А ти могла б вилікувати скіфською травою мою маму? Вона завжди в хустинці. Соромиться відкрити обличчя. Воно в матусі кошлате.
Ні, Мишенятку, пані Марію не вилікую.
Чому?
Перед скіфською травою не всі хвороби відступають. Ой, дещо згадала. Я чула, що в самій Скіфії лікують усі болячки. Мишуню, твоїй матусі неодмінно треба в Скіфії побувати.
Хіба люди можуть мандрувати у минуле. Наприклад, у Скіфію?
Твоя правда, любий хлопчику. У минуле людям дорога закрита. Навіть не всі мої родичі вхожі в давній світ.
Мишко похнюпився. Миша рішуче розправила лапкою вуса. Пискнула:
Мені розповідала бабуня, а бабуніїї бабуня: у твого тата є чарівний перстень. Його носив у давнину якийсь скіфський вельможа.
Хлопчик безнадійно махнув рукою.
Татко має перстень. Але він старий і негарний. Ніяких чудес він не творить
Нині, у двадцять першому столітті, перстень мертвий. Але в Скіфії він оживе. Завдяки персневі ваша родина побуває у Скіфії. Звичайно, якщо твої батьки того захочуть.
Там вилікують мою маму?
Неодмінно вилікують. У Скіфії всі болячки виліковують,запевнила хлопчика миша.
На підтвердження своїх слів вона крутнула хвостиком.
Миша вмовляє родину Євстахія відвідати родичів у Скіфії
Вранці дванадцятого дня Михайлик вискочив із постелі. Марійка остовпіла.
Не вірю своїм очам. Синку, ти здоровий? І це без ліків, без уколів? Тьху! Тьху! Тьху! Щоб не зурочити.
Хлопчик хвалився матері:
Мене лікувала миша. Миша приносила зі Скіфії чарівну траву. Уночі, коли ви з татком спали, вона мене лікувала. Скіфська трава солодша за халву.
Марійка зітхнула. Що на це скажеш? Дитина під час хвороби марила. От і ввижалася їй миша. Виздихали б вони всі до ноги.
Тим часом хлопчик вмився, причесав русявого чубчика, який за час хвороби не байдикував, а тишком-нишком ріс. Мати дала йому чисту сорочечку і штанці. І ось він умитий і переодягнений сидить за обіднім столом. Наминає картоплю зі смаженою цибулею. Ніколи вона йому так не смакувала, як оце зараз.
Мати ніжно дивилася на сина. Михайлик помітив, що мамині очі сумні. Поклав ложку в мисочку. Бадьорим голосом запевнив матусю:
У Скіфії тебе вилікують.
Марійка нагадала синові:
Старанно пережовуй страву, бо ж передні зуби повипадали.
Про себе Мишко зі смутком зауважив: матуся йому не вірить. Попоївши, він вибіг на подвір'я.
Треба сказати, що Остапова родина не мала ні коня, ні корови, ні телятка, ні свині. Котикаі того в них не було. З хлопчиком привіталося літнє сонечко, а з куща бузкузграйка гомінких горобців.
Михайлик крутився на подвір ї, поки не побачив батька на городі. Мчав до нього і гукав:
Татку, глянь, я швидко біжу. Я вже здоровий.
Остап, що цілував сина, зауважив:
Та ти в нас козак хоч куди. Треба дякувати жінкам із села. Вони приносили для тебе малину, калину, мед.
Хлопчик насупив білі бровенята.
До мене вночі приходила миша. Вона приносила ліки від наших пращурів. Миша мене вилікувала.
Остап сів на траву, а сина посадив на своє коліно. Турботливо мацав його лоба.
Татку, ти не віриш мені?з розпачем у голосі вигукнув малий.Миша мені сказала, що перстень, який ти носиш,чарівний. Перед ним відчиняться двері у Скіфію.
Остап, тамуючи сміх, кахикнув.
Кажеш, хвостата тебе вилікувала.
Мишко образився:
Прошу, не називай мишу негідно. Вона поважна пані, лікарка. У білому халаті й ковпачку на вушках.
Остап підморгнув синові.
У такої симпатичної лікарки я й сам із задоволенням лікувався б.Він удавано схопився за правий бік.Ой, стрельнуло у попереку! Синку, гукони мишку, хай і мене полікує. Тільки так, щоб мама не бачила!
Остап реготав. Гарний настрій батька передався малому. Обоє качалися в буряні, боролися. Мишко вищав від задоволення.
Я повинен тебе познайомити з мишею. І маму теж,вивільнився хлопчик із батькових обіймів
І хутчіш,реготав Остап.Бо поважну пані перехоплять інші хворі дядьки.
Мишко дременув навпростець, через буряни, до хати.
Остап лише примірявся до лопати, щоб продовжити копати, а синок вже біля нього.
Татку, іди до хати.
Марійка кличе?
З мишею поговориш. Зараз вона розмовляє з мамою.
Остап довго дивився на сина. Погладив його по головці. Зі співчуттям казав:
Бідолашний, зарано піднявся з ліжка.
Аж тут долинув Марійчин голос:
Хлопці, нумо до хати!
Остап сплюнув спересердя. Буркнув: «Не дадуть спокійно працювати». Однак почвалав за сином, що підстрибував перед ним мячиком.
У хаті було урочисто тихо. Марійка сиділа на ослоні й прямо дивилася на телевізор, що не працював. Остап зиркнув у тому напрямкуі позеленів від люті. Кинувся до телевізора.
Геть, капосна. Знахабнілана телевізор вилізла,несамовито кричав.
Чоловік враз стих. Обхопив голову руками і до дружини:
Марійко, напевне, я марю.
Не мариш, любий. Тільки не руш тваринку. Мишанаша товаришка.
Чоловік придивився до заклятого хатнього ворога. На миші зелена спідниця і біла, вишита українським орнаментом, блузка. Бавиться золотим ключиком, що на мотузці. Пищить, капосна, людською мовою:
Дорогі люди, Мишуня правду вам сказав: я його вилікувала травою, яку збирала на скіфському полі. Там живуть ваші далекі предки.
Які ще предки?пробубнів вкрай ошелешений Остап.
Наші предкискіфи! Хіба не зрозуміло?нетерпляче повчав батька синок.
Скіфіяказково багата країна,пищала далі Миша.У вас, Євстахію, є перепустка до Скіфіїперстень із чарівним каменем. Камінь містить космічну інформацію про минулі часи. Ваша родина має щасливу нагоду відвідати своїх пращурів. Не бійтеся: вас там радо зустрінуть. А Мишуні після хвороби обовязково треба підкріпитися, бо він іще слабкий. Я проведу вас до Скіфії, покажу дорогу.
Остап повільно приходив до тями. Він пригадав, як колись, переслідуючи мишу, побував у царстві мертвих душ і вивів звідти Марусю. Вона стала йому вірною дружиною, а Михайликові матірю. Задля годиться запитав:
А чому, шановна, робиш ласку для нас. Ми люди бідні, а тобі в нашому обійсті голодно.
Миша звела докупи передні лапки, сумно схилила голівку набік.
То правда. Не весело мишам у вас, Євстахію, живеться. Але ми спокутуємо гріхи своєї прабабці. Це вона позбавила вас особливого хистубачити те, що приховане від очей смертних. Хист містився у вашій первісній бороді. Прабабця спересердя обчикрижила вашу розкішну бороду. З того часу ви бідуєте, а ми, миші, коло вас теж ходимо голодні.
Остап аж підскочив. Ось, виходить, хто відібрав у нього хист ворожбита й зробив його нікому не потрібним. Він прагнув розправи. Хотів убити балакучу внучку вусатої нерозумної бабці. Уже й руку для розправи заніс. Але трішки подумаві опустив.
То чому не перейдете у село, до заможних господарів, де водиться і пшениця, і пашниця?змінив чоловік тему.
Не у моїй волі покинути ваше обійстя,пискнула миша.Мушу охороняти двері, що ведуть до Скіфії. Шлях у той далекий край пролягає над кручею і саме під вашою хижкою.
Хо-чу в Скі-фі ю! Хо-чу в Скі-фі ю!скандував Мишко.
Хлопчика розпирало від бажання побувати в загадковій Скіфії. Якщо дорослі й надалі впиратимуться, то він не витримає, лопне, як мильна бульбашка.
Остап гримнув на нетерплячого сина:
Не заважай розмовляти.
І знову до хвостатої:
Чи зможемо ми повернутися після мандрів до своєї хати?
Клопоту з поверненням, Євстахію, не матимете. Для цього досить дмухнути на перстень і сказати два слова: «Хочу додому». Я миттєво зявлюсьі приведу вас сюди.
Родина повеселішала. Остап ніжно запитав дружину:
Марійко, ти готова мандрувати?
Так, згодна,стримано відповіла жінка.
Насправді, Марія неймовірно зраділа. Нарешті зявилася нагода вийти з кошлатої оболонки. Пані на хвильку зажмурилася. Бачила себе молодою, красивою. Її шкіра гладенька, мов оксамит. Без жодного противного волоска.
Господар у повній тиші виголосив:
Друзі, вирушаємо в далеку дорогу, до далеких родичів.
Ура!кричав безмежно щасливий Мишко.
Довга дорога до пращурів
Дорога до пращурів пролягала під землею. Євстахій із Марійкою її зразу пригадали. Вони пленталися за хвостатим поводирем мовчки. Час від часу оглядалися назад. А коли дійшли до розвилки, то нервували. Хвилювання батьків помітив навіть безмежно щасливий Мишко. Хлопчик теж переживати. Але з іншої причини. Він боявся, що батьки передумають і повернуться додому.
Миша взяла праворуч. Дорослі полегшено зітхнули. Здивований хлопчик глянув на батьків. Євстахій байдуже кинув:
Ми з Марійкою ще до твого народження тут мандрували. Бачили трьохголового песика, схожого на бичка-третячка. Песик нас радо зустрів.
Мишко дзвінко сміявся.
Хіба собаки трьохголовими бувають? Вигадуєш, татку.
Той екземпляр був останній. Гадаю, його чучело виставили в природничому музеї столиці.
Мишка батькова розповідь розвеселила. Він підскакував. То переганяв батьків, то від них відставав. Потім доганяв і знову переганяв.
Тим часом миша бігла вперед і не оголошувала перепочинку. Малого втомила безперервна ходьба. До того ж вона відбувалася у закритому просторі. На очі допитливого хлопчика не потрапила жодна комаха, жучок чи кажан. Навіть червяка, жителя підземелля, він не надибав. Тільки й того, що стіни тунелю міняли колір. Спершу були темнимиземляними, потім змінилися на світло-жовтіпіщані, далі на синіглиняні, а тепер червоні, теж глиняні.
Нили ніжки і він човгав у вервечці останнім. Непомітно для дорослих вирішив перепочити. І треба ж такому статисямиша враз зупинилася. Перемагаючи втому, хлопчик вибіг наперед. Відразу же очима вперся у двері. Його батьки стихо перемовлялися:
Дубові, міцні,казав тато, торгаючи дверне полотно.
Дуже міцні,погодилася мама.Укріплені залізними смугами.
Миша встромила у замкову дірку ключика і клацнула ним. Застояні двері заскрипіли на іржавих петлях. Важке полотно хитнулося. Між ним та темною коробкою утворилася щілина. Хлопчик не встиг кліпнути оком, як мишашусть! і зникла по той бік дверей. Хлопчик за нею. Але не встиг проскочитидвері щільно зачинилися.
На очах у знічених людей почалось неймовірне дійство. Так, дубове полотно посередині видулося. Це місце нагадувало половинку футбольного мяча. З нього вистромилася кошлата голова якогось звіра.
Люди зі зойками відсахнулися від дверей.
Хлопчик запобіжно виставив перед собою ліктя. Поверх нього розглядав хижака. Той скидалася на лева. Ось ревнув, вишкіривши гострі ікла. Потім лякав лапою із довжелезними кігтями. Далі крутнув у дірці головою. Наразі зявилися круті, як у барана, роги. Звір стовбурчив роги і ними лякав. Десь із-за спини лева-барана випросталися величезні крила. Вони погрозливо маяли і шуміли.
Люди зіщулились. Здалося, звірина ось-ось вилетить із дубових дверей і встромить у них гострі кігті з іклами, а насамкінець проштрикне рогами. Євстахій інстинктивно звів руку. З персня, що охопив безіменний палець, вирвався потужний струмінь червоного світла.
Примітки
1
Метаморфозаперетворення однієї форми на іншу, видозміна чогось.
2
Чоловічі імена Євстахій та Остап близькі, характеризують сильну, врівноважену людину.