Двоє друзів швидко поповзли до стіни і повернули у вузький прохід між хижками. Вони досягли північної стіни, де у вузькій щілині панувала особливо глибока темрява.
Воїни рідко ходили по цій стіні — їм зручніше було стежити з західної та східної, вздовж проходів поміж хижками. Тому можна було не боятися, що варта нагорі почує тиху розмову.
У проході, в два ряди, упираючись ногами в стіни і голова до голови, лежало не менш як шістдесят рабів. Каві і Ремд — посередині. Старший етруск пошепки покликав до себе Пандіона і Кідого.
Молодий еллін, намацавши руку етруска, простяг йому захоплений з собою кинджал. Здивований Каві відчув холодний метал, порізав руку об гостре лезо І жадібно вхопився за зброю, шепочучи слова подяки.
Знудьгувавшись за зброєю, бувалий воїн зрадів. Він зрозумів, що, передаючи коштовний кинджал, молодий еллін тим самим визнавав старшинство Каві, без слів обираючи його своїм ватажком.
Не спитавши Пандіона, де він дістав зброю, Каві заговорив, роблячи довгі паузи, щоб ті, хто лежав поблизу, могли передати крайнім, бо вони нічого не могли почути. Нарада вожаків почалася — вирішувалося питання про життя і волю п'ятисот людей, ув'язнених в шене.
Каві говорив про те, що не можна відкладати заколот тому, що попереду них немає ніяких надій, становище може тільки погіршати, якщо рабів знову розділять і розішлють.
— Сили, які тільки й можуть забезпечити успіх у боротьбі, витрачаються в тяжкій праці на гнобителів з кожним місяцем життя в полоні, все менше бадьорості і здоров'я лишається в наших тілах. Смерть у бою — почесна і радісна, в тисячу разів легше загинути, б'ючись, ніж умерти під ударами жорстоких бичів.
Дружній шепіт схвалення пронісся по рядах невидимих слухачів.
— Так, заколот не можна відкладати, — говорив далі Каві,— але при одній умові: якщо ми знайдемо шлях виходу з проклятої країни. Навіть коли ми відімкнемо ще два-три шене, навіть коли ми здобудемо зброю, — у нас сили малі, ми не зможемо протриматись довго. Після великого заколоту рабів володарі Та-Кемту намагаються роз'єднати окремі шене, в нас немає зв'язку з ними, нам не пощастить збунтувати відразу велику кількість людей. Ми знаходимось у самій столиці, де багато війська, і не, зможемо йти по країні з боєм. Лучники Айгюптоеу страшні у нас же майже не буде луків, та й не всі здатні добре володіти ними. Давайте поміркуємо, чи можна нам іти через пустелю на схід або на захід. У пустелі ми зможемо опинитися дуже скоро після виходу з шене. Коли не Можна йти через пустелю, я думаю, треба відмовитися від заколоту, — це буде марна трата сил і жахлива загибель, Тоді нехай тікають тільки ті з нас, хто захоче зробити спробу пройти через вірну смерть з маленькою надією на волю. Я, наприклад, все одно спробую.
Схвильований шепіт знявся навколо замовклого етруска.
Слова його, передані з кінця в кінець, спочатку збудили бойовий настрій, а тепер посіяли сумніви і серед сміливих ватажків. Вони віднімали надію на щасливе завершення справи, навіть на привид успіху, і найхоробріші бійці завагалися. Різномовний шепіт носився у вугільно-чорній пітьмі проходу.
До центра групи, де лежало четверо друзів, підповз густобородий Аму — семіт з-за Лазурових Вод. Його земляки становили значну частину всього населення робочого будинку.
— Я наполягаю на заколоті. Нехай смерть поглине нас, але ми помстимося проклятим жителям проклятої країни! Ми покажемо приклад, який наслідуватимуть інші! Давно вже в Та-Кемті панує мир: жорстоке мистецтво гноблення відняло волю до боротьби у мільйонів рабів. Ми запалимо її знову.
— Добре, що ти думаєш так, ти хоробрий, — перервав його Каві.— А що ти скажеш тим, кого поведеш за собою?
— Скажу те саме, — палко відповів семіт.
— І ти певен, що за тобою підуть? — прошепотів етруск. — Правда надто тяжка… а брехня в такому ділі зайва — люди добре відчувають, де правда. Їхня правда та, що лежить у серці кожного.
Семіт нічого не відповів. У цей час між лежачими протиснулося гнучке тіло лівійця Ахмі. Пандіон знав, що цей молодий раб, полонений у битві коло Рогів Землі, походив із знатного роду. Лівієць запевняв, що поблизу гробниць найстародавніших царів Та-Кемту, біля міст Теніс та Абідос, іде на південний захід дорога в Уахет-Уер — великий оазис у пустині. Стежка з хорошими колодязями, багатими на воду, не охороняється військами. Треба ввійти в пустелю відразу за білим храмом Зешер-Зешеру і попрямувати на північний захід, де за сто двадцять тисяч ліктів від ріки перетнути дорогу. Лівієць брався провести до стежки й далі. В оазисі мало воїнів, і бунтівники зможуть захопити його. Далі, за переходом через пустелю, всього за двадцять п'ять тисяч ліктів, лежить другий великий оазис — Пашт, що витягся смугою в напрямі на захід. Ще далі буде оазис Мут, від якого стежка з колодязями веде до горбів Мертвої Змії, а звідти—дорога на південь, у країну чорних, невідому лівійцеві.
— Я знаю цю дорогу, — втрутився Кідого, — нею я йшов у той страшний рік мого полонення.
— В оазисах великі запаси фініків, ми відпочинемо. Там зовсім немає укріплень, і ми зможемо взяти з собою в'ючних тварин. За допомогою їх ми легко дійдемо до Мертвої Змії, а там, за Соляним озером, вже частіше трапляється вода.
План лівійця викликав загальне схвалення. Він здавався цілком здійснимим.
Проте обережний Каві запитав лівійця:
— Ти певен, що до колодязів від берега річки, буде саме сто двадцять тисяч ліктів? Це великий перехід.
— Може й трохи більше, — спокійно відповів лівієць. — Але сильна людина може подолати цей перехід без води при одній умові — вирушити в дорогу ніяк не пізніше середини ночі і рухатися без відпочинку. Довше одного дня і однієї ночі в пустині без води не проживеш, а ходити після полудня теж не можна.
Один з азіатів — херіуша — запропонував прямо напасти на фортецю по дорозі в гавань Суу, але хоч для рабів, більшість яких становили азіати й аму, ця спроба — пробитися прямо на схід — була дуже привабливою, план було визнано нездійсненним.
Пропозиція лівійця була далеко надійніша, однак виникли незгоди поміж неграми і азіатами: шлях на південний захід заводив азіатів ще далі від батьківщини, але був вигідний для негрів і лівійців. Жителі Лівії сподівалися піти на північ від оазису Мут і потрапити в ту частину своєї країни, яка не була підвладною військам Та-Кемту. Пандіон і етруски мали намір іти з лівійцями.
Всіх помирив літній нубієць, який сказав, що знає дорогу на південь в обхід фортець Чорної Землі через степи країни Нуб до Лазурових Вод.
Вузенький серп місяця вже піднявся над уступами пустельних горбів, а бунтівні раби все ще розробляли план втечі. Тепер обмірковувалися подробиці повстання і розподілялися ролі кожної групи, очолюваної тим чи іншим ватажком.
Повстання було призначено через ніч, як тільки настане повна темрява.
Шістдесят чоловік нечутно розповзлися в різні кінці шене, а вгорі, на фоні освітленого низьким місяцем неба, чітко виділялися постаті вартових, які не мали ніякої підозри і були повні презирства до тих, що спали в глибокій ямі під їх ногами.
Весь наступний день, і ніч, і ще цілий день йшла підготовка до повстання, обережна і непомітна. Побоюючись зрадників, ватажки змовлялися тільки з добре відомими їм людьми, вважаючи, що всі інші після того, як варту буде перебито, все одно приєднаються до маси повсталих.
Настала ніч заколоту. В темряві нечутно зібрались купки людей, по одній біля кожної з трьох стін — північної, західної і південної. З східної сторони, біля внутрішньої стіни, скупчилося дві групи.
Перегрупування людей відбулося так швидко, що коли Каві стукнув каменем об порожній глечик для води, подаючи сигнал атаки, раби вже встигли побудувати живі піраміди. Тіла сімдесяти чоловік утворили похилу площину, притулену до сторчової стіни, таких живих мостів було п'ять, по них з усіх боків видиралися сп'янілі від наступної битви люди.
Каві, Пандіон, Ремд і Кідого в числі перших піднялися на внутрішню стіну. Молодий еллін, ні хвилини не роздумуючи, стрибнув униз, в чорну пітьму, а за ним бігли і стрибали десятки людей.
Пандіон збив з ніг воїна, що вискочив із сторожового приміщення, і стрибнув йому на плечі, вивертаючи назад шию. Хребці єгиптянина слабо хруснули, тіло обм'якло в руках Пандіона. Навкруги в темряві раби з глухим гулом розшукували і хапали своїх ненависних ворогів. Охоплені шаленством бунтівники кидалися голоруч на озброєних воїнів. Не встигав воїн вступити в бій з одним ворогом, як збоку і ззаду на нього накидалися нові противники; беззбройні, але сильні від нестямної люті, вони впивалися зубами в руки, що тримали зброю, заганяли пальці в очі. Зброя, зброя за всяку ціну — така була єдина думка тих, що нападали. Ті, кому пощастило вирвати спис або ніж, відчуваючи в руках смертоносну силу, ще запекліше кидалися на ворогів. Пандіон колов праворуч і ліворуч віднятим у вбитого ворога мечем. Кідого орудував великою палицею, яку використовували для носіння води.
Каві, піднявшись по живій драбині, стрибнув прямо на чотирьох воїнів, що вартували біля внутрішніх дверей. Приголомшені єгиптяни вчинили тільки слабий опір, буквально задавлені масою людей, що зверху обрушилися на них в мовчазній темряві.
З радісним криком Каві відсунув важкий засув, і скоро юрба визволених рабів затопила простір між стінами, ввірвалася у будинок начальника шене, винищуючи воїнів, які відпочивали після зміни варти.
Угорі на стінах сутичка була ще жорстокішою. Дев'ятеро вартових, що стояли на стіні, відразу помітили атакуючих. Засвітили стріли, мовчанка ночі сповнилась людським стогоном, тупими ударами об землю тіл, що падали з висоти.
Але дев'ятеро єгиптян не могли довго чинити опір сотні розлючених рабів, які з розгону кидалися прямо на списи, падали на вартових і разом з ними скочувалися з стіни.
За цей час у проході між стінами закінчилася розправа з вартою і чиновниками. У вбитого начальника варти знайдено було ключі від зовнішніх дверей. Скрегіт іржавих завісів прорізав тишу ночі, як клич перемоги.
Списи, щити, ножі, луки — все до останньої стріли було відібрано в убитих. Озброєні раби очолили колону втікачів і всі, додержуючи мовчанки, швидким кроком попрямували до річки. Будинки по дорозі були геть чисто пограбовані, десятки жителів були вбиті. Повсталі раби шукали зброї, харчів. Тільки сувора заборона ватажків стримала людей від бажання підпалити всі будинки. Каві дуже боявся передчасно привернути увагу військ з охорони столиці.
Почалась переправа через ріку на всіх човнах, баржах та плотах, що потрапили під руку. Кілька чоловік загинуло у воді від величезних крокодилів, що чатували в річці Та-Кемту.
Не минуло й двох годин від початку заколоту, а головний загін уже підходив до дверей шене, розташованого на протилежному березі ріки, по дорозі до храму Зешер-Зешеру.
Каві, Пандіон та два лівійці відкрито підійшли до дверей і постукали, в той час як близько сотні інших рабів притиснулися до стіни поблизу дверей.
Із-за стіни почувся голос воїна, що спитав у прибулих, чого їм треба. Лівієць, який добре володів мовою Та-Кемту, звелів покликати начальника шене, посилаючись на лист керуючого царськими роботами. За дверима заговорило кілька голосів, спалахнув смолоскип, і відчинені двері показали прибулим такий самісінький двір між стінами, який був щойно покинутий повстанцями. З групи воїнів виступив начальник варти і зажадав листа.
З лютим ревом Каві кинувся на нього і встромив йому в груди кинджал Яхмоса, а Пандіон з лівійцями кинувся на воїнів. За ними, використовуючи сум'яття, з оглушливими криками ввірвалися озброєні раби, що стояли напоготові. Смолоскипи погасли, в темряві чути було стогін, зойки, войовничі крики. Пандіону вдалося швидко впоратися з двома противниками, і він відімкнув внутрішні двері. В шене, що прокинувся від шуму битви, пролунав заклик до повстання, раби різних племен забігали по двору, скликаючи своїх приголомшених земляків вигуками на рідній мові. Робочий будинок загудів, як розтривожений вулик; гул, все наростаючи, перейшов у низький рев. Воїни вгорі на стінах металися, боячись спуститися, вигукуючи погрози і посилаючи час від часу стріли навмання в темряву. Але битва між стінами затихла, знизу, з двору, полетіли влучні стріли та списи у воїнів, які чітко виднілися на стіні, і другий шене був визволений.
Здивований, сп'янілий від волі натовп виливався з дверей, розтікаючись в різні боки і не слухаючи закликів своїх визволителів. Незабаром несамовиті зойки почулися з боку селища, серед ночі зачервоніли плями пожеж. Каві порадив іншим ватажкам якомога швидше зібрати вже знайомих з дисципліною товаришів по шене. Етруск задумливо м'яв свою бороду. В його спрямованих уперед на захід, очах бігали червоні вогники — відблиск пожеж. Каві думав про те, що, мабуть, визволення рабів з другого шене без усякої підготовки, проведеної серед рабів, було помилкою. Приєднання до повсталих, які вже засвоїли поняття про спільну цілеспрямовану боротьбу, непідготовленої, неодностайної маси людей, сп'янілої від можливості помсти і волі, перешкодить, а не допоможе успіхові.
Так і вийшло. Значна частина рабів з першого шене теж захопилася грабуванням та руйнуванням. Крім того, було згаяно час, кожна хвилина якого мала значення. Поріділа колона рушила до третього шене, розташованого за вісім тисяч ліктів від другого, зовсім поруч з храмом Зешер-Зешеру.
Змінювати план повстання не було часу, і Каві передбачав серйозні труднощі. Справді, етруск помітив, коли підходили до шене, силуети вишикуваних на стінах воїнів, почув крики «аату, аату!»[64] і посвист стріл, якими єгиптяни ще здалека зустрічали колону повсталих, що наближалася.
Заколотники зупинилися, щоб обміркувати план атаки. Шене, підготоване до оборони, являло собою хорошу фортецю, і щоб узяти її, потрібен був час. Повстанці зняли страшний галас, щоб ті раби, які спали, прокинулися і напали на варту зсередини. Але ті гаялися, очевидно, не наважуючись або ж не догадуючись, як напасти на варту, що розташувалась на стіні.
Каві, надриваючи захрипле горло, скликав ватажків, щоб переконати їх відмовитися від нападу на шене. Ті не погоджувались, легко здобута перемога окриляла їх, їм здавалося можливим звільнити всіх рабів Та-Кемту й оволодіти країною.
Раптом лівієць Ахмі пронизливо скрикнув, і сотні голів повернулися в його бік. Лівієць розмахував руками, показуючи в напрямі річки. З високого берега, що похило підіймався до скель, ріку, яка омивала багато пристаней столиці, було видно далеко. І всюди миготіли незліченні вогники смолоскипів, що зливалися в тьмяно-мерехтливу смугу; світлі цятки видно було і на середині ріки, скупчувалися вони також у двох місцях на березі, де знаходились повстанці.
Сумніву не було — численні загони воїнів переправлялися через ріку, поспішаючи оточити місце, де палав вогонь пожеж і знаходились бунтівники.
А тут повсталі все ще кидались то в один, то в другий бік, вишукуючи спосіб нападу; дехто намагався підійти до ворогів по дну зрошувального каналу, інші випускали дорогоцінні стріли.
Каві обвів поглядом невиразну своїми обрисами темну масу людей. На його погляд, боєздатна колона нараховувала не більше трьохсот чоловік, з яких у меншої половини були ножі й списи, а луків здобуто було не більше тридцяти.
Мине небагато часу, і сотні страшних лучників Чорної Землі засиплять їх здалека хмарою довгих стріл, тисячі добре навчених воїнів затиснуть у кільце юрбу, яка тільки зазнала волі.
Ахмі, гнівно виблискуючи очима, кричав, що надійшла вже середина ночі і, коли вони зараз не підуть, буде пізно.
Лівійцеві, Каві і Пандіону довелося згаяти чимало цінних хвилин, щоб пояснити розпаленим людям, які жадали бою, марність спроб протистояти військам столиці. Ватажки наполягали на тому, щоб негайно вирушити в пустелю і в разі потреби, готові були зробити це, покинувши всіх інших, що захопилися розшуками зброї, помстою та грабуванням. Частина незгодних рабів відокремилась від колони і попрямувала вниз, вздовж ріки, до багатої садиби якогось вельможі, звідки доносився галас і миготіли вогні смолоскипів. Решта — їх було трохи більше двохсот чоловік — скорилися.