Троє чоловіків якусь мить просто непорушно дивилися. Перед ними був скарб, від пошуків якого люди майже відмовилися. Від часу висадки на Марс земляни дослідили руїни великих міст. Скрізь були розкидані потрощені транспортні засоби, витвори мистецтва, знаряддя виробництвасліди величної цивілізації, яка на тисячі років випереджала земну. Старанно розшифровані науковцями писемні пам'ятки розповідали про великі війни, що точилися на Марсі. Однак усі рукописи створювалися до того, як із марсіанами сталося непоправне. Кілька тисяч років на Марсі не було розумного життя. Ба більше, весь тваринний світ планети виявився знищеним.
Здавалося, марсіани забрали з собою в могили й свою зброю.
Едселю вдалося дізнатись, що ця втрачена зброя цінувалася на вагу радію. Не було нічого подібного до неї.
Чоловіки увійшли до приміщення. Едсель схопив перше, що трапилося під руку. Зброя мала вигляд пістолетів сорок п'ятого калібру, тільки здавалася трохи більшою. Він підійшов до дверей і повернув зброю до чагарників.
Не стріляй,сказав Факсон, коли Едсель прицілився,хтозна, як воно діє. Коли ми продамо цю зброю урядові, хай він шукає фахівців для випробування.
Едсель натиснув на курок. Кущ на відстані сімдесяти п'яти футів вибухнув із яскраво-червоним спалахом.
Непогано,Едсель погладив пістолет, відклав його і взяв інший.
Будь ласка, Едселю,нервово повторив Факсон,навіщо все це випробовувати тут? Ти ж можеш натрапити на якусь атомну бомбу, абощо.
Замовкни,процідив Едсель, розглядаючи спусковий механізм.
Не стріляй більше,знову попросив Факсон і глянув на Парка, сподіваючись на підтримку, але той мовчки спостерігав за Едселем.
Ви ж знаєте: можливо, щось із усього цього знищило марсіанську расу. Хочете знову запустити це в дію?
Едсель дивився, як спалахнула яскравим сяйвом розжарена ділянка рівнини там, куди сягнув його постріл.
Гарна штука.
Він узявся до іншого пристрою, схожого на палицю. Забув уже й про холод і голод, почувався абсолютно щасливим від забав із цими блискучими іграшками.
Збираймося вже,Факсон подався до дверей.
Збиратися? Куди?Едсель узяв ще один блискучий пристрій, зручний, вигнутий під зап'ясток і долоню.
Повертаймося до космопорту,сказав Факсон,щоби продати все це, як планували. Гадаю, зможемо запросити будь-яку ціну, без обмежень. За таку зброю уряд заплатить мільярди.
Мої плани змінилися,Едсель кутиком ока спостерігав за Парком. Худорлявий чоловік ходив поміж штабелів зброї, але ні до чого не торкався.
Слухай-но,Факсон пильно глянув на Едсе-ля,врешті-решт, я фінансував цю експедицію. Ми планували продати все це добро. Я теж маю право на ну гаразд, можливо, я не правий.
Ще не випробувана Едселем зброя націлилася йому в живіт.
Що ти збираєшся робити?він намагався не дивитися на пістолет.
Треба бути цілковитим дурнем, щоби комусь це продати.заявив Едсель і прихилився спиною до стіни печери так, щоб тримати у полі зору ще й Парка,Думаю, що зможу й сам це використати.
Він широко усміхався обом.
Удома я зможу озброїти надійних хлопців. З цим, що тут є, ми зможемо легко скинути будь-який уряд у Центральній Америці. Упевнений: ми протримаємося скільки завгодно.
Ну,Факсон не міг відвернути погляду від пістолета,якось мені не хочеться влазити у такі справи. Я виходжу з гри.
Гаразд,кивнув Едсель.
Не бійся, я нікому нічого не розкажу,поквапливо заговорив Факсон,просто не хочу займатися нічим такимстріляниною, вбивствами Ліпше повернуся додому.
Як собі хочеш,погодився Едсель.
Парк стояв осторонь, розглядав свої нігті.
Коли вже матимеш власне королівство, якось заїду до тебе,вів далі Факсон, невпевнено посміхаючись.Може, зробиш якимсь герцогом чи щось таке.
Напевне, я зможу влаштувати це для тебе.
Ну то бувай. Удачі,Факсон махнув рукою і вийшов. Едсель дав йому змогу відійти на двадцять футів, потім прицілився з нової зброї, натиснув на курок.
Ні звуку, ні спалахуФаксону просто відтяло руку. Едсель ще раз швидко натиснув курок, і далі цілячись у Факсона. Маленького чоловічка розрізало навпіл, ще й глибоко проорало землю по обидва боки від нього.
Едсель раптом збагнув, що відкрив спину Парку, й озирнувся. Тому достатньо було просто схопити найближчий пістолет, щоби знищити Едселя. Але Парк незворушно стояв на місці зі згорнутими на грудях руками.
Цей промінь, як бачу, розрізує все,нарешті мовив він.Корисна штука.
Едсель бавився ще близько півгодини, бігаючи до дверей і назад з різною зброєю. Парк сам ні до чого не торкався, але зацікавлено спостерігав. Стародавня марсіанська зброя була мов новенька. Тисячі років зберігання їй анітрохи не зашкодили. Тут лежала безліч вогнепальної зброї різної конструкції та ефективності. Знайшлися також дивовижно компактні теплові та радіаційні пристрої. Були знаряд-дя, що могли заморожувати, спалювати, руйнувати, розрізувати, коагулювати, паралізувати й знищувати все живе в різноманітні способи.
Спробуймо ось це,запропонував Парк.
Едсель, який саме зібрався випробувати цікаву триствольну гвинтівку, зупинився.
Я зайнятий,відмахнувся він.
Та облиш ті цяцьки. Роздивімося щось серйозніше.
Парк стояв біля присадкуватої чорної машини на колесах. Разом вони витягли її назовні. Парк спостерігав, як Едсель навмання натискав кнопки на пульті керування. З нутра машини почулося слабке гудіння, її огорнув блакитний туман. Що більше Едсель крутив регулятор на пульті, до далі розповзався туман, поки не накрив обох чоловіків.
Спробуй пробити це бластером,порадив Парк.
Едсель узяв один з пістолетів і вистрілив. Туман поглинув заряд. Едсель поквапливо випробував ще три види зброї. Вони не могли пробити прозору перешкоду.
Гадаю,стиха озвався Парк,воно зможе зупинити навіть атомну бомбу. Це силове поле.
Едсель вимкнув машину, й обоє повернулися в склад. Сонце схилялося до обрію, в печері темнішало.
Знаєш, Парку,мовив Едсель,ти класний мужик. Хлопець хоч куди.
Дякую,всміхнувся Парк, погляд якого ковзав купами зброї.
Ти ж не образився, коли я перерізав Факсона? Він би бігцем помчав нас здавати уряду.
Та навпаки, я це схвалюю.
Так отож. Бачу, на тебе можна покластися. Ти ж міг мене вбити, поки я займався Факсоном.
Едсель, звісно, промовчав, що на місці Парка він би так і вчинив.
Парк знизав плечима.
А ти не від того, щоб нам удвох заснувати королівство?поцікавився Едсель.Думаю, вдвох нам це легко вдалося б. Підберемо собі якусь гарненьку місцинку, матимемо повно дівчат, всілякі розваги. Як тобі це?
Авжеж, я не проти,кивнув Парк,можеш на мене розраховувати.
Едсель поплескав його по плечі, й обоє пішли поміж рядів зброї.
Ну, з цим усе ясно,сказав Парк, коли дісталися кінця складу.Це не надто відрізняється від уже випробуваного.
І тут вони помітили в кутку двері з написом, ви-карбуваним марсіанськими письменами.
Що тут написано?поцікавився Едсель.
Щось про «останню зброю»,Парк уважно придивлявся до витонченого орнаменту з дивних літер,і попередження: заходити не можна.
Він відчинив двері. Чоловіки зазирнули всередину й зненацька позадкували.
Це приміщення разів у три було більше за попереднє. І в ньому, скільки сягало око, стояли шереги солдатів. Гарно вбрані, повністю озброєні, вони застигли непорушно, ніби статуї.
Ті люди, здавалося, були неживі.
Біля дверей вони побачили стіл, на якому лежали три речі: куля завбільшки як кулак із цифровою шкалою, блискучий шолом і невеличка чорна скринька з марсіанським написом.
Це щогробниця?прошепотів Едсель, з острахом вдивляючись у жорсткі неземні обличчя марсіанських солдатів.
Парк у нього за спиною промовчав.
Едсель підійшов до столу і взяв кулю. Обережно змістив шкалу на одну поділку.
По-твоєму, як воно працює?звернувся він до Парка.Думаєш..?
І тут обидва скрикнули й відсахнулися.
У шерегах солдатів почався ледь помітний рух. Вони похитнулися і виструнчились. Тепер ці люди не здавалися мертвими. Стародавні воїни ожили.
Один з них, у дивовижному пурпурово-сріблястому однострої, вийшов наперед і вклонився Едселю.
Пане, ваші війська напоготові.
Вражений Едсель не спромігся на відповідь.
Як ви залишаєтеся живими тисячі років?нарешті вичавив із себе Парк.Ви марсіани?
Ми слуги марсіан,відповів солдат. Парк зауважив, що губи в нього не ворушилися. Ці істоти спілкувалися за допомогою телепатії.
Ми Синтетики, пане.
Кому ви підкоряєтеся?запитав Парк.
Активатору, пане,солдат звертався до Едсе-ля й глянув на кулю в його руці.Ми не потребуємо ні їжі, ані сну, пане. Наше єдине бажанняслужити вам і воювати.
Солдати в шерегах виструнчилися.
Ведіть нас у бій, пане!
Будьте впевнені!Едсель нарешті оговтався.Я вам покажу, хлопці, що таке справжній бій, навіть і не сумнівайтеся!
Солдати тричі урочисто його привітали. Едсель з посмішкою глянув на Парка.
Що означає решта поділок на цій шкалі?запитав Едсель. Але солдат мовчав.
Запитання вочевидь виходило за межі запрограмованої інформації.
Мабуть, активують інших Синтетиків,сказав Парк. Імовірно, під землею є інші приміщення.
Браття!гукнув Едсель.Я поведу вас до бою!
Воїни знову тричі вигукнули вітання.
Вимкни їх, нехай сплять, давай виробимо план дій,запропонував Парк.
Едсель зітхнув і повернув перемикач у попереднє положення. Солдати знову нерухомо застигли.
Вийдімо звідси.
Гаразд.
І прихопи ось ці речі.
Едсель узяв блискучий шолом і чорну коробку та вийшов слідом за Парком. Сонце майже сховалося за обрієм, червоною землею стелилися чорні тіні. Добряче похолоднішало, але чоловіки навіть не помітили цього.
Ти чув, що вони сказали, Парку? Ти це чув? Вони сказали, що я їхній командир! З такими воїнами..,Едсель радісно засміявся.
З такими солдатами і такою зброєю його ніщо не зможе зупинити. Він справді матиме свою власну країну, і найвродливіших дівчат у світі. Ох, і життя ж настане!
Я генерал!закричав Едсель і надягнув шолом.
Поглянь, Парку? Мені це личить? Не схожий на...він раптом зупинився. У вухах ніби хтось шепотів і бурмотів. Що воно за голос?
божевільний із жалюгідною мрією про королівство. Така міць гідна генія, людини, яка може змінити історію. Такої, як я!
Хто це говорить? Це ти, Парку?Едсель раптом зрозумів, що шолом дав йому змогу підслухати чужі думки. Він не мав часу, щоби подумати, як саме ця зброя може прислужитися правителю.
Парк вистрілив йому в спину з пістолета, який весь час тримав у руці.
Ото дурень,пробурмотів Парк і надягнув собі шолом.Королівство! Вся сила світу була у нього в руках, а він мріяв про якесь нікчемне королівство!
Парк озирнувся на печеру.
З цими військами, силовим полем і зброєю я завоюю цілий світ,він вимовив це зі спокійною впевненістю, що так і буде.. Повернувся, щоб зайти до печери і активувати синтетиків, але спершу зупинився, щоб забрати маленьку чорну коробку, яку виніс Едсель.
На ній витонченим марсіанським письмом був вирізьблений напис: «Остання зброя».
Цікаво, що це може бути,сам у себе запитав Парк. Він дозволив Едселю прожити достатньо довго, щоб той зміг випробувати всі інші види зброї. Парк не хотів наражатися на небезпеку. Погано, що Едсель не дожив до останнього випробування.
«Звичайно, можна обійтися і без нього»,подумав Парк.Досить і того, що вже є. Але ж ця річ може набагато спростити справу, зробити безпечнішою. Хоч би що, воно може знадобитися».
Ну, давай поглянемо, що марсіани вважали своєю останньою зброєю.
Він відкрив коробку.
З неї заклубочилася легка пара, Парк відкинув коробку, налякавшись, що то може бути отруйний газ.
Пара піднялася вище. Деякий час вона розповзалася хаотично, далі почала густішати, поширюватися і формуватися.
За кілька секунд воно набуло остаточно сформованого вигляду й зависнуло над коробкою. У сутінках Парк розгледів щось подібне до велетенського рота й очей, які не кліпали.
Ох-хо-хо,почулося з рота,протоплазма!Воно рушило до тіла Едселя. Парк підняв бластер і старанно прицілився.
Спокійна протоплазма,повторило воно, і далі наближаючись до мертвого Едселя,люблю спокійну протоплазму.
Одним ковтком воно поглинуло тіло.
Парк вистрілив, вогонь випалив у землі яму завглибшки футів із десять. З неї з лиховісним реготом піднявся гігантський рот.
Довго ж я чекав,прозвучало з нього.
Парк намагався опанувати себе. Не дозволяючи собі запанікувати, він активував силове поле. Навколо Парка утворилася блакитна сфера
Воно з хихотінням пробиралось крізь цю синяву туманність.
Парк схопив зброю, якою Едсель убив Факсона, і відчув, як добре припасований пістолет зручно влігся у долоню. Він обернувся до того краю силового поля, звідки до нього наближалось воно, й випустив промінь.
Воно не зупинилося.
Здохни, щезни!заволав Парк, уже втрачаючи контроль над собою.
Воно, широко посміхаючись, просувалося вперед.
Люблю спокійну протоплазму,знову почулося з гігантського рота, який упритул наближався до Парка.Але активну протоплазму теж люблю.
Воно зробило ще один ковток, а потім вигулькнуло із силового поля, збуджене відчуттям мільйонів одиниць протоплазми навколо, як колись у давнину.
Сезон риболовлі
Вони мешкали на новому місці лише тиждень, і це вперше їх тут запросили в гості. Прийшли о восьмій тридцять вечора. Здавалося, Кармайкли на них чекали. На ґанку й у вітальні горіло світло, вхідні двері були прочинені.
Як я тобі?запитала Філліс, наближаючись до дверей.Із зачіскою все гаразд?
Тичарівне видіння в червоному капелюшку,запевнив її чоловік.Головнене зіпсуй враження, коли візьмешся до карт.
Вона швидко показала чоловікові язика й натиснула кнопку. З будинку долинув приглушений дзвінок.
Маллен тим часом поправив краватку й на кілька міліметрів витяг носовика з нагрудної кишеньки.
Може, вони спустилися в погріб по джин,сказав він дружині.Чи ще раз подзвонити?
Ні, ліпше зачекаймо.
Вони трохи постояли й подзвонили знову.
Дуже дивно,сказала Філліс за кілька хвилин.Ми нічого не переплутали? Нас запрошували саме на сьогодні?
Чоловік кивнув. Був теплий весняний вечір, вікна у будинку Кармайклів стояли відчинені. Крізь жалюзі було видно столик для бриджу, розставлені стільці, цукерки. Все підготували для гостей. Але до дверей ніхто не підходив.
Може, вони кудись поїхали?припустила Філліс Маллен.
Її чоловік швидко пройшов подвір'ям до під'їзної доріжки.
Автомобіль стоїть у гаражі.
Він повернувся й штовхнув вхідні двері. Вони відчинилися.
Джиммі, не заходь!
Та я не заходжу,він простромив голову в двері.Доброго вечора! Є хто вдома?
У будинку було тихо.
Вітаю вас!гукнув чоловік і прислухався. Від сусіднього будинку долинав затишний гомін, як завше ввечері напередодні вихідних,люди розмовляли, сміялися. Вулицею проїхала машина. Десь рипнула дошка, потому знову все стихло.
Вони не могли піти й ось так залишити свій будинок,сказав Маллен дружині.Мабуть, щось сталось.
Він увійшов у дім. Філліс зайшла слідом, але невпевнено стояла у вітальні, поки чоловік заглядав у кухню. Почула, як він відчинив двері погребу, гукнув: «Є хто вдома?» й зачинив їх знову, потім повернувся до вітальні та зійшов нагору.
За якийсь час Маллен спустився зі збентеженим виглядом.
Нікого немає,повідомив він.
Ліпше ходімо звідси,попросила Філліс, раптом відчувши ніяковість у яскраво освітленому порожньому приміщенні. Вони порадилися: чи не залишити записки, й вирішили, що не треба, та вийшли.
Може, слід зачинити вхідні двері?запитав Джим Маллен, зупиняючись.
Яка з того користь? Усі вікна відчинені.
І все-таки...
Чоловік повернувся й зачинив двері. Вони повільно пішли додому, оглядаючись. Все-таки сподівалися, що Кармайкли вибіжать слідом із вигуками: «Сюрприз!».
Але в будинку панувала тиша.
Їхній дім розташовувався лише за один кварталцегляне бунгало, подібне до двох сотень інших у цьому районі. Вдома пан Картер сидів біля карткового столика та майстрував штучних комах для лову форелі. Він працював повільно й упевнено, його спритні пальці вправлялися з кольоровими нитками з любов'ю і старанністю. Він так захопився роботою, що навіть не почув, як увійшли Маллени.