт не відбилося особливого ентузіазму.
— Моя люба Гаррієт, тобі не слід так перейматися цією шарадою. Зациклившись на ній і зробивши поспішні висновки чи вбачивши в ній більше, ніж сказано, або навіть абсолютно все, що тобі хотілося б, ти можеш неналежним чином видати свої почуття і потрапити у смішне становище. Не треба надавати надмірного значення такому невеличкому вияву захоплення. Якби він бажав таємності, то не залишив би цей аркуш, коли я була поруч; навпаки — він навіть підсунув його до мене, а не до тебе. Не треба так серйозно ставитися до цього випадку. Містер Елтон і так має достатньо стимулів, аби продовжувати висловлювати свої почуття і втілювати свої наміри, отже, для його заохочення нам зовсім не потрібно зітхати й проливати сльози замилування над цією шарадою.
— Ой, ні-ні — сподіваюсь, що я не потраплю з нею у смішне становище. Чиніть на власний розсуд.
Увійшов містер Вудхаус і дуже швидко знову повернув розмову до цієї теми неодноразовим повторенням свого звичного запитання:
— Ну що, мої любі, як ваші успіхи з альбомом? Записали що-небудь новеньке?
— Авжеж, татусю, ми дещо маємо, дещо зовсім свіже, і можемо тобі це прочитати. Сьогодні вранці на столі було знайдено аркуш (ми подумали — мабуть, якась фея загубила), із прегарною шарадою, котру ми щойно переписали.
Вона прочитала йому вірша так, як він завжди любив — повільно і виразно, декілька разів підряд, з поясненням кожної частини по мірі її прочитання. Як Емма і передбачала, він отримав надзвичайне задоволення, особливо від слів на адресу дами.
— Дуже влучно сказано. Істинна правда. «Ув очах томливих». Моя люба, ця шарада така мила й гарна, що мені неважко здогадатися, яка фея її згубила. Окрім тебе, Еммо, ніхто не здатен так добре написати.
Емма тільки кивнула головою і всміхнулася. Містер Вудхаус трохи подумав і додав, ніжно зітхнувши:
— Зовсім неважко помітити, в кого ти вдалася! Твоя люба матінка була такою тямущою в усіх цих речах! Мені б її пам'ять! А я — так нічого не пам'ятаю, навіть оту загадку, про яку вам говорив. Можу лише пригадати першу її строфу, але ж їх там декілька!
Оце і все, що я в змозі з неї пригадати — а вона ж уся така дотепна! Але, люба моя, здається, ти казала, що ви її вже записали?
— Так, татусю, вона записана на другій сторінці. Ми переписали її з «Витягів із красного письменства», автор цієї загадки — Гаррік, ви ж знаєте.
— Еге ж, істинна правда. Так хочеться ще щось звідти пригадати.
Це ім'я нагадує мені бідолашну Ізабеллу, бо її ледь не нарекли Кетрін на честь бабусі. Сподіваюся, що наступного тижня вона до нас приїде. Ти ще не надумала, моя люба, де ми її влаштуємо — і яку кімнату ми виділимо для дітей?
— Авжеж, подумала — вона зупиниться, звісно, там, де зазвичай — у своїй власній кімнаті; а діти, як завжди, житимуть у дитячій, ви ж знаєте. А чи слід щось міняти?
— Не знаю, люба, — вона ж так давно була в нас! Аж минулого Великодня! І то лише кілька днів. Це так незручно, що містер Джон Найтлі — адвокат. Бідолашна Ізабелла! Це така журба, що її в нас забрали! А як засмутиться вона, коли приїде і не зустріне тут міс Тейлор!
— Тату, вона принаймні не здивується.
— Не знаю, люба моя, не знаю. Я — так точно здивувався, коли вперше дізнався, що вона збирається вийти заміж.
— Поки Ізабелла буде в нас, нам слід буде запросити на вечерю подружжя Вестонів.
— Звичайно, моя люба, — якщо вистачить часу. Бо вона ж приїде лише на тиждень, — це було сказано дуже пригніченим тоном. — Ні на що не вистачить часу.