Ніхто не заважав йому вести його власний діалог із жінкою з України.
- Яка ви гарна!
Руслана здивовано глянула на нього. Ларс зрозумів банальність компліменту і поглибив його науковими узагальненнями історико-географічного спрямування:
- У ваших країнах дуже багато гарних жінок, і це не комплімент, а констатація. На противагу нашим країнам. Ви знаєте, Руслано, це наслідки багатовікового спалення відьом.
Не одне сторіччя знищували дуже молодих жінок, та ще й переважно до того, як вони ставали матерями. Це було давно.
Але тоді, в ті далекі часи, гарних дівчат було зліквідовано, даруйте за таке канцелярське слово, настільки багато, що відбулися незворотні антропологічні зміни в західній культурі.
- А в нашій країні знищували переважно чоловіків. І, як ви розумієте, найкращих. І це було зовсім недавно. Наші інквізиції та війни ще навіть не стали історією.
Офіціант забирає недоїдений шатобріан, подає морозиво з tutti-frutti та свіжі тропічні фрукти. Починає грати музика.
Під час вечері її завжди вмикають. Спалахнули різноколірні канделябри над столиками. Вино можна замовити сюди, а можна спуститися до бару.
- Яке ви бажаєте вино? Біле? Рожеве? Червоне? Чи «Мартіні»? Або «Чері»?
- А можна шампанське? – вперше усміхається Руслана.
Штучне світло грає в її очах і сережках. ТА жінка також була гарна. Вона була викладачкою у провінційному університеті. Ларс познайомився з нею за оголошенням. Після тридцяти він збагнув, що настав час одружитись, а також усвідомив, що в його оточенні жінки, з якою він хотів би це зробити, фактично немає. Фахівець зі слов'янської ментальності вирішив пошукати жінку в слов'янському світі. Старанно виводив на конверті кириличні літери. Після півроку листування запропонував зустрітися. Вона написала, що не має грошей поїхати зустріти його з літака в Києві, і навіть нема в кого позичити на тиждень, і він наважився їхати сам. З Києва розбитим смердючим поїздом дістався до обласного центру.
Автобуси до районного центру не курсували в зв'язку з метеоумовами, і він поїхав у приватному авто, яке поламалося серед поля, де він лишився сам під дощем серед ночі. Потім його довезли до сусіднього містечка у вантажівці зі свинями.
А потім він таки потрапив, куди прагнув. Від жінки, до якої їхав з трьома жахливими пересадками, Ларс тікав на третій день, як дезертир з поля бою, втішаючи себе тим, що, поперше, вона вже не юна дівчина, а по-друге, в них нічого не було. Тоді він зарікся знайомитися з добре освіченими жінками зі Східної Європи, бо не міг позбутися незрозумілого почуття провини за свої фірмові валізи на коліщатках і добротні черевики у світі, де всі ходять у гумових чоботах і тягають великі брудні торби. … Шампанське в зал для обідів не носять. Але його можна замовити в номер. Як ви на це, Руслано? Адже пити шампанське – то була ваша ідея. А до того ж – з вікон моїх кімнат можна побачити монастирське подвір'я. Ви не пошкодуєте.
Адже ваші кімнати виходять на площу Ринок, a це зовсім інша перспектива…
Срібне відерце з шампанським «Bon courage» і два високі келихи вже чекають на них на столику поряд з дверима до номера, де мешкає Ларс. Як тільки Морсон вставив у щілину пластикову картку-ключ, кельнер, виникши нізвідки, відкоркував шампанське і так само зник у нікуди. Ларс пропустив Руслану перед себе, заштовхав до кімнати столика, на якому, окрім пляшки, лежали розкладені віялом плитки шоколаду. Він згадав, як роздавав шоколад сусідським хлопчакам своєї попередньої української знайомої, і як вони хапали ті ласощі і зникали не подякувавши.
Ларс зібрав шоколадки зі столика, поклав їх Руслані на коліна:
- Візьміть для сина. Це дуже якісний шоколад.
Сказав і знітився – може, щось не так? Але Руслана усміхнулась й уклала брунатні плитки до свого портфеля.
Ларс розлив шампанське «Bon courage». Келихи дзенькнули в тональності ля мінор. То було дуже хороше шампанське, після якого ординарні вина вже не п'ються до кінця життя.
Спогад про «Bon courage» дає мужність не пити нічого, допоки не буде нагоди пити щось такого ж ґатунку.
А після шампанського чоловік і жінка підійшли до вікна і дивилися, як у сутінках перше осіннє листя тихо падало на плити монастирського подвір'я, і вони обидва погодились: так, це один з куточків Всесвіту, що зберігає відчуття вічності.
То був жіночий монастир, куди ще в долютеранську добу засилали аристократок, які порушували правила моральності. А потім рука чоловіка тихо лягла на плече жінки, і жінка не відштовхнула тієї сильної ніжної руки. А після запаморочливих поцілунків чоловік підняв жінку на руки, і вона прошепотіла: «Боже мій, я була сама більше трьох років…»
Скільки всього сказано й написано про такі зв'язки, що їх іменують випадковими? Що то є? Насмішка з кохання, чи навпаки, лише в такі хвилини до двох приходить незіпсуте почуття, а все інше – то розрахунок, гра, змагання? То перемога чоловіка над жінкою чи вияв жіночої свободи? Це те, в чому каються, чи те, що згадують як подарунок долі? Це те, після чого не може бути тривання, чи навпаки, тільки такі пориви бувають початком особливо глибокого єднання чоловіка й жінки? Нема правил, нема законів. Є життя. І є в житті ірреальні моменти, коли закони реального світу тимчасово не діють. … Другий тиждень роботи семінару «Схід – Захід: діалоги та непорозуміння» добігає до свого завершення. Організатори починають нагадувати учасникам, хто летить з Франкфурта, хто з Берліна, і що кожному буде забезпечена вчасна доставка до аеропорту. Семінарники обмінюються хатніми та службовими телефонами, поштовими та електронними адресами. Всі сподіваються на нові зустрічі.
В срібній залі готелю «Зільбергльокенблюме» організовано прощальний бенкет, де грає жива музика і де представлені top-wines з усіх країн Європи – як Західної, так і Східної. Чоловіки одягли чорні «трійки» й «метелики», жінки причепурилися, як пави, і тільки Руслана з'явилася у правдивій вечірній сукні.
Руслана стурбована. Вона сьогодні телефонувала додому.
Мамі краще. Але за її відсутності сталося багато чого.
Подумки вона вже там, вдома, на київських вулицях. Ларс розуміє, що він не завоював цієї жінки. Хоча між ними БУЛИ моменти особливого порозуміння. Але Руслана дозволила дзвонити і писати. І вона запрошує до Києва. Можливо, там їхній діалог матиме майбутнє…
Special woman
Неля Тимченко, науковий співробітник Інституту гуманітарних проблем сучасності, ввімкнула телевізор й уздріла на екрані свого колишнього чоловіка Олександра Тимченка, якого не бачила незліченну кількість років. Подружжя розлучилося дуже давно, залишкових явищ у вигляді післяшлюбних стосунків, як це буває в багатьох, у Тимченків не спостерігалося. Від колишнього шлюбу в Нелі залишилося тільки неординарне прізвище Тимченко і дванадцятирічний син Юрій. Щомісяця у скриньці з'являвся поштовий переказ на суму різного ступеня мізерності, що протягом останнього року балансувала на рівні тридцяти семи гривень шістнадцяти копійок. Колись студентка п'ятого курсу Неля Зелінська мала щастя привернути увагу молодого аспіранта Олександра Тимченка, котрий в охайному костюмі при краватці вів практичні з наукового комунізму на факультеті точного машинобудування, усім своїм виглядом символізуючи глибоко науковий підхід до всього, навіть до комунізму зразка 1984 року.
Коли Неля у важкі хвилини пригадувала, що, власне, хорошого було в її житті, то в актив потрапляли долюбовні стосунки із Сашею Тимченком, коли той дивував її нетрадиційним, як на ті часи, поглядом на ревізіоністську ідеологію та неоднозначним ставленням до її проявів. А коли почалася любов, все хороше розпорошилося. Під час акту Саша поспішав, боячись, що прийде мама. Коли одружилися, Саша також боявся, що мама в сусідній кімнаті почує. Коли Юрчик народився, у Саші був на носі захист дисертації про ревізіоністську ідеологію. Після того, як Сашина мама розбуркала Нелю після безсонної ночі з дитиною, щоб та негайно йшла протирати для Саші морквяний сік з яблучним пюре, – Неля зібрала речі й поїхала до своєї мами.
Нещасливою долю Нелі Тимченко не можна було назвати.
Особливо за критеріями країни, де відбувається дія. Жила у центрі міста в будинку, де квартири дорожчі, ніж в Амстердамі.
Працювала в установі з хитромудрою назвою. Там, хоча й не платили місяцями, проте співробітників іноді запрошували до Європи. Неля вже двічі була на конференціях зі входження Східної Європи до Європи правдивої. От тільки з мужем не поталанило. Втім, з її мужем, як вона довідалася з випадково побаченої телепередачі, пощастило іншій жінці.
Саша Тимченко трошки нагуляв щік і діафрагми, але від часів наукового комунізму практично не змінився. Поряд з ним сиділа вульгарна на вигляд білява жіночка у знадливій сукні на бретельках. Ведуча представила її широкому загалу як одну із найглобальніших зірок місцевої естради Тетяну Кудріну. То була вірна дружина Тимченка, його подруга і помічниця в усіх справах. А самого Тимченка представили телеглядачам як поета-пісняра. Так, Неля краєм вуха чула, як в ефірі звучало: «на слова Олександра Тимченка!» Але через фатальну поширеність імені й прізвища не могла й уявити, що який-небудь примітивний текст на кшталт: «Я і ти/занурені світи/Пливемо/Живемо» створив той, хто надсилає їй щомісяця по 37 гривень 16 копійок на утримання неповнолітнього сина Юрія. Саша Тимченко перед телекамерою цілує Кудриній руки. Довірливо розповідає телеглядачам, що вона йому породила двійко діточок. Як вдається узгоджувати родину і творчість? Звичайно, дуже важко. Але якщо згода в сімействі, то як же без пісні?
Потім Кудріну запросили заспівати, і вона зізналася, що сьогодні не в формі, бо вранці варила сімейству борщ. Але потім все-таки вийшла на подіум, і, професійно демонструючи ноги, затягла текстово бездарну пісню про пріоритет родинних цінностей над усіма іншими.
Пані Кудріна співала повільно, ретельно вимовляючи слова. Очевидно, композитор створював такий ритм, щоб донести до слухача глибинний філософський зміст поезії пана Тимченка.
Колись, у долюбовний період стосунків, Саша Тимченко цитував неймовірно хороших поетів. І Неля, сидячи в бібліотеці, відкладала дипломну роботу з точного машинобудування, шукала тих поетів, віднаходила зацитовані Сашею рядки. Ото варто було долучатися до висот світової культури, щоб у результаті продукувати тексти для нездари Кудріної!
Цю пісню зараз багато хто співає. Шлягер кварталу.
Раніше вона не зауважувала її, як і не звертала уваги на тисячі інших подібних «шедеврів». Але зараз необхідно поділитися з кимось почутим і пережитим.
Неля набрала телефон свого приятеля і шефа, завідувача лабораторії духовної інтеграції з Європою Володі Сидоренка.
Влодко поспішав, слухав її неуважно, одначе недарма вважався найсвітлішою головою в Інституті гуманітарних проблем сучасності й одразу належним чином зреагував:
- На кий біс ти аналізуєш якість шлягерних текстів за критеріями Анакреона? Народу потрібні такі пісні, і вони існують. Ти ліпше подумай, скільки він одержує за цей так званий шедевр. І подумай, де б знайти юриста, щоб і твій Юрко теж щось із того мав. Бо в нашому інституті заплатять ще нескоро.
Цілком конструктивне зауваження. От що то чоловічий розум. Неля почала обдзвонювати знайомих. Їй порадили звернутися до юриста Дашинського, одного із найвідоміших фахівців у галузі інтершлюбних стосунків.
Все виявилося не так і просто. Скорше за все, як пояснив ситуацію Дашинський, гроші за виконані на концертах пісні сплачують спонсори концертів неофіційно, так би мовити, «в конвертах». Тимченко-батько ніде за них не розписується.
Такі доходи дуже важко обкласти як податками, так і аліментами. Звичайно, за виконання пісень на радіо й телебаченні йому йде якийсь гріш, але то не основне місце роботи. Дашинський уважно в лупу розглянув печатку на квитанціях на 37 гривень 16 копійок.
- Ось, бачите, в нього місце роботи – якийсь навчальний заклад. Звідти він і сплачує вам належні 25 відсотків. А дістатися до його інших офіційних доходів можна буде, лише коли введуть систему особистих кодів. За те, щоб обкласти реальні доходи поета-пісняра Тимченка, можна взятися, але це коштуватиме не менше ніж, – Дашинський назвав солідну суму, – але гарантії нема, бо все залежатиме від совісті Тимченка, якої, судячи з усього, нема. Краще створити навколо нього негативну думку, написати в пресі, що перша дружина з дитям жебракують у переході, поки він з Тетяною Кудріною співає про любов. Газети охоче візьмуть такий матеріал, буде широкий резонанс, і тоді з Тимченка можна буде одноразово здерти суму в валюті.