«От, наприклад, Солчнів та Мишко тепер ганяються денебудь за «Чорною маскою»», — думала Айзі. — «А можливо, що вже денебудь лежать у снігу з простреленим серцем».
Вітер, холодний вітер рвав з неї пальто. Сердито дмухав в обличчя й заморожував на очах сльози. З поривами вітру її голову наповнювали різноманітні думки, що завдяки ним вона не помічала темряви й не відчувала страху, який наганяли ці пустельні вулиці.
Коли ж вона згадувала про сьогоднішню роботу, вона всміхалась й відчувала смак солодких цукерків на вустах.
«Все дітям», — думала вона. — «Все для майбутнього».
В цей час на далеких околицях було зовсім порожньо. Навіть не було чути собак. Мовчазно стояли старі, напівзруйновані халупи, мовчазно стояли телеграфні стовпи, нагадуючи якихось несподівано зустрінутих людей, і тільки чорні віти заледенілих дерев шуміли в поривах вітру.
Раптом з темряви маленького будинку виринула постать чоловіка. Постать обережно вийшла на середину вулиці, поглянула у всі кінці й перебігла в тінь другого такого ж будинку. Потім, постоявши трохи, рушила далі. Вона перебиралась з під'їзду в під'їзд, ховалась за стовбурами дерев, за горожами й все посувалась вперед. Раптом постать наткнулась на другу постать чоловіка, що так само, перебираючись з під'їзда в під'їзд, ішов назустріч.
— Стій!
І два величезні кольти, простягнутих один одному назустріч у темряві, наткнулись на свої крицеві дула.
Постаті чоловіків, загрожуючи один одному револьверами, подивились один одному в обличчя й побачили, що на них були чорні маски.
— Сто чортів! — промовила перша маска. — Нарешті я її спіймав.
—Не валяй дтрака! — промовила друга маска. — Руки вгору!
Обидва кольти, як люті пси, загарчали один на одного.
І раптом обидві маски голосно розсміялись на всю вулицю. Заспокоєні кольти полізли назад за пояси.
— От, так чудасія!
Маски по-товариському потиснули одна одній руки і збентежено розійшлися в різні кінці.
***
Айзі витягнула з кишені цукерки й почала смоктати. Вже скоро вона мала бути вдома. Треба було пройти ще темний провулок і через кілька будинків вона могла спокійно пройти в під'їзд.
Вона тепер думала про Солчнова. Вона шкодувала, що він кудись поїхав. Кілька вечорів вона не бачитиме його. Кільки вечорів їй доведеться самій повертатись додому. Але це ще нічого. Коли б з ним чого не скоїлось. Вона очевидно турбувалась за нього просто, як за товариша. Її дивувала також і проблема, яку хотів розв'язати Солчнів, і взагалі, щось він їй не подобавсь останніми днями.
Раптом Айзі помітила, що хтось перейшов вулицю. Їй стало страшно. Захотілося сильно крикнути, щоб хтось вибіг з будинку, щоб хоч когонебудь живого побачити на цій пустельній вулиці. Ще працював Жінвідділ. Але незабаром їй стало соромно, — ніде нікого не було і вона пішла далі, щось стискаючи в кишені рукою... Напевно то були цукерки, що їх Айзі захопила на дорогу з Жінвідділу.
Але от до неї повільними кроками з-за рогу будинку підійшов чоловік, одягнений у теплий кожух, а за поясом у нього стирчав кольт. Айзі подивилась вище й побачила, що він у кашкеті, а на обличчі в нього справжня чорна маска.
– Дозвольте, товаришко, бути вашим подорожнім, — ввічливо сказав чоловік у чорній масці, й Айзі почула грубий, суворий голос.
От після цього й не починай оповідання увертюрою. Тепер стає, цілком зрозумілим, що такі оповідання тільки й можна починати з такої увертюри, як:
«— Стій!
З темряви будинку вилинула постать і наставила на мене величезного кольта».
Але чоловік в чорній масці цього не сказав. Він тільки дуже ввічливо запропонував свої послуги.
—Хіба вулиця така мала, що не можна розминутись? – запитала Айзі і ще міцніше стиснула... цукерки в кишені.
– Коли двоє подорожніх ідуть в одному напрямку, то їм розминатись не треба! — сказала маска.
Айзі бачила, як у нього блиснули очі крізь дірки чорної маски.
– Справа в тому, — говорив далі чоловік, — що мені нудно самому гуляти вночі порожніми вулицями!..
– Хто вам заваджає одружитись?
—Я американець по натурі і пропоную вам свою руку й серце!
Маска верзла дурниці, це було очевидно. Але Айзі знала, що це звичайна історія. Вона тільки шкодувала, що потрапила в таке становище. Їй було страшно і сором цього страху. Коли вона говорила, голос у неї тремтів, було видно, що вона боїться.
Вітер збільшився. Здавалось, що вулиці зовсім спорожніли. Десь далеко пролунав постріл рушниці. Було чути, як високо, високо в повітрі продзижчала куля.
– Хай мене ловлять там, — тихо проговорив чоловік, — а я буду тут. Мені вже обридла ця гра, завше в небезпеці! Завше ловлять! Відпочинку ні на хвилину. Ви не комуністка? — раптом запитався чоловік.
Айзі зіщулилась. Вона вся тремтіла від якогось холоду, хоч на ній пальто було тепле. Їй хотілось відповісти, що вона не комуністка, але вона згадала чомусь Солчнова, засоромилась і промовила твердим голосом:
– Да, я комуністка! Я навіть допіру повертаю з Губкому!
– Це нічого! — сказав чоловік. — Нам з вами все одно по дорозі. Мене розстріляють в Чека, а вас уб'ють на вулиці! Ви служите сонцю, а ми темряві. Обидва сильні!
– Сонце переможе! — кинула Айзі.
Вона була роздратована. «Якого чорта він тягне», – думала вона, — «скінчав би діло, вже було б легше».
Але чоловік ішов поруч з нею, і, все так само ввічливо, розповідав про погоду і про свої настрої. Нарешті вони підійшли до будинку, де жила Айзі.
У вікнах будинку не було вогнів. Навколо не було ні одної душі. Айзі хотілось голосно крикнути, кричати «калавур», але вона знала, що це не допомогло б. Ніхто не вийшов би на вулицю, навіть коли поруч почав би горіти будинок.
— Я бачу, що ви вже дома? — сказав чоловік.
— Ви не помилились...
— Я мушу з вами попрощатися, але прошу лишити мені на пам'ять про нашу зустріч ваше чудове пальто й ваші боти!..
– Я так і знала! — сказала Айзі, і рішила, що ні за що не віддасть. Хай краще він її вб’є, ніж потім з неї сміятимуться Мишко і... Оце й зробило її суворою.
— Скидайте боти! — грубо промовила маска. Але Айзі вже вся була Губревком і вона ніжно промовила:
— Коли ви такий чемний кавалер, що ввесь час провожали мене, то потурбуйтесь бути ввічливим до кінця! — і вона простягнула йому свою ногу.
«Маска» зігнулась. І на цей раз Айзі витягла з кишені не цукерку, а револьвер. Раптовий, гучний постріл злився з придушеним криком:
– Айзі, Айзі!.. – кричав зовсім інший голос. — Це ж я!.. Солчнів... Марко...
Айзі похитнулась, і її підтримала дужа рука Солчнова. Чорна пов'язка з обличчя полетіла геть.
— Це я, Айзі, — говорив Солчнів, заспокоюючи її. І коли він відчув щось солодке у себе на вустах, він сказав:
— Айзі, ти сьогодні їла цукерки... Я знаю. В Жінвідділі... Я теж зустрів... Чорну маску... Але то був Мишко... Моя проблема...
Через те, що Солчнів, — а це був справді він, — говорив з якимись дивними перервами, під час яких він відчував на своїх устах смак Жїнвідділівських цукерок, то ми закінчимо й без нього.
***
На другий день в місцевих газетах було повідомлення, що бандита, який оперував під назвою «Чорна маска», спіймали сьогодні вночі аґенти Чека, завдяки відданій праці та таланту відомого всім нам товариша Мишка.
Не подумайте, що це була помилка і що це був Марк Солчнів.
Примітки
Оповідання Ґео Шкурупія «Патетична ніч» за життя автора було опубліковано в авторських збірках «Переможець дракона» (1925), «Патетична ніч. «Нарком»» (1929) і «Проза. Том перший. Новелі нашого часу» (1931). Тут твір представлено за останньою з названих публікацій (видавництво «Література і мистецтво», Харків-Київ). Збережено правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного. В тій книзі 11 творів, котрі зібрані у три групи: «Новелі репортажні», «Новелі таємниць» і «Новелі психологічні». «Патетичну ніч» автор помістив у групу новел таємниць.
Во ім’я Струка... – Ілько Тимофійович Струк (1896-1969) – український авантюрист, отаман часів Громадянської війни. Відомий також, як активний організатор єврейських погромів. В період Української революції командувач 1-ю Повстанською армією УНР. Більшу частину Громадянської війни (з перервами) був фактичним диктатором Чорнобиля.
... чи нема в тебе в кишені шпалера? – Шпалер – жаргонна назва будь-якого пістолета або револьвера.
... замість романів Мопасана та Вербицької... – Ґі де Мопассан (фр. Guy de Maupassant), повне ім'я – Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан (фр. Henry-René-Albert-Guy de Maupassant); 1850-1893) – значний французький новеліст. Анастасія Олексіївна Вербицька (1861-1928) – російський прозаїк.
Це така стара катеринка... — Катеринка (або шарманка, від фр. Charmante Catherine — «Прекрасна Катрін», назви однієї з перших пісень, що виконувалися на катеринці) — механічний музичний інструмент: переносний орган без клавіатури, що відтворює наперед записані на валику композиції. Музикант (часто, бродячий), виконавець мелодій на катеринці називається катеринщиком або шарманщиком.
... зоря на Губревкомі. – Губревком – Губернський революційний комітет.
Чека – російською ЧК, українською НК – Надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем – в 1917-1922 роках державно-політичний карний орган уряду «більшовиків» (на чолі з В.І. Леніним), створений за більшовицькою формулою для «боротьби з контрреволюцією і саботажем». Заснований на чолі з Феліксом Едмундовичем Дзержинським у грудні 1917 року. В 1918 році були створені місцеві органи НК: губернські, повітові (ліквідовані у січні 1919 року), транспортні, фронтові і армійські ЧК, станом на 1918 р. налічувалося 40 губернських й 365 повітових надзвичайних комісій. 1922 року ЧК змінила назву на ГПУ (українською ДПУ) – Державне політичне управління.
КП(б)У – Комуністична партія (більшовики) України.
... прапор, який напевне раніш належав Махну... – Нестор Іванович Махно («батько Махно»; 1888-1934) — політичний та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918-1921 років, відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни. Більшовики вважали махновців ворогами, хоч ті і допомагали їм у боротьбі з білогвардійцями.
... здавалися джунґлями з будь-якого роману Фенімора Купера. — Джеймс Фенімор Купер (англ. James Fenimore Cooper, 1789-1851) – американський романіст і сатирик. Класик пригодницької літератури. Шкурупій напевно має на увазі романи Купера про індіанців, але дія в них відбувається в північній частині Північної Америки (зокрема на території Канади), ліси котрої не називаються джунглями.