А коли все закінчилося, то лише для того, аби початися знову. Тільки тепер вона вже ні про що не думалаі сама пестила його, спочатку несміливо, а потім все розкутіше. Він був чудовий Відповідав на кожен її доторк, тремтів від її рук і стогнав від блаженства так само, як і вона Його кучері ніжною хвилею лоскотали її шкіру, а від долонь його ішов струмінь тепла Нічого подібного вона не переживала ніколи. Вони цілували і пестили одне одного знову і знову, майже не зупиняючись, то зливалися в одне, то розєднувалися, аби знову зєднатися
А коли нарешті зупинилися, то в обох уже не було сил.
Вона лежала у нього на грудях.
Дивна ти раптом тихо сказав він.
Чому дивна?
Віддаєшся не тільки тілом, а і всією душею
А це неправильно?
Це чудово У мене ще не було такої.
Щось схоже на ревнощі пройняло її серце.
А багато у тебе було жінок?
Вони не такі, як ти
Знадвору долинув рев корови.
Мабуть, уже пізно Мені треба йти.
Не пізно, рано Ще не йди.
Не можу Їсти дітям треба зварити.
Він нарешті відпустив її.
Похапцем вдяглася, підхопила свій очіпокі до дверей.
Сліпуче сонце вдарило в очі. Дійсно, рано Корова і свині мало не розвалюють повітку, а голодні діти граються перед хатою.
Що це було?
Що це було з нею
Поки поралася, поки їсти готувала і робила свою щоденну роботу, думки ніяк не полишали минулої ночі. Як це могло статися? Вона завжди була порядною жінкою, і за все життя знала лише одного чоловікаСтепана. Навіть в дівоцтві ні з ким іншим не цілувалася То як вона могла зважитися на зраду? Що було такого в незнайомцеві, що змусило її про все забути, геть втратити голову? І чому, як вона себе не картає, а все одно згадує знову і знову все, що цієї шаленої ночі відбувалося, і солодко озивається все тіло на ті думки гріховні?
Давно вже пора було б віднести Гнатові їсти, але вона ніяк не могла зважитися зайти туди, де кожна пилинка була свідком її зради
Лише десь по обіді зважиласявсе-таки, не сидіти ж йому голодному!
Але клуня зустріла її тишею. Постіль порожня. Нема нікого.
І руки опустилися. Сама незчулася, як сльози навернулися на очі.
Дурна! Радіти треба. Ну, переночував та й пішов собі, нема потреби ні про що більше турбуватися, та й зустрічатися з ним поглядом більше не доведеться
То чому ж вона плаче? І чому так тяжко на серці? Ніби її просто обдурили й покинули
Ще двічі верталасяа раптом він десь просто виходив?
Нема.
Пішла спати
Тепер, як ніколи, хотілося, аби нарешті повернувся Степан. Вона ще не знала, як тепер дивитиметься йому в очі, але Краще вважати, що все, що сталося, було сном, і не більше. То все їй лише примарилося. Та і не могла вона так вчинитисліпо спокусі піддатися! Так, то все сон Тільки сорочка червоніє, мов квіт маковий. Так і не залатала. Та вже й нема для кого.
Його сорочка. Схопила ту сорочку, до лиця притулила. Сльози витерлаі в піч її. Нехай димом зійде мана! Нехай
І відразу ж пожалілаа раптом повернеться? Раптом Як же хочеться ще раз піти й остаточно пересвідчитися, що Гнат дійсно зник Ні, не піде. Візьме себе в руки і нікуди не піде. Пішов він, втік. А коли й не пішов, то нема чого йти до нього уночі. Нема чого А раптом він чекає?
Ні, не можна. Не можна.
Лягла спати.
Тільки який там сон! І очі мокрі. І так нестерпно хочеться іще хоч разочок відчути на собі доторк гарячих губ Святі заступники й сохранники, заступіть і сохраніть від спокуси!
Почала молитися.
А память не відпускає, малює живі спогади і крає серце
Горпинко!
Ледь із печі не впала. Злякалася до німоти, очі широко відкриластоїть біля вікна постать знайома, рукою кличе її.
Повернувся!
Прийшов!
Невже хату не закривала?
Мабуть, що ні, коли він тут.
Прийшов
Горпинко, ти вже спиш? тихо.
Та от Майже спала, ледве зуміла вимовити.
Майже не рахується, сміється.
Я там Їсти приносила
Знаю. Я виходив удень. Справи мав. Тільки не хвилюйся, мене ніхто не бачив, що я до тебе йшов. Я обережний.