У жовтнi минулого року я брав безпосередню участь у наймасштабнiшiй із тих, якi траплялися в нашому мiстi протягом десятирiччя, техногеннiй катастрофi.
Все почалося з трамваю, який перегородив майдан Пятдесятирiччя конституцiї. Пiсля того, як у нього врiзалася вантажiвка зi свинцевими плитами, якi йшли на обшивку реактора мiської електростанцiї (тодi саме тривала пiдготовка до запуску 37-го енергоблоку), ми ще не могли розраховувати на велику кiлькiсть жертв. Але нiхто навiть не здогадувався, що прикра помилка водiя трамваю стане тiльки першою ланкою в ланцюзi наступних зiткнень. Услiд за вантажiвкою на величезнiй швидкостi рухався переповнений мiкроавтобус, який не встиг вчасно загальмувати i врiзався у задню частину вантажiвки, зi згаданої ж звалилися погано закрiпленi плити i довершили своєю вагою початий процес руйнацiї автобусу, пiсля чого вiн вибухнув. Вiдкинута силою вибуху плита зачепила автомобiль, який рухався перпендикулярно руху трамваю, i водiй якого, не справившись із керуванням, вийшов на зустрiчну смугу руху i зiткнувся з автофургоном. Подальшi подiї розгорталися з постiйно наростаючою швидкiстю i скоро вийшли з-пiд контролю стороннiх спостерiгачiв, серед яких був i я, котрий перебував у цей час на безпечнiй вiдстанi i реєстрував подiї за допомогою вiдеокамери. Насамперед, вiзуальна реєстрацiя ускладнилася через надзвичайну задимленiсть мiсця подiй, яка почалася пiсля загоряння цистерни бензовозу, яка зiткнулася з фургоном, що перевозив паронiтовi прокладки. Деякi свiдчення про характер та iнтенсивнiсть зiткнень, що продовжувалися, ще можна було отримувати вiд мiлiцiйних гелiкоптерiв, якi кружляли над самою аварiєю так низько, що один з них вибуховою хвилею, спровокованою зiткненням двох вантажiвок, що перевозили пропан-бутановi балони з автогенного заводу, вiдкинуло набiк i це викликало його зiткнення з iншим гелiкоптером, причому перший впав на землю i вибухнув, а другий силою удару був зорiєнтований в напрямку будiвлi Нацiонального Банку, пробивши стiну, на бiду, саме в тому мiсцi, де проходили електричнi дроти, i в результатi короткого замикання почалася пожежа. Ймовiрно, наслiдком струсу вiд удару гелiкоптером будiвлi Банку стало порушення герметичностi замкової арматури газопроводу котельної Банку. Це викликало витiк газу i подальше посилення пожежi, яка перекинулася на сумiжнi будiвлi i споруди.
Через 42 хвилини пiсля початку аварiї вiдбувся дуже сильний вибух, причини якого не зясованi досi, але потужнiсть його за приблизними пiдрахунками оцiнюється бiльш як у десять кiлотонн тротилового еквiваленту. Епiцентр вибуху був якраз над лiнiєю метрополiтену, що проходила в тому мiсцi, це мало наслiдки обрушення внутрiшньої арки i аварiю поїзда, який саме проходив пiд вибухом»»
З гачкiв гiлляччя вiтер дикий крик зрива Несеться капелюх по бруку навтьоки Кришиться дах i вiкон трiскають лутки Газети пишуть:
Бiй з водою ще трива
Гримить гроза, i дощ усi долає межi
Вода морiв уже на греблях закипає
У кожного почався безупинний нежить
З мостiв локомотиви у темiнь поринають
Мене вжахнув опис катастрофи, яка вiдбулася, i одночасно втомив. Принаймнi це мене не стосується, а довгi описи технiчних подробиць мене дратують. Я гортав сторiнки, а катастрофа все ще тривала. Здавалося, її опис продовжуватиметься до кiнця книги, але ось вона раптово скiнчилася. Всього лише й загинуло 50 000 чоловiк! Не надто багато. Я сподiвався, що кiлькiсть жертв перевалить за мiльйон, за таких-бо масштабiв аварiї! Закривши книгу, я поклав її до валiзи. Я почав вiдчувати голод i роздратування через те, що, приїхавши до мiста Києва, сиджу на вокзалi вже понад двi години i досi анi на мiлiметр не просунувся до мети приїзду.
Побачивши натовп людей, який повiльно зникав у якомусь широкому отворi в стiнi, я пiшов услiд за ними.
Як я пiзнiше я дiзнавсяце був прохiд до центрального розподiльного колектору.
Ще пiзнiше я дiзнався, що все було зовсiм не так.
Потiм менi стало вiдомо, що все якраз навпаки.
«Якщо ви справдi хочете навчитися ходити Києвом, сказав один чоловiк, із яким менi довелося розмовляти, то вам, поза усяким сумнiвом, слiд купити у мене хiмiчний путiвник. Я бачу, що ви уже придбали прохiдний довiдник i гадаєте, що здiйснили значний крок уперед, але чи це справдi так? Мушу вас засмутити: жодне з видань довiдника не зареєстроване в ДУК i не отримало офiцiйної пiдтримки мерiї. Фактично, це дилетантське дослiдження найбiльш поширених фобiй мiської людини, не бiльше! Ви вже ознайомилися з довiдником? Що ви сподiваєтеся почерпнути з нього? Хай вам буде вiдомо, що написав його малограмотний iнженер-недоук із глибокої провiнцiї, який приїхав до Києва i злякався величi столичної архiтектури. Здебiльшого це вигадка, якщо не сказатимаячня! Я чув, кажуть, що вiн сам i продає свiй довiдник, щоб хоч якось звести кiнцi з кiнцями! Дехто все ж наголошує на лiтературних якостях цiєї книги, i її навiть кiлька разiв висували на здобуття одної з найпрестижнiших лiтературних премiй (щоразу безуспiшно), але ж вас цiкавлять факти, а не вигадки, чи не так? Чи може лiтературний твiр мiстити документальну iнформацiю, i якщо так, то якою мiрою вона буде документальною, якщо ж нi, то якою мiрою буде лiтературним твiр? Це важливе запитання, погодьтеся. Вiдкривши довiдник, ви зможете знайти у ньому численну кiлькiсть найрiзноманiтнiших документiв, але, поглянувши на рiк видання довiдника, ви переконаєтеся, що наведена в ньому iнформацiя ось уже пять рокiв як безнадiйно втратила актуальнiсть i може являти тiльки певний iсторичний iнтерес, та й то тiльки в тому випадку, якщо вона достовiрна, у чому я особисто маю сумнiв. Гадаю, вся документацiя була вигадана iнженером для надання наукової подiбностi своєму жалюгiдному творiнню! Так часто i письменник долучає до придуманої iсторiї велику кiлькiсть реальних фактiв, щоб читач повiрив його обмановi. Реальнi факти височiють над вигадкою, як плодовi дерева над отруйними грибами, i першi своїм поважним виглядом змушують повiрити в їстiвсiсть других. Читач, який повiрив у їстiвнiсть вигадки, моментально отруюється i вже не годен зрозумiти, де вигадка, а де реальнiсть. Доказом останнього твердження може слугувати те, що попередня фраза дослiвно процитована мною з Прохiдного довiдника, в той час як вами вона була сприйнята як логiчний висновок моїх мiркувань, що в свою чергу змушує повiрити вас у те, що я абсолютно реальний i не є виплодом уяви абсолютно сторонньої людини.»
Примечания
1
В оповіданні використано вірш Якоба Ван Годдіса.