Валерій ГаєвськийПетрусь Галдівничок і Наполеон
Історична повість-трилер
Роздiл IОстання подорож iмператора
Замiсть передмови
Мальмезон-Рошфор (Францiя). Початок липня, 1815.
На початку липня, надвечір, з Мальмезона виїхала карета генерала Беккера, у якій окрім нього перебувало ще троє подорожніх. Біля мосту Сен-Жермен її зупинив капітан з двома гренадерами (усі троєу похідній формі) але, завваживши три срібні зірки на еполетах Беккера й його вишуканий капелюх«трикутку» із золотими китицями по краях, кокардою й високийм чорним султаном, одразу віддав честь й шанобливо попередив:
Ваше високоблагородіє, будьте обережні На правому березі Сени, між Шату і Арджентеймом, помічено пруські розїзди.
На цих словах закутаний у редингот чоловічок, котрий сидів поруч генерала, ворухнувся, його пронизливі очі стрільнули у офіцера з-під простенького капелюха, однак за мить він знову сховав свою велику голову у піднятому комірі, якого притримував маленькою пащеною лівицею.
Блюхер обіцяв мене повісити перед армійським строєм, буркнув він, коли міст лишився позаду. Він і Велінгтонхитруни і брехуни. Усіх запевнювали, що воюють проти мене, а не проти Франції, а насправді йдуть на Париж.
Ваша величносте, відповів генерал, армія і досі вірить вам.
Це не зовсім так, генерале, була відповідь. Навіть серед моїх маршалів виявилося чимало зрадників. Мюрат, і той писав покаянні листи Бурбону. Та й і я тепер нині не імператор, а простий смертний. Але я, велика голова різко випірнула з коміру редингота, так що простенька «трикутка» впала чоловічку на коліна, оголивший кулястого люба із знаменитим чубчиком, зміг би зупинити ворога перед Парижем, змусити його укласти мир на прийнятних умовах. І вже по тому нікому не докучати.
Беккер промовчав: він краще співрозмовника знав, що діється у колишній Великій армії, а ще ліпше відав про настрої Тимчасового уряду. Хитрун Фуше вже давно продав свого зверхника його ворогам, й швидше Сена вийде з берегів, ніж він допустить повернення Наполеона у столицю.
Аж тут не втерпів і подав голос шевальє, поверх сорочки якого був накинутий короткий шовковий жилет, а кюлоти ледве прикривали худі коліна. Звали його Фльорі де Шобулон, він був особистим секретарем Наполеона аж до його другого зречення, і про ньогоу наступних розділах. А наразі він нечемно вигукує:
Ваше величносте, адже ви завжди знали, що Фушезрадник.
Наполеон (його простенька одіжка мала відповідати посаді секретаря генерала Беккера, що було вказано у супровідних документах) суворо, як у минулі часи, зиркнув на шевальє:
Любий друже, я міг би віддати наказ розстріляти Фуше Але як же тоді бути з хартією свобод, яку дарував французам. Їм ще одна революція не потрібна!
Не тільки армія, а й народ з вами, ваша величносте, відповів шевальє. «Хай живе імператор!»кричав в один голос натовп, коли ми покидали Париж.
Поруч нього сидів підліток, зодягнутий по-східному: червоні шовкові шаровари, біла полотняна сорочка з широкими рукавами, поверх якої накинуто гаптовану безрукавку з шерсті, сіра смушева шапка зі шликом. Така одіж годилася б більше слузі турецького султана, а не французького імператора, про що Наполеон кілька разів натякав хлопчині, проте той навідріз відмовлявся міняти свої шаровари на кюлоти, а тим паче, шапкуна «трикутку», зробивши виняток лише на час своєї подорожі з генералом Анріо до Відня. Важко йому давався і двірцевий етикет, й Наполеону довелося змиритися з тим, що шевальє Петрусь називає його «паном імператором», а не «вашою величністю». Бонапарт знав: цей загадковий хлопчина посланий йому Богом, хоча він, великий грішник, того не заслужив. Але Великий Небесний Владика таки є, позаяк так сталося! Шевальє Петрусь мовчав, взираючись у на диво привітні краєвиди чужої землі за вікном карети; Наполеону, у якого після гірких гостин у Мальмезоні на душі було пусто й чорно, баглося поговорити саме з цим мудрагелем, а не запальним де Шабулоном, тож він відповів сам собі:
Я ще не попрощався з Францією. Для менеце не випалена земля. Я ще не осліп.
Він знову сховав голову у комірні редингота й віддався неминучій й дошкульній грі підсвідомості, звідки безладно вискакували непрохані образи й спогади. У Мальмезоні його полишив найліпшій союзник і рятівниксон. Ночами, чорними, як пекло, він бродив залами цього маленького затишного замку, надовго вклякав у своєму кріслі у залі Ради, заходив до їдальні, яку переобладнав не для своїх міністрів, а для Жозефіни, обмацував невидющим зором вестибюль Пошани.
Навіть у часи найбільших небезпек, скажімо, у палаючій Москві, коли вискочка Олександр відверто ігнорував його, як хлопчака, його сон був міцним й світлим, наче у дитини, але у Мальмезоні все зробилося інакшим. Тепер замість нього були короткі важкі забуття з химерними, зловісними картинами з його переможного неймовірного минулого. Ось напівроздягнута Жозефіна у нижній сорочці, стягнута корсетом з китового вуса. Це вони не у Мальмезоні, а у Сен-Клу, а вінще перший консул. Жадібно кидається до неї, але вона холодно й зневажливо говорить йому образливі речі. Ось вінпрощальний подарунок від покинутої імператриці. Завжди готовий до будь-яких поворотів долі, Наполеон цього разу відчув себе неймовірно беззахисним перед віроломністю і мстивістю жінки, яка усім йому зобовязана. Навіть імператору важко дивитися правді у вічі; гірко визнавати, але попри славу підкорювача сердець, він програв усі битви з жінками. І навіть графиня Валевська, яка приїхала до Мальмезону напередодні його відїзду до Рошфору, не змогла його переконати у протилежному. Завдані рани, надто Марією Луїзою, виявилися такими ж болючими і небезпечними, як і безглузда поразка під Ватерлоо. Навіть мудрагель Петрусь не зміг йому у цьому допомогти, хоча він мав тверду переконаність: вони з генералом Анріо обовязково привезуть з Відня до Парижа імператрицю з Римським королем. Мимохіть він зиркнув на свого найзагадковішого помічника: цілковита відчуженість, жодна риска не здригається на юному обличчі з очима серафима, від погляду яких робляться покірними не лише змії, а й люди.
Тим часом, остання подорож Наполеона (він ще не знав, що вона закінчиться на краю світу) була вкрай небезпечною; аби не привертати увагу, їхали однією каретою, на козлах якої обабіч кучера стояло лише два гренадери-гвардійці, котрі у разі серйозного нападу могли загинути за імператоране більше. Генерал Жан Саварі й граф де Лас-Каз з офіцерами свити й слугами вирушили до Рошфора передніше, аби до приїзду Наполеона вивчити обстановку у порту і на рейді Біскайської затоки й підготувати для нього безпечну штаб-квартиру, у разі небезпеки (висадки англійського десанту, появи можливих убивць) мусили вислати назустріч курєра, й Бонапарт внутрішньо напружувався, коли вряди годи цокання чужих копит впліталося у рівномірний перестук підков четвірки генеральських рисаків. Їхати довелося кружним шляхом, обминаючи вічно підступну Вандею, яка залила йому сала за шкіру ще за часів першого консульства й наразі знову готова повісити нахабного вискочку-невдаху. Втім, не було жодної гарантії, що у Шаранті Приморській не знайдеться купки недобитих жирондистів, які захочуть вигідно продати його британському принцу-регенту, тим паче, що англійські лінкорипоруч, у Біскайській затоці. Тож з Мальмезона поїхали на Орлеан, перетнули не зупиняючись у ньому, Луару і помчали на Бурж, де сподівалися дати перепочинок собі і коням.
Біда прийшла відтіль, звідки її ніхто не чекав: перед Буржем гострі приступи болю у нирках укупі з нападом астми (ось вона, справжня ціна світової слави) перетворили Наполеона у живого мерця; генерал гукнув кучеру зупинитися, й вони разом з Шабулоном й гренадерами винесли імператора з карети і, майже знерухомленого, поклали на дорожній тонкий килимок, підклавши під голову мяку Петрусеву шапку. Лікаря разом із свитого необачно відправили до Рошфорувтім, потрібен був не так він, як бодай будь-які ліки; розщібнувши верхні ґудзики рединготу й сорочки, Беккер й Шабулон, гренадери й кучер розпачливо споглядали, як корчиться перед ними імператор у останніх передсмертних муках.
Звеліть, пане генерале, розпрягти мені коня, подав голос Петрусь. Тут недалеко мусить бути річка, а біля неїхоч які-небудь трави.
Йєвра і справді близько, відгукнувся замість генерала один з гренадерів й без команди кинувся звільняти від збруї одного вороного.
Примечания
1
Мальмезонсадиба за 20 км від Парижу, найбільш відома, як приватна резиденція Наполеона Бонапарта й Жозефіни Богарне.
2
Фельдмаршал Блюхеркомандувач прусської армії у битві Ватерлоо.
3
Герцог Велінгтонкомандувач англійської армії у битві при Ватерлоо.
4
Йоахим Мюратмаршал Наполеона.
5
Жозеф Фушеміністр поліції у наполеонівському уряді.
6
Жозефіна Богарнеперша дружина Наполеона, імператриця. Бонапарт розлучився з нею у 1809 році.
7
Олександр Іросійський цар (17771825) один з головних противників Наполеона.
8
Анна Валевська, польська графиня, коханка Наполеона, виявила велику відданість у найважчі для нього часи.
9
Рошформісто на південному заході Франції, розташоване на правому березі річки Шаранта за 16 км від Біскайської затоки.
10
Марія-Луїза(17911847) друга дружина Наполеона, після його падіннягерцогиня Пармська, дочка австрійського імператора Франца І.
11
Битва під Ватерлооостання битва Наполеона (1815) під бельгійським містечком Ватерлоо, у ході якої англо-пруські війська розгромили Велику армію.
12
Римський корольНаполеон Франсуа Жозеф Шарль Бонапарт (18111832) син Наполеона І і Марії Луїзи.
13
Вандеяобласть Франції, оплот роялістів-прибічників династії Бурбонів.