— А скільки буде музик? — запитав Псаромник.
— Сімдесят три, — відповів Пиякон.
— І чотирнадцять півчиків, — гордо додав Свяченик.
— Ф’ю, — протягло свиснув Псаромник. — А одружуються всього лиш двоє, — додав він у захваті.
— Атож, — мовив Свяченик. — У багатіїв завжди так.
— І багато буде народу? — спитав Пиякон.
— Сила! — відповів Псаромник. — Я візьму довгу червону алебарду і червоного ціпка з головкою.
— Ні, — заперечив Свяченик, — слід узяти жовту алебарду і фіалкового ціпка, так буде вишуканіше.
Усі троє зупинилися під хорами. Свяченик намацав невеличкі дверцята, заховані в одній з колон, що підтримували склепіння, і відчинив їх. Один по одному вони піднялись вузькими сходами у формі Архімедової спіралі. З гори сіялось тьмяне світло.
Зробивши двадцять чотири оберти, вони зупинились перепочити.
— Ох і тяжко! — зітхнув Свяченик.
Псаромник, що стояв найнижче, потвердив, а Пиякон, затиснутий між двома вогнями, був змушений погодитись із ними.
— Ще два з половиною оберти, — потішив Свяченик.
Вони вийшли на хори навпроти вівтаря на висоті ста метрів від підлоги, і звідти вівтар ледве мрів у тумані. Хмари без усяких перешкод запливали до церкви й пливли по нефу сірими бахматими клаптями.
— Погода буде гарна, — сказав Пиякон, вдихаючи запах хмар. — Чебрецем пахнуть.
— І трохи волошками, — додав Псаромник, — їх теж чути.
— Сподіваюсь, церемонія відбудеться на славу! — мовив Свяченик.
Усі троє опустили коробки й почали розвішувати на стільцях для музик усілякі прикраси. Псаромник виймав їх, здував з них порох і передавав Пияконові та Свяченикові.
Колони над ними й далі тяглись угору і, здавалось, з’єднуються десь у високості. Гарне жовтаво-біле масивне каміння, пещене лагідним денним світлом, повсюди розсівало спокійне світіння. Вгорі воно видавалось зеленаво-синім.
— Слід начистити мікрофони, — сказав Свяченик Псаромникові.
— Я виймаю вже останню прикрасу, — крикнув Псаромник, — і зараз до них візьмуся!
Він витяг із торбинки червону сукнянку і почав ретельно натирати підставку першого мікрофона. Мікрофонів було чотири, в один ряд перед стільцями для оркестрантів, і були вони налаштовані таким чином, що кожній мелодії відповідало бамкання дзвонів за стінами церкви; проте всередині чулася лише музика.
— Йосипе, швидше! — підганяв Свяченик. — Ми з Еманюелем уже закінчили.
— Зачекайте мене, — благав Псаромник. — Згляньтеся, мені потрібно ще п’ять хвилин!
Пиякон і Свяченик закрили коробки на оздоби й поставили їх у закутку хорів, щоб забрати після весілля.
— Я вже готовий! — крикнув Псаромник.
Усі троє застебнули ремені парашутів і граційно стрибнули в безодню. Затріпотів шовк, розкрилися три великі барвисті квітки, і свята трійця без жодних перешкод опустилася на гладенькі плити нефа.
19
— Гарна я тобі?
Хлоя задивлялася на себе, схилившись над акваріумом зі срібним пісочком на дні, де у воді, нічого не боячись, вигравала червона рибка. На Хлоїному плечі сиділа чорновуса сіренька мишка, терла лапками свого писочка й дивилася на мінливі відблиски.
Хлоя натягла панчохи, тоненькі, мов дим з кадила, що барвою добре пасували і до її білого тіла, і до білих шкіряних туфликів на високих підборах. Решта її тіла була оголена, тільки на руці висів важкий браслет із синього золота, від чого тендітний зап’ясток видавався ще тоншим.
— Як ти гадаєш, мені вже зодягатися?
Мишка ковзнула вздовж круглої Хлоїної шиї й зіперлась на одну з її грудей. Тваринка дивилась на неї знизу і, здавалося, відповідала ствердно.
— Тоді я пускаю тебе на землю, — сказала Хлоя. — Ти ж знаєш, що сьогодні ввечері ти повернешся до Колена. Йди попрощайся з усіма тутешніми мишками!
Хлоя посадила мишку на килим, визирнула у вікно, знов опустила завісу й підійшла до ліжка. На ньому лежала, вже розправлена, її біла сукня та дві сукні барви прозорої води для Ізіди й Аліси.
— Ви вже готові?
У ванній кімнаті Аліса допомагала Ізіді робити зачіску. Дівчата теж уже натягли панчохи й озулися.
— Щось ніхто з нас не квапиться, ні ви, ні я! — сказала Хлоя, вдаючи суворість. — Ви хоч знаєте, діти мої, що я сьогодні виходжу заміж?
— Залишилась одна година! — вигукнула Аліса.
— Устигнемо, — докинула Ізіда. — Адже ти вже зачесана!
Хлоя сміялась, трусячи крученими косами. Кімната наповнилася парою, стало душно, й Алісина спинка видавалась такою знадливою, що Хлоя виставила долоні й ніжно погладила її. Ізіда, сидячи перед дзеркалом, слухняно крутила головою, корячись точним Алісиним рухам.
— Мені лоскотно! — засміялась Аліса.
Хлоя гладила саме ті місця, що бояться лоскоту — ребра і боки до самих стегон. Тепла Алісина шкіра здригалася від доторків.
— Ти мені не дасиш зачесатися, — дорікнула Ізіда, що, збавляючи час, опоряджувала нігті.
— Які ви гарні обидві, — захоплювалася Хлоя. — Який жаль, що вам не можна піти просто так, мені б більше подобалось, якби ви зостались у самих панчохах і туфлях.
— Іди одягнися, лялечко! — відказала Аліса. — Ми спізнимось через тебе.
— Поцілуй мене, — попросила Хлоя. — Я така щаслива!
Аліса випхала її з ванної кімнати, і Хлоя сіла на ліжко.
Вона сміялась сама до себе, роздивляючись мережива на сукні. Потім, аби почати, вдягла невеличкий целофановий бюстгальтер і білі сатинові трусики, що легенько віддулися, охопивши її пружні форми.
20
— Уже все? — запитав Колен.
— Ще ні, — мовив Шик, учотирнадцяте розв’язуючи вузол Коленової краватки, що її ніяк не щастило пов’язати як слід.
— Можна спробувати в рукавичках, — запропонував Колен.
— Навіщо? — здивувався Шик. — Хіба так буде краще.
— Не знаю, — стенув плечима Колен. — Я, власне, нічого не стверджую.
— Добре, що ми загодя почали!
— Так, — згодився Колен. — Та якщо не зав’яжемо, то однаково спізнимось.
— Ет! Зараз зав’яжемо.
Шик проробив низку швидких тісно взаємопов’язаних рухів і щосили потяг за обидва кінці. Краватка тріснула посередині й зосталась у нього в руках.
— Це вже третя, — незворушно зауважив Колен.
— Ох! — застогнав Шик. — Бач як… Я й знав, що так буде… — Шик сів на стілець і замислено чухав підборіддя. — Не знаю, що воно діється, — нарешті признався він.
— Я тим паче, — протяг Колен. — Тут щось не гаразд.
— Атож, — спроквола мовив Шик. — А тепер я спробую не дивлячись.
Шик узяв четверту краватку й недбало обкрутив її навколо Коленової шиї, вдаючи, ніби зацікавився дзижчиком, що крутився біля вікна. Довгий кінець поставив під короткий, закинув його в утворену петлю, повернув праворуч, заправив знизу і, на лихо, саме цієї миті Шикові очі опустилися на об’єкт зусиль і краватка з силою затяглась, придушивши палець. Шик з болю аж верескнув.
— Хай йому біс! — горлав він. — Паскудство!
— Вона тебе скалічила? — спочутливо запитав Колен.
Шик завзято смоктав собі пальця.
— У мене весь ніготь почорніє, — скаржився він.
— Бідолаха! — жалів його Колен.
Шик крізь зуби щось бурмотів й дивився на Коленову шию.
— Стривай-но! — прошепотів він. — Вузол зав’язано! Не ворушись!
Шик обережно позадкував, не спускаючи ока з краватки, і взяв зі столу позаду себе пляшку фіксатора для пастелі. Повільно підніс до вуст рурку пульверизатора і беззгучно підступив до Колена. Колен мугикав, затято роздивляючись стелю.
Цівка пульверизованої маси вдарила в самісінький центр вузла. Краватка на мить підскочила і застигла, скута в’язкою й дедалі твердішою смолою.
21
Колен вийшов з дому разом із Шиком і друзі пішки пішли по Хлою. Ніколя мав приєднатися до них вже в церкві. Він наглядав за готуванням незвичайної страви, рецепт якої виявив у Гуффе, і сподівався, що вона стане справжнісіньким дивом.
По дорозі друзям трапилась книгарня і Шик як стій зупинився перед нею. Майже посередині вітрини, виблискуючи, наче коштовний самоцвіт, лежав примірник Партрової «Затхлості» в палітурці з фіалкового сап’яну, на якій виднів герб герцогині де Бувоар.
— Ох! — знетямився Шик. — Подивися лишень!
— На що? — спитав Колен, вертаючи назад. — А… Це?
— Так, — кивнув Шик.
Шика пойняло нездоланне жадання, з його рота покотилася слина. Між ногами в нього утворився невеликий струмочок і побіг до краю тротуару, огинаючи найменші нерівності придорожнього пороху.
— Ну? — запитав Колен. — У тебе ж вона є?
— Не в такій оправі! — вигукнув Шик.
— Ет! Годі вже з тебе! — скривився Колен. — Ходімо, в нас обмаль часу.
— Вона коштує принаймні один або й два фальшони, — озвався Шик.
— Атож, — проказав Колен, відходячи.
Шик почав ритися в кишенях.
— Колене! — гукнув він розпачливо. — Позич мені трохи грошей.
Колен знову зупинився й сумно похитав головою:
— Гадаю, тих двадцяти п’яти тисяч фальшонів, що я їх тобі пообіцяв, вистачить ненадовго.
Шик збуряковів, похнюпив носа, але руку простяг. Схопив гроші і кинувся до книгарні. Колен, зажурившись, чекав на нього. Побачивши радісне Шикове обличчя, знову похитав головою, цього разу спочутливо, а на вустах у нього з’явилася ніби посмішка.
— Бідолахо, ти збожеволів! Скільки ти заплатив?
— Яке це має значення! — мовив Шик. — Ходімо тепер швидше.
Друзі наддали ходи. Шик, здавалося, сів верхи на крилатого дракона.
Біля Хлоїних дверей натовп розглядав розкішну білу машину, що її замовив Колен. Разом з машиною приставили і водія, який мав обслуговувати церемонію. Всередині все було вистелене білим хутром, пашіло теплом, чулася музика.
Небо було блакитне, де-не-де пливли дрібні легенькі хмарки. Холод пробирав, але не до кісток. Зима закінчувалась.
Підлога ліфта здибилась під їхніми ногами і, повільно, спазматично скоротившись, винесла їх нагору. Вийшовши з ліфта, друзі подзвонили. Двері перед ними розчахнулися: Хлоя чекала.
Окрім целофанового бюстгальтера, вузьких білих трусиків і панчіх, Хлоїне тіло вкривав лише складений удвоє муслін, з пліч спадала широка прозора намітка, голова була непокрита.
Аліса й Ізіда одяглись так само, проте їхні сукні були водяної барви. Їхні закучерявлені коси виблискували на сонці й закруглювались на плечах запашною важкою масою. Певне, ніхто б не відповів, котра з дівчат найвродливіша. Колен відповідь знав. Він не зважився поцілувати Хлою, щоб не порушити гармонію її вбору, зате надолужив утрачене з Ізідою та Алісою. Ті анітрохи не опиралися, бачачи, який він щасливий.
Уся кімната була заставлена білими квітами, що їх вибрав Колен для Хлої, а на подушці розстеленого ліжка лежала червона трояндова пелюстка. Квіткові аромати і дівочі пахощі змішувалися й поєднувались, отож Шик уявив себе бджілкою у вулику. Аліса приколола до кіс бузкову орхідею, Ізіда — яскраво-червону троянду, а Хлоя — велику білу камелію. В руках вона тримала букет лілей, а біля важкого браслета з синього золота тепер з’явивсь іще браслетик із свіжих і немов полакованих листочків прочитана. Хлоїна обручка нареченої була оздоблена невеличкими квадратовими і довгастими діамантами, що утворювали Коленове ім’я, написане абеткою Морзе. В кутку за квітами видніло тім’я кінооператора, що відчайдушно крутив ручку камери.
Якийсь час позували Колен із Хлоєю, потім їх заступили Шик, Аліса і Ізіда. Після цього всі зібрались у гурт і пішли за Хлоєю, що перша ступила в ліфт. Під великою вагою линви ліфта розтяглися так, що не було жодної потреби натискати на гудзик, натомість з ліфта треба було вискакувати всім зразу, щоб не злетіти вгору разом з кабінкою.
Водій відчинив дверцята. Дівчата і Колен сіли ззаду, Шик умостився попереду. На вулицях на них озиралися геть усі й довго махали руками їм навздогін, гадаючи, ніби це президент, а потім знову рушали кому куди треба, думаючи про все блискуче й золочене.
До церкви було не дуже далеко. Машина зобразила елегантну кардіоїду й зупинилася перед сходами.
На паперті між двома високими різьбленими колонами Свяченик, Пиякон і Псаромник влаштували передвесільну виставу. За ними майже до самої долівки опускалось біле шовкове драпування, а чотирнадцять півчиків витанцьовували балет. Вони були вбрані в білі блузки, в червоні штанці й білі капчики. Замість штанців дівчатка мали коротенькі червоні складчасті спіднички і кожна з них заколола собі в коси червону пір’їну. Свяченик гупав у величезний бубон, Пиякон грав на флейті, а Псаромник відбивав ритм, послуговуючись маракасом. Всі троє хором проспівали рефрен, після чого Псаромник спробував витинати гопки, далі схопив контрабас і виконав смичком нечувану джазову варіацію підхожої до ситуації музики.
Сімдесят три музики на балконі почали вже награвати, що є сили забамкали дзвони.
Почувся тільки один негармонійний акорд, бо диригент, що підійшов дуже близько до краю хорів, шугнув у порожнечу і оркестром почав керувати його заступник. Тієї миті, коли диригент розбився об плити, музики взяли інший акорд, щоб заглушити звук падіння, проте церква здригнулася до самого підмурку.
Колен і Хлоя зачудовано дивилися виставу Свяченика, Пиякона і Псаромника, а два Псаромниченки, ставши біля церковних дверей, чекали слушного моменту, щоб винести алебарду.
Свяченик востаннє прогримотів, жонглюючи паличками, Пиякон видобув із флейти пронизливе нявчання, що вправило в побожний настрій половину святенників, що поставали вздовж сходів, аби побачити молоду, а Псаромник, узявши останній акорд, порвав струни свого контрабаса. Потому чотирнадцять півчиків вервечкою зійшли з ганку й дівчатка поставали правобіч, а хлопчики лівобіч від дверцят машини.
Хлоя вийшла з машини, чарівна і сяйлива у білій весільній сукні. Слідкома за нею йшли Аліса та Ізіда. Надійшов Ніколя і приєднався до гурту. Колен узяв за руку Хлою, Ніколя — Ізіду, Шик — Алісу, і всі три пари піднялися сходами, позаду йшли брати Демаре, Коріолан праворуч, Пегас ліворуч, а півчики, причепурюючись, парами поставали на сходах. Свяченик, Пиякон і Псаромник відклали інструменти і, чекаючи наречених, водили хоровод.
На ганку Колен із друзями здійснили складні маневри і поставали в тому порядку, в якому годилось увійти до церкви. Колен з Алісою, Ніколя під руку з Хлоєю, за ними Шик та Ізіда і нарешті брати Демаре, тільки цього разу Пегас праворуч, а Коріолан ліворуч. Свяченик і його апостільці вже не крутились, повернули голови до процесії і, виспівуючи давній григоріанський хорал, метнулися до дверей. Коли процесія проминала Псаромниченків, ті розбивали об голови людей кришталеві пляшечки зі свяченою водою і стромляли їм у волосся палички, що курилися ладаном: у чоловіків вони спалахували жовтим полум’ям, у жінок — фіалковим.
Біля входу до церкви стояли вагонетки. Колен та Аліса сіли в першу і відразу поїхали. Вони опинились у темному коридорі, що тхнув релігією. Вагонетка котилася по рейках, гуркочучи, наче грім, не менш гучно відлунювала музика. В кінці коридора вагонетка розчахнула двері, ковзнула праворуч і перед пасажирами постав Святий у зеленому сяєві. Він страшено кривлявся і Аліса притислася до Колена. Клапті павутиння чіплялися їм за обличчя, а в пам’яті виринали уривки молитов. Другим видивом була постать Діви, а при третьому видиві — перед скривленим лицем Бога з підбитим оком — Колен уже пригадав усю молитву і зміг переказати її Алісі.
З оглушливим гуркотом вагонетка заїхала під склепіння бічного нефа й зупинилася. Колен вийшов, показав Алісі, де їй сісти, й зачекав Хлою, що відразу й приїхала.