І що? запитав він.
Все гаразд. До обіду в панни Пфлюґер. Потім у себе вдома. Обидві. Весь час репетирували, затинаючись, белькотів Смолож.
Спасибі вам, Смоложе, Мокк привітно глянув на підлеглого. Ще якісь два тижні. Витримайте. А тоді в нагороду за гарну роботу отримаєте понадплановий тиждень відпустки. Перед самими святами.
Смолож підніс капелюха й, човгаючи ногами, посунув до виходу, за яким блищали сніжно-білі накрохмалені манишки, гаптовані блискітками вечірні сукні, китайські віяла й кольорові пера. Мокк витяг запрошення й прилаштувався в черзі за якоюсь худорлявою дамою, що в одній руці тримала лорнет, а в іншійдовгого мундштука із запаленою сигаретою. Білетери не вимагали в неї запрошення, навпаки, сповнені поваги, злегка вклонилися.
О, кого я бачу?! скрикнула дама. Це справді ви, маркізе? Ах, яка честь! екзальтована дама обернулася до тих, хто стояв за нею, аби поділитися з ними своїм чудовим відкриттям. Її увагу привернув Мокк. Це неймовірно, любий пане, тут дама помилилася й замість лорнета піднесла до очей мундштук. Білетер на сьогоднішньому концерті ніхто інший, як сам маркіз Жоржик де Лешамп-Бріє!
Вочевидь ображена тим, що на Мокка її повідомлення не справило великого враження, дама попливла в бік фойє, оточуючи себе хмарами диму неначе паротяг, а сам Жоржик, що його Мокк звинуватив у споживанні горілки в дитинстві, з погордою глянув на його запрошення.
А вам, вельмишановний пане кримінальний радник, Жоржик повільно читав титул на запрошенні,той скандаліст, що намагався пройти без запрошення, передав свій благодійний внесок?
Авжеж, я ж бо непитущий, відказав Мокк, минаючи невдоволеного Жоржика.
Бреслау,
середа 30 листопада,
девята година вечора
Благодійний концерт добігав кінця. Софі, що раділа оплескам, відсутності запаху перегару в чоловіка й захопленим словам, якими її обдаровував під час антракту бреславський бомонд, зсунула з долоні рукавичку й дозволила сухим і сильним пальцям Ебергарда легенько мандрувати гладенькою шкірою її долоні.
Мокк заплющив очі й згадував виступ Софі, її незворушний спокій за фортепіано, її поведінку, сповнену скромної вишуканості, без екзальтації й несамовитого скидання головою. Він захоплювався не стільки грою дружини, скільки лініями її тіла, яке облягала чорна концертна сукня. Мокк захоплювався профілем Софі з гордо зачесаним у кок волоссям, лінією шиї, тендітністю плечей, округлістю сідниць. Його переповнювали гордощі самця. Під час антракту він згорда дивився на інших чоловіків і ні на крок не відступав від дружини, немов промовляючи: «Не наближатисяце моя територія».
Залунали останні акорди «Післяполуденного відпочинку фавна» Дебюссі. Залунали оплески. Замість того, щоб дивитися на музикантів, Мокк захоплювався грацією, з якою Софі складала долоні для оплесків, підносячи їх високо на головою. Прошепотівши їй кілька слів на вухо, він швидко вийшов із зали. Побіг до гардеробу, взяв і поклав на стійку хутро й капелюшок дружини, а також своє пальто й капелюха. Відкрив коробку з норковим манто й заховав його в рукаві шуби Софі, що пахла її парфумами. Тоді одягнувся і став чекати, тримаючи її шубу на руці. За мить вона зявилася. Випнувши повні груди, вона увіпхала руки в рукави шуби, що її подав Ебергард.
Це не моє,сказала вона перелякано, виймаючи манто з рукава. Ебі, швейцар помилився. У мене не було манто.
Це твоя шуба, обличчя Мокка нагадувало обличчя гімназиста, що підклав кнопки на стілець ненависному вчителеві.І твоє манто.
Дякую, любий, Софі подала йому руку для поцілунку.
Мокк обійняв її за талію й вони вийшли з Концертного залу. Озирнувся навколо й побачив припаркованого «адлера». Захряснувши дверцята за Софі, він сів на місце водія. Софі пучками пестила манто. Мокк обійняв дружину й пристрасно поцілував. Вона відповіла на поцілунок, а тоді відхилилася й вибухнула нестримним сміхом.
Влучно ти покепкував із цього Лешамп-Бріє,у Софі від сміху на очі набігли сльози. І уяви, ти вгадав. Він і справді добряче пє Тепер у Бреслау ні про що інше не говоритимуть Лише про твоє bon mot Жоржик пив у садочку горілку замість рибячого жиру Усі ще у фойє з цього реготалися.
Не тямлячись, Мокк притис Софі до себе так міцно, що крізь мяке манто відчув її крихітне вухо.
Давай зробимо це в машині,прошепотів він.
Ти збожеволів, тут так зимно, вона лагідно задихала йому у вухо. Їдьмо додому. Я обіцяю тобі щось особливе.
Авто насилу зрушило з вологої липкої снігової постелі. Мокк дуже повільно їхав Гефхен-штрасе, сунучи за важким фургоном, з якого якийсь закутаний у шинелю чоловік сипав пісок на дорогу. Мокк обігнав його лише перед перехрестям із Моріц-штрасе і, ковзаючись по втоптаній кінськими копитами Ауґуст-штрасе, безпечно дістався Редіґер-пляц.
Сніг перестав падати. Мокк вистрибнув з машини й відчинив дверцята з боку Софі. Його дружина боязко поставила ногу в туфельці на блискучий холодний сніг. Й відразу прибрала ногу назад.
Зараз я принесу тобі щось тепліше на ноги, кохана, Мокк побіг до підїзду будинку. Але не увійшов, а повернувся й підійшов знову до машини. Відчинив дверцята й присів. Одну руку він підклав під коліна Софі, другою охопив її спину. Софі розсміялася, обіймаючи його за шию. Мокк видихнув і легко підняв дружину. Похитнувшись під її вагою, він якусь хвилю шукав рівноваги, широко розставивши ноги. Коли йому це вдалося, він заніс Софі до підїзду й поставив її на сходинці з написом Cave canem. Зачинивши авто, він повернувся до дружини. На мить занурився в її мяке хутро й притис до бежевих кахлів ніжне тіло. Сильні стегна Софі обійняли його ноги, а на його шиї опинилося її манто.
Враз спалахнуло світло, й почувся гавкіт собаки доктора Пачковського. Подружжя Мокків піднялося на свій третій поверх, шокуючи адвоката, що виходив із собакою: вона обсмикувала додолу сукню зі стегон, він пригладжував волосся й стягав із шиї манто.
Марта відчинила двері й, побачивши їхній настрій, негайно повернулася до своєї кімнатки, звідки розлягалося Адальбертове хропіння.
Ебергард і Софі буквально вкотилися до спальні в обіймах одне одного. Спантеличений пес спершу зрадів, а потім, побачивши щось на зразок боротьби, став гарчати. Софі зачинила йому двері перед носом, штовхнула чоловіка на диван і заходилася розстібати численні гудзики його одягу. Почала від пальта. Потому в бік дверей полетів капелюх. І коли надійшла черга брюк, задзеленчав телефон.
Марта візьме слухавку, прошепотіла Софі.Вона знає, чим ми займаємося й напевне скаже, що нас немає вдома. Телефон вперто дзвонив. Марта слухавку не брала.
Зараз немає нікого важливішого за тебе, шепнув Мокк. Хто б не дзвонив, я його відшию.
Він підвівся й вийшов до передпокою. Мовчки підніс слухавку.
Добрий вечір, будь ласка, радника Мокка, почув він незнайомий голос.
Це я, буркнув Мокк.
Пане раднику, це Віллібальд Геннес із казино готелю «Чотири пори року», тепер Мокк упізнав спотворений телефоном голос одного зі своїх інформаторів. Тут якийсь пяний молодик. Багато програє в рулетку. Назвався Ервіном Мокком. Стверджує, що він ваш небіж. На цій підставі він отримав кредит. Якщо він і далі так гратиме, це погано закінчиться. Схоже, він програє гроші, яких у нього немає.
Слухай, Геннесе, Мокк витяг пістолета зі стінної шафки й поклав його до внутрішньої кишені пальта. Зроби так, щоб він не грав. У найгіршому випадку вріж йому в пику так, щоб він знепритомнів. Я зараз приїду.
Мокк увійшов до спальні й сягнув по капелюха, що лежав на підлозі, збуджуючи посилену цікавість Арґоса.
Я зараз повернуся. Ервін потрапив у велику небезпеку.
Софі знімала сукню. Патьоки тушу для вій спливали по її щоці.
Можеш не повертатися, її голос звучав так, наче вона зовсім не плакала.
Бреслау,
середа 30 листопада,
пів на десяту вечора
Віллібальд Геннес, охоронець у казино готелю «Чотири пори року» на Ґартен-штрасе, 66/70 послухався вказівок Мокка, але витяг Ервіна із гри без застосування сили. Він вчинив дуже простопідсипав йому до пива блювотний засіб. Тож коли Мокк у розпанаханому пальті увірвався до казино і, керуючись поясненнями швейцара й мавпоподібного охоронця, вбіг до чоловічого туалету, хлопець стояв навколішки біля унітаза, а його голова спочивала в дбайливих Геннесових долонях. Це видовище трохи заспокоїло Мокка. Він запалив сигарету й запитав, за яким столом грав Ервін.
За четвертим, дядечку, почулася відповідь з глибини унітаза.
Зараз повернуся, Мокк пхнув Геннесові десятимаркового папірця до кишені.
Вийшовши з туалету, він підійшов до охоронця, що стояв у вестибюлі біля величезного фонтану між двох високих пальм. Жодне інше місце йому б так не пасувало. Мавпа втупилася в Мокка маленькими очицями.
Я хотів би побачитися з директором казино, мовив Мокк і машинально сягнув по своє посвідчення, але зупинився: він не хотів відкривати усі свої карти. Мене звуть Ебергард Мокк. Де я можу його знайти?
Скарги подають за гральним столом. Треба було викликати шефа туди, буркнув охоронець. Приходьте завтра по третій.
У мене інша справа. Дуже пильна.
Сказавши це, Мокк застосував перевірений метод заспокоєння нервів: почав подумки декламувати оду Горація Exegi monumentum Під низьким лобом охоронця напружено працював маленький мозок. Коли Мокк дійшов до славетного non omnis moriar, охоронець мовив:
Скажіть, яка це справа. Я передам шефові й, може, він вас прийме
Нічого ти не передаси, відказав Мокк. Бо тобі довелося б запамятати десяток слів, а це значно перевищує твої розумові можливості.
Гуляй звідси. І то вже, охоронець насупив брови й стиснув важкі кулаки. Ще трішки, і він почав би ляскати ними себе по випнутих грудях.
Мокк подумки декламував славетну оду про безсмертя обранця муз. Раптом затнувся, бо тепер і сам не знав, хто мовчки йтиме до Капітолію: жрець чи весталка? Тоді різко повернувся й упівоберта завдав першого удару. Приголомшений охоронець схопився за щелепу й утратив рівновагу. Моккові цього було достатньо. Він нахилився, схопив супротивника за щиколотки й рвонув до себе. Бризки води засвідчили, де саме опинився охоронець. Вода вихлюпнулася з фонтану й вилилася на червону доріжку. Охоронець безпорадно борсався в мармуровому басейні. Він сперся на руки й спробував сісти. Водоспад стікав по його білій сорочці й заливав йому очі. Мокк, пригадуючи наступні рядки Горація про бурхливу річку Авфід, дістав кастета й зацідив охоронцеві в підборіддя. Лікоть охоронця ковзнув по дну басейну, і його голова знову опинилася під водою. Мокк скинув пальто, ще раз схопив його за щиколотки й рвучким рухом витягнув з басейну. Мавпяча голова вдарилася об камяний бортик фонтану, після чого тіло опинилося на мякій доріжці. Спершись однією рукою на пальму, Мокк заходився стусати ногою лежачого. Це було зайвим. Витягнутий з фонтану охоронець уже знепритомнів.
Мокк роздратовано подивився на свої промоклі рукави й забруднені кровю штани. Зрозумів, що в роті у нього досі стирчить згаслий недопалок. Сплюнувши його у фонтан, він пильно глянув на відвідувачів казино, що повиходили із зали й приголомшено дивилися на непритомного охоронця. Схоже, їхні почуття поділяв і швейцар, який випередивши Моккове запитання, мовив:
Кабінет директора на другому поверсі. Кімната 104.
Кімната номер 104 здавалася затісною для масивного, жирного тіла, увінчаного лисою головою, яке розвалилося в кріслі й уважно переглядало звіти крупє. Статура Норберта Piсce викликала невимовну радість власників ресторанів та кравців. Обіди з десятка страв і сувої тканин, що йшли на його вишукані вбрання, давали можливість представникам цих професій хоч на мить забути про свої матеріальні проблеми.
Професія Мокка була зовсім іншою, тому вигляд Piсce не викликав у нього таких почуттів. Ще менше зацікавила його шовкова хустка на шиї директора казино, його пікейний халат, і вже зовсім залишив байдужим китайський порцеляновий сервіз на кофейному столику та отупілий папуга, що розумів лише мову жестів.
Мене звуть Ебергард Мокк, мовив він. Кримінальний радник Ебергард Мокк. Я до вас із проханням. Невеличким проханням.
Piсce уважно глянув на промоклий одяг Мокка, що стояв, переступаючи з ноги на ногу. Задзвонив телефон, директор підніс слухавку і якусь хвилину слухав швидке, уривчасте повідомлення. Тоді зблід, поклав трубку й вказав гостеві на крісло.
Прохання може й невеличке, але ви доволі нетерплячий, зауважив Piсce. Слухаю вас, пане раднику.
Мій небіж, Ервін Мокк, програв сьогодні у вашому казино трохи грошей. Я хотів би знати, скільки, Мокк заходився скручувати цигарку. Від цього залежатимуть мої подальші прохання.
Piсce підсунув Моккові порцелянову китайську скриньку, заповнену цигарками в блакитні смужечки. Мокк закурив одну з них і задивився на чудовий кавовий сервіз. Вишуканий мотив бамбукових пагонів, що прикрашали чашечки, кавник і цукорницю, нагадав йому про його колишні орієнтальні захоплення. Кавник спокусливо парував.
Вашому небожеві сьогодні не поталанило. Він програв тисячу марок. Узяв на них кредит, посилаючись на те, що він є вашим родичем. А кредит ми даємо лише тоді, коли впевнені, що його буде сплачено найпізніше наступного дня.
Картярський боргце борг честі,Мокк крутив у руках капелюха. Я не певен, що мені вдасться сплатити його вже завтра. Я прошу продовжити термін сплати, він знову пригадав, що має ще заплатити Бекке за манто. Борг мого небожа я сплачу післязавтра.
Ми славимося тим, пане раднику, у Piсce задрижали щоки й підборіддя, що не дозволяємо нашим клієнтам відтерміновувати строки сплати. Уявіть собі, що ця жорстокість є нашим козирем. Клієнти опиняються віч-на-віч зі своєю долею, з викликом, з уявним супротивником, як вам більше до вподоби, і знають, що цей супротивник жорстокий і невблаганний. Супротивник, з яким треба грати з відкритим заборолом. Минулого тижня в нас був граф Герман III фон Кауніц, який позичив у нас певну суму, а невдовзі її програв. Ми позичаємо лише раз. Фон Кауніц грав у суботу, а в неділю не працює жоден банк. A conto сплати боргу він мусив залишити в нас трохи фамільних коштовностей. А що може залишити в заставу ваш небіж? Добре, що ви прийшли. Мої люди дуже суворі з клієнтами, що неспроможні заплатити.
Ви не почастуєте мене кавою? Мокк більше не декламував подумки Горація. Мені треба обдумати рекламні гасла, які я щойно від вас почув.
Piсce засопів у відповідь і навіть не поворухнувся. Мокк сам налив філіжанку кави й підійшов до вікна.
Я не насмілюся ламати такі святі принципи, сказав він. Ви, Piсce, просто позичите мені цю суму. Приватно. Як доброму знайомому. А я віддам її вам протягом тижня й ніколи не забуду цього дружнього вчинку.
Я дуже хотів би бути вашим добрим знайомим, пане раднику, всміхнувся Piсce. Але наразі я ним не є.
Мокк повільно посьорбував каву й походжав кімнатою. Його увагу привернула японська картина із зображенням двобою самураїв.
Ви знаєте, що відбувається під час обшуку, який я проводжу? спитав він. Я проводжу його дуже ретельно. Якщо я чогось не можу знайти, то нервуюся й мушу дати вихід власному роздратуванню. Знаєте, як? Я просто все нищу. Руйную.
Мокк підійшов до столика й узяв кавник. Налив собі трохи кави й додав цукру.
А зараз я дуже рознервований, сказав він, тримаючи в одній руці філіжанку, а в іншій кавник.
Але це не обшук, чемно зауважив Piсce.
Мокк хряснув філіжанкою об кахляну піч.
Piсce змінився на обличчі, але не поворухнувся. Мокк наступив черевиком на черепки філіжанки і з хрускотом розчавив їх.
Завтра я принесу тобі датований заднім числом ордер на обшук, Мокк щосили розмахнувся. Витримаєш це, Piсce? Дозволиш, мені розхряскати цього кавника?
Piсce натис на кнопку під столом. Побачивши це, Мокк з усієї сили жбурнув кавником об стіну, по якій попливли чорні патьоки кави. Тоді витяг пружинного ножа й підскочив до картини. Приклав вістря до ока одного із самураїв. До кабінету вбігло троє охоронців. Piсce витер сльози, що спливали складками його обличчя й подав їм знак, аби вийшли. Тоді заходився виписувати чек.
Бреслау,
середа 30 листопада,
пів на одинадцяту вечора
«Адлер» зупинився на Ніколаї-штрасе, перед будинком, у якому мешкав Франц Мокк. Ервін уже опритомнів. Він був майже тверезим, але горло перехоплювала пяна гикавка.
Дядечку, гикнув він. Пробачте. Я вам поверну ці гроші. Спасибі за порятунок. Я мусив здобути гроші, щоб декому допомогти. Одній людині, яка опинилася у великій скруті.