Я відкрила очі. За кілька кроків від мене, на стежці, стояв якийсь дідок із кишеньковою собачкою на шнурочку та з цікавістю дивився у мій бік. Проте ледве я ворухнуласяшвиденько відвів очі і затупцяв далі своєю дорогою.
Я посміхнулася. І, вже заспокоївшись, побрела далі поміж дерев, уперто ігноруючи стежки.
Люблю дерева. Колись я навіть навчилася розмовляти з нимиодного кошмарного дня, ховаючись від божевілля. Після того, як світ уперше показав мені хижий оскал ненажерливих жорен, що ладні перемолоти будь-яку душу, котра ще не встигла напитися бруду
Рука потягнулася по сигарету. Пачка сигарет у потайній кишеньціпостійний атрибут моєї шкільної сумки. І теж із тих пір. Дивно Чому усе це знову пригадалося? Хоча, як не намагайся забути, а спогади все одно рано чи пізно повертаються
Це було біля моря. Тежзимою.
Мені було пятнадцять.
Грудень місяць у Ялтізовсім не той грудень, яким він буває у Києві. Ні снігу, ні колючого морозупринаймні тієї зими у грудні не було.
Я бачила море. Бачила його вперше. І цілими днями тинялася біля нього, боячись відійти подалімені постійно хотілося відчувати його, слухати його нестихаючий шум.
Звичайна поїздка від школи, місце, яке звалося санаторієм, проте насправді там ніхто не звертав на нас уваги і тим паче не збирався лікувати. Головневчасно зявитися на вечерю, а цілий день ти міг робити що тобі заманеться.
І я робиладихала морем, виходила на набережну, шукала місце, де ніхто не міг мене чути, і говорила з морем. Я намагалася вдихнути його в себе, залишити в собі його частину, і відчувала як увесь мій внутрішній простір ніби розгортається, аби вмістити в себе море
Це була казка. Казка про гидке каченя, яке не шукало свого відображення у хвилях невгомонної стихії, а просто розчинялося у диханні моряі на цей час забувало про себе Це було одкровенням, це було дивом. Мені не потрібно було нічоголише бачити море. Там я на деякий час помирилася сама з собою, я пробачила собі власну недосконалість. Мене не хвилювали ні мої дешеві джинси, ні затаскана стара куртка, ні бліда оката мармиза, яку щоранку доводилося бачити у дзеркалоя махнула рукою навіть на неї. Тому що центральне значення мала лише змога щодня бачити диво, яке наводнювало мене життям. І я свідомо і несвідомо тягнулася до нього, як замерзаючі тягнуться до тепла.
Дівчата бігали на дискотеки, дівчата фліртували з хлопцями і закохувалися. Але я не могла звертати на хлопців увагия вже була закохана, закохана у море. І це кохання заповнювало мене вщерть.
Ми цілими днями тинялись містомнавіть не маючи грошей, находили способи розважитися. В парку біля одного кафе, де постійно грала музика і її можна було слухати скільки заманеться, ми відпочивали, коли стомлювалися від своїх мандрів. Я спробувала першу сигарету там же, на лавці в парку Мабуть, саме тому я досі не кинула палити: тому що моя перша сигарета була там, де я відчувала себе вільною людиною, під звуки хорошої музики, поруч з моїм великим коханням, з якого я і тоді не зводила очей
Я була щасливою.
Саме тоді мій світ перевернувся вперше.
Усе сталося майже буденно. «Альбіночко, він призначив мені побачення за містом. Ну, в лісі, там де ми були. Ходімо зі мною за компанію! Ну, якщо я прийду одна, він подумає, що Але ж я порядна дівчина!»
Тоді не йди.
Вона образилася. Вона майже плакала і з докором дивилася на мене.
Я не можу відмовити, коли на мене дивляться так. І погодилася.