Брама - Фредерик Пол 4 стр.

Примітка: Ми не можемо гарантувати наявність корабля для депортованих осіб.

Побачивши того каліку, я дізнався про Браму те, чого не розповідала жодна статистика. Вона була достатньо зрозуміла, і всі, хто бажав стати проспектором, вивчав її (включно з тими, хто ним так і не став), зосібна й ми. Близько 80 % кораблів повертаються до Брами без екіпажу. А 15 % узагалі не повертаються. Тому, в середньому, один із двадцяти привозить щось таке, на чому Брамаі людство загаломможе заробити. Більшості з них вдається лише повернути вартість свого першого польоту до Брами.

Якщо вас поранять під час польоту тримайтеся! Термінальний шпиталь має найкраще обладнання, але туди ще треба дістатися. Це може забрати кілька місяців. Якщо ви зазнали поранення в пункті призначенняа так зазвичай і буваєви нічого не зможете вдіяти, поки не повернетесь до Брами. Але тоді вже може бути пізно лікуватися.

До речі, за політ назад не треба платити. Майже завжди повертається не весь екіпаж. Вони називають це втратами.

Шлях додому безкоштовний але що з того?

Я спустився, тримаючись за трос, на поверх «Таня», звернув до тунелю і врізався в якогось чоловіка. На ньому була кепка і нарукавна повязка. Поліція Корпорації. Він не розмовляв англійською, але його жести й габарити говорили за нього. Я схопив шахтний трос і піднявся на один поверх, перейшов до кріплення іншої шахти і спробував удруге.

Цього разу поліціянт говорив англійською.

 Сюди не можна,сказав він.

 Я просто хочу подивитися на кораблі.

 Атож! Ні, у тебе має бути блакитний значок,сказав поліціянт, показуючи на свій власний.Їх видають фахівцям Корпорації, членам екіпажу і працівникам техпідтримки.

 Я член екіпажу.

Поліціянт вишкірився.

 Ти новачок із Землі, правда ж? Друже, членом екіпажу ти станеш тільки тоді, коли зареєструєшся на рейс. Повертайся назад.

Я промовив, намагаючись його переконати:

 Хіба ви не розумієте, що я відчуваю? Я просто хочу глянути.

 Не можна, поки не закінчиш курси. Хіба що вони самі відправлять тебе сюди в ході навчання. До того ж, те, що ти побачиш, тобі може не сподобатися.

Я ще трішки посперечався, але поліціянт був невблаганним. Коли я взявся за підйомний трос, стіни тунелю почали хитатись і я почув різкий звук. Мені здалося, що астероїд ось-ось злетить у повітря. Я витріщився на поліціянта, який стенув плечима і приязно мовив:

 Я сказав, що не можна дивитися на кораблі. Але слухати їх можна.

Я відповів щось на кшталт «отакої» чи «о Господи» і додав:

 Як ви гадаєте, куди він полетів?

 Повернеться через півроку. Можливо, тоді й дізнаємося.

Звучало не дуже оптимістично, але я чомусь перебував у піднесеному настрої. Я опинився у Брамі після багаторічної праці на харчових шахтах. Тільки-но одні з тих відважних проспекторів вирушили у подорож, яка дасть їм славу й нечуваний успіх. До біса ймовірності! Це найкраще, що можна собі уявити.

Я не звертав уваги на те, що мене оточувало, і, як наслідок, заблукав. Я піднявся на поверх «Крихітка» за десять хвилин. Мєчніков брів тунелем від моєї кімнати. Здавалося, він не впізнав мене. Якби я не простяг йому руку, він просто пройшов би повз.

 Гмммм,буркнув інспектор.Ви запізнилися.

 Я ходив вниз на поверх «Таня», аби поглянути на кораблі.

 Еге. Туди не пускають без блакитного значка чи браслета.

Це я й без нього дізнався. В мене не було бажання говорити з ним, тому я просто плентався позаду.

Мєчніков був блідим чоловіком. Його обличчя прикрашали на диво кучеряві бакенбарди, які росли на вилицях. Здавалося, вони вощені, тому що кожен завиток стирчав нарізно. Утім, було б неправильно називати їх вощеними. У бакенбардах було щось таке, що змушувало їх рухатися, коли Ден розмовляв або всміхався.

Таке враження, наче від руху мязів обличчя по його бороді йшла хвиля. Мєчніков осміхнувся вже після того, як ми прийшли до «Блакитного пекла». Він пригостив мене випивкою, докладно пояснивши, що це така традиція. А втім, це стосувалося лише першого келиха.

Через гамір у «Блакитному пеклі» було незручно говорити, але я розповів Мєчнікову про запуск корабля.

 Еге ж,промовив він, підіймаючи склянку.Побажаймо їм гарної дороги.

На руці він мав шість металевих браслетів гічі, які були тонкі, наче дротинки, і сяяли синюватим світлом. Поки він прикладався до склянки, вони легесенько дзеленчали.

 Це те, що я думаю?запитав я.По одному за кожен політ?

Мєчніков допив склянку і сказав:

 Так. Піду потанцюю.

Я дивився йому вслід. Мєчніков підійшов до жінки у блискучому рожевому сарі. Було видно, що він не дуже цікавий співбесідник.

З іншого боку, в такому гаморі не побалакати й не потанцювати. «Блакитне пекло» розмістилося в центрі Брами і являло собою частину веретенуватої центральної печери. Штучна гравітація була такою низькою, що людина важила не більше за два-три фунти; коли хтось намагався танцювати вальс або польку, він одразу починав літати. З іншого боку, шум заважав нормально розмовляти. Тому доводилося танцювати як у старших класах середньої школи, коли партнери намагалися не торкатись одне одного: адже в такому віці дівчата набагато вищі за хлопців. Треба було лише тримати ноги на місці, а руки, плечі, голови та стегна могли метлятися як завгодно. Я люблю танцювати й торкатися партнера. Втім, не все відразу.

Я помітив Шері, яка сиділа у протилежному кінці з якоюсь старшою жінкою (напевне, її інспектором), і вирішив запросити її на танок.

 Тобі тут подобається?запитав я, намагаючись перегорлати музику. Вона кивнула головою і щось прокричала у відповідь, але я не розчув. Я потанцював із розкішною темношкірою жінкою, у якої було два блакитні браслети, потім знову із Шері, відтак з однією дівчиною, котру Мєчніков сплавив мені. Потім я танцював із високою жінкою з енергійним обличчям, і волоссям, заплетеним у дві кіски, які коливалися позаду під час танцю. У неї були найчорніші і найтовстіші брови, що їх я коли-небудь бачив у жінок. Вона також мала двійко браслетів. А у перервах між танцями я випивав.

Столики були розраховані на 810 душ, але такі компанії тут ніколи не збиралися. Тут люди сиділи як хотіли і займали чужі місця, не думаючи про те, що власник може повернутися. Так зі мною трохи посиділи члени екіпажу, одягнуті в білі мундири. Такі носять бразильські астронавти. Вони розмовляли між собою португальською. Потім до мене підсів чоловік із золотою сережкою у вусі, але він теж говорив незнайомою мовою (втім, я добре зрозумів, чого йому треба).

Це постійна проблема у Брамі. Це як міжнародна конференція, на якій зламалось обладнання для перекладу. Усе, що ви чуєте, це віджим із різних мов, щось на кшталт: «Ecoutez, господин, tu es verreckt». Я двічі танцював із бразилійкоюхудою низенькою засмаглою дівчиною. У неї був яструбиний ніс, але погляд її карих очей здавався дуже милим. Я спробував сказати їй кілька простих слів. Можливо, вона мене зрозуміла. Один із чоловіків, який супроводжував її, добре розмовляв англійською. Він відрекомендувався і познайомив мене зі своєю компанією. Я не запамятав жодного імені, окрім імені цього чоловіка. Його звали Франсиско Херейра. Він пригостив мене випивкою, а я потім пригостив його компанію. Згодом я впізнав його: він обшукував нас, коли ми прибули до Брами.

Поки ми обговорювали цей факт, Ден схилився наді мною і пробурмотів на вухо:

 Піду пограю. Бувай, якщо не надумаєш приєднатися.

Це було не найчемніше запрошення, але гамір «Блакитного пекла» починав мене дратувати. Я поплентався за ним. Виявилося, що біля «Блакитного пекла» є повноцінне казино зі столами для гри у блекджек, у покер, є рулетка повільного обертання з великою щільною кулькою, справжні гральні кості, ба навіть відгороджений відділ для картярської гри у бакару. Мєчніков підійшов до столу для гри у блекджек і постукав пальцями по стільцю для гравців, чекаючи на відкриття. Аж тут він помітив, що я стою поряд.

 О!Мєчніков обвів поглядом усю залу.У що ви хотіли б зіграти?

 Я в усе вже встиг пограти,відповів я, трішки ковтаючи слова. І, якщо чесно, злегка хвастонув.Ну, можна зіграти в бакару.

Мєчніков глипнув на мене з повагою а потім із цікавістю.

 Найменша ставкапятдесят.

На моєму рахунку залишилося 56 тисяч доларів. Я стенув плечима.

 Я маю на увазі пятдесят тисяч,відповів Ден.

Я закашлявся. Він посунувся й сів за гравцем, у якого закінчувався стовпчик фішок і байдужливо сказав:

 На рулетці мінімальна ставка10 доларів, для всіх інших ігор100 доларів. А ще тут має бути гральний автомат із мінімальною ставкою в 10 доларів.

Мєчніков опустився на вільний стілець, і більше я за ним не спостерігав.

Я роззирнувся й помітив, що чорноброва дівчина сиділа за тим самим столом, уважно вивчаючи карти. Вона не підвела голову.

Я зрозумів, що не можу собі дозволити азартні ігри. А потім мені спало на думку, що випивку я теж не можу собі дозволити, і на підсвідомому рівні згадав, скільки я вже випив. Інтуїція підказала мені, що слід якнайшвидше повертатися до своєї кімнати.

Розділ 7

Я лежу на килимку, і почуваюся не дуже комфортно. Фізично, маю на увазі. Нещодавно мені зробили операцію і, схоже, шви ще не загоїлися.

 Робе, ми розмовляли про твою роботу,говорить Зіґфрід.

Нудно. Але безпечно. Я кажу:

 Я ненавидів свою роботу. Хто ж не буде ненавидіти харчові шахти?

 Але, Робе, ти й далі на них працював. Ти жодного разу не намагався змінити роботу. Ти ж би міг займатися марикультурою. Одначе ти кинув школу.

 Тобто ти хочеш сказати, що я застряг у рутині?

 Я нічого не кажу, Робе. Я запитую, як ти себе почуваєш.

 Нууув деякій мірі, ти маєш рацію. Проте, я хотів щось змінити,відповідаю я, згадуючи перші яскраві дні із Сильвією. Памятаю, тієї січневої ночі ми сиділи у кабіні припаркованого планераіншого місця ми не знайшлиі говорили про майбутнє, що будемо робити і як досягатимемо успіху. Але, на мою думку, Зіґфріду ця інформація не дасть жодної користі. Я розповів Зіґфрідові усе про Сильвію: вона зрештою одружилася з акціонером. Однак ми розійшлися задовго до цього.

 Мені здається, що тоді просто спрацював інстинкт смертікажу я, намагаючись бути лаконічним і якнайбільше скористатися із сеансу, за який сплачено гроші.

 Робе, було б краще, якби ти не вживав психіатричних термінів.

 Ну, ти розумієш, що я маю на увазі. Я знав, що час минає. Чим довше я залишався у шахтах, тим важче було звідти вибратись. Але нічого кращого не було, до того ж, траплялися й гарні моменти: Сильвія, моя дівчина, мати, коли вона була ще жива. Навіть якісь розваги: польоти на дельтаплані. Було круто літати над пагорбами, а згори Вайомінг мав вигляд не такий вже й кепський, до того ж, не смердів нафтою.

Я замислився, потираючи живіт. Тепер у мене там є майже півметра нового кишківника. Це все коштує шалені гроші й іноді в мене виникає відчуття, що попередній власник кишок хоче їх собі повернути. Мені завжди цікаво, ким були донори, як померли (якщо взагалі померли). Можливо, він чи вона ще досі живі. В якій же бідності треба жити, щоб продавати свої органи, як, скажімо, декотрі вродливі дівчатка продають свої гарненькі груди або вуха?

 Робе, ти добре знаходив спільну мову з дівчатами?

 Зараз знаходжу.

 Ні, Робе, я питаю не про зараз. Мені здалося, що ти говорив про те, що в дитинстві ти ні з ким не товаришував.

 А що, в когось було по-іншому?

 Якщо я правильно зрозумів питання, Роббі, то ти маєш на увазі, чи хтось вважає пору дитинства винятково щасливою та легкою. Звичайно, я відповім «ні». Але для декого дитинство має значний вплив на доросле життя, порівняно з іншими.

 Авжеж. Згадуючи той час, можу сказати, що я трохи боявся своїх однолітківвибач, Зіґфріде! Маю на увазі інших дітей. Здавалося, вони усі знали одне одного і знаходили спільну мову: секрети, досвід, захоплення. А я був одинаком.

 Ти був єдиною дитиною в сімї, Роббі?

 Ти чудово це знаєш. Авжеж. Можливо, це і було причиною. Мої батьки працювали й не хотіли, щоб я грався біля шахт. На їхню думку, це було небезпечно. Ну, для дітейдійсно. Можна було поранитись об якусь машину, а іноді траплялися зсуви на звалищах або витоки газу. Тому я сидів удома, дивився шоу чи відеокасети і їв. Я був товстим, Зіґфріде. Я полюбляв солодощі та їжу з крохмалем. Батьки мене зіпсували, купуючи більше їжі, ніж потрібно.

Мені й зараз подобається балувати себе. Зараз у мене краща дієта, яка сприяє схудненню. Але вона в тисячу разів дорожча. Я часто їм ікру. Справжню. Її ловлять у акваріумі в Галвестоні. Я можу дозволити собі справжні шампанське і масло

 Памятаю, як я лежав у ліжку,розповідаю я.Здається, мені тоді було три роки. В мене був ведмедик-говорун. Він розповідав мені історії, а я тикав у нього олівцем і намагався відірвати вуха. Мені це подобалося.

Я замовкаю, і Зіґфрід одразу ж перехоплює ініціативу.

 Чому ти плачеш, Роббі?

 Не знаю!

Я ридаю. Сльози течуть по моєму обличчю, а я дивлюся на годинник і бачу зелені цифри, як у тумані.

 Ой,невимушено зойкаю я, підводячись. Сльози досі течуть, але я вже не ридаю.Зіґфріде, мені дійсно треба йти. У мене побачення. Мою дівчину звуть Таня. Вона дуже гарна і грає у Гюстонському симфонічному оркестрі. Таня любить Мендельсона і троянди. Хочу підібрати їй якісь темно-сині гібридні квіти, що пасуватимуть до її очей.

 Робе, в нас залишилося майже десять хвилин.

 Іншим разом.

Я знаю, що не вийде, тому додаю:

 Можна скористатися твоїм туалетом? Дуже треба.

 Хочеш вивести з організму свої почуття, Робе?

 Не корч із себе розумника. Наче я не тямлю? Я знаю, що це схоже на типовий механізм заміни

 Робе.

 Добре, потім. Але, чесно, мені треба до вбиральні. А потім слід заскочити до квіткової крамниці. Таняособлива дівчина й дуже хороша людина. Я не кажу «в сексуальному плані», хоча в цьому вона теж класна. Вона добре с Вона добре

 Що ти маєш на увазі, Робе?

Я наважуюсь і додаю:

 Вона добре займається оральним сексом.

 Робе?!

Я впізнаю цей тон. У Зіґфріда дуже великий вибір тональностей, але деякі вже я навчився відрізняти. На його думку, він на правильному шляху.

 Що?

 Робе, як ти називаєш оральний секс із жінкою?

 На бога, Зіґфріде, що за дурну гру ти затіяв?

 Як ти це називаєш, Робе?

 Пхе! Ти чудово знаєш, як і я.

 Будь ласка, скажи, як ти це називаєш, Робе.

 Зазвичай кажуть щось на кшталт: «Вона зїла мене».

 А ще як, Робе?

 Є безліч назв! «Брати на рот», наприклад, і ще купа окреслень.

 Яких, Робе?

Я нарешті даю волю тому гніву й болю, які росли в мені.

 Не дрочи мене, Зіґфріде!

Позиви стають сильнішими, і я відчуваю, що невдовзі закаляю штани; прямо як у дитинстві.

 О Господи, Зіґфріде! Коли я був маленьким, я розмовляв зі своїм плюшевим ведмедиком. Зараз мені сорок пять і я розмовляю з дурною машиною, немов із живою людиною!

 Але є ще якийсь вислів, чи не так, Робе?

 Їх тисячі! Який саме тобі потрібен?

 Робе, я хочу почути той вислів, який вживаєш ти, але не сказав. Будь ласка, спробуй. Він особливий для тебе, тому сміливо вимов його.

Я падаю на килимок і тепер починаю плакати по-справжньому.

 Будь ласка, Робе. Який вислів?

 Дідько забирай, Зіґфріде! Смоктати! Ось! Смоктати, смоктати, смоктати!