Спогади про його другий шлюб, звісно, були виразніші, як пізніший текст у середньовічному палімпсесті. Той шлюб теж дійшов до свого завершення ще пятдесят років тому, коли Флойд перебував десь між Землею та Юпітером. Хоча він і сподівався тоді на примирення з дружиною і сином, проте серед нескінченних урочистих церемоній, де його вітали з поверненням на Землю, у нього, перш ніж нещасний випадок запроторив його до «Пастера», знайшовся час лише на одну коротеньку зустріч із ними.
Тоді та зустріч закінчилася нічим, як і друга, що коштувала йому значних грошей та чималих зусиль і була влаштована на борту цієї самої космічної лікарні прямо в цьому самому приміщенні. Крісові тоді виповнилося двадцять, і він щойно одружився. Якщо й було щось на той час, що ще обєднувало Флойда та Керолайн, то це несхвалення ними вибору їхнього сина.
Однак насправді Гелена виявилася для нього надзвичайно вдалою партією: вона стала пречудовою мамою для Кріса Другого, що народився всього лише через місяць після одруження. А потім, коли Гелена, разом із багатьма іншими молодими дружинами, унаслідок «Коперніканської катастрофи» в одну мить овдовіла, то у відчай не впала і ясності розуму не втратила.
Те, що і Кріс Перший, і Кріс Другий утратили своїх батьків у космосі, хай і зовсім по-різному, здавалося якоюсь просто дикою насмішкою долі. Потім Флойд якось був ненадовго повернувся до свого, восьмирічного вже, сина, устигнувши стати для нього зовсім чужою людиною. Тим часом Кріс Другий, перш ніж утратити свого батька і то назавжди, знав його принаймні перші десять років свого життя.
А де ж Кріс Другий був тепер? Здається, ні Керолайн, ні Гелена, які нині встигли стати найкращими подругами, навіть не уявляли, на Землі він був чи десь у космосі. Але така ситуація була звична, лише поштівки зі штампом «БАЗА КЛАВІЙ» повідомили якось його родичів про перший політ Кріса на Місяць.
Та поштова картка, що її отримав тоді Флойд, і досі висіла на видному місці в нього над столом, прикріплена ізоляційною стрічкою. Кріс Другий мав не тільки гарне почуття гумору, а й відчуття історичного моменту. Ту поштівку, з відомою нині всьому світу, зробленою на місці розкопу в кратері Тихо Браге фотографією Моноліту, який височіє над фігурками у скафандрах, що стоять навколо, Кріс надіслав своєму дідові ще понад пів століття тому. Усі інші, крім нього, члени тієї групи відійшли вже в кращий світ, та й самого Моноліту на Місяці вже не було. У 2006 році, після запеклих суперечок, його доставили на Землю та встановили на площі перед головною будівлею ООН, від його надприродної подібності до якої в людей просто мурахи бігли спиною. Там Моноліт мав собою нагадувати родові людському, що той більше не сам-один у Всесвіті, а вже за пять років потому, коли в небі засвітився Люцифер, таке нагадування стало зайвим.
Коли Флойд обережно відклеював оту поштівку та засовував її до своєї кишені, пальці якось не дуже добре його слухались у якийсь момент йому здалося навіть, що його права рука має власну волю і йому не підкоряється. Ця поштова картка, коли він сідатиме на «Юніверс», стане чи не єдиною його особистою річчю, яку він візьме з собою.
Двадцять пять днів ти повернешся ще до того, як ми помітимо, що тебе нема, сказав Джеррі. І, до речі, це правда, що з вами на борту буде Дмитрій?
А-а, той козачок! озвався Джордж, зневажливо та гучно пирхнувши носом. Колись, іще у двадцять другому, я диригував його Другою симфонією.
Це не тоді, коли під час виконання ларго перша скрипка виригала?
Ні, тоді грали Малера, а не Михайлóвича. І саме в той момент вступила «мідь», так що ніхто нічого й не помітив, крім нещасного виконавця, що грав на тій самій тубі, в яку наблювали. Наступного дня він продав свій інструмент.
Та ти щойно вигадав це!
Авжеж. Та все ж переказуй старому пройді мої найщиріші вітання та запитай у нього, чи памятає він той вечір, який ми провели у Відні?.. А хто ще з вами на борту?
А я от чув нехороший поголос про рекрутерів, які у ваш екіпаж вербують людей обманом чи примусом, задумливо промовив Джеррі.
Той поголос несусвітнє перебільшення, можу тебе запевнити. Усіх нас дібрав сер Лоренс особисто за інтелект, тямущість, привабливість, харизму або ж іще за якусь позитивну чи корисну рису.
Тобто не як «гарматне мясо», на один раз? А що в разі загибелі?
Ну, якщо про це зайшла мова нам усім довелося підписати один дещо принизливий юридичний документ, який обмежує наші права та звільняє «Космічні лінії Цунґа» від будь-якої можливої відповідальності. І, звісно ж, у тій їхній теці з документами є також і примірник, який підписав я.
А чи є в нас шанс отримати якусь компенсацію за тебе, коли що? з надією запитав Джордж.
Ні, мої адвокати кажуть, що ту угоду обійти неможливо. Згідно з нею, Цунґ бере на себе зобовязання лише доправити мене до комети Галлея та назад, забезпечити їжею, водою, повітрям і каютою «з виглядом на море», так би мовити.
А що за це?
Після повернення я мушу якнайкраще розрекламувати майбутні такі подорожі, зявитися кілька разів на телебаченні, написати кілька статей це цілком прийнятно за таку можливість, яка випадає раз за все життя. А-а, от іще: у дорозі я також маю розважати своїх колег-пасажирів, а вони мене.
Як? Піснями й танцями?
Ну-у, я сподіваюся помучити нещасних слухачів вибраними місцями зі своїх спогадів. Проте не думаю, що мені вдасться скласти справжню конкуренцію професіоналам. Приміром, чи відомо вам, що на борту буде сама Іва Мерлін?
Що-о? Як вони її вмовили полишити свою монастирську келію на Парк-авеню?
Та їй, напевне, вже років сто, і ой, вибач, Гею.
Їй десь сімдесят, плюс-мінус пять.
Який там мінус! Я був іще малюком, коли на екрани вийшов «Наполеон»!
По цих словах повисла довга пауза, бо вся трійця враз поринула в спогади, повязані з тим знаменитим фільмом. Хоча деякі критики і вважали найкращою її роллю роль Скарлетт ОГари, але для широкої громадськості Іва Мерлін (уроджена Івлін Майлз, яка зявилася на світ у Кардіффі, що в Південному Уельсі) і досі ототожнювалася переважно з Жозефіною. Тоді, майже пів століття тому, той суперечливий епічний кінофільм на історичну тему, який зняв Дейвід Ґріффін, привів був французів просто у захват і вельми розлютив англійців, хоча тепер обидві сторони беззаперечно визнавали, що в той час режисер усе-таки дозволив своїй артистичній натурі доволі легковажно обійтися з історичною правдою, а особливо в разючих кінцевих кадрах зі сценою коронації імператора у Вестмінстерському абатстві.
Це неймовірна удача для сера Лоренса, задумливо промовив Джордж.
Гадаю, за це слід похвалити й мене. Її батько був астроном і свого часу встиг попрацювати на мене, а вона завжди дуже цікавилася наукою. Тож я і зробив кілька відеодзвінків.
Гейвуд Флойд не вважав за потрібне додати, що він, як і значна частина представників роду людського, був закохався в Іву відразу ж, як на кіноекрани вийшов римейк «Звіяних вітром».
Звісно ж, продовжив він, сер Лоренс був у захваті. Щоправда, спершу мені довелося його переконувати, що її інтерес до астрономії зовсім не дилетантський інакше під час подорожі вона не знайде спільної мови з іншими пасажирами та членами екіпажу, а це буде катастрофа.
І це мені нагадує, що озвався Джордж, дістаючи невеличкий пакунок, який він не дуже вдало ховав досі за спиною, у нас тут для тебе є один малесенький подаруночок.
Чи можу я його відкрити прямо зараз?
Гадаєш, хай відкриває? схвильовано запитав Джеррі в Джорджа.
Ну, тоді обовязково відкрию, заявив Флойд, розвязуючи яскраву зелену стрічку та розгортаючи папір.
Усередині в красивій рамці була репродукція картини. Хоча Флойд і не дуже знався на мистецтві, він пригадав, що бачив її й раніше. І, дійсно, хто ж таке забуде?
На ній був зображений імпровізований, збитий із того, що опинилося під рукою, пліт, який немилосердно підкидало на морських хвилях, а на ньому було повно напівголих людей, що рятувалися після кораблетрощі. Дехто з них, майже без ознак життя, готувався вже постати перед Творцем, а хтось відчайдушно махав якомусь судну десь на горизонті. Нижче був підпис:
ПЛІТ «МЕДУЗИ»
(Теодор Жеріко, 17911824)
А ще нижче красувалася приписка Джорджа та Джеррі: «Добратися туди це тільки половина розваги». (Мовляв, не забудь потім, Флойде, добратися й назад.)
Ви просто пара справжнісіньких бестій! Як же я вас люблю! схвильовано проказав Флойд, обнімаючи їх. І цієї миті на клавіатурі в Арчі жваво заблищала кнопка з написом «УВАГА» час було йти.
Тиша, в якій його друзі залишили каюту, пролунала красномовніше за слова. І Гейвуд Флойд востаннє окинув оком це тісне приміщення, що майже половину його життя було для нього цілим Усесвітом.
Раптом він пригадав, як закінчується той вірш:
«Я жив щасливо і щасливо вмру».
Розділ 8. Зоряний флот
Сера Лоренса Цунґа не можна було назвати сентиментальною людиною. Він був надто великий космополіт, щоб серйозно сприймати патріотизм, хоча ще студентом останнього курсу якийсь час, зовсім недовго, і носив штучну, стилізовану під традиційну китайську, чоловічу кіску, як то було популярно за часів Третьої культурної революції. Проте реконструкція катастрофи «Цяня», яку Лоренс побачив у планетарії, зворушила його до глибини душі та спонукала перенаправити значну частину свого надзвичайно потужного впливу й енергії на космос.
Невдовзі він уже подорожував у вихідні дні на Місяць, а також призначив свого сина Чарлза (того, що коштував йому тридцять два мільйони солів) віцепрезидентом «Цунґ естрофрейт». Новостворена корпорація мала тільки дві невеликі ракети, які в чистому вигляді (без палива, пасажирів та будь-якого іншого вантажу) важили менше ніж тисячу тонн, запускалися спеціальною катапультою та мали прямоточні повітряно-реактивні двигуни, що працювали на водні. Уже скоро вони застаріють, але доти за їхньою допомогою Чарлз устигне накопичити певний досвід, що як від початку був глибоко переконаний сер Лоренс стане просто необхідним у наступні десятиліття. Космічна доба врешті-решт наставала по-справжньому.
Братів Райтів із їхнім першим у світі вдалим, хоч і коротким, польотом на допотопному літачку від настання ери дешевих і масових авіаперевезень відділяло всього лише трохи більше ніж пів століття; щоб упоратись із набагато важчим завданням підкорити простори Сонячної системи, часу знадобилося десь удвічі більше.
Коли ще в 50-ті роки XX століття Луїс Альварез разом зі своєю командою відкрив каталізований мюонами синтез, це здавалося не більше за лабораторну цікавинку, яка становить лише теоретичний інтерес, без жодної практичної користі. Подібно до того, як свого часу великий лорд Резерфорд зневажливо був поставився до перспектив атомної енергетики, так і сам Альварез засумнівався, чи матиме коли-небудь практичне значення той «холодний термоядерний синтез». І дійсно, так і було аж до 2040 року, поки несподіване та цілком випадкове синтезування стабільних мюонно-водневих «сполук» не відкрило новий розділ в історії людства, точнісінько як відкриття нейтрона започаткувало колись Атомну еру.
Завдяки цьому в людства зявилася можливість створювати невеличкі пересувні атомні електростанції з мінімальними вимогами до антирадіаційного захисту. Однак на той час у традиційні атомні електростанції були вкладені вже такі величезні кошти, що на світову енергосистему це вдосконалення спочатку не вплинуло, а от на космічних подорожах воно позначилось одразу ж. Його можна було порівняти хіба що з революцією в авіаперевезеннях, яку за сотню років перед тим спричинило винайдення реактивного двигуна.
Тепер, ставши енергетично незалежнішими, космічні апарати могли досягати значно більших швидкостей. Наприклад, тривалість польотів у Сонячній системі вимірювалася тепер тижнями, а не місяцями чи навіть роками, як раніше. Але мюонний двигун суттю своєю все ще залишався реактивним такою собі поліпшеною ракетою, яка в загальних рисах нічим не відрізнялася від своїх «хімічних паливних» попередників. І цій ракеті для створення тяги потрібна була «робоча рідина». А найдешевша, найчистіша та найпідхожіша для цього з усіх «робочих рідин» була звичайна вода.
«Пасіфік спейспорт», здавалося, браку цієї корисної субстанції не відчував. Але вже в наступному після нього порту заходу на Місяці ситуація складалася зовсім інакше. Жодна з місій: ні «Сервейор», ні «Аполло», ні «Лýна» не виявила там навіть сліду води. Якщо на Місяці й була коли-небудь хоча б якась своя вода (найпевніше, звісно ж, у вигляді льоду), вона через безперервне бомбардування метеоритами протягом минулих еонів давно вже випарувалась і розпорошилась у просторах космосу.
У всякому разі, у це вірили селенологи, однак іще відтоді, як Галілей колись націлив був свій перший, зроблений власноруч, телескоп на Місяць, люди періодично помічали там докази протилежного. Деякі місячні гори впродовж кількох годин після настання світанку на самому Місяці блищали так сліпуче, немов були вкриті сніговими шапками. Найвідоміший випадок, повязаний із цим, трапився був, коли Вільям Гершель, батько сучасної астрономії, спостерігаючи якось удень за Місяцем, видима з Землі частина якого була саме оповита «місячною» ніччю, звернув увагу на неймовірно яскраве світіння на обідку величного кратера Аристарха й вирішив, що то вивергається вулкан. Та він помилявся: те, що він тоді побачив, було світлом із Землі, відбитим від тонкого та нестійкого шару паморозі на Місяці, що з водяного конденсату щоразу утворюється там за ті триста годин, протягом яких та ділянка поверхні супутника періодично буває у крижаному мороці.
Відкриття величезних покладів льоду під поверхнею ґрунту в долині Шретера, звивистого каньйону, який ішов від кратера Аристарха, докорінно зменшило кошторис космічних перельотів. Відтепер Місяць перетворювався на своєрідну заправну космічну станцію і саме там, де це було потрібно: на самісінькому краєчку гравітаційного поля Землі, на самісінькому початку далекої подорожі до інших планет.
«Космос», найперший зореліт у космічному флоті Цунґа, передовсім був призначений для перевезення вантажів і пасажирів за маршрутом Земля Місяць Марс, а також після доволі непростих та хитромудрих домовленостей, досягнутих із десятком організацій та урядів, для тестування мюонного двигуна, який на той час усе ще залишався експериментальним. Побудований на космічних верфях, розташованих таки ж на Місяці, у Морі Дощів, той космічний корабель мав цілком достатню тягу, щоб без вантажу відірватися від поверхні супутника. Надалі ж він тільки літатиме від орбіти до орбіти й ніколи вже не торкнеться поверхні жодного небесного тіла. Маючи одвічну схильність до самореклами, сер Лоренс облаштував усе так, щоб перший політ його зорельота відбувся 4 жовтня 2057 року на соту річницю запуску першого штучного супутника Землі.
За два роки до «Космосу» приєднався ще один зореліт його сестра. Її назвали «Ґалексі», і вона призначалася для польотів за маршрутом Земля Юпітер. Цей зореліт мав уже достатню тягу, щоб сідати й злітати безпосередньо з будь-якого із супутників Юпітера, однак ціною значного жертвування корисним навантаженням. У разі потреби «Ґалексі» могла навіть повернутися на свій причал на Місяці для ремонту. Поза сумнівом, вона була найшвидшим транспортним засобом, який будь-коли створювала людина: якби, скажімо, «Ґалексі», наче в екстатичному та нестримному нападі оргазму, спалила, прискорюючись, ураз увесь запас свого палива, то досягла б швидкості тисячі кілометрів на секунду, яка перенесла б її від Землі до Юпітера за тиждень, а до найближчої зірки лише трохи більше ніж за десять тисяч років.
Третій корабель цього зоряного флоту справжня відрада й гордість сера Лоренса поєднував у собі все найкраще, що було застосоване під час будівництва двох його попередників. Але «Юніверс» від початку будували не для вантажоперевезень. Головним його призначенням було насамперед стати першим пасажирським круїзним лайнером на космічних лініях, що мали простягнутися аж до Сатурна, перлини всієї Сонячної системи.
Для першого польоту цього зорельота сер Лоренс запланував дещо ще приголомшливіше, але затримка з його будівництвом, спричинена суперечками з Місячним відділом Реформованої профспілки водіїв вантажного транспорту, ці його плани порушила. Часу залишалося тільки для проведення попередніх льотних випробувань та для сертифікації у Страховому товаристві Ллойда наприкінці 2060 року, після чого «Юніверс» одразу ж покинув навколоземну орбіту та вирушив на рандеву з кометою Галлея, яке вже от-от мало статися: комета ж бо нікого чекати не збиралася навіть самого сера Лоренса Цунґа.