А яка сьогодні дата? спитав він якомога спокійніше.
Професор і старша медсестра ззирнулися. Пул знову відчув холодок на шиї.
Мушу сказати вам, містере Пул, що Боумен вас не врятував. Він вважав, і ми не можемо його звинувачувати, що ви незворотно померли. Крім того, перед ним постала страхітливо серйозна криза, що загрожувала його власному життю
Тож ви подрейфували в космос, проминули систему Юпітера й направилися до зірок. На щастя, ваша температура опустилася набагато нижче за точку замерзання, аж увесь метаболізм припинивсяале справжнє чудо в тому, що вас узагалі знайшли. Вам пощастило більше, ніж будь-кому з нині живих. Ні найбільше з усіх, хто жив у будь-які часи!
«Невже? похмуро спитав себе Пул. Пять років, подумати тільки! Могло бути й століттяабо й більше».
Кажіть уже, зажадав він.
Професор і старша медсестра ніби звірилися з невидимим екраном: вони перезирнулися й кивнули на знак згоди, а Пул здогадався, що вони всі підєднані до інформаційної системи лікарні через смугу, яку йому вдягнули на голову.
Френку, мовив професор Андерсон, невимушено перемкнувшись у режим давнього родинного терапевта, це може вас вразити, але ви здатні впоратисяі що скоріше ви дізнаєтеся, то краще. Ми тепер на початку четвертого тисячоліття. Повірте мені ви залишили Землю десь тисячу років тому.
Я вірю, спокійно озвався Пул. А тоді, на його страшенне роздратування, кімната закружляла навколо нього, і далі він нічого не памятав.
Опритомнівши, він побачив, що, замість сумної лікарняної палати, лежить у розкішному номері з привабливимиі регулярно оновлюванимизображеннями на стінах. Деякі з них були відомими картинами, а інші показували морські й суходільні пейзажі, що могли належати до його часів. Нічого чужого чи тривожного: він припускав, що до цього черга дійде трохи згодом.
Його теперішнє оточення, вочевидь, було дбайливо запрограмоване: він роздумував, чи є тут якийсь еквівалент телебачення (Скільки каналів може бути в Четвертому тисячолітті?), але не бачив коло ліжка жодного пульта. Про новий світ треба дізнатися так багато: він був дикун, що раптом зустрівся з цивілізацією.
Але спершу він мусить відновити сили і вивчити мову. Навіть розвиток звукозапису, якому на момент народження Пула вже виповнилася сотня років, не запобіг значним змінам у граматиці й вимові. А ще ж були тисячі нових слів, здебільшого в галузі науки й технологій, хоч іноді йому і вдавалося проникливо здогадатися про їхнє значення.
Ще більше збивала з пантелику сила-силенна відомих і сумновідомих імен, що накопичилися за тисячу років, і які йому нічого не говорили. Кілька тижнів, поки він не накопичив базу знань, більша частина його розмов уривалася для біографічних довідок. Відповідно до того, як Пул міцнішав, зростала і кількість його відвідувачів, але завжди під дбайливим наглядом професора Андерсона. Серед них були фахівці з медицини й дослідники інших дисциплін, а такожнайцікавіші для ньогокомандири космічних кораблів.
Історикам і лікарям він не міг розказати багато такого, що не було б записане в гігантських базах даних людства, але йому часто вдавалося точніше направити їхні дослідження й вказати на нові обставини подій його часу. Хоч усі ставилися до нього з цілковитою повагою й терпляче слухали, коли він намагався відповідати на їхні питання, але свої відповіді на його питання вони нібито давали неохоче. Пулові почало здаватися, що його надмірно оберігають від культурного шоку, і напівсерйозно роздумував, як можна втекти з номера. Кілька разів, коли йому траплялося побути самому, він виявляв, що двері замкнені, і не дивувався цьому.
А тоді все змінило прибуття доктора Індри Воллес. Попри імя, її головним расовим складником був японський, і часом, з мінімальною допомогою уяви, Пул бачив у ній таку собі зрілу гейшу. Навряд чи то був слушний образ для видатного історика, що обіймав віртуальну посаду в університеті, який і досі міг похвалитися справжнім плющем на стінах.
Вона була першим відвідувачем з добрим знанням Пулової англійської мови, і він дуже зрадів знайомству з нею.
Містере Пул, почала вона дуже діловим тоном. Мене призначено вашою офіційною провідницею і, скажімо так, наставницею. Я маю відповідну кваліфікацію, бо спеціалізуюся на вашому періоді. Тема моєї дисертації: «Падіння національних держав у 20002050 роках». Гадаю, що ми з вами можемо багато в чому одне одному допомогти.
Я впевнений у цьому. Для початку я хотів би вибратися звідси, щоб трохи побачити ваш світ.
Саме це ми й зробимо. Але спершу вам треба отримати іденту. До того часу ви будетеяк це називалося? неособою. Буде неможливо кудись піти й щось зробити. Жоден зчитувач не визнає вашого існування.
Я так і думав, відповів Пул, іронічно посміхаючись. У мій час уже йшло до цьогоі багато кому така ідея була ненависна.
Такі люди є й тепер. Вони вибираються й ідуть жити в дичавині її на Землі набагато більше, ніж було у вашому сторіччі! Але вони завжди беруть із собою компаки, щоб мати змогу викликати допомогу, коли вскочать у халепу. Середній час до такого виклику становить пять днів.
Шкода таке чути. Людська раса, вочевидь, зіпсувалася.
Він обережно випробовував її, намагаючись знайти межу її терплячості й накреслити ескіз особистості. Було очевидно, що їм доведеться проводити разом багато часу і що він муситиме залежати від неї сотнею різних способів. Але він досі не був певен, чи вона йому сподобаєтьсяможливо, вона бачила в ньому лише захопливий музейний експонат.
На чималий подив Пула, вона погодилася з критикою.
Мабуть, це правдав деяких аспектах. Певно, ми слабші фізично, але здоровіші й краще пристосовані за більшість людей, що коли-небудь жили на світі. Шляхетний дикун завжди був міфом.
Вона підійшла до маленької прямокутної пластини, встановленої у дверях на рівні очей. Пластина була завбільшки як незліченні журнали, що розплодилися в далеку епоху друку, і Пул помітив, що принаймні одна така була в кожній кімнаті. Зазвичай вони були порожні, але іноді на них зявлялися лінії повільно прокручуваного тексту, абсолютно позбавленого сенсу для Пула, хоч більшість слів і були знайомі. Одного разу пластинка в його номері почала видавати настирне пищання, яке він пропустив повз вуха, розсудивши, що хтось інший розбереться з цією проблемою, хоч би в чому вона полягала. На щастя, той шум припинився так само раптово, як і почався.
Доктор Воллес приклала долоню до пластинки, а за кілька секунд прибрала. Вона глянула на Пула, усміхнулася й сказала:
Підійдіть-но й погляньте.
Напис, що зненацька зявився, був доволі зрозумілий, коли він повільно прочитав його: ВОЛЛЕС, ІНДРА [Ж2970.03.11/31.885//ІСТ. ОКСФОРД].
Гадаю, це значить «Жінка, дата народження11 березня 2970 року» і що ви зайняті на історичному факультеті в Оксфорді. І гадаю, що 31.885 це особистий ідентифікаційний номер. Правильно?
Відмінно, містере Пул. Я бачила деякі ваші імена електронної пошти й номери кредитних картокстрахітливі послідовності циферно-буквенної маячні, яку ніхто не здатен запамятати! Але всі знають дату свого народження, а її з нами ділять не більше за 99999 інших людей. Тож пятизначний номерце все, що треба А коли хтось би й забув його, то це насправді не важливо, бо вінчастина вас.
Імплант?
Так. Наночип при народженні, по одному в кожну долоню для безпеки. Коли вам його вживлятимуть, ви нічого не відчуєте. Але з вами виникла невелика проблема
Яка то?
Зчитувачі, що траплятимуться найчастіше, надто обмежені, щоб повірити у вашу справжню дату народження. Тож ми, з вашого дозволу, додали вам тисячу років.
Дозвіл надано. А решта іденти?
Необовязкова. Можете залишити поля порожніми, вказати свої інтереси чи місце проживанняабо використовувати для особистих повідомлень, глобальних чи направлених.
Пул був твердо впевнений, що деякі речі не змінилися за ці століття. Велика частка тих «направлених» повідомлень будуть справді дуже особисті.
Він задумався, чи в цю епоху ще існували самопризначені або державні цензори і чи їхні намагання покращити людську мораль успішніші за ті, що докладалися в його часи.
Треба буде спитати про це доктора Воллес, коли вони ліпше познайомляться.
Розділ 4. Кімната з краєвидом
Френку, професор Андерсон вважає, що ви достатньо набралися сил для короткої прогулянки.
Дуже радий це чути. Ви знаєте вислів «на стіну лізти»?
Ні, але можу здогадатися про його значення.
Пул так пристосувався до низької сили тяжіння, що його теперішні довгі кроки здавалися йому абсолютно нормальними. Десь 0,5 g за його розрахункамиідеально, щоб добре почуватися. Дорогою вони зустріли всього кількох людейжодного знайомого, але кожен усміхнувся, впізнавши їх. «На цю пору, сказав собі Пул з дрібкою зарозумілості, я мушу бути однією з найвідоміших знаменитостей світу. Це має добряче стати в пригоді, коли я вирішу, що робити з рештою життя. Яке триватиме щонайменше ще одне сторіччя, якщо вірити Андерсонові».
Коридор, яким вони гуляли, був геть непримітний, хіба що часом траплялися пронумеровані двері, на яких були однакові панелі-зчитувачі. Пул пройшов за Індрою добрих дві сотні метрів, як раптом спинився, вражений тим, що раніше не усвідомлював такої сліпучо-очевидної речі.
Ця космічна станція, мабуть, велетенська! вигукнув він.
Індра усміхнулася до нього.
У вас же був такий вислів: «Ти ще не багато бачив»?
«Не все бачив», автоматично поправив він. Пул ще й досі намагався оцінити масштаб цієї конструкції, коли зіткнувся з іншою несподіванкою. Хто б міг уявити собі космічну станцію достатнього розміру, щоб вона могла похвалитися власною підземкоюзвісно, мініатюрною, з одним маленьким вагончиком, що міг вмістити лиш десяток пасажирів.
Оглядова зала 3, наказала транспортові Індра, і вони хутко й нечутно рушили від станції.
Пул перевірив годинника на майстерно зробленому ремінці, функції якого він ще не закінчив досліджувати. Одною з маленьких несподіванок стало те, що весь світ тепер жив за Універсальним часом: розвиток глобальних комунікацій пожбурив у небуття переплутані клаптики часових зон. Про це багато говорили в двадцять першому сторіччі й навіть пропонували замінити сонячний час сидеричним. Тоді впродовж року сонце рухалось би за годинниковою стрілкою і заходило б у той самий час, у який сходило за шість місяців до того.
Однак з цієї пропозиції «Однакового часу під сонцем» нічого не вийшло, як і з інших, галасливіших спроб реформувати календар. Це завдання, як цинічно зазначалося, мусить почекати якогось значнішого прориву в технологіях. Звісно, настане час, коли одна з менших помилок Бога буде виправлена і орбіта Землі буде скоригована так, щоб кожен рік складався з дванадцяти місяців рівно по тридцять однакових днів кожен.
Скільки Пул міг судити зі швидкості й часу, що минув, вони мали проїхати щонайменше три кілометри, перш ніж вагончик нечутно зупинився, двері розчинилися, і нейтральний робоголос протягнув: «Приємних вам краєвидів. Сьогодні хмарний покривтридцять пять відсотків».
Нарешті, подумав Пул, ми наближаємося до зовнішньої стінки. Але була інша загадка: попри подолану відстань, ані сила, ані напрям гравітації не змінилися! Він не міг уявити таку величезну обертову космічну станцію, щоб вектор сили тяжіння не змінювався з кожним переміщенням Чи могли вони все-таки бути на якійсь планеті? Але він почувався б легшимздебільшого куди легшимна будь-якій іншій потенційно населеній планеті Сонячної системи.
Коли відчинилися зовнішні двері платформи й Пул побачив, що заходить до невеликого повітряного шлюзу, то зрозумів, що вони справді в космосі. Але де ж скафандри? Він тривожно озирнувся: бути так близько до вакууму голим і незахищенимце суперечило всім його інстинктам. Одного такого разу йому було досить
Майже прийшли, підбадьорила Індра.
Відчинилися останні двері, і він подивився в абсолютну чорноту космосу крізь велетенське вікно, що вигиналося і горизонтально, і вертикально. Він почувався золотою рибкою в акваріумі й сподівався, що ті, хто проєктував цей зухвалий шедевр інженерної думки, точно знали, що робили. Вони, безперечно, володіли кращими будівельними матеріалами за ті, що існували в його час.
Хоч за склом мусили світити зорі, його пристосовані до світла очі не бачили за вигином велетенського вікна нічого, крім чорної порожнечі. Він рушив до нього, щоб мати ширший огляд, але Індра стримала його і вказала кудись прямо перед ним.
Придивіться уважно, сказала вона. Ви бачите?
Пул блимнув і вдивився в ніч. Звісно, то мала бути ілюзіяабо навіть, борони небо, тріщина у склі
Він похитав головою з боку в бік. Ні, воно справжнє. Але що це таке? Він памятав Евклідове означення: «У брехні є довжина, але немає товщини».
Тому що через усе вікно тягнулася і, вочевидь, продовжувалася за межами поля зору вгору і вниз, світла нитка, яку легко побачити, якщо пошукати, але така одновимірна, що про неї навіть не можна вжити слово «тонка». Однак вона не була позбавлена певних рисчерез нерівні проміжки її довжини виднілися ледь помітні цятки яскравішого світла, наче крапельки води на павутинці.
Пул знову рушив до вікна, і краєвид розширився, поки він нарешті зміг побачити, що в нього під ногами. Усе було досить знайоме: увесь континент Європа і більша частина північної Африки, точнісінько такі, якими він бачив їх з космосу. Тож він таки був на орбіті певно, на екваторіальній, на висоті щонайменше тисячі кілометрів.
Індра дивилася на нього й жартівливо всміхалася.
Підійдіть ближче до вікна, дуже тихо сказала вона. Щоб можна було глянути просто вниз. Сподіваюся, ваша голова добре зносить висоту.
«Яка смішна річ для астронавта! сказав собі Пул, рухаючись уперед. Якби мені колись паморочилося від висоти, я б ніколи не потрапив на цю роботу»
Ледве ця думка встигла проскочити в його голові, як він скрикнув «О Боже!» і мимоволі відступив від вікна. Тоді, опанувавши себе, насмілився глянути ще раз.
Він дивився на далеке Середземноморя з бічної поверхні циліндричної вежі, легкий вигин стіни якої вказував на її діаметркілька кілометрів. Але то було ніщо проти її довжини, бо вона тяглася й тяглася, й тяглася внизпоки не зникала в імлі десь над Африкою. Він припускав, що вона продовжувалася до самої поверхні.
На якій ми висоті? прошепотів він.
Дві тисячі кілометрів. Але тепер гляньте вгору.
Цього разу шок був меншийвін очікував таке побачити. Вежа тяглася у височінь, де перетворювалася на блискучу лінію на тлі чорного космосу, і він не сумнівався, що вона продовжувалася аж до геостаціонарної орбіти, на висоту тридцять шість тисяч кілометрів над екватором. Такі фантастичні проєкти були добре відомі в часи Пула, але він ніколи не мріяв побачити їх здійсненимичи то пак, жити в них самому.
Він вказав на далеку лінію, що здіймалася над східним обрієм.
А то, мабуть, ще одна.
ТакАзійська вежа. Ми для них, певно, виглядаємо так само.
І скільки їх усього?
Лише чотири, через рівні проміжки вздовж екватора. Африка, Азія, Америка, Океанія. Остання майже порожнятам завершено лише кілька сотень рівнів. Нема на що дивитися, крім води
Пул і досі вбирав цю колосальну ідею, коли йому спала на думку тривожна річ.
У мій час на всяких висотах літали тисячі супутників. Як ви уникаєте зіткнень?
Здалося, що Індра трохи зніяковіла.
Знаєте Я ніколи про це не думалане моя галузь. Вона на мить замовкла, вочевидь, шукаючи потрібне в памяті. Тоді її обличчя проясніло. Здається, що багато століть тому ми провели масштабне прибирання. Тепер нижче від стаціонарної орбіти просто немає жодного супутника.
«Це логічно, сказав собі Пул. Вони не були б потрібні чотири гігантські вежі надавали б усі послуги, що раніше залежали від тисяч супутників і космічних станцій».
І ніколи не було жодної аварії жодного зіткнення з космічними кораблями, що злітали з Землі або поверталися в атмосферу?
Індра здивовано глянула на нього.
Але ж такого вже нема. Вона вказала на стелю. Усі космопорти там, де й мають бутинагорі, на зовнішньому кільці. Гадаю, відтоді, як з поверхні Землі піднялася остання ракета, минуло років чотириста.