Перед очима рухалася незграбна тінь: крізь понівечений обладунок короля витекло немало Буресвітла, тож тепер він насилу йшов. Але наближався.
Скрикнувши, Сет рухнув на коліна й почав гарячково заряджати балкон Буресвітлом, щоб силою Викиду перемістити його донизу. У повітрі довкола повіяло холодом. Буря ревіла, перекочуючись донизу через його руки та всотуючись у деревину балкона. Він спробував Кидонути його вниз, потім спробував іще раз. Він робив уже четверту спробу, коли на балкон ступив Ґавілар. Під додатковою вагою балкон нарешті загойдався. Затріщала здеформована деревина.
Сколкозбройний вагався.
Сет спробував упятеопорні балки підломилися, а вся споруда відділилася від основної будівлі. Крик вирвався з-позад його зламаної щелепи, і він витратив останню порцію Буресвітла на те, щоб Кидком переміститися на бічний мур палацу. Завалившись набік, він пролетів мимо приголомшеного Ґавілара, впав на стіну й покотився.
Балкон рухнув додолу. Нажаханий король дивився вгору, а твердь утікала в нього з-під ніг. Падіння було недовгим. У місячному світлі Сет із серйозним виглядом спостерігавхоч в одному оці все ще туманилося, а на друге він узагалі не бачив, як балконна споруда з грюкотом врізалася в камяні плити двору. Стіна палацу затремтіла, і тріск розтрощеного дерева луною відбився від сусідніх будівель.
Усе ще маючи під собою мур палацу замість підлоги, Сет застогнав і підвівся. Він почувався дуже ослаблим, адже використав увесь запас Буресвітла надто швидко і тим перенапружив тіло. Насилу тримаючись на ногах, він пошкутильгав униз по стінітуди, де валялися уламки балкона.
Король усе ще ворушився. Взагалі-то Сколкозбруя захистила б його від такого падіння, але довгий скривавлений уламок деревини простромив бік короля якраз там, де Сет раніше пробив йому панцир. Шин опустився навколішки, вдивляючись у спотворене болем обличчя монарха. Вольові риси, квадратне підборіддя, чорна борода, що подекуди взялася сивиною, пронизливий погляд світло-зелених очей. Ґавілар Холін.
«Я чекав на тебе», ледь вимовив він у перервах між судомними подихами.
Сет просунув руку за нагрудник королівської кіраси та спробував намацати й розстібнути ремені. Вони піддалися, і Сет повністю зняв його. Зворотний бік захисної пластини був оснащений сапфірами: два з них тріснули й перегоріли, а троє інших усе ще світилися. Не вірячи своїм очам, Сет різко вдихнув, усотуючи Буресвітло.
Усередині знову забушувала буря. Випари Світла, що здіймалися над однією стороною обличчя, погустішали, зцілюючи поранену шкіру та кістки. Біль усе не вщухав: лікувальна дія Буресвітла аж ніяк не миттєва. Знадобляться години, доки він остаточно прийде в норму.
Король закашлявся:
Скажи Тайдакару що він запізнився
Я не знаю, хто це такий, ледь вимовив Сет, намагаючись не ворушити зламаною щелепою. Потому підвівся й виставив руку вбік, прикликаючи Сколкозбройця.
А хто ж тоді? нахмурився король. Рестарес? Садеас? Ніколи б не подумав
Мене підіслали паршенді,відказав Сет. Щойно збігли десять ударів серця, як вогкий від конденсату Сколкозброєць знову опинився в його руці.
Паршенді? Але ж це божевілля, Ґавілар знову закашлявся, а тоді підніс тремтячу руку до грудей і став порпатись у внутрішній кишені. Незабаром він видобув звідти невеличку кришталеву сферу на ланцюжку. Візьми. Вона не повинна потрапити до їхніх рук, скидалося на те, що в ньому згасала свідомість. Передай передай моєму братові нехай підбере найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік
Ґавілар затих.
Сет на якусь мить завагався, а тоді опустився навколішки й узяв сферу до рук. Вона виглядала дивногеть не схожа на ті, що він бачив раніше. Хоч і зовсім темна, вона якимсь дивом світилася особливим, чорним світлом.
«Паршенді? як сказав було Ґавілар. Але ж це божевілля».
Тепер усе чистісіньке божевілля, прошепотів Сет, ховаючи дивину до кишені.І все рушиться прямо на очах. Вибачай, алетійський королю. Хоча тобі, гадаю, наплювати. Принаймні тепер, Сет підвівся. Тобі хоча б не доведеться переживати кінець світу, який чекає на решту з нас.
Біля бездушного тіла короля з імли матеріалізувався його Сколкозброєць і дзенькнув об каміння, немов випавши з мертвої руки колишнього власника. Він вартував цілого багатства: у боротьбі за оволодіння одним-єдиним Сколкозбройцем занепадали та гинули королівства.
Зсередини палацу долинули стривожені крики. Сет мав поспішати. Але
«Передай моєму братові»
Для Сетових одноплемінників передсмертне прохання вмираючого було священним. Тож він узяв королеву руку, вмочив її у його ж власну кров та вивів на уламку деревини: «Брате, підбери найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік».
Упоравшись із цим, Сет зник у темряві. Він не взяв із собою королівського Сколкозбройцянавіщо? І його власний був цілком достатнім прокляттям.
Частина першаПоверх тиші
Каладін / Шаллан
1. Буреблагословенний
«Ви вбили мене. Покидьки, ви мене вбили! Сонце ще не згасло, а я помираю!»записано в пятий день тижня чач місяця бетаб 1171 року зі слів тридцятиоднорічного темноокого солдата за десять секунд до смерті. Автентичність зразка вважається сумнівною.
Пять років по тому
«Мене ж убють, правда?»запитав Ценн.
Загартований ветеран, який стояв поруч, обернувся і глянув на хлопчину. Усю нижню частину обличчя бувалого в бувальцях воїна вкривала коротко підстрижена чорна борода, що на щоках уже взялася сивиною.
«Мене вбють, думав Ценн, стискаючи спис, ратище якого стало слизьким від поту. Я загину. О, Прародителю бур, я загину».
«Скільки тобі років, синку?»поцікавився ветеран. Ценн не памятав його імені. Нелегко було пригадати хоч щось, дивлячись, як армія супротивника шикується в бойові лави з іншого боку всіяної камінням рівнини. Здавалося, ніби в рухах воїнів проглядало щось цивільне: аж надто акуратне й організоване. Озброєні дротикамиу першій лінії, за ними ті, хто мав метального чи ударного списа, і лучники з боків. Обладунки темнооких списників були такими ж, як і Ценнів: шкіряна куртка без рукавів, спідниця до колін з аналогічного матеріалу, простий сталевий шолом і такий же нагрудник.
Багато хто зі світлооких мав повний комплект спорядження. Вони сиділи верхи на конях в оточенні почесної варти в нагрудниках, що виблискували винним чи темно-зеленим, мов ліс, кольорами. Чи були серед них Сколкозбройні? У ясновельможного Амарама Сколкозбройця не було. А в його людей? А якщо Ценнові випаде битися зі Сколкозбройним? Звичайному солдату такого ворога не здолати. Це траплялося настільки рідко, що кожен окремий випадок одразу ж обростав легендами.
«Цього разу все насправжки», подумав він, відчуваючи, як усередині наростає страх. Це тобі не муштра в таборі, не польові збори, на яких вони махали палками замість мечів. Це відбувалося наяву. Щойно він по-справжньому взяв у тямку цей факт, як його серце закалатало, немов налякана тварина, що рвалася з грудної клітки на волю, а ноги підкосилися. Ценн раптом усвідомив, що насправді він боягуз. Не треба було йому полишати стада! Ох, не треба було
То скільки тобі стукнуло, синку? наполегливо перепитав ветеран.
Пятнадцять, сер.
А як тебе звати?
Ценн, сер.
Бородатий велетень кивнув у відповідь:
А я Даллет.
Даллет, повторив Ценн, усе ще вдивляючись у шеренги ворожого війська. Скільки ж їх було! Тисячі.Мене ж убють, правда?
Ні,хрипко й непривітно відказав той, але якраз такий тон і вплинув на хлопця заспокійливо. Нічого з тобою не трапиться. Вище голову! І тримайся решти загону.
Але ж я пройшов усього тримісячний курс підготовки! він ладен був заприсягтися, що чує ледь уловимий дзенькіт ворожих обладунків і щитів. Я заледве вмію тримати в руках списа! О, Прародителю бур, мені гаплик! Я навіть не можу
Синку, мяко, але рішуче увірвав його Даллет, кладучи свою руку тому на плече. За спиною ветерана зблиснув край великого круглого щита, відбиваючи сонячне проміння. Повторюю: з тобою все буде гаразд.
Звідки ви знаєте? у голосі хлопця бриніло благання.
Звідти, голубе. Бо ти входиш до загону Каладіна Буреблагословенного.
Воїни, що стояли довкола, ствердно закивали головами.
За їхніми спинами нові й нові партії бійців шикувалися в шеренгитисячі бійців. Ценнові випало бути в одній із передніх лав, у складі загону Каладіна, що нараховував близько тридцяти бійців. Чому Ценна в останній момент перевели до нового загону? Очевидно, командування табору для новобранців мало на те свої причини.
Чому цей загін виставили в авангарді, де кількість втрат неминуче мала бути найбільшою? Маленькі страхокузьки, немов краплинки якоїсь липкої лілуватої гидоти, стали видобуватися з-під землі, сповзаючись до його ніг. На якусь мить хлопця пройняв такий жах, що він ладен був кинути спис і дати драла. Але рука Даллета ще міцніше стиснула його плече. Дивлячись у спокійні чорні очі Даллета, Ценн вагався.
Ти сходив до вітру, перш ніж стати в стрій? запитав Даллет.
Часу не було
То давай заразхутко.
Прямо тут?..
Якщо ти цього не зробиш, усе закінчиться тим, що сеча потече в тебе по нозі під час бою і відволіче твою увагу. Може, це навіть вартуватиме тобі життя. Ну ж бо!
Знітившись, Ценн попросив Даллета потримати списа й відлив прямо на каміння. Коли справу було зроблено, він окинув поглядом тих воїнів, котрі стояли поблизу. Жоден із Каладінових бійців навіть не всміхнувся. Вони стояли так само непорушносписи при боці, щити за спиною.
Армія супротивника закінчувала останні приготування. Поле битви, що розділяло обидва війська, являло собою голе камянисте пустище, напрочуд рівне та гладке, на якому лиш де-не-де траплялися скелебруньки. Із нього вийшло б непогане пасовисько. У Ценнове обличчя дмухнув теплий вітер, напоєний вологими запахами великобурі, що бушувала минулої ночі.
Даллете, гукнув хтось.
Пробравшись крізь шеренги бійців, до них наблизився чоловік, котрий ніс у руці дротик, до древка якого були прикріплені пара ножів у шкіряних піхвах. Новоприбулий був молодимможе, років на чотири старшим за Ценна в його пятнадцять, але на кілька пальців вищим навіть за Даллета. На ньому був звичайний шкіряний одяг списника, але з-під нього виглядала пара темних штанів. Ценн гадав, що таке взагалі-то не дозволялося.
Його чорне хвилясте волосся алетійця сягало плечей, а очі були карими. На плечах куртки без рукавів теліпалися аксельбанти з білого шнурказнак того, що він командир загону. Усі тридцять бійців довкола Ценна виструнчилися, піднімаючи списи у привітанні. «Тож це і є Каладін Буреблагословенний? із недовірою подумав Ценн. Такий молодий?»
Даллете, до нас незабаром приєднається новобранець, сказав Каладін добре поставленим командним голосом. Я хочу, щоби ти
І раптом замовк, помітивши Ценна.
Він прибув у розташування загону кілька хвилин тому, сер, мовив Даллет, усміхаючись. Я тут якраз готую його до битви.
От і добре, відповів Каладін. Я заплатив чималі гроші, щоби вирвати цього хлопчину з пазурів Ґара. Цей горе-вояка настільки некомпетентний, що я взагалі дивуюся, чому він не в стані наших ворогівце було би принаймні чесно.
«Що? подумалося Ценнові.Чого б це хтось став платити за мене гроші?»
Яка твоя думка про поле битви? запитав Каладін. Іще кілька списників, що стояли поруч, прикрили очі козирками долонь, прочісуючи поглядом каміння.
Може, підійде та улоговина біля двох валунів аж ген справа?
Підходи занадто нерівні,похитав головою Каладін.
Так точно, сер, ваша правда. А як щодо того невисокого горбка ондечки? Він досить віддалений, щоби перечекати першу навалу, і достатньо близько, щоб не відриватися від основних сил.
Здається, підійде, кивнув Каладін, хоча Ценн ніяк не міг уторопати, на що саме вони дивилися.
А ви, бовдури, всі почули?
Бійці високо здійняли списи.
Наглядай за новачком, Даллете, сказав Каладін. Адже він не знає сигналів.
Так, звісно, відповів усмішливий Даллет.
Він ще й усміхався! Як тут можна було всміхатися? У ворожому стані засурмили в сурми. Це що жвони вже готові? І хоча Ценн щойно відлив, а все ж відчув, як по нозі збігла цівка сечі.
Тримайтеся! гукнув Каладін, а тоді швидким кроком рушив уздовж передньої шеренги, щоби перемовитися з командиром сусіднього загону. За спинами Ценна й товаришів усе ще дошиковувалися кілька десятків лав. Лучники по боках приготувалися стріляти.
Не хвилюйся, синку, знову заспокоїв його Даллет. З нами все буде добре. Адже наш командир Каладінсправжній щасливчик.
Воїн по іншу руку від Ценна кивнув. Це був довготелесий, рудоволосий веден, чия смаглява шкіра була занадто темною як для алетійця. І що він забув в алетійській армії?
Щира правда. Адже наш КаладінБлагословенний бурею. Що є, те є Скільки це ми втратили були в минулій битві?.. Здається, лише одного?
Але ж хтось таки загинув, зауважив Ценн.
То й що? знизав плечима Даллет. На війні завжди гинуть. У нашому загоні втрати найменші. Скоро сам побачиш.
Каладін закінчив розмову з іншим командиром і бігцем повернувся назад. Хоча в руці у нього був, строго кажучи, дротикз ним належало вправлятися однією рукою, а в іншій тримати щита, цей дротик був на добрий лікоть довшим, ніж у решти бійців.
До бо-о-оюту-у-уйсь! скомандував Даллет.
На відміну від командирів інших загонів, Каладін не став у стрій, а так і залишився попереду своїх бійців. Воїни довкола Ценна знервовано переминалися, рвучись уперед. Ці звуки ланцюжком пробігли по лавах усієї величезної армії: на зміну затишшю прийшла буря. Зачовгали сотні ніг, заляскали щити, задзенькотіли пряжки. Каладін залишався непорушним, вдивляючись у бойовий стрій ворожої армії. «Спокійно, хлопці!»наказав він, не обертаючись.
Позад них проскакав світлоокий офіцер: «До бою! Спустіть із них кров. Порвіть на шматки!»
Спокійно, повторив свій наказ Каладін, щойно вершник проїхав мимо.
Розімнисязараз будемо бігти, сказав Ценнові Даллет.
Бігти? Але нас учили наступати, маршируючи в шерензі! Ні в якому разі не ламати строю!
Так то воно так, відповів Даллет. Але в тому й біда, що таких, як ти, недовчених, тут більшість. Тих же, хто і справді вміє воювати, посилають на Розколоті рівнини битися з паршенді. Каладін хоче трохи підівчити нас і перебратися тудивоювати за короля. Більшість із присутніх тут поламають стрій і наступатимуть кожен сам по собі,Даллет кивнув головою вздовж вишикуваних рядів. Зі світлооких не настільки добрі командири, щоби змусити їх залишатися в шеренгах. Тож тримайся нас і біжи.
Мені виставити поперед себе щита?
У більшості лав довкола Каладінового загону воїни саме розстібали ремені своїх щитів, але в бійців Каладіна ті, як і раніше, висіли за спинами.
Перш ніж Даллет встиг відповісти, позаду засурмили наступ.
Уперед, наказав Даллет.
У Ценна не залишалося вибору. Уся армія прийшла в рух, під чобітьми солдатів задвигтіла земля. Як і пророкував Даллет, їхні лави недовго залишалися рівними: хтось крикнув «ура», інші підхопили. Світлоокі теж не відставали: «Пішли! Бігом марш! До бою!» Стрій розпорошився.
Щойно це сталося, як загін Каладіна щодуху рвонув і помчав на повній швидкості, забігаючи поперед інших. Нажаханий Ценн поспішав ледь не на чотирьох, та все ж не відставав від решти: земля була не така рівна, як здавалося, і він заледве не перечепився об непомітну скелебруньку, що втягнула своє гудиння в мушлю.
Потому він знову зіпявся на ноги й летів уперед, стискаючи в руці спис. Важкий щит боляче бив його по спині. Ворожа армія, що виднілася вдалині, теж зарухалася: супротивник так само мчав полем битви їм назустріч. Нічого схожого на бойовий лад чи акуратно вишикувану шеренгу. Усе це навіть віддалено не нагадувало того, до чого їх готували на військовій муштрі.
Ценн навіть не знав, проти кого вони битимуться. Якийсь магнат зазіхав на вотчину ясновельможного Амарама, сюзереном якого, своєю чергою, був великий князь Садеас. Це була звичайна прикордонна сутичка, а противник, найімовірніше, належав до іншого алетійського князівства. Чому вони не мирилися між собою? Монарх, напевно, міг би покласти край їхнім чварам, але якраз відбув на Розколоті рівнини, де прагнув помститися за смерть свого батька, короля Ґавілара, вбитого за пять років до того.