Його сповнила легка заспокійлива музика. Хоч то й було щось дуже знайоме, з його часів, він не міг її упізнати. Перед очима зібралася імла, що розійшлася, коли він рушив до неї.
Так, він ішов! Ілюзія була бездоганно переконливавін відчував землю під ногами, а що музика стихла, то чув, як легенький вітерець шумить у високих деревах, які ніби оточували його з усіх боків. Він упізнав у них каліфорнійські мамонтові дерева і побажав їм і досі існувати в реальності, десь на Землі, як він сподівався.
Він ішов прудким крокомнадто швидко для комфортної прогулянки, ніби час був трохи пришвидшений, щоб подолати якомога більшу відстань. Але він не усвідомлював жодного зусилля зі свого боку, а почувався гостем у чийомусь тілі. Це відчуття посилювалося тим, що він не мав жодного контролю над своїми рухами. Коли він намагався зупинитися або змінити напрям, нічого не відбувалося. Він їхав пасажиром.
Його це не турбувало, адже він насолоджувався новою вправоюі легко зрозумів, як до неї можна призвичаїтися. «Машини снів», які передбачали науковці його сторіччя, часто з острахом, тепер стали частиною повсякденного життя. Пул замислився над тим, як людство спромоглося вижити: йому сказали, що значна його частина таки не спромоглася. Мільйони спалили собі мозок і випали з життя.
Звісно, він буде невразливий до таких спокус! І використовуватиме цей чудесний інструмент для того, щоб більше дізнатися про світ четвертого тисячоліття й за хвилини набути нових навичок, які інакше довелося б здобувати роками. Утім, він міг би коли-не-коли використовувати нейрошолом просто для розваги
Він вийшов до краю лісу й тепер дивився через широку річку. Він увійшов до неї без вагань і зовсім не відчув тривоги, коли вода піднялася вище голови. Було трохи дивно, що він і далі міг нормально дихати, але його більше вразило те, що він і надалі прекрасно все бачив у середовищі, в якому просте людське око не могло сфокусуватися. Він міг би полічити всі лусочки на дивовижній форелі, що пропливла повз нього, вочевидь, не маючи гадки про дивного чужака
А тоді русалка Йому завжди хотілося побачити їх, але він вважав їх скоріше морськими створіннями. Вочевидь, вони іноді запливали вгору течією, як лососі, для продовження роду? Вона зникла раніше, ніж він устиг її розпитати, щоб підтвердити або спростувати цю революційну теорію.
Річка закінчувалася напівпрозорою стіною. Він пройшов крізь неї і ступив на поверхню пустелі, під палюче сонце. Жар неприємно припікав, але він усе одно міг дивитися прямо в люте полуденне полумя. Він навіть з неприродною ясністю бачив коло одного краю архіпелаг сонячних плям. І оце точно було неможливовін також бачив примарну розкіш корони, абсолютно невидної, крім повних затемнень, що простяглася в обидва боки від сонця лебединими крилами.
Тоді все потемнішало, повернулася та сама музика, а з неюблагословенна прохолода знайомого номера. Він розплющив очі (чи були вони заплющені?) й побачив, що нетерпляча публіка чекає на його реакцію.
Дивовижно, майже побожно видихнув він. Дещо з цього здавалося гм, справжнішим за справжнє!
Тоді його почала поривати інженерська цікавість, що й без того ніколи глибоко не ховалася.
Навіть таке коротке демо мало вміщувати неймовірний обсяг інформації. Як вона зберігається?
У цих пластинкахтаких самих, які використовує ваша аудіовізуальна система, тільки куди місткіших.
Нейромайстер простягнув Пулові маленький квадратик, вочевидь, скляний і вкритий з одного боку сріблом. Він був майже такого ж розміру, як компютерні дискети його юності, але удвічі товщий. Пул кілька разів перевернув його, намагаючись видивитися щось у прозорому предметі, і побачив лише веселкові виблиски.
Він усвідомив, що тримав у руках кінцевий продукт понад тисячі років розвитку електрооптичної технології, як і інших технологій, що в його еру ще не народилися. Його не дивувало, що на вигляд квадратик сильно скидався на пристрій, який він колись знав. Для більшості звичайних предметів повсякденного життя існували зручні форми й розміридля ножів, виделок, ручних інструментів, меблів і знімної компютерної памяті.
Яка в нього місткість? спитав він. У мої часи ми з такими розмірами підійшли до терабайтів. Я впевнений, що ви впоралися набагато краще.
Не так, як можна уявитизвісно, існують межі, встановлені самою будовою матерії. До речі, терабайтце скільки? Боюся, що я забув.
Яка ганьба! Кіло, мега, гіга, тера це десять у дванадцятому степені байтів. Далі петабайтдесять у пятнадцятому, далі я не заходив.
Десь тут починаємося ми. Цього досить, щоб записати все, що може відчути людина за повне життя.
То була приголомшлива концепція, але не така несподівана. Кілограм желе всередині людського черепа був не набагато більший за пластинку, що Пул тримав у руці, і він не міг бути ефективнішим засобом збереження інформації, адже мав ще стільки інших функцій.
І це ще не все, продовжував нейромайстер. Трохи стиснувши дані, можна записати сюди не тільки спогади, а й саму особу.
І знову відтворити їх?
Аякже. Для нанозбирачів це доволі проста робота.
«Так я й гадав, подумав собі Пул, але ніколи не вірив у це».
У його сторіччі здавалося дивовижним мати весь життєвий доробок великого митця на одному маленькому диску. А тепер такий самий за розміром предмет міг нести на собі й самого митця.
Розділ 7. Дебрифінг
Мені дуже приємно дізнатися, сказав Пул, що минуло стільки століть, а Смітсонівський музей і досі існує.
Ви, певно, не впізнали б його, сказав відвідувач, який представився доктором Алістером Кімом, директором напряму астронавтики. Особливо тому, що він тепер розкиданий по всій Сонячній системі: головні колекції поза Землею зібрані на Марсі й Місяці, а ще безліч експонатів, що належать нам за законом, і досі прямують до зірок. Колись ми наздоженемо їх і повернемо додому. Ми особливо не можемо дочекатися повернення до наших рук «Піонера-10»першого створеного людиною обєкта, що покинув Сонячну систему.
Гадаю, що і я був на межі цього досягнення, коли мене помітили.
На щастя для васі для нас. Ви можете пролити світло на стільки всього, що ми й не знаємо.
По правді, я в цьому сумніваюся, але зроблю все, що зможу. Я не памятаю нічогісінько після того, як на мене налетіла некерована капсула. Хоч мені й важко в це повірити, мені сказали, що в цьому був винен Еал.
Це правда, але історія доволі заплутана. Усе, що ми змогли встановити, міститься на цьому записі тут десь двадцять годин, але ви, певно, зможете промотати більшу частину.
Звісно, ви знаєте, що Дейв Боумен вийшов у капсулі 2, щоб вас урятувати, але потім опинився заблокованим зовні корабля, бо Еал відмовився відчиняти двері шлюзу.
Заради Бога, чому?
Доктор Кім трохи скривився. Це не вперше Пул помітив таку реакцію.
(«Треба стежити за язиком, подумав він. Слово «Бог» у цій культурі, здається, стало непристойнимтреба розпитати про це Індру».)
В інструкціях Еала виявилася значна помилка програмуванняйому був наданий контроль за певними аспектами місії, про які не знали ви з Боуменом, це все є в записі
Хай там як, він також вимкнув системи підтримки життя трьох гібернавтів, першого екіпажа, і Боуменові довелося випустити за борт і їхні тіла.
(«То ми з Дейвом були другим екіпажемцього я теж не знав»)
Що з ними сталося? спитав Пул. Їх не можна було врятувати, як мене?
Боюся, що ні. Звісно, ми розглядали це. Боумен випустив їх через кілька годин після того, як відібрав контроль в Еала, тож їхні орбіти трохи відрізнялися від вашої. Якраз на стільки, що вони згоріли на Юпітері, а ви проскочили повз нього й дістали гравітаційне прискорення, яке ще через кілька тисяч років занесло б вас до Туманності Оріона
Керуючи всім вручнусправді неймовірна робота! Боумен спромігся вивести «Діскавері» на орбіту навколо Юпітера. Там він натрапив на те, що друга експедиція назвала Старшим братом, на такого собі близнюка Моноліту з Тихо, але в сотні разів більшого.
Там ми його і втратили. Він покинув «Діскавері» в тій капсулі, що лишилася, і зійшовся зі Старшим братом. Його останні слова переслідують нас от уже майже тисячу років: «О Деусе, він повен зірок!»
(«Ось воно знову! сказав собі Пул. Дейв ніяк не міг такого сказати Певно, його слова звучали так: «Боже мій, він повен зірок!»)
Вочевидь, капсулу затягло всередину Моноліту якимось інерційним полем, тому що вонаімовірно, разом з Боуменомпережила прискорення, яке мусило миттєво їх розчавити. І то була остання інформація, яку ми мали майже десять дальших років, аж до часів спільної американсько-російської місії на «Леонові»
Яка зблизилася з покинутим «Діскавері», щоб доктор Чандра зійшов на борт і повторно активував Еал. Так, я це знаю.
Доктор Кім ніби трохи зніяковів.
Даруйте, я не знав точно, скільки вам уже розповіли. Хай там як, далі трапилося дещо дивніше.
Вочевидь, прибуття «Леонова» запустило якусь реакцію всередині Старшого брата. Якби ми не мали цих записів, то ніхто б ніколи не повірив, що таке сталося. Дозвольте показати ось доктор Гейвуд Флойд сидить на нічній вахті на борту «Діскавері» після того, як було відновлене живлення. Звісно, ви тут усе впізнаєте.
(«Справді впізнаю І як дивно бачити давно померлого Гейвуда Флойда в моєму старому кріслі, поки Еалове неблимне червоне око досліджує все, що бачить. А ще дивніше подумати, що ми з Еалом пережили схожий процес воскресіння з мертвих»)
На одному з моніторів спливло повідомлення, і Флойд ледаче відповів:
Гаразд, Еале. Хто там викликає?
НЕ ВИЗНАЧЕНО.
Флойда це нібито трохи роздратувало.
Гаразд. Будь ласка, передай повідомлення.
ТУТ НЕБЕЗПЕЧНО ЗАЛИШАТИСЯ. ВИ МУСИТЕ ПОКИНУТИ ЦЕ МІСЦЕ ВПРОДОВЖ ПЯТНАДЦЯТИ ДНІВ.
Це абсолютно неможливо. Наше вікно запуску відкриється не раніше, ніж за двадцять шість днів. У нас не вистачить палива для ранішого старту.
МЕНІ ВІДОМІ ЦІ ФАКТИ. ОДНАК ВИ МУСИТЕ ПОКИНУТИ ЦЕ МІСЦЕ ВПРОДОВЖ ПЯТНАДЦЯТИ ДНІВ.
Я не можу сприймати такі застереження серйозно, поки не знатиму їх джерела Хто зі мною говорить?
Я БУВ ДЕВІДОМ БОУМЕНОМ. ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЩОБ ВИ МЕНІ ВІРИЛИ. ОЗИРНІТЬСЯ.
Гейвуд Флойд повільно розвернув крісло від скупчених панелей і пультів компютерного дисплею до вкритого липучкою мостика позаду себе.
(«Отут дивіться уважно», сказав доктор Кім.
«Наче мені треба було підказувати», подумав Пул)
Кабіна «Діскавері», у якій зберігалося середовище невагомості, була сильніше запилюжена, ніж він її памятав. Пул здогадався, що систему фільтрації повітря ще не ввімкнули. Паралельні промені далекого, але яскравого Сонця, що лилися крізь широкі вікна, підсвічували незчисленні порошинки, що танцювали в класичній демонстрації броунівського руху.
А тоді з цими часточками пилу почало відбуватися дещо дивнеякась сила ніби направляла їх, гнала від центральної точки, а інші, навпаки, до неї, поки вони всі не опинилися на поверхні порожньої сфери. Та сфера, десь метр завширшки, якусь мить висіла в повітрі, як гігантська мильна булька. Тоді видовжилася, перетворилася на еліпсоїд, поверхня якого збрижилася й почала формувати заглиблення й зморшки. Пул не дуже здивувався, коли еліпсоїд почав набувати людської форми.
Він бачив такі фігури, видуті зі скла, у музеях і на наукових виставках. Але цей пиловий фантом навіть не наближався до анатомічної точності він був грубий, наче глиняна фігурка чи один із примітивних предметів мистецтва, знайдених у заглибинах печер Камяного віку. Тільки голова була дбайливо змодельована, і її обличчя, поза всяким сумнівом, належало командерові Девіду Боумену.
ВІТАЮ, ДОКТОРЕ ФЛОЙД. ТЕПЕР ВИ МЕНІ ВІРИТЕ?
Губи фігури не поворухнулися: Пул усвідомив, що голостак, безперечно, голос Боуменанасправді долинав через динаміки кабіни.
МЕНІ ТАК ДУЖЕ ВАЖКО, А ЧАСУ МАЛО. МЕНІ ДОЗВОЛЕНО ДАТИ ВАМ ЦЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ. У ВАС Є ЛИШЕ ПЯТНАЦЯТЬ ДНІВ.
Чому і що ти таке?
Але примарна фігура вже розчинялася, її зерниста оболонка почала знову розпадатися на складові пилинки.
БУВАЙТЕ, ДОКТОРЕ ФЛОЙД. МИ НЕ МОЖЕМО МАТИ ПОДАЛЬШИХ КОНТАКТІВ. АЛЕ ВИ ОТРИМАЄТЕ ЩЕ ОДНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ, ЯКЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ.
Поки зображення розчинялося, Пул не стримав усмішки, почувши те старе кліше Космічного віку. «Якщо все буде добре»скільки разів він чув перед запуском цю ритуальну фразу!
Фантом щез: лишилися тільки танці порошинок, що рушили далі виписувати в повітрі випадкові траєкторії. Зусиллям волі Пул повернувся до теперішнього.
Ну, командере, що ви про це думаєте? спитав Кім.
Пул ще не оговтався, і минуло кілька секунд, перш ніж він зміг відповісти.
Обличчя і голос належали Боуменові, можу в цьому заприсягтися. Але що то було?
Про це ще й досі сперечаються. Назвіть це голограмою, проєкцією, звісно, таке можна штучно створити багатьма способами, але не за тих обставин! А на додачу трапилося те, що трапилося.
Люцифер?
Так. Завдяки попередженню, «Леонову» якраз вистачило часу відступити, перш ніж Юпітер вибухнув.
Тож та Боумен-штука, чим би вона не була, намагалася допомогти й попередити.
Імовірно. І вона може стояти за тим «ще одним повідомленням», яке ми таки отрималийого направили за якісь хвилини до детонації. Ще одне попередження.
Доктор Кім знов оживив екран. На ньому показався простий текст: «УСІ ЦІ СУПУТНИКИ ВАШІ, КРІМ ЄВРОПИ. НЕ НАМАГАЙТЕСЯ ТАМ ВИСАДИТИСЯ». Одне й те саме повідомлення повторювалося десь під сотню разів, після чого букви переплуталися.
І ми ніколи не намагалися там висадитися? спитав Пул.
Лише раз, помилково, через тридцять шість роківколи корабель США «Ґалексі» викрали й направили туди, а його кораблю-побратимові «Юніверсу» довелося летіти на допомогу. Тут є всеразом з тим, що нам розповіли про європіанців наші роботи-спостерігачі.
Мені не терпиться їх побачити.
Вони амфібії, бувають усіх форм і розмірів. Щойно Люцифер почав топити кригу, яка вкривала весь їхній супутник, вони почали виходити з моря. Відтоді вони розвивалися зі швидкістю, що здається біологічно неможливою.
З того, що я памятаю про Європу, хіба на ній не було безлічі розломів у кризі? Може, вони ще раніше проповзали крізь них і роздивлялися довкола?
Це загальноприйнята теорія. Але є ще одна, набагато дискусійніша. Якимсь незрозумілим нам способом до всього міг бути причетний Моноліт. А поштовх цій думці дала знахідка МАТ-0, тут, на Землі, майже через пятсот років після вас. Гадаю, вам про це розповідали?
Тільки мимохідьще стільки всього треба надолужити! Мені здається, що ця назва сміховиннабо то була не магнітна аномаліяі знайшлася вона в Африці, а не в кратері Тихо!
Звісно, це цілком слушно, але назва причепилася міцно. І що більше ми дізнаємося про Моноліти, то глибша їхня таємниця. Особливо тому, що вониєдиний справжній доказ розвиненої технології за межами Землі.
Це мене здивувало. Я був думав, що на цей час ми вже отримали звідкись якісь радіосигнали. Астрономи почали шукати їх, ще як я був малим!
Ну, був один натяк і такий страхітливий, що ми не любимо про нього говорити. Ви чули про нову зорю Скорпіон?
Начебто ні.
Звісно, зірки стають новими постійноі ця навіть не була аж такою видовищною. Але до вибуху було відомо, що Скорпіон мав кілька планет.
Населених?
Абсолютно неможливо щось стверджувати. Радіопошук нічого не вловив. А страхіття ось у чому На щастя, «Патруль нових» упіймав подію на самому початку. А почалося все не з зірки. Спочатку здетонувала одна з планет, а вже за нею вибухнуло й сонце.
О Бож даруйте. Продовжуйте.
Ви розумієте сенс. Неможливо, щоб планета перетворилася на нову крім одного випадку.
Я колись прочитав у фантастичному романі жахливий жарт: «Наднові зіркице аварії на виробництві».
Це не була наднова, але й фраза може не бути жартом. Найпоширеніша теорія в тому, що хтось черпав вакуумну енергіюі втратив контроль.
Або то могла бути війна.
Що геть не краще. Певно, ми ніколи не дізнаємося. Але наша цивілізація залежить від того самого джерела енергії, тож ви розумієте, чому Скорпіон викликає в нас кошмари.
А нам треба було переживати тільки про ядерні реактори!
Вже не треба, слава Деусу. Але я дуже хотів би розповісти вам більше про відкриття МАТ-0, бо ця подія стала поворотним пунктом в людській історії. Знахідка МАТ-1 на Місяці була доволі значним шоком, але через пятсот років на нас чекав набагато сильніший. Та ще й набагато ближче до нашого домув усіх сенсах слова. В Африці.